Ухвала суду № 26496328, 04.10.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2012 р.Справа № 1570/2009/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

судді - Яковлева Ю.В,

судді - Жука С.І.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд»до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Відкрите акціонерне товариство «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд»звернулося до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної ДПІ Одеської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2011 року № 0000222301.

Свої позовні вимоги ВАТ «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд» обґрунтувало незаконністю спірного рішення відповідача.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року вищенаведений позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області від 13.02.2012 року № 0000222301, яким відкритому акціонерному товариству «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд»збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 16080,00 грн., в тому числі за основним платежем - 16079 грн., та за штрафними(фінансовим) санкціями - 1,00 грн..

В апеляційній скарзі Ізмаїльська об'єднана ДПІ Одеської області ДПС просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 20.01.2012 року № 0122/2301/01035845 /а.с. 11-29/.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених позивачем, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів, які підпадають під визначення п. 45.2 ст. 45, п. 63.3 ст. 63, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит за квітень 2011 року на суму 16079 грн. по операціях поставок товарів від контрагента-постачальника ТОВ «АГМ ГРУПП».

Зазначений акт перевірки представник позивача відмовився підписати, про що було складено відповідний акт від 20.01.2012 року № 0133/2301/01025845 /а.с. 32/.

Не погодившись із висновками акта, позивач подав заперечення до нього /а.с.33/, в яких просив змінити висновки, викладені в цьому акті перевірки та визнати право позивача на формування податкового кредиту відповідно до податкової накладної від 29.04.2011 року № 583 на суму 16078,83 гривень.

Листом від 08.02.2012 року № 2151/10/23.01 відповідач повідомив позивача про залишення без змін висновків згаданого акта перевірки /а.с.34-38/.

На підставі вищезазначеного акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 13.02.2012 року № 0000222301, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на додану вартість у сумі 16080 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 16079 грн., та за штрафними санкціями - 1,00 грн. /а.с.10/.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правових відносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Як вбачається із відомостей, викладених у податковій декларації з податку на додану вартість позивача за квітень 2011 року, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем у квітні 2011 року, зокрема, було віднесено суму ПДВ у розмірі 16078,83, сплачену ТОВ «АМГ ГРУПП» (інн -372804315523).

29 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «АМГ ГРУПП» було укладено договір поставки товару № 7/04-11, відповідно до якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату /а.с. 39-40/. Згідно з умовами договору предметом поставки є геомембрана - поліетилен високої щільності JSE загальною кількістю 830 м2 за ціною 116,23 грн., в тому числі ПДВ. Загальна вартість товару складає 96473,00 грн., в тому числі ПДВ -16078,83 грн.

На виконання зазначеного договору на адресу позивача було поставлено 830 м2 геомембрани- поліетилен високої щільності JSE, про що свідчить видаткова накладна від 29.04.2011 року № 7/04-11 на загальну суму 96473,00 грн., в тому числі ПДВ -16078,83 грн. /а.с.41/.

В момент здійснення поставки товару покупець, який є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість /а.с. 101/, було виписано податкову накладну від 29.04.2011 року № 583 на суму 96473,00 грн., в тому числі ПДВ -16078,83 грн. /а.с. 42/.

Позивачем було здійснено оплату поставленого товару, що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 29.04.2011 року, завіреним банківською установою /а.с.114/.

Як вбачається з матеріалів справи, придбаний товар, а саме, геомембрана поліетиленова, використовувалась позивачем у ремонті власних основних фондів, право власності на які підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.02.2009 року № 303 /а.с.113/.

У якості доказів використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у власній господарській діяльності платника податків судом досліджено акт про необхідність проведення ремонту крівлі ремонтної майстерні, площа поверхні якої становить 800 м2 /а.с. 67/, акт приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2011 року /а.с.44/, звіт про витрати основних матеріалів у будівництві із співставленням із виробничими нормами за вересень 2011 року /а.с.45-46/, згідно з яким було використано 830 м2 геомембрани- поліетилен високої щильності JSE, довідку про те, що у вересні 2011 року було списано геомембрани у кількості 830 м2 на ремонт крівлі ремонтної майстерні /а.с.68/.

Таким чином, здійснення господарської операції щодо придбання позивачем у ТОВ «АМГ ГРУПП» геомембрани на підставі укладеного договору поставки підтверджується необхідними первинними документами, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При цьому при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість з приводу цієї господарської операції позивачем було дотримано всіх необхідних умов, встановлених чинним податковим законодавствам для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит.

Посилання відповідача на наявні у вказаних документах розбіжностей щодо площі крівлі, яка потребувала ремонту, та кількості використаної геомембрани колегія суддів вважає безпідставними, оскільки технологічний процес не передбачає використання будівельного матеріалу у строгій відповідності до обсягу площі, що повинна бути покрита відповідним матеріалом.

Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з положеннями п. 1 зазначених Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Однак, чинним законодавством не передбачено обов'язку зберігання та обліку отриманих товарно-транспортних накладних, у зв'язку з чим їх відсутність нарівні із наявністю інших первинних документів з приводу виконання відповідної господарської операції не може бути безумовним критерієм безтоварності відповідної операції. Крім того, товарно-транспортна накладна є первинним документом господарської операції, що полягає безпосередньо у наданні транспортних послуг, тоді як первинним документом щодо постачання товару, зокрема, є видаткова накладна.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки щодо виявлених порушень обґрунтовуються відповідачем інформацією, викладеною в акті від 11.11.2011 року № 231/23-214/37280436 про неможливість проведення документальної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ «АМГ ГРУПП» за січень-квітень 2011 року, складеному ДПІ у Малиновському районі м. Одеси /а.с. 88-97/.

При цьому, позиція податкового органу з цього приводу полягає у визнанні нікчемними договорів, укладених контрагентом позивача ТОВ «АМГ ГРУПП», у зв'язку із відсутністю у нього необхідних умов для здійснення господарської діяльності через відсутність необхідної кількості персоналу, основних фондів, транспортних засобів тощо, а також через його відсутність за місцезнаходженням.

В акті перевірки, складеному відносно позивача, та в акті перевірки, складеному відносно його контрагента - ТОВ «АМГ ГРУПП» не досліджувались конкретні первинні документи окремих правочинів, а висновки щодо встановлених порушень за ланцюгом будуються на підставі аналогічних висновків, складених лише відносно контрагента позивача без конкретизації окремо взятого правочину, що був укладений між ним та позивачем.

Зазначене вище свідчить, що викладені відповідачем в акті перевірки відомості не відповідають вимогам п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, однак, позивачем не надано доказів щодо знаходження зазначених вище фізичних осіб-підприємців на спрощеній системі оподаткування.

Частиною 2 ст. 71 КАС встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч зазначеним нормам права відповідач не надав до суду будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених в акті перевірки, складеному відносно позивача та ТОВ «АМГ ГРУПП» щодо відсутності у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також відсутності у сторін реального наміру здійснювати відповідну господарську операцію.

Чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окрім тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов у контрагента позивача за ланцюгом постачання ТОВ «АМГ ГРУПП»має оціночний характер, що базується на припущенні.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Таким чином, Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215) та оспорювані (ч.3 ст. 215).

Принципова відмінність між вказаними видами правочинів полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 Цивільного кодексу України.

При цьому ст. 20 «Права органів державної податкової служби» Податкового кодексу України не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, наявність вини та умислу позивача або його контрагенту в укладенні правочину, який направлений на порушення публічного порядку належним чином не доведено, що підтверджує відсутність правового підтвердження висновків щодо визнання укладеного зазначеними особами правочину нікчемним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом. В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. Відтак, безпідставним є висновок відповідача щодо нікчемності договору поставки від 29.04.2011 року № 7/04-11, укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ «АМГ ГРУПП».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 року у справі № 2а/1570/10428/2011 /а.с.47-54/, яка була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 року /а.с.109-112/, за позовом ТОВ «АМГ ГРУПП»до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АМГ ГРУПП» з питань формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ за січень-квітень 2011 року, а також визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси щодо включення до акта перевірки від 11.11.2011 року № 231/23-214/37280426 висновків щодо нікчемності правочинів, укладених ТОВ «АМГ ГРУПП»при придбанні та продажу товарів (послуг), за якими були сформовані податковий кредит та податкові зобов'язання цього підприємства з ПДВ за січень-квітень 2011 року.

Отже, підстави, з яких відповідачем було зроблено висновок щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «АМГ ГРУПП», у судовому порядку були визнані протиправними.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення.

Частиною 1 ст. 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2012 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-15 «Дунайводбуд»до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2011 року № 0000222301 -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий /Д.В. Запорожан/

Судді /Ю.В. Яковлев/

/С.І.Жук/