Рішення № 26482002, 28.09.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 223/483/2012 Провадження № 22-ц/0290/2743/2012Головуючий в суді першої інстанції:Ратушняк І.О.Категорія: 5 Доповідач: Оніщук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Оніщука В.В.

суддів: Чорного В.І., Медвецького С.К.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 25.07.2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок, -

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2011 року позивач звернувся в суд із вказаним позовом, у якому посилається на те, що 16.02.1997 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб, перебуваючи в якому ним було оформлено право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та одержано свідоцтво на право власності на майно від 10.05.2010 року і 14.06.2010 року право власності на вказаний будинок зареєстроване в КП «ВООБТІ». Подружнє життя з відповідачкою не склалось і рішенням суду від 27.01.2011 року шлюб між ними було розірвано. Після розірвання шлюбу, відповідач вважаючи зазначений будинок об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, подала позов про його розподіл, однак даний будинок є його особистою приватною власністю, оскільки земельна ділянка була виділена йому у 1993 році для будівництва житлового будинку, будівельний паспорт на земельну ділянку та дозвіл на виконання будівельних робіт були видані йому у 1993 році, тобто до укладення шлюбу і саме будівництво будинку велось ним за власні кошти протягом 1994-1997 років і лише господарські споруди та оздоблювальні роботи проведені під час шлюбу, а тому з посиланням на вимоги ст. 24 КпШС України, який діяв до 01.01.2004 року, просив визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та стягнути на його користь судові витрати.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 25.07.2012 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на житловий будинок з цокольним поверхом, позначений на плані КП «ВООБТІ» літерою «А»,загальною площею 162,4 кв.м., житловою площею 88,5 кв.м., вартістю 161026 грн., який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представником відповідача подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

При цьому вказується на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні відповідач та її представники апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені в ній обставини.

Позивач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вказавши на її безпідставність та законність і обґрунтованість рішення суду.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що будівництво спірного житлового будинку велось ОСОБА_3 за власні кошти з 1994 року по 1997 рік на належній йому на праві особистої приватної власності земельній ділянці і відповідно до вимог ст. 24 КпШС України, який діяв до 01.01.2004 року та був чинним на час будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, вказаний житловий будинок є особистою приватною власністю позивача, а факт видачі свідоцтва про право власності на будинок в період шлюбу, не може бути підставою для визнання права спільної власності подружжя на цей будинок.

Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 3,4 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 16.02.1997 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 27.01.2011 року.

Перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, позивачем було отримано свідоцтво про право власності на житловий будинок з прибудовою, господарські будівлі і споруди від 19.05.2010 року, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області від 29.04.2010 року №42 і яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.24).

Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано в КП «ВООБТІ» 14.06.2010 року, що підтверджується витягом з реєстру (а.с.25).

Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3 відповідно до державного акту серії ЯК № 288842, виданого на підставі рішення Тиврівської селищної ради від 18.12.2009 року (а.с.27).

Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_3 заявлено вимогу про визнання за ним права особистої приватної власності на вищевказаний будинок з посиланням на те, що вказане право власності оспорюється відповідачкою у справі, тоді як земельна ділянка для будівництва житлового будинку та дозвільні документи отримані ним ще у 1993 році і будівництво здійснено ним за власні кошти протягом 1994-1997 років, тобто до укладення шлюбу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Вимогами ч. 1 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Таким чином, право власності позивача на спірний житловий будинок і господарські споруди виникло під час його перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою і згідно вимог ст. 60 Сімейного Кодексу України, вказане майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Твердження позивача щодо отримання ним земельної ділянки та дозвільних документів на здійснення будівництва, до укладення шлюбу, не свідчать про факт набуття ним права особистої приватної власності на спірний будинок, при цьому є недоведеним твердження про завершення будівництва до1997 року, до того ж з пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, видно, що значна частина будівельних та оздоблювальних робіт проводились після реєстрації шлюбу.

Крім того, безпідставним є висновок суду першої інстанції про необхідність застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, Закону України «Про власність», який втратив чинність та норм КпШС України, який діяв до 01.01.2004 року, оскільки зазначені правовідносини сторін продовжили існувати після набрання чинності новим ЦК України та Сімейним Кодексом України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені вимоги про визнання права особистої приватної власності на спірний будинок є безпідставними та недоведеними, а тому рішення суду першої інстанції, яке не ґрунтується на вимогах закону, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявленого позову, а також, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_2 мають бути стягнуті понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 899,23 грн..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 25.07.2012 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 899,23 грн..

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

З оригіналом вірно: