Ухвала суду № 26477232, 24.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2012 р.Справа № 2а-5824/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Донець Л.О.

Суддів: Бондара В.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Попової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2012р. по справі № 2а-5824/12/2070

за позовом Приватного підприємства фірми "Стратос"

до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство фірма "Стратос" (далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі -відповідач), в якому просив суд, після уточнення, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000120225 про зменшення позивачу розміру ві"ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22 324,00 грн.; від 26.04.2012 року № 0000110225 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59 763,00 грн. - за основним платежем та 17 605,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 26.04.2012 року № 0000070221 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 219 519,00 грн. - за основним платежем та 7052,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 року позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000120225 від 26 квітня 2012 року; № 0000110225 від 26 квітня 2012 року; № 0000070221 від 26 квітня 2012 року відповідача.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції від 18 липня 2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи під час прийняття оскаржуваної постанови судом першої інстанції.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, положення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку.

Працівниками податкового органом була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, про що був складений акт №655/234/24471106 від 27.03.2012 року.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні п.п.4.1.1п.4.1ст.4.п.п11.3.1п.11.3ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; п.п.135.5.4п.135.5ст.135,п.137.1.п.137.4 ст.137; п.п.138.1.1, п.138.1.п.138.2 ст.138; п.п.139.1.9п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 219519,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 року - 12744,00 грн., 2 квартал 2011 року - на 129136,00 грн., 3 квартал 2011 року - 15859,00 грн., 4 квартал 2011 року - на 33 573,00 грн.; п.п.3.1.1п.3.1ст.3,п.4.1,п.п.7.3.1п.7.3ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість; п.185.1ст.185.п.187.1 ст.186.7,п.188.1 ст.188,198.1,п.198.3,п.198.6 ст.198 ПК України позивачу було занижено суму податку на додану вартість до сплати на загальну суму 59 763,00 грн., в тому числі 4187,00 грн., листопад 2010 року - 4406,00 грн., грудень 2010 року - 4885,00 грн.. січень 2011 року - 3596,00 грн., лютий 2011 року - 4611,00 грн., липень 2011 року - 5483,00 грн.. серпень 2011 року - 3588,00 грн.. вересень 2011 року - 33 48,00 грн.;

п.185.1ст.185.п.187.1 ст.186.7.п.188.1 ст.188,п.198.1,п.ю198.3.п.198.6 ст.198 ПК України позивачу було завищено від'ємне значення з податку на додану вартість у рядку 24 декларації за грудень 2011 року в сумі 22 324,00 грн.

За результатами перевірки були ухвалені податкові повідомлення-рішення від 26.04.2012 року № 0000120225 про зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 22 324,00 грн.; від 26.04.2012 року № 0000110225 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 59 763,00 грн. - за основним платежем та 17 605,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 26.04.2012 року № 0000070221 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 219 519,00 грн. - за основним платежем та 7052,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із приписів Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом П цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139 ст.139 ПК України зазначено, що не включаються до складу витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1181 п.14.1 ст.14 ПК України вказано, що податковий кредит визначено як суму, на яку платника податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначеного згідно з розділом У цього Кодексу.

На підставі п.198.2 ст.198 ПК України, зазначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди починали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платника податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку. які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підпунктом 201.8 ст.201 ПК України зазначено, що нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку у порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

За приписами п.201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковим органом ставить під сумнів реальний характер господарської операції між позивачем та ФОП ОСОБА_1 та ПП "Райдодизель".

Як свідчать матеріали справи, в ході господарської діяльності позивач мав взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1, з яким був укладений договір поставки №13 від 01.01.2010 року бензину А-76, олива М10Г2К, бензину АІ-95; та ПП "Райдодизель" з яким був укладений договір №3 від 28.02.2011 року поставки.

Колегія суддів, під час надання оцінки документам первинного бухгалтерського обліку, наданим позивачем звертає увагу на специфіку даного товару, значний обсяг поставок; спеціальні вимоги до його зберігання та переміщення, необхідність праці спеціально навчених робітників для вчинення даних господарських операцій, використання наведених товарів у власній господарській діяльності, та його подальшу реалізацію.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість позиції суду першої інстанції про задоволення позову.

Надання оцінки доказам за вказаними критеріями передбачено у роз»яснені інформаційного листа від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 Вищого адміністративного суду України,

Абзац 16 якої каже, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв»язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Посилання апеляційної скарги на відсутність у контрагентів позивача необхідної кількості працюючих, складських приміщень та адміністративного персоналу, колегія суддів, вважає необґрунтованими, оскільки не спростовують висновків суду про фактичний рух активів у позивача, зміну у власних зобов"язаннях, що відбулось у позивача за підсумками зазначених господарських операцій.

Критерії протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень передбачені частиною 3 статті 2 КАС України.

Колегія суддів, вважає, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають даним критеріям оскільки прийняті та вчинені не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга -задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2012р. по справі № 2а-5824/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Донець Л.О.Судді Бондар В.О. Кононенко З.О. Повний текст ухвали виготовлений 28.09.2012 р.