Рішення № 26476154, 16.10.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.10.12 р. Справа № 5006/37/120/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Поцелуйко Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Якушев», м. Бершадь, Вінницька область, ідентифікаційний код 31535205

до Відповідача 1: Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод», м. Сімферополь, ідентифікаційний код 05414657

та Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія», м. Донецьк, ідентифікаційний код 30776349

про: стягнення заборгованості за договором позики від 31.12.2004р. у розмірі 888 546,05 грн., штрафу у розмірі 444 273,00 грн., пені у сумі 67260,02 грн., 3% річних у розмірі 13 291,68 грн.

за участю у повноважених осіб:

від Позивача – не з'явився;

від Відповідача 1 – не з'явився;

від Відповідача 2 – не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд відбувається з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 17.09.2012р. на 01.10.2012р., з 01.10.2012р. на 16.10.2012р.

У судовому засіданні 16.10.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Якушев», м. Бершадь, Вінницька область (далі – Позивач) звернулось до Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод», м. Сімферополь (далі – Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія», м. Донецьк (далі – Відповідач 2) про стягнення заборгованості за договором позики від 31.12.2004р. у розмірі 888 546,05 грн., штрафу у розмірі 444 273,00 грн., пені у сумі 67260,02 грн., 3% річних у розмірі 13 291,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем 1 грошових зобов’язань за договором позики від 31.12.2004р., у відносини за яким внаслідок новації були перетворені зобов’язання за договором комісії від 01.12.2004р., які (грошові зобов’язання) забезпечені порукою Відповідача 2, та ухилення від виконання означеного зобов’язання, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, штрафу та 3% річних.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розрахунок позовних вимог, договір комісії від 01.12.2004р., угоду про припинення зобов’язань від 31.12.2004р., договір безпроцентної позики від 31.12.2004р. з додатковою угодою, платіжні доручення, банківські виписки, акт звіряння-розрахунків, договір поруки від 22.11.2010р., правоустановчі документи, нормативно обґрунтувавши свої вимоги посиланням на ст.ст. 173-175, 193, 202 Господарського кодексу України, ст.ст. 16, 525, 526, 530, 553, 546, 599, 610, 612, 625, 629, 1049, 1050, 1053 Цивільного кодексу України.

В перебігу розгляду справи Позивачем були надані додаткові документи для залучення до її матеріалів (а.с.а.с. 43-47, 63-64), у тому числі – заперечення №2834 від 12.10.2012р. на відзив Відповідача 2.

Відповідач 1 надіслав суду телеграму (а.с.67), у якій заперечив проти позовних вимог, зазначаючи, що Позивач не є правонаступником ТОВ «Сосна» та просив зупинити провадження по справі на строк до розгляду господарським судом АРК позову про визнання недійсним додаткової угоди між Позивачем та Відповідачем 1.

Відповідач 2 надав відзив №2832 від 13.09.2012р. (а.с.а.с.40-41), яким проти позову заперечив, вказуючи на неузгодження обсягу відповідальності договором поруки та надав клопотання №б/н від 15.10.2012р. (а.с.65) про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Представники Позивача та Відповідача 2 у судовому засіданні 01.10.2012р. підтримали позицію, викладену письмово, тоді як у судове засідання 16.10.2012р. жоден з представників сторін не з’явився, зважаючи на що суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин належним чином повідомлених представників сторін та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи, оскільки встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання здійснювати процесуальні права.

Вислухавши у судовому засіданні 01.10.2012р. представників Позивача і Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОСНА» (попередня назва Позивача згідно п.1.1. його статуту (а.с.26 зворотна сторона) - Комітент) та Відповідачем 1 (Комісіонер) укладено договір комісії (а.с.а.с.15,16), за п.п. 1.1.1 та 10.1 якого Комітент доручає, а Комісіонер зобов’язується від свого імені та за рахунок Комітента укласти договір (договору) з придбання та постачання банки скляної, ємністю 250 мл, артикул 74219 у кількості 381280 шт. за ціною 0,5 грн. за одиницю на загальну суму 762560 грн., на строк до 31.12.2004р., а в частині невиконаних зобов’язань до повного їх виконання.

Згідно п. 2.1.2. договору Комітент зобов’язується перерахувати на розрахунковий рахунок Комісіонера грошові кошти, необхідні для сплати договорів по придбанню продукції у розмірі загальної вартості продукції зазначеної у п. 1.1.1.

У разі неможливості виконана ти умови договору у повному обсязі або частково, відповідно до п.2.2.5., Комісіонер зобов’язується, в строк не пізніше 3-х банківських днів, повернути Комітенту всі невикористані грошові кошти, перераховані на рахунок Комісіонера.

На виконання зазначених зобов’язань Комітент платіжним дорученням №60 від 01.12.2004р. (а.с.21) перерахував Відповідачу 1 суму у розмірі 762560 грн.

31.12.2004р. між тими ж сторонами укладено угоду про припинення зобов’язання (а.с.17), відповідно до п. 1. якої сторони домовились, що всі зобов’язання, які виникли між ними з вказаного договору комісії припиняються за домовленістю сторін про заміну зобов’язання, а грошові кошти, які були перераховані ТОВ «СОСНА» на адресу Відповідача 1, відповідно до п. 3, залишаються у користування за укладеним договором безвідсоткової позики від 31.12.2004р. (нове зобов’язання)

Цією ж датою між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОСНА» (Позикодавець) та Відповідачем 1 (Позивальник) було укладено договір безпроцентної позики (а.с.а.с.18-19), відповідно до п.п. 1, 4 якого Позикодавець в порядку та на умовах, визначених договором та чинним в Україні законодавством, зобов’язується надати Позичальнику безпроцентну позику, а осатаній зобов’язується прийняти і повернути вказану позику Позикодавцеві, строком на 180 календарних днів з дати підписання, який (строк) може бути продовжений за згодою сторін, оформленою відповідною додатковою угодою.

Відповідно до п.2 договору позикою є сума коштів у розмірі 762560 грн., що були перераховані за договором комісії від 01.12.2004р., який припинений відповідно до угоди про припинення зобов’язання між ТОВ «СОСНА» та ДП «Сімферопольський виноробний завод», укладеної 31.12.2004р.

У відповідності до п.5 договору, після спливу строку, визначеного п.4., Позичальник зобов’язується негайно повернути позику Позикодавцеві.

Пунктом 11.1. встановлено відповідальність Позичальника за прострочення виконання умов цього договору щодо повернення позики у вигляді сплати Позичальником штрафу в розмірі 50% від суми, що прострочена, та сплату пені у розмірі 0,1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

В подальшому, Позивачем з посиланням на договір безпроцентної позики від 31.12.2004р. було перераховано Відповідачеві 1 відповідно до платіжного доручення №114 від 08.07.2005р. (а.с.21) суму у розмірі 10 000 грн. та №116 від 18.07.2005р. (а.с.22) суму у розмірі 122986,05 грн., що разом із перерахованою раніше сумою усього становить 895546,05грн.

В свою чергу, 05.05.2008р. Відповідач 1, в рахунок повернення отриманої позики, перерахував Позивачу 7000 грн.(а.с.23).

Додатковою угодою від 20.10.2009р. (а.с.20) сторонами було продовжено строк договору позики до 31.12.2011р. та у зв’язку зі зміною найменування Позикодавця з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОСНА» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Якушев», були внесені відповідні зміни у реквізити Позикодавця.

22.11.2010р. між Позивачем (Кредитор) та Відповідачем 2 (Поручитель) був підписаний договір поруки (а.с.25), відповідно до п.п.1.1 та 2.1 Поручитель частково відповідає перед Кредитором за несвоєчасне виконання Боржником його зобов’язань. що виникають з договору безпроцентної позики від 31.12.2004р. з урахуванням усіх змін та доповнень, який діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 Цивільного кодексу України.

У зв’язку із неповерненням суми позики у встановлений строк Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення окрім суми заборгованості у розмірі наданої позики, також і нарахованих на неї 3% річних, штраф і пеню згідно представленого розрахунку (а.с.8).

Відповідач 1 у надісланій телеграмі (а.с.67) проти позову заперечив, посилаючись на те, що Позивач не є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Сосна», та просив зупинити провадження у справі до завершення розгляду Господарським судом Автономної республіки Крим поданого прокуратурою позову про визнання недійсним додаткової угоди між Позивачем і Відповідачем 1, ухилившись від підписання (з зауваженнями або без) акту звірення розрахунків (а.с.45), складеного та надісланого (а.с.46) Позивачем на виконання вимог ухвали суду.

Як вбачається із вказаного акту звірення розрахунків станом на 11.09.2012р. та довідки від 17.09.2012р. за підписом директора та головного бухгалтера (а.с.44) Позивача позика у розмірі 888546,05грн. за договором позики від 31.12.2004р. в перебігу розгляду справи повернута не була.

Слід наголосити, що складений Позивачем на виконання вимог суду акт звірення розрахунків станом на 11.09.2012р. у повній мірі відтворює підписаний Відповідачем без зауважень акт звіряння взаємних розрахунків станом на 21.05.2012р. (а.с.24), згідно якого останнім підтверджується наявність заборгованості за відомостями бухгалтерського обліку перед Позивачем в сумі 888546,05грн. за договором безпроцентної позики від 31.12.2004р.

Відповідач 2 проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві №2832 від 13.09.2012р. (а.с.а.с.40, 41).

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, оскільки за змістом ст.ст. 22, 58 Господарського процесуального кодексу України позивач управнений об’єднувати такі вимоги в межах одного позову з огляду на єдність підстав виникнення і доказової бази (порушення грошових зобов’язань за одним договором) і таке об’єднання не ускладнює вирішення спору.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідачів такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань, та застосування наслідків такого невиконання у вигляді сплати пені, штрафу та 3% річних.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, інших нормативних актів, та умовами укладеного між ними договорів

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Виходячи із змісту прав та обов’язків сторін, визначених договором позики від 31.12.2004р. його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір позики. Як встановлено ст.ст. 1046, 1049 Цивільного кодексу України Позикодавець передає у власність Позичальникові грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а Позичальник зобов’язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Зважаючи на надані до матеріалів справи платіжні доручення №60 від 01.12.2004р. (а.с.21) суму у розмірі 762560 грн., №114 від 08.07.2005р. (а.с.21) та №116 від 18.07.2005р. (а.с.22) Позивач свої зобов’язання з надання позики у розмірі 895546,05 грн. виконав належним чином, адже попередні зобов’язання Відповідача 1 як Комісіонера з повернення наданих на виконання комісійного доручення коштів цілком правомірно були припинені шляхом новації у розумінні ч.2 ст.604 Цивільного кодексу України із заміною згідно положень ст.1053 цього Кодексу на зобов’язання із позики.

Отже, в контексті зазначених норм та обставин укладений між Позивачем та Відповідачем 1 договір позики від 31.12.2004р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами, з повернення отриманої суми позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначає обов’язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Як встановлюють положення ч. 3 цієї статті позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась на банківський рахунок позикодавця. При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач 1 не мав правових підстав ухилятися від повернення Позивачу стягуваної позики до 31.12.2011р. згідно умов п. 5 договору позики від 31.12.2004р. та додаткової угоди від 20.10.2009р., а саме – до 31.12.2011р.

Як встановлено ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Натомість невиконання або неналежне виконання зобов’язань є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Відповідачем станом на момент прийняття цього рішення отримані грошові кошти у повному обсягу повернуто не було – належних у розмінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів іншого, ніж частковий платіж в сумі 7000грн., до справи не надано, що дає підстави для кваліфікації Відповідача, як такого, що прострочив виконання грошового зобов’язання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України відносно решти отриманої суми в розмірі 888546,05грн. (895546,05-7000).

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідком порушення зобов’язань з повернення позики позичальником є сплата останнім на користь позикодавця грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. В свою чергу, за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги викладене, а також враховуючи відповідність арифметичного розрахунку заявленої до стягнення заборгованості умовам договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині відносно Відповідача 1 підлягають задоволенню у повному обсягу:

– заборгованості у розмірі 88546,05 грн.

- 3% річних у розмірі 13291,68 грн.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача 1 про застосування штрафу та пені у разі прострочення плати відповідно сформульована безпосередньо у п. 11.1. договору позики від 31.12.2004р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 цього Кодексу є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Приймаючи до уваги висновок щодо наявності заборгованості Відповідача 1 з повернення суми позики, суд дійшов висновку про правомірність застосування штрафу в розмірі 50% від суми, що прострочена та перевіривши представлений розрахунок (а.с.8), з урахуванням обмеження періоду нарахування пені приписам ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України та розміру її ставки положенням ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, дійшов висновку про можливість задоволення вимог щодо стягнення з Відповідача 1:

- штрафу у розмірі 444273 грн.,

- пені у розмірі 67260,02 грн.

Заперечення Відповідача 1, викладені в телеграмі (а.с.67) судом до уваги не приймаються, оскільки досліджені судом положення статуту Позивача і співпадіння його ідентифікаційного коду з ідентифікаційним кодом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сосна», зазначеного в договорі комісії від 01.12.2004р., угоді про його припинення від 31.12.2004р. та договорі безпроцентної позики від 31.12.2004р., дозволяють достатньою мірою ідентифікувати Позивача саме як Позичальника за означеним договором, а не його правонаступника чи навіть сторонньою особою.

В свою чергу, відхилення викладеного в телеграмі клопотання Відповідача 2 про зупинення провадження у розглядуваній справі зумовлено відсутністю підстав для застосування ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України - як доказів наявності у провадженні суду іншої пов’язаної із розглядуваною справи (копії позовної заяви з відміткою про прийняття судом та ухвалою про порушення провадження за таким позовом), так і наявності обґрунтування неможливості самостійної оцінки судом саме межах справи №5006/37/120/2012 зауважень щодо законності підстав для висування позовних вимог - у разі наявності таких зауважень.

Стосовно вимог Позивача про стягнення заявлених сум і з Відповідача 2 як поручителя позиція суду полягає у наступному.

Виходячи із приведеного у позові обґрунтування наявності статусу солідарного боржника у Відповідача 2, останній (статус) зумовлений виключно правовідносинами поруки за договором від 20.11.2010р.

Між тим, п. 1.1. договору поруки Відповідач 2 частково відповідає перед Позивачем за неналежне виконання Відповідачем 1 зобов’язань, що виникають з договору безпроцентної позики від 31.12.2004р.

Дійсно, виходячи із положень ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України поручитель може поручитися за виконання основного зобов'язання в повному обсязі або частково. Часткова порука має місце тоді, коли поручитель поручився не за все зобов'язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо).

Наразі, виходячи із встановлених судом обставин договором поруки не визначено обсяг забезпечення зобов’язань Відповідача 1 порукою Відповідача 2, умова про який (обсяг) є істотною у розумінні ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, адже унеможливлює визначення обсягу солідарної відповідальності Поручителя перед Позивачем як кредитором згідно вимог ч.2 ст.554 цього Кодексу.

Вказана обставина зумовлює висновок суду про неукладенність договору поруки від 22.11.2010р. між Позивачем і Відповідачем 2 через недосягнення згоди відносно обсягну часткового поручительства, внаслідок чого підписання такого договору в його наявній редакції унеможливлює його кваліфікацію у якості належної правової підстави для набуття Позивачем статусу кредитора Відповідача 2 та унеможливлює правомірне спонукання останнього до виконання відсутніх грошових обов’язків в контексті приписів ч.1 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.14 Цивільного кодексу України.

Судові витрати зі сплати 50% судового збору у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача 1 на користь Позивача, тоді як решта збору – відноситься на рахунок останнього у зв’язку із безпідставним висуванням вимог до Відповідача 2.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 23, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Якушев», м. Бершадь, Вінницька область (ідентифікаційний код 31535205) до Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод», м. Сімферополь (ідентифікаційний код 05414657) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія», м. Донецьк (ідентифікаційний код 30776349) про: стягнення заборгованості за договором позики від 31.12.2004р. у розмірі 888 546,05 грн., штрафу у розмірі 444 273,00 грн., пені у сумі 67260,02 грн., 3% річних у розмірі 13 291,68 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод», м. Сімферополь (ідентифікаційний код 05414657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Якушев», м. Бершадь, Вінницька область (ідентифікаційний код 31535205) заборгованість за договором позики від 31.12.2004р. у розмірі 888 546,05 грн., штраф у розмірі 444 273,00 грн., пеню в сумі 67260,02 грн. та 3% річних у розмірі 13 291,68 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні позовних вимог відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія», м. Донецьк (ідентифікаційний код 30776349) відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства «Сімферопольський виноробний завод», м. Сімферополь (ідентифікаційний код 05414657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Якушев», м. Бершадь, Вінницька область (ідентифікаційний код 31535205) витрати по сплаті судового збору в сумі 14133,71грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 16.10.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2012р.

Суддя Попков Д.О.