Рішення № 26476059, 10.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/10275-2012 10.10.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна»

про стягнення 11 944, 67 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Гречко Д.В.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 9 463, 37 грн., 1 979, 71 грн. -3 % річних та 501, 59 грн. -інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 11/07-08 від 25.07.2008 р. в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.09.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

12.09.2012 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю з'явлення у судове засідання його представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 р. продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 10.10.2012 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 10.10.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.07.2008 р. між сторонами було укладено договір поставки № 11/07-08, за умовами якого позивач поставляє та передає у власність відповідача товари разом з товаросупроводжувальною документацією, відповідно до поданих відповідачем замовлень, а відповідач приймає такі товари та своєчасно сплачує їх вартість.

Відповідно до п. 5.1 договору відповідач оплачує поставлений товар шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача на умовах відстрочки платежу після 45 календарних днів з дати отримання товару відповідачем, що вказана в накладних.

У зв'язку із неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»своїх зобов'язань щодо сплати за поставлений товар, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»за договором поставки № 11/07-08 від 25.07.2008 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 р. у справі № 14/421 позов Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»120 384, 80 грн. заборгованості, 1 253, 98 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення 5 000, 00 грн. провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 р. у справі № 14/421 рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 р. у справі № 14/421 змінено, резолютивну частину зазначеного рішення викладено у наступній редакції: «стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»120 384, 80 грн. заборгованості, 1 253, 98 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

Вищезазначеними судовими рішеннями встановлено, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар, який відповідачем у встановлений строк у повному обсязі оплачено не було, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка на час розгляду справи № 14/421 становила 120 384, 80 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Тож, факт виконя позивачем своїх зобов'язань в частині поставки товару та прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки від 25.07.2008 р. № 11/07-08 в сумі 120 384, 80 грн. в силу положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує доведення.

Присуджена до стягнення за вищевказаним рішенням суду сума боргу в загальному розмірі 120 384, 80 грн. була сплачена відповідачем за період з 09.12.2011 р. до 23.03.2012 р., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, залученими до матеріалів справи.

Таким чином, враховуючи наявність допущеного прострочення, та вирішення в межах справи № 14/421 спору про стягнення заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 9 463, 37 грн. за період з 16.07.2011 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений товар) до 16.01.2012 р. (дата визначена позивачем), 1 979, 71 грн. -3 % річних за період з 16.07.2011 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений товар) до 02.03.2012 р. (дата визначена позивачем) та 501, 59 грн. -інфляційних втрат за період з серпня 2011 року до лютого 2012 року (включно).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вказані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частино 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, ст. 231 Господарського кодексу України врегульовано питання щодо розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим суд відзначає, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, що передбачено Цивільним кодексом України.

При цьому ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі, та відсутня пряма вказівка закону щодо такого забезпечення, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 9 463, 37 грн. пені є необґрунтованою, а тому такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 979, 71 грн. -3 % річних за період з 16.07.2011 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений товар) до 02.03.2012 р. (дата визначена позивачем) та 501, 59 грн. -інфляційних втрат за період з серпня 2011 року до лютого 2012 року (включно), суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком 3 % річних за період з 16.07.2011 р. (дата виникнення заборгованості за поставлений товар) до 02.03.2012 р. (дата визначена позивачем) і вважає його обґрунтованим, а тому вимоги в частині стягнення 1 979, 71 грн. 3 % річних за вказаний період підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що позивачем була допущена помилка в методиці розрахунку.

Так, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Згідно розрахунку суду, здійсненого з урахуванням дефляції, яка мала місце у серпні 2011 року, та з урахуванням сум проплат, які здійснювалися відповідачем, інфляційні втрати підлягають стягненню у розмірі 274, 50 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 2 254, 21 грн., з яких: 1 979, 71 грн. - 3 % річних та 274, 50 грн. - інфляційні втрати.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайт-Україна»(04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12, ідентифікаційний код - 35847906), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Драфт»(02002, м. Київ, вул. Малишка, буд. 1, к. 717, ідентифікаційний код - 30470666) 1 979 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 71 коп. - 3 % річних, 274 (двісті сімдесят чотири) грн. 50 коп. -інфляційних втрат, 303 (триста три) грн. 75 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.10.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.