Ухвала суду № 26474519, 16.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2012 р. м. Київ К-27616/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року

у справі № 2а-2358/09/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Вестмонт Пропертіз Україна ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року, позов Дочірнього підприємства «Вестмонт Пропертіз Україна ЛТД»(позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000042308/0 від 16 лютого 2009 року, № 0000052308/0 від 16 лютого 2009 року, № 0000062308/0 від 16 лютого 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Вестмонт Пропертіз Україна ЛТД»понесені ним витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Вестмонт Пропертіз Україна ЛТД» з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Блицторгтовари-3000»за період з 01 березня 2007 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1-23-08-25411796 від 06 лютого 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000052308/0 від 16 лютого 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 347 702,00 грн. (1 673 851,00 грн. -основний платіж, 1 673 851,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000042308/0 від 16 лютого 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 090 696,50 грн. (727 131,00 грн. -основний платіж, 363 565,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000062308/0 від 16 лютого 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 611 938,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 245 721,50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договором купівлі-продажу промислових товарів від 01 березня 2007 року, укладеним між позивачем та ТОВ «Блицторгтовари-3000», з підстав його нікчемності.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на дані Слідчого відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, відповідно до яких засновник ТОВ «Блицторгтовари-3000» ОСОБА_3 створив вказане підприємство за грошову винагороду, жодних угод не укладав, первинних документів не складав, не підписував та нікому не видавав. В квітні 2007 року ОСОБА_3 вийшов із складу засновників ТОВ «Блицторгтовари-3000», а громадянин ОСОБА_4 за винагороду перереєстрував підприємство на своє ім'я, проте не мав при цьому наміру здійснювати підприємницьку діяльність.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фактичне виконання сторонами договору від 01 березня 2007 року підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а до складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Блицторгтовари-3000»промислових товарів, на підставі податкових накладних, складених відповідно до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

Крім того, судами встановлено, що на момент укладання спірного договору контрагент позивача знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та був зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що мав відповідне Свідоцтво.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди обґрунтовано відхилили доводи податкового органу про відсутність волі засновників ТОВ «Блицторгтовари-3000»громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на укладання договору від 01 березня 2007 року.

Адже, відповідно до статті 84 Господарського кодексу України господарське товариство може відкривати рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами. Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

Отже, господарські договори, укладені після державної реєстрації підприємства, є такими, що укладені з товариством, а не з його засновниками, оскільки, засновники товариства впливають на наслідки господарських договорів лише у разі укладення ними таких правочинів до державної реєстрації підприємства та в разі несхвалення вказаних договорів в подальшому юридичною особою.

Як встановлено судами, договір від 01 березня 2007 року укладено після державної реєстрації ТОВ «Блицторгтовари-3000».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відсутність дійсної волі на здійснення підприємницької діяльності у фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як у засновників ТОВ «Блицторгтовари-3000» не може вважатись підставою для визнання договору, укладеного з таким підприємством, недійсним, а також не може спричинити негативні наслідки для контрагента за такою угодою.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2010 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.