Постанова № 26473411, 16.10.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2012 р. Справа № 5019/763/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Савченко Г.І. ,

суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,

за участю представників сторін:

позивача- Єфимчук Л.М., підприємець; Григорійчук Л.Б., адвокат (довір.№37 від 25.05.2012р.);

відповідача- Тишкун П.В. (довір.№1 від 12.04.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Єфимчук Людмили Миколаївни на рішення господарського суду Рівненської області

від 30.07.2012р. у справі №5019/763/12

за позовом Фізичної особи-підприємця Єфимчук Людмили Миколаївни

смт.Клесів Сарненського району Рівненської області

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вирівський кар'єр»

с.Гранітне Сарненського району Рівненської області

про зобов'язання поставити 1 337,8 тон щебеневої продукції,

стягнення 22 073 грн. 70 коп. неодержаних доходів і штрафу, -

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу сторонами заявлено не було. Заяв про відвід суддів не надходило.

Фізична особа-підприємець Єфимчук Людмила Миколаївна (надалі в тексті - Підприємець) звернулась у травні 2012р. до господарського суду Рівненської області з позовною заявою, уточненою заявою від 04.06.2012р., в якій просила зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вирівський кар'єр»(надалі в тексті - Товариство) поставити 1 337.8 тон щебеневої продукції згідно укладеного договору та стягнути 20 067 грн. 00 коп. неодержаних доходів і 2 006 грн. 70 коп. -5% штрафу.(т.1, арк.справи 2-4, 38-39).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.07.2012р. у справі №5019/763/12 (суддя Горплюк А.М.) в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю. Встановивши, що згідно укладеного сторонами договору Відповідач повинен був поставити 3 164 тони гранітної щебеневої продукції, а поставив лише 1 826,2 тони, місцевий суд дійшов висновку, що Позивач не надав доказів оформлення заявок, попередньої оплати продукції та виникнення зобов'язання Відповідача поставити продукцію, крім того, суд встановив відсутність рахунків Відповідача на оплату решти 1 337,8 тон продукції, визнав безпідставною вимогу про стягнення 20 067 грн. неодержаних доходів вважаючи, що Відповідач не порушив умов договору від 07.12.2010р. Разом з тим, оскільки укладений сторонами 07.12.2010р. договір не передбачає відповідальності Вирівського кар'єру у вигляді 5% штрафу за ухилення або відмову від передачі продукції, тому і вимогу про стягнення 2 006 грн. 70 коп. штрафу місцевий суд залишив без задоволення.(т.2, арк.справи 24-30).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Підприємець подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення від 30.07.2012р. та прийняти нове рішення, яким задоволити позов у повному обсязі.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що невиконання договору від 07.12.2010р. сталось з вини Позивача, залишивши поза увагою лист Відповідача №1626 від 25.08.2011р., яким той повідомив про припинення поставки продукції в разі непідписання додатку до договору про збільшення удвічі відпускної ціни. Залишено без уваги і факт залишення без відповіді претензії Позивача від 15.12.2011р. Місцевий суд безпідставно відхилив доводи про попередню оплату 14 тон щебеневої продукції на суму 440 грн. 21 коп., не надав оцінки доказам, зокрема актам взаємозвірки сторін та обставинам -способу, в який сторони частково вже виконали умови договору від 07.12.2010р. Помилково місцевий суд відмовив і у стягненні 20 067 грн. збитків (неодержаних доходів) та 2 006 грн. 70 коп. -5% штрафу.(т.2, арк.справи 39-43).

Відповідач у справі ТзОВ «Вирівський кар'єр»надав відзив на апеляційну скаргу, в якому повністю заперечив доводи Скаржника, просив рішення місцевого суду від 30.07.2012р. залишити без змін як законне і обґрунтоване, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.(т.2, арк.справи 60-63).

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 02 по 16 жовтня 2012р.

В судовому засіданні 16.10.2012р. Позивач просив апеляційну скаргу задоволити, рішення від 30.07.2012р. - скасувати. Натомість, представник Відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення законним і обґрунтованим.(т.2, арк.справи 76).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процессуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що Товариством-продавцем та Підприємцем-покупцем 07 грудня 2010р. укладено договір купівлі-продажу (надалі в тексті - Договір), у відповідності до пунктів 1.1, 2.1, 2.2 якого, продавець зобов'язується продати, а покупець - купити і оплатити гранітну щебеневу продукцію (брак) за ціною 30 грн. за 1 тону (з урахуванням навантаження та ПДВ) у кількості 3 264 тони. Розрахунки здійснюються на умовах 100% попередньої оплати вартості замовленого покупцем товару згідно рахунка продавця. Поставка щебеневої продукції здійснюється самовивозом.(п.п. 2.4, 3.1 Договору).

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 Договору, ціна однієї тонни товару визначається з урахуванням навантаження та ПДВ і становить 30 грн. 00 коп. є твердою і змінам не підлягає.

Договір підписано представниками дирекції ТзОВ «Вирівський кар'єр»та ФОП Єфимчук Л.М., скріплено відбитками печаток сторін.(т.1, арк.справи 8-9).

Додатковою угодою від 01.02.2011р. сторони уточнили п.1.1 Договору в частині найменування товару, яким є - суміш щебеневої продукції, що не відповідає держстандартам.(т.2, арк. справи 48).

На момент вирішення спору -Договір чинний.

Матеріалами справи стверджено, що протягом 10.02.2011р. - 11.08.2011р. ТзОВ «Вирівський кар'єр»передало щебеневу продукцію на загальну суму 54 786 грн., а ФОП Єфимчук Л.М. - сплатила за щебеневу продукцію 55 217 грн. 46 коп.(т.1, арк.справи 40-50).

Зазначені обставини та існування переплати в сумі 431 грн. 46 коп. стверджуються також актами взаємозвірки станом на 31.05.2012р., підписаними представниками ТзОВ «Вирівський кар'єр»та ФОП Єфимчук Л.М., скріпленими відбитками печаток сторін.(т.1, арк.справи 60-67).

Листом №1626 від 25.08.2011р. Відповідач запропонував внести зміни до Договору Додатковою угодою №2 від 23.08.2011 року, яка передбачала збільшення ціни до 52 грн. 50 коп. за 1 тону (з урахуванням навантаження та ПДВ). Відповідач також застережив, що у разі відсутності згоди буде змушений припинити поставки продукції на користь ФОП Єфимчук Л.М. Дана пропозиція була Позивачем відхилена в листі від 13.09.2011р.(т.1, арк.справи 10, 13; т.2, арк.справи 5-зворот, 7, 49).

Відповідач листом від 04.10.2011р. повідомив Позивача про відсутність суміші щебеневої продукції, яку він зобов'язаний поставити згідно Договору і просив не направляти автотранспорт під дану продукцію.(т.1, арк.справи 14).

Пропозиції поставити решту з передбачених Договором 3 164 тони гранітної щебеневої продукції та відшкодувати матеріальну шкоду в сумі 23 460 грн., які вбачаються з претензійного листа №865 від 13.12.2011р. - залишені Відповідачем без відповіді та задоволення.(т.1, арк.справи 15-16, т.2, арк.справи 5-зворот).

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при винесенні оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке:

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Такими способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є припинення дії яка порушує право, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Обґрунтовуючи у позовній заяві вимогу про примусове виконання обов'язку поставити 1 337.8 тон щебеневої продукції згідно укладеного договору, Позивач покликався на ст.ст. 232, 530, 612 ЦК України, згідно яких, кредитор вправі вимагати виконання боржником обов'язку, якщо строк виконання визначений моментом пред'явлення вимоги, а в разі прострочення боржником зобов'язання - останній відповідає за збитки, заподіяні простроченням, які можуть бути стягнуті понад штрафні санкції. При цьому, Позивач покликався на банківські виписки, що свідчать про оплату щебеневої продукції та акти звірок, які фіксують наявність переплати в сумі 431 грн. 46 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання виконати поставку 1 337,8 тон щебеневої продукції згідно умов Договору, місцевий суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні рахунки, виписані Відповідачем на здійснення Позивачем попередньої оплати, відхиливши акти звірки розрахунків, оскільки такі не мають юридичної сили доказу наявності чи відсутності обов'язку сплатити грошові кошти, а тим більше - поставити певну продукцію

Суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач не порушував умов Договору, а невиконання Договору відбулось саме з вини Позивача, який не погодив в заявках кількість продукції, що поставлятиметься і не провів 100% попередньої оплати.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду, з огляду на наступне:

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.(ст.32 ГПК України).

Акт звірки розрахунків, в силу ст.ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків.

Тобто, не будучи первинним документом, належно оформлений акт звірки розрахунків є письмовим доказом, який може стверджувати існування або відсутність тих чи інших обставин у взаємовідносинах сторін, яким господарський суд, вирішуючи спір повинен надати оцінку. Проте, вирішуючи даний спір, місцевий суд не надав оцінки обставинам часткового виконання сторонами умов Договору в період з грудня 2010р. до серпня 2011р.

Наявні у матералах справи копії банківських виписок (т.1, арк.справи 40-50) стверджені у судовому засіданні 16.10.2012р. оригіналами, які оглянуто судом.

Крім того, за умовами п.п. 1.1, 2.4 Договору, Відповідача зобов'язався продати суміш щебеневої продукцію, що не відповідає держстандартам. В свою чергу покупець зобов'язався попередньо оплативши партію продукції згідно рахунка - забезпечити її приймання і транспортування.

Положеннями ст.632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що ціна продукції визначається з урахуванням навантаження та ПДВ, складає 30 грн. 00 коп. і залишається незмінною до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором. Під час виконання Договору, за згодою сторін до нього можуть вноситись зміни та доповнення, які оформлюються додатковими письмовими угодами сторін, що є невід'ємними частинами Договору.(п.7.2 Договору).

Матеріали справи не містять доказів зміни сторонами погодженої у пункті 2.2 Договору договірної ціни.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому, колегія суддів вважає, що листи Відповідача від 25.08.2011р. та 04.10.2011р. про припинення поставки в разі незгоди на підвищення ціни та про відсутність суміші щебеневої продукції, який надіслано Позивачу після його відмови погодити збільшення відпускної ціни продукції свідчать про односторонню відмову ТзОВ «Вирівський кар'єр»від зобов'язання за Договором.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що в силу ч.4 ст.213 ЦК України, якщо…немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Матеріалами справи стверджено, що форми заявок та порядку узгодження кількості на кожну партію продукції сторонами не врегульовано, а доказів узгодження заявками попередньо відпущеної (до вересня 2011р.) продукції в кількості 1 826,20 тон сторони суду не надали, при цьому, місцевий суд обмежився лише висновками, що факти усного узгодження заявок на відпуск продукції Позивач не ствердив доказами, а довіреності, претензії та листи Позивача з вимогами поставки продукції - суд не визнав заявками в розумінні п.2.1 Договору.

Враховуючи практику відносин між сторонами, яка склалась під час виконання Договору протягом грудня 2010р. - серпня 2011р. і свідчить, що погодження кількості продукції, яка поставлятиметься відбувалось у спрощений (усний) спосіб - апеляційний суд вважає, що фактично заявки вчинялись в усній формі (у телефонному режимі), тому неподання Позивачем і Відповідачем заявок у документарній формі не може свідчити про прострочення кредитора, як помилково вирішив місцевий суд.

Як встановлено апеляційним судом, на виконання Договору Відповідачем передано продукції на загальну суму 54 786 грн., а Позивачем сплачено 55 217 грн. 46 коп. як попередньо так і по факту відвантаження. При цьому, факти виставлення Відповідачем згідно п.2.4 Договору рахунків на оплату 1 826,20 тон товару - не знайшли свого документального підтвердження; такі рахунки відсутні у Позивача і не представлені Відповідачем.

За таких обставин, довіреності на отримання продукції згідно Договору, які не прийняті Відповідачем, залишені без реагування претензія та листи Позивача з вимогами поставки щебеневої продукції - стверджують відмову Відповідача від виконання зобов'язань за Договором.

Тому, зваживши на всі обставини справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у примусовому виконанні обов'язку в натурі підлягає скасуванню з підстав п.3 ч.1 ст.104 ГПК України, оскільки висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи.

Натомість, на думку колегії суддів, порушене право Позивача відповідає способу захисту порушеного права і підлягає захисту шляхом примусового виконання обов'язку в натурі. З підстав ст.33 ГПК України, обставини відмови Відповідача від виконання зобов'язань є доведеними, а вимога примусового виконання обов'язку в натурі - обґрунтованою.

Поряд з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні майнових вимог про стягнення 20 067 грн. 00 коп. неодержаних доходів і 2 006 грн. 70 коп. -5% штрафу, приймаючи до уваги таке:

Згідно зі ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 22 ЦК України також унормовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків та інших способів відшкодування майнової шкоди, у тому числі стягнення збитків, заявлених позивачем, настає за наявності таких умов як неправомірна поведінка особи, негативний результат такої поведінки (факт і розмір завданих збитків), причинний зв'язок між неправомірною поведінкою та негативним наслідком.

При цьому, стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку ст.623 ЦК України, при застосуванні норм якої враховується і те, що згідно норм ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, Позивач не надав судам доказів, які стверджують понесення ним 20 067 грн. 00 коп. втрат, не ствердив витрат, які він зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; вимога про стягнення неодержаних доходів ґрунтується на припущеннях Позивача, а відтак суд першої інстанції правомірно, з підстав ст.33 ГПК України, відмовив в позові з мотиву недоведеності.

Разом з тим, згідно статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно ст.549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неус-тойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконан-ня частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Проте, розділ «4»Договору не містить умови про нарахування штрафу за невиконання продавцем зобов'язання з передачі щебеневої продукці і не встановлює розміру такого штрафу.

Вбачається, що Позивач нарахував 5% штрафу безпідставно покликаючись на ст.ст. 549, 611, ЦК України та ст.230 ГК України. Оскільки, чинне законодавство не передбачає нарахування штрафу за порушення зобов'язань за договором купівлі-продажу, а сторони не узгодили у Договорі умов про нарахування штрафних санкцій, - суд першої інстанції правомірно, з підстав ст.33 ГПК України, відмовив в задоволенні даної вимоги з мотиву безпідставності.

Заперечення Відповідачем позову в частині немайнової вимоги не знайшли свого підтвердження у судових засіданнях, покликання на закінчення строку дії Договору відхиляються апеляціним судом через неподання Відповідачем доказів припинення зобов'язання, виконаного належним чином.

Колегія суддів також зауважує, що до складу судових витрат стаття 44 ГПК України відносить оплату послуг адвоката.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».(ч.3 ст.48 ГПК України).

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться у статті 2 Закону України «Про адвокатуру», яка зазначає, що адвокатом може особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Як вбачається з матеріалів справи, Григорійчук Людмилі Богданівні 22.07.2005р. видано свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №468. Договір про надання юридичних послуг від 25.05.2012р. Підприємець уклала з адвокатом Григорійчук Людмилою Богданівною.

Із адресованих суду звернень, протоколів судових засідань, ухвал та рішення суду вбачається, що правова допомога фактично надана адвокатом Григорійчук Л.Б., яка згідно договору від 25.05.2012р. діяла як адвокат і отримала від Позивача 8 000 грн. винагороди.(т.1, арк.справи 68-70; т.2, арк.справи 4, 65, 66).

Скасування рішення в частині зумовлює перерозподіл судових витрат. Тому, за наслідками перегляду рішення у даній справі на Відповідача належить покласти судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, на підставі частини другої ст.49 ГПК України, внаслідок його неправильних дій - доведення спору до господарського суду.

Відтак, на Відповідача належить покласти 3 175 грн. 23 коп. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процецесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позов підлягає частковому задоволенню.

В зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання, з підстав ч.2 ст.49 ГПК України, також належить покласти на Відповідача.(т.2, арк.справи 38).

Керуючись ст.ст. 33, 43, 46, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Єфимчук Людмили Миколаївни на рішення господарського суду Рівненської області від 30.07.2012р. у справі №5019/763/12 -задоволити частково.

2. Рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в зобов'язанні виконати умови договору. Прийняти в цій частині нове рішення:

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вирівський кар'єр»поставити на користь Фізичної особи-підприємця Єфимчук Людмили Миколаївни суміш щебеневої продукції що не відповідає державним стандартам в кількості 1 337,8 тон згідно договору купівлі-продажу від 07.12.2010р. у редакції від 01.02.2011р.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вирівський кар'єр», яке знаходиться в с.Гранітне Сарненського району Рівненської області, вул.Заводська, 15 (код ЄДР 00290239) на користь Фізичної особи-підприємця Єфимчук Людмили Миколаївни, яка проживає в смт.Клесів Сарненського району Рівненської області, вул.Шкільна, 56 (інд.№2617208104) 1 073 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 3 175 грн. 23 коп. витрат на послуги адвоката.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

3. Витрати Позивача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 536 грн. 50 коп. покласти на Відповідача.

4. Надати місцевому господарському суду доручення про видачу відповідних наказів.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касацій-ному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу 5019/763/12 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Мельник О.В.