Рішення № 26472993, 27.09.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2012 р.Справа № 5023/3678/12 вх. № 3678/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Мартишко Д.І.

за участю представників сторін:

позивача - Євдокімов А.М., дов. № 2723/3 від 31.05.2012 року

відповідача - Юрченко І.М., дов. № 15 від 17.09.2012 року

розглянувши справу за позовом ТОВ "Фармацевтична Компанія "Здоров'я", м. Харків

до ТОВ "Науково-виробний центр "Техноцентр", смт. Вільшани

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд визнати недійсним договір № 102-11/ос від 29.07.2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична Компанія "Здоров'я" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр". Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на невідповідність спірного договору вимогам чинного законодавства, а саме ст. 203, 215, 638, 655 ЦК України та ст. 180 ГК України, що свідчить про його недійсність через відсутність однієї із істотних умов договору, а саме не встановлено та не зафіксовано у договорі така істотна умов, як ціна. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.08.2012 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 5023/3678/12 та розгляд справи призначено на 19.09.2012 р. об 11:00 год.

У судовому засіданні 19 вересня 2012 року було оголошено перерву до 10:45 27.09.2012 року з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр" через канцелярію господарського суду Харківської області 24.09.2012 року надійшла зустрічна позовна заява (за вхідним № 14567) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична Компанія "Здоров'я" про визнання дійсним договору № 102-11/ос від 29.07.2011 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична Компанія "Здоров'я" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр".

Відповідно до статті 60 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Господарський суд, розглянувши матеріали поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр" зустрічної позовної заяви, визнав їх такими, що відповідають вимогам статей 1, 2, 3, 5, 10, 12, 21, 32-38, 45, 54-58 Господарського процесуального кодексу України, такими, що пов'язані з первісним позовом і можуть бути прийняті для спільного розгляду з первісним позовом.

Під час розгляду справи в суді позивач за первісним позовом позовні вимоги підтримував в повному обсязі та наполягав на задоволенні первісного позову; проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував, оскільки при укладенні спірного договору сторони не досягли згоди за всіма суттєвими умовами господарського договору, у зв'язку з чим порушили вимоги чинного законодавства.

Представник відповідача у судовому засіданні проти первісного позову заперечував, про що надав суду відповідні пояснення з посиланням на необґрунтованість заявлених позовних вимог, та підтримував вимоги, наданого до суду 24.09.2012 року, зустрічного позову. Зокрема відповідач вказав, що укладений між сторонами договір не суперечить засадам цивільного та господарського законодавства, містить всі істотні умови, які сторони погодили своїми підписами та на підставі спірного договору відбулися реальні господарські операції, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні первісних позовних вимог у повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

Позивач за первісним позовом, звертаючись до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр" просить суд визнати недійсним договір № 102-11/ос від 29 липня 2011 року, укладений та підписаний сторонами недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що сторонами при укладені договору не досягнуто всіх істотних умов, а саме, у договорі не відображено ціну договору, оскільки накладні та специфікації не можна вважати невід'ємними частинами до спірного договору.

Водночас, посилаючись на не досягненням сторонами договору всіх істотних умов договору та ст. 638 ЦК України позивач просить визнати договір № 102-11/ос від 29 липня 2011 року недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що в разі не досягнення сторонами всіх його істотних умов - такий договір вважається неукладеним та не може бути визнаним недійсним.

Аналогічна правова позиція підтверджується Постановою Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" в п. 8 якої зазначено - «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Враховуючи роз'яснення Верховного суду України та чинне законодавство, неможливо визнавати недійсним договір через недосягнення сторонами при укладенні договору істотних умов договору.

Водночас, судом встановлено, що 29 липня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична Компанія "Здоров'я" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр" укладено договір № 102-11/ос, відповідно до умов якого продавець (відповідач за первісним позовом) зобов'язується передати, а покупець (позивач за первісним позовом) зобов'язується прийняти і сплатити (лікарську рослинну сировину), далі товар а у номенклатурі, у кількості та за цінами, вказаними у накладних та специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Як стверджує позивач за первісним позовом, накладні та специфікації не є невід'ємними частинами до спірного договору, а отже цей договір є недійсним, тому що в ньому відсутня істотна умова договору - ціна, а тому на підставі ст. 203, 215 ЦК України має бути визнаним судом недійсним.

Проте, такі твердження позивача за первісним позовом суд вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 215 ЦК України (недійсність правочину) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) визначено, що:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, виходячи зі змісту ст. 203 ЦК України, не досягнення сторонами всіх істотних умов договору не є вимогою, додержання якої є необхідною для чинності правочину, а тому в розумі ст. 215 не є підставою недійсності правочину.

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність в моменту укладення договору тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Господарський суд звертає увагу позивача за первісним позовом, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 2 вищезазначеної правової норми господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ч. 4 вказаної норми умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (ч. 5, 7 ст. 180 ГК України).

Дослідивши умови укладеного сторонами договору, господарський суд встановив, що договір № 102-11/ос від 29 липня 2011 року (наявний в матеріалах справи) укладений за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, а саме: при укладенні господарського договору сторони погодили предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами».

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України також передбачено, що «При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству».

Таким чином сторони за договором поставки керуючись ч. З ст. 6 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України відступили від норми передбаченої ст. 266 Господарського кодексу України та визначили істотні умови на власний розсуд.

Так, згідно п. 1.1. договору (предмет договору) сторони погодили, що продавець (відповідач за первісним позовом) зобов'язується передати, а покупець (позивач за первісним позовом) зобов'язується прийняти і сплатити (лікарську рослинну сировину), далі товар а у номенклатурі, у кількості та за цінами, вказаними у накладних та специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Тобто, сторони не знаючи напевно на момент укладення договору чітку кількість, асортимент та родові ознаки продукції, що мала поставлятись в рамках договору визначили механізм, керуючись яким сторони регулювали фактичну поставку продукції.

Окрім цього, у відповідності розділу 6 договору зазначено, що «строк і порядок оплати зазначаються в специфікації, дата платежу - дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника.

Строк дії договору, встановлений сторонами у п. 14.1 договору, а саме, договір вступає в силу з 29 липня 2011 року та діє до 31.12.2013 року.

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття "строк договору" та "строк дії договору" є тотожними.

При цьому слід враховувати, що за змістом статті 637, частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з частиною першою статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов'язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону.

Крім того, доказом того, що сторони на момент укладення договору досягли всіх необхідних істотних умов фактично свідчить добровільне виконання договору обома сторонами.

Так, позивач отримував у відповідача товар, що підтверджується видатковою накладною № 27 від 02.08.2011 року, та довіреністю № 2514 на отримання матеріальних цінностей, виписаною позивачем по первісному позову 01.08.2011 року саме за спірним договором (зазначені докази подані позивачем за зустрічним позовом до справи разом із зустрічним позовом).

Також, про виконання договору можуть свідчити і проведення розрахунків за поставлену продукцію, які здійснювались шляхом підписання заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог (зазначені докази подані відповідачем до справи разом з поясненнями від 27.12.2010р.).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в момент укладення оспорюваного договору позивач за первісним позовом заявляв вимоги щодо встановлення інших умов щодо, яких, на думку позивача за первісним позовом, повинна бути досягнута згода сторін.

Отже, при укладанні договору сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, договір погоджений як позивачем, так і відповідачем та фактично виконувався сторонами, а відтак господарський суд встановив, що сторони в момент укладання договору дотримались всіх умов, передбачених чинним законодавством для укладення такого виду договорів як купівля-продаж (поставка товарів), а тому посилання позивача щодо невідповідності змісту договору вимогам закону є безпідставними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються, саме, на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимога позивача за первісним позовом є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню. Натомість, матеріали справи свідчать про обґрунтованість зустрічного позову.

Враховуючи приписи ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на позивача за первісним позовом, а судові витрати по зустрічному позову у сумі 1073,00 грн. належить стягнути з позивача за зустрічним позовом на користь відповідача за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 60, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати дійсним договір № 102-11/ос від 29.07.2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр" 62482, Харківська область, Харківський район, с. Комуніст, вул. Докучаєва, буд.2А; код ЄДРПОУ 36922423) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична Компанія "Здоров'я" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22; код ЄДРПОУ 31437750).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична Компанія "Здоров'я" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22; код ЄДРПОУ 31437750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробний центр "Техноцентр" 62482, Харківська область, Харківський район, с. Комуніст, вул. Докучаєва, буд.2А; код ЄДРПОУ 36922423) 1073,00 грн. судового збору.

Повне рішення складено 02.10.2012 року.

Суддя Шатерніков М.І.