Постанова № 26471390, 16.10.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2012 р. Справа № 5006/7/16/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012 рокуу справі господарського суду№ 5006/7/16/2012 Донецької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Приватне акціонерне товариство "Міллер Брендз Україна"; 2. ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 про стягнення суми майнової шкоди у розмірі 2300 грн., пені у розмірі 62,51 грн., 3% річних у розмірі 12,10 грн.у судове засідання представники сторін не з'явились

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Донецької області від 21.02.2012 року порушено провадження у справі №5006/7/16/2012 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі -позивач) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (далі -відповідач) про стягнення суми майнової шкоди у розмірі 2300 грн., пені у розмірі 62,51 грн., 3% річних у розмірі 12,10 грн.; залучено до участі у справі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача -ЗАТ "Сармат", ОСОБА_4, на стороні відповідача -ОСОБА_5 (а.с. 1).

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.03.2012 року у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" відмовлено (а.с. 89 -91).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 27.03.2012 року у справі №5006/7/16/2012 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідача.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення господарського суду Донецької області від 27.03.2012 року у справі №5006/7/16/2012 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми майнової шкоди у розмірі 2300 грн., 3% річних у розмірі 12,10 грн. Викладено резолютивну частину рішення наступним чином:

"Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", м. Київ в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО", м. Донецьк про стягнення суми майнової шкоди у розмірі 2300 грн., пені у розмірі 62,51 грн., 3% річних у розмірі 12,10 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (8300, м. Донецьк, вул. Постишева, 60, код ЄДРПОУ 31650052) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, м. Київ, вул. Еллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912) в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 57-В) суму майнової шкоди у розмірі 2300 грн., 3% річних у розмірі 12,10 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1561,22 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити".

В іншій частині рішення залишено без змін.

Стягнено з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 780, 61 грн. Доручено господарському суду Донецької області видати відповідні накази (а.с. 153 -158).

Не погоджуючись з винесеною постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року у справі №5006/7/16/2012, а рішення господарського суду Донецької області від 27.03.2012 року у цій справі залишити без змін, стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 804, 75 грн., розглянути касаційну скаргу без участі представника скаржника.

Касаційна скарга аргументована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а зокрема, статей 12, 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статей 49, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з пунктом 15.1 статті 15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі -Закону), договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися, зокрема, на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 частини 1 статті 980 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктами 9.1., 9.2., 9.4. статті 9 Закону передбачено, що обов'язковий ліміт відповідальності страховика -це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого. У разі коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. До договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та виплат страхового відшкодування за цими договорами застосовуються норми щодо ліміту відповідальності страховика, які діяли на дату укладення договору.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з пунктом 12.1. статті 12 Закону, розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Пунктом 37.4 статті 37 Закону, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 14.01.2011 року близько 18 год. 45 хв. в місті Макіївка Донецької області по вулиці Свободи, навпроти будинку №61 зіткнулися два транспортні засоби: ГАЗ 2705, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 та Mercedes-Benz ML350, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ЗАТ "Сармат" під керуванням ОСОБА_4, в результаті чого автомобіль Mercedes-Benz ML350 зазнав технічних ушкоджень лівої передньої дверки автомобіля, що підтверджується довідкою ВДАІ міста Макіївки від 14.01.2011 року та протоколом про адміністративне правопорушення №АН1 257411 від 14.01.2011 року (а.с. 11, 40).

Суди встановили, що постановою Червоногвардійського районного суду міста Макіївки Донецької області від 02.03.2011 року в адміністративній справі №3-170/11 ОСОБА_5, який керував автомобілем ГАЗ-2705, притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с. 39).

Судами встановлено, що пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль Mercedes-Benz ML350, належний ЗАТ "Сармат", держ. реєстр. №АН1973АК, номер кузова НОМЕР_3, 2006 р.в., застрахований позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №1559-а/10зп від 01.06.2010 року на строк до 31.05.2011 року включно, згідно пункту 12.2. якого частина збитків, яка не відшкодується страховиком внаслідок ДТП (франшиза) становить 0,5% від страхової суми, але в будь-якому випадку не більше 800 грн., з урахуванням умов пункту 12.4. договору (а.с. 6 -9).

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з витягом з ЄДРПУО станом на 04.07.2012 року за ідентифікаційним кодом 00377457 зареєстровано ПрАТ "Міллер Брендз Україна", яке є правонаступником ЗАТ "Сармат", а тому є страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту №1559-а/10зп від 01.06.2010 року (а.с. 149 -151).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт №5 від 17.01.2011 року, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, вартість ремонту автомобіля Mercedes-Benz ML350 склала 3100 грн. (а.с. 17).

Також суди встановили, що позивачем, на підтвердження визнання факту настання страхового випадку, складено страховий акт №2011/V/OMOD00460/VESKO1187 від 27.01.2011 року за договором страхування транспортних засобів №1559-а/10ЗП від 01.06.2010 року та розрахунок суми страхового відшкодування від 31.01.2011 року в розмірі 2300 грн. (а.с. 18, 21).

Суд апеляційної інстанції встановив, що 14.02.2011 року ПрАТ "Міллер Брендз Україна" звернулось з заявою до АТ "СК "АХА Страхування" в місті Донецьку про виплату страхового відшкодування на розрахункові реквізити фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (а.с. 19).

Судами встановлено, що позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором страхування, перерахував фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7, який здійснив відновлювальний ремонт, страхове відшкодування на суму 2300 грн. без ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням №1491 від 16.02.2011 року (а.с. 22).

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем (страховик) та ОСОБА_8 (страхувальник) укладено поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВС/8856762 першого типу від 19.03.2010 року зі строком його дії до 18.03.2011 року. Забезпеченим транспортним засобом визначено автомобіль ГАЗ 2705, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_4, 2003 р.в. Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду заподіяну майну складає 25500грн., а франшиза -510грн. (а.с. 77).

Суди встановили, що згідно зі страховим актом відповідача №3768-24 від 22.11.2011 року, складеним за наслідками звернення позивача з вимогою про здійснення страхового відшкодування, посилаючись на п.32.1 Закону, відповідач дійшов висновку про те, що даний випадок не є страховим та відмовив позивачу у виплаті грошової суми 2300грн. в порядку відшкодування завданої шкоди (а.с. 70).

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2300 грн. матеріальної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував рішення несвоєчасним повідомленням учасниками ДТП відповідача про настання страхового випадку; відсутністю звернення страхувальника за полісом або власника автомобіля, чи водія, який керував автомобілем ГАЗ 2705 під час ДТП, до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування; відсутністю в матеріалах справи відомостей про підстави укладення ОСОБА_8 полісу з відповідачем, а також відомостей та доказів того факту, що ОСОБА_5 в момент скоєння ДТП керував автомобілем ГАЗ 2705 на законних підставах; недоведеністю матеріалами справи того факту, що за спірними правовідносинами повинен відповідати саме відповідач.

У частині позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 12,10 грн. рішення суду першої інстанції мотивоване, зокрема, тим, що страхове відшкодування не є грошовим зобов'язанням відповідача перед позивачем, за яке може наступити відповідальність у вигляді 3% річних та до позивача може перейти право зворотної вимоги до відповідача лише у межах фактичних витрат.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний господарський суд не погодився з висновками суду першої інстанції, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення шкоди, річних та судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про набуття позивачем права вимоги до відповідача у зв"язку з фактичним відшкодуванням завданої шкоди потерпілому в ДТП , з огляду на те, що положення підпункту 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 Закону (в редакції, що діяла на момент скоєння ДТП) визначають обов"язок учасників ДТП повідомити свої страхові компанії про настання ДТП. Однак, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

З такою правовою позицією погодився Верховний суд України у Постанові №11/104 від 07.11.2011року у справі №48/562.

Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про недоведення позивачем обставин керування водієм ОСОБА_5 автомобілем ГАЗ 2705 на законних підставах, оскільки доказування відсутності вини у заподіянні шкоди покладено на відповідача та зазначив про відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення №АНІ 257411 та рішенні Червоногвардійського районного суду від 02.03.2011року у справі №3-170/11 даних про те , що водій ОСОБА_9 управляв автомобілем ГАЗ 2705 без законних підстав, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування автомобілем без належних документів).

Також суд апеляційної інстанції зазначив про невірне застосування судом першої інстанції приписів статті 38 Закону, оскільки вказана норма регулює регресні відносини між страховиком і страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і тому не може бути застосована до правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачем у даній справі, оскільки позивач відшкодував завдану шкоду внаслідок укладення договору добровільного страхування транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, при здійсненні розрахунку вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивачем вирахувано суму франшизи у розмірі 800 грн. і заявлено позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 2300 грн., а також пені у розмірі 62,51 грн., 3% річних у розмірі 12,10 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань, відтак для позадоговірних (регресних) зобов`язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливості забезпечення виконання таких зобов`язань шляхом встановлення неустойки (штрафу, пені), а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 62,51 грн. залишено без задоволення.

Як було встановлено апеляційним судом, 05.09.2011 року позивач направив відповідачу заяву №1043-11 від 29.08.2011р. на виплату страхового відшкодування у сумі 2300 грн., про вручення поштового відправлення 12.09.2011 р. свідчить відмітка представника відповідача на повідомленні, однак, відповідач, всупереч положень частини 2 статті 530 ЦК України, коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого прострочив виконання грошового зобов'язання (а.с. 23 -24).

З огляду на це, суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача 3% річних в сумі 12, 10 грн. за прострочення виконання зобов'язання в період з 13.10.2011 року по 16.01.2012 року, оскільки відповідачем не подано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування позивачу.

Погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника про порушення судами норм цивільного права, законів про загальне та обов'язкове страхування, є необґрунтованими та спростовуються зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, встановленими обставинами справи та зазначеним вище тлумаченням норм цивільного законодавства про відповідальність винної особи, яка застрахувала власну відповідальність за шкоду, завдану майну третіх осіб, зокрема шляхом укладення договору добровільного страхування I типу.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, вважає постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року у справі №5006/7/16/2012 прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника такими, що не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція вправі скасувати рішення суду першої інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Разом з тим, в резолютивній частині постанови апеляційного суду після прийняття рішення про скасування рішення господарського суду Донецької області від 27.03.2012 року у справі №5006/7/16/2012 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми майнової шкоди у розмірі 2300 грн., 3% річних у розмірі 12,10 грн., зазначено про викладення резолютивної частини рішення наступним чином, що є фактично зміною рішення суду першої інстанції, в той час як апеляційний суд, згідно власних висновків мотивувальної частини постанови, прийняв нове рішення в зазначеній частині. З огляду на таке, частину речення у резолютивній частині постанови наступного змісту: " Викладено резолютивну частину рішення наступним чином:" слід замінити фразою такого змісту "Прийняти у цій частині нове рішення:"

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року у справі №5006/7/16/2012 змінити, замінивши частину речення мотивувальної частини постанови: " Викладено резолютивну частину рішення наступним чином:" фразою такого змісту "Прийняти у цій частині нове рішення:".

В решті Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2012 року у справі №5006/7/16/2012 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко