Ухвала суду № 26470250, 17.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року м. Київ К-25268/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Господарського суду Житомирської області від 28.05.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р.

у справі №11/135-НА

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес»

до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес»(далі - позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі -відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 28.05.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р., позовні вимоги задоволено частково, визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.11.2006 р. №0001892301/0 у частині донарахування податку на додану вартість у сумі 128 325,00 грн. та 64 162,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій та від 13.11.2006 р. №0001571702/0 у частині нарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 134,67 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 269,34 грн., у решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 1,70 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої складено акт від 31.10.2006 р. №1801/23-01/00217426.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем, зокрема, положень підпунктів 7.3.1, 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -заниження суми податку на додану вартість за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2006 р. на суму 110 925,00 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та сумами податкового кредиту на загальну суму 20 164,00 грн.; п.3.4, пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у результаті чого нараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 150,92 грн.

На підставі вказаного акту податковим органом були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 13.11.2006 р. №0001892301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 196 633,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 131 089,00 грн. та за штрафними (фінансовими)санкціями - 65 544,00 грн.) та №0001571702/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 452,76 грн. (у т.ч. за основним платежем -150,92 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 301,84 грн.).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в акті перевірки від 31.10.2006 р. №1801/23-01/00217426 контролюючим органом зазначено, що підприємством до складу валових витрат включено суми агентської винагороди ТОВ «Софлайнтрейд»та ТОВ «Південь Втормет»без документального підтвердження участі останніх в укладенні договорів між позивачем та ТОВ «Титан -Трейд».

Такі твердження були правомірно спростовані попередніми судовими інстанціями зважаючи на наступне.

Згідно з п. 5.1 Закону Країни «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судові інстанції, частково задовольняючі позовні вимоги правомірно дійшли висновку, що з правого аналізу зазначених норм, а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів які підтверджують понесені витрати підприємства.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на наведені законодавчі приписи позивачем було правомірно віднесено суми податку на додану вартість, сплачені у ціні послуг отриманих від ТОВ «Софлайнтрейд»та ТОВ «Південь Втормет»до складу податкового кредиту, оскільки на підтвердження цих витрат позивачем було надано оформлені належним чином податкові накладні, як того вимагають наведені законодавчі приписи.

Крім того, зважаючи на те, що судовими інстанціями було встановлено, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість витрат на послуги ТОВ «Софлайнтрейд»та ТОВ «Південь Втормет», формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних, звітів про вчиненням дій комерційного посередництва, актів виконаних робіт, платіжних доручень, обґрунтовано визнано судовими інстанцій правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому відповідачем неправомірно виключено з податкового кредиту позивача суми агентської винагороди ТОВ «Софтлайнтрейд»у розмірі 84 100,00 грн. та суми агентської винагороди ТОВ «Південь Втормет»у розмірі 44 225,00 грн.

Щодо позовних вимог у частині скасування податкового повідомлення-рішення від 13.11.2006 р. №0001571702/0, яким нараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 134,67 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 269,34 грн., судова колегія суду касаційної інстанції також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пп.4.2.9. п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді, зокрема, вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбаченого нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, надав платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибути підприємств; вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, твердження податкового органу стосовно отримання підзвітними особами додаткових благ позивача є безпідставними, оскільки позивачем було надано докази на підтвердження того, що такі витрати пов'язані з господарською діяльністю товариства.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків що податковим органом було необґрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.11.2006 р. №0001571702/0 у частині нарахування податку з доходів фізичних осіб.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Житомирської області від 28.05.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р. у справі №11/135-НА залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.