Ухвала суду № 26461523, 11.10.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4453/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі -Приходько О.А.,

за участю представника відповідача -Приходько О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ра Розчерк Пера»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ра Розчерк Пера»(далі -ТОВ «Ра Розчерк Пера») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000342201 від 25.11.2011 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0000342201 від 25.11.2011 р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на 100000 грн. за основним платежем та на 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

ТОВ «Ра Розчерк Пера»зареєстровано Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією у статусі юридичної особи 18.02.2009 р. за кодом 36355369 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 04.11.2011 року по 14.11.2011 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Ра Розчерк Пера»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 12695/22-01/36355369 від 15.11.2011 р., за змістом якого перевіркою встановлено, що між позивачем та ТОВ «Монтарія» (код з ЄДР 37270391) укладено договір № 01/06 від 01.06.2011 р. на постачання ТМЦ.

Договір від імені ТОВ «Монтарія»підписано директором Цимбалюк В.М., ним же підписані та видані податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури.

За результатами взаємовідносин з цим контрагентом, позивачем у червні 2011 року сформовано податковий кредит у розмірі 100 000 грн.

Зі змісту Акту перевірки № 12695/22-01/36355369 від 15.11.2011 р. вбачається, що висновок податкового органу про нікчемність господарських операцій з контрагентом ґрунтується на висновках акта перевірки ТОВ Монтарія»за період червня - липня 2011 року. Посилаючись на останній, в Акті зазначається, що згідно пояснень громадянина ОСОБА_5, який рахувався як засновник ТОВ «Монтарія», дане підприємство він не реєстрував, наказів чи протоколів про призначення директора та головного бухгалтера не складав та не здійснював жодних фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами. У ТОВ «Монтарія»відсутні трудові, складські та виробничі ресурси для здійснення спірних операцій. Перевірка цього підприємства, проводилась без відома керівника оскільки, за зазначеною адресою таке не знаходилось.

Відповідно, податковий орган зробив висновок, що усі операції контрагента є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача, позивачем перераховувались кошти цьому контрагенту без мети реального настання наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, а тому договір не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

25 листопада 2011 року на підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000342201, яким позивачу за порушення п. 198.3., 198.6., 201.4., 201.6., 201.7., 201.8., 201.10 ПК України було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 100 001 грн., в тому числі основного платежу -100 000 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн.

За результатами досудового оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, воно було залишено без змін.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит за спірний період, факт реальності спірних господарських операцій доведено належними доказами, відповідачем не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 червня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Монтарія»укладено договір постачання матеріалів № 01/06. Асортимент продукції визначається у рахунках-фактурах та накладних.

На виконання умов договору № 01/06 року ТОВ «Монтарія»у червні 2011 року поставляло позивачу різного роду будівельні матеріали (ударостійкий полістирол, стрічка полістирольна, ударостійкий полістирол, стрічка двостороння Ultra Mount, світлодіодна полоса PL-SM30UW , акрил екструдований, поліестєр АПЕТ тощо), що підтверджується відповідними видатковими накладними та актами приймання-передачі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як зазначено вище, приймав продукцію на умовах «склад покупця», а отже не приймав участі у транспортних відносин та не вступав у відносини з транспортними організаціями, що не передбачає наявність у нього ТТН.

Відносно наявності у позивач складських ресурсів, останнім надано договір № 64 від 31.12.2010 р. з ТОВ «Екологіка Кіровоград», відповідно до якого та акту приймання-передачі позивач орендує за адресою м. Кіровоград, пр.-т Інженерів, 15 приміщення загальною площею 1229,3 кв.м. та з урахуванням додаткової угоди -додатково 411 кв.м. (для виробничих цілей), що відповідає визначеному у первинних документах місцю приймання продукції та щодо недостатності обсягу яких (приміщень) для цілей спірних операцій, ДПІ під час розгляду справи не наведено заперечень. Строк оренди до 31.12.2011 р. До цих матеріалів надано платіжні доручення про оплату оренди.

Окрім того, позивачем надано договір № 22-24/3-ор від 06.05.2010 р. з ТОВ «Камертон 2004»щодо оренди (строком до 30.04.2012 р.) складських приміщень за адресою м. Київ, вул. Сурикова, 3 корп. 24 площею 197,7 кв.м.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України встановлює, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відносно здійснення позивачем сталої та реальної виробничої діяльності, останнім надано договори, первинні/платіжні документи, а також реєстри виданих податкових накладних щодо взаємовідносин із: ЗАТ «Філіп Морріс Україна»щодо виготовлення з використанням придбаних матеріалів протягом червня 2011 року дисплеїв для цигарок; із ІП Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед щодо виготовлення протягом червня 2011 року продукції «полиця-паразит для ТМ Гладіатор», «лайт-бокс ТМ Берн», інших «лайт-боксів»; із ТОВ «Зінеко»щодо виготовлення протягом червня 2011 р. дисплеїв віконних «Ред бул А», з ДП «Лакталіс-Україна»щодо виготовлення шелфтрей (однорядовий, дворядовий); з ТОВ «Рекламна Агенція «САММІТ».

В контексті наведеного позивачем також під час розгляду справи надано калькуляцію собівартості виготовленої для зазначених покупців продукції, де відображено використання при їх виготовленні матеріалів, придбаних позивачем за спірними операціями.

За наслідками поставки товарів ТОВ «Монтарія»були виписані на користь позивача податкові накладні.

Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Монтарія»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «Монтарія», придбавалися з метою використання та були реалізовані позивачем в подальшому у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Кодексу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, достатніми підставами для включення ТОВ «Ра Розчерк Пера»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання або виготовлення ним товарів чи послуг; використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін, а також відсутністю обов'язку використання отриманих товарів-послуг у господарській діяльності протягом звітного податкового періоду, у якому вони були поставлені.

Відповідно до змісту акту перевірки позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Монтарія».

За приписами пункту 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки видаткові накладні були виписані в червні 2011 року і поставка товарів відбулася у цей же період, що підтверджується видатковими накладними та актами прийняття-передачі за червень місяць 2011 року, то в силу приписів ст. 198 Податкового кодексу України право ТОВ «Ра Розчерк Пера»на віднесення сум податку до податкового кредиту виникло у червні 2011 року.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Відповідно до вимог статті 183 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Монтарія»- був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 1001319460.

Вказане свідоцтво було чинним на момент здійснення господарських операцій у червні 2011 року і ТОВ «Монтарія»мало право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів, робіт (послуг).

Таким чином, позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 року № 41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за № 197/18935, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Окрім того, в контексті документального оформлення спірних операцій та юридичної значимості первинних документів, слід додати, що згідно з частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним що, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що само по собі посилання на пояснення засновника контрагента а Акті перевірки, які по суті є ключовим доказом ДПІ в обґрунтування оскаржуваного рішення, проте не надані нею під час розгляду справи за відсутності, зокрема, прийнятого в порядку ст. 551 ГК України судового рішення, або ж за відсутності висновків експертів у кримінальній справі або експертизи, проведеної ДПІ в порядку ст. 84 ПК України відносно можливої підробки підписів при реєстрації підприємства-контрагента позивача, або ж первинних документів за спірними операціями, не свідчать про нездійснення спірних операцій та про те, що первинні документи за операціями з позивачем не були підписані керівником. Відтворений в Акті перевірки позивачу зміст цих показів не є самостійною та достатньою підставою для невизнання юридичної значимості первинних документів та податкового кредиту, а отже наведені в акті перевірки доводи ДПІ з цього приводу не можуть братися до уваги в якості належного та допустимого доказу вчинення позивачем порушень податкового законодавства.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається із Спеціального витягу з ЄДР, керівником контрагента позивача до моменту внесення запису в ЄДР про припинення юридичної особи був вищезгаданий гр. Цимбалюк В.М. відомості щодо чого є достовірними в силу Закону.

Згідно відомостей з ЄДР зазначена особа (керівник контрагента) діяла без обмежень, що також додатково вказує на те, що самі по собі наведені в акті перевірки відомості щодо пояснень засновника, які не є навіть показами свідка, наданими під попередження про кримінальну відповідальність, не є належним та допустимим доказом не підписання первинних документів контрагента керівником, не є доказом юридичної дефектності первинних документів та податкових накладних, не є доказом нездійснення позивачем спірних операцій та порушення ним податкового законодавства.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Монтарія», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Монтарія»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Монтарія»найманих працівників, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання тощо не може бути взяте судом до уваги на підтвердження фіктивності угод з огляду на наступне.

Під час розгляду справи відповідач не довів необхідної кількості працівників контрагента, яка повинна була бути наявна у останнього для виконання спірних операцій, але була відсутня.

Виходячи з характеру спірних операцій, відповідач не довів обсягу і кількості інших ресурсів, які були необхідними для контрагента позивача для виконання спірних операцій, але, на думку ДПІ, були відсутні.

Під час розгляду справи ДПІ не надано акту перевірки контрагента позивача, в якому б аналізувалась звітність контрагента, його фінансово-господарські можливості.

Таким чином, висновки податкового органу про безтоварність оподатковуваної угоди зроблені на підставі необґрунтованих та недоведених припущень.

Що ж стосується твердження відповідача про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «Монтарія»в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України, та про відсутність намірів на створення правових наслідків і порушення публічного порядку, то колегія суддів вважає його невірним з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Також, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Суд приймає до уваги, що державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»). Тому, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва мала звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи відповідача та не довів правомірності свого рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «Ра Розчерк Пера»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2011 року, а висновок акту перевірки про порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, п.198.6, ст. 198, п.201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 100 000 грн. є протиправним.

Враховуючи те, що податкове зобов'язання визначене контролюючим органом неправомірно, то застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України у розмірі 1,00 грн. є також протиправним.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.212 КАС України до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.