Рішення № 26460059, 15.10.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" жовтня 2012 р. Справа № 6/5007/1053/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Паньковський С.І. - довіреність від 11.06.2012р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Росшина" (м.Київ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Житомир)

про стягнення 28731,11 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 28731,11грн. за неналежне виконання договору №2404/01 від 24.04.2012р., з яких: 27048,00грн. - основний борг, 674,35грн. - 10% річних, 1008,76грн. - пеня.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 29.09.2012р.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росшина" (продавець/позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (покупець/відповідач) було укладено договір №2404/01 (а.с.9-13), за умовами якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього встановлену даним договором вартість (п.1.1 договору).

Згідно п.1.4 вищезазначеного договору усі накладні, що оформлені між сторонами протягом терміну дії даного договору вважаються такими, що поставлені на підставі та в межах даного договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) на даний договір в самій накладній.

Даний договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2012р. В будь-якому випадку цей договір є чинним до остаточного виконання сторонами взаємних зобов'язань (п.6.1 договору).

Найменування, кількість товару вказується в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.5 договору).

Відповідно до п.2.1 договору від 24.04.12р. кількість і асортимент товару зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Продавець зобов'язується надати разом з кожною партією товару, яка замовлена покупцем, такі документи: рахунок-фактуру, накладну (п.2.7 договору).

Сторони дійшли згоди про те, що вартість одиниці товару, яка поставляється за цим договором, а також загальна вартість товару визначена сторонами у накладних до цього договору на поставку відповідної партії товару, які підписуються відповідно до п.1.2 даного договору та його невід'ємними частинами , а також фіксується у рахунках-фактурах, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, які видаються на товар, який постачається покупцеві за цим договором (п.5.1 договору).

Відповідно до п.5.1.1 договору сторони засвідчують, що особи, які будуть підписувати видаткові накладні, є уповноваженими представниками сторін, чиї підписи на видаткових накладних та довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностях засвідчують факт домовленостей сторін про досягнуту ціну, вартість, кількість та асортимент товару.

Загальна вартість цього договору складається із вартості товару, що підлягає поставці відповідно до цього договору, та вказані у відповідних накладних до цього договору (п.5.3 договору).

Згідно п.5.6 договору сума кредиторської заборгованості покупця за цим договором не повинна перевищувати 3000,00грн., в т.ч. ПДВ. На всі поставки товару в межах дозволеної суми заборгованості розповсюджується строк платежу (14) календарних днів, який відраховується від дати відповідної видаткової накладної. Відстрочення оплати вартості отриманого товару, яке надається покупцю згідно даного договору, не вважається комерційним кредитом.

Оплата товару здійснюється покупцем шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.5.7 договору).

На виконання умов договору від 24.04.2012р. позивач поставив відповідачу товар автомобільного призначення загальною вартістю 27048,00грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-2504-02 від 25.04.2012р., рахунком-фактурою №Ро-0000201 від 24.04.12р. та довіреністю №9 від 24.04.2012р., (а.с.14-16).

За твердженням позивача відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару.

14.06.2012 року позивачем на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою негайно сплатити заборгованість у розмірі 27048,00грн. (а.с.18), яка залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань по оплаті одержаного товару у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на день звернення до суду становить 27048,00грн.

Крім основної суми боргу, позивач просить стягнути з відповідача 674,35грн. - 10% річних та 1008,76грн. - пені.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору 24.04.2012 року між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо проведення розрахунку в сумі 27048,00 грн. на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до розділу 7 договору за порушення строків оплати нарахував відповідачу пеню в сумі 1008,76грн. та 674,35грн. - 10% річних.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити неустойку (пеню) та річні.

Згідно п.7.3 договору, у разі порушення покупцем строків оплати вартості товару, продавець має право вимагати оплати цієї вартості, сплати відсотків у розмірі 10% річних від суми заборгованості та збитків від інфляції (відповідно до ст.625 ЦК України), а також сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період несплати, за кожен день несплати від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок пені та 10% річних (а.с.3), суд вважає його обґрунтованим, оскільки пеня в сумі 1008,76грн. та 10% річних у розмірі 674,35грн. нараховані відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України.

Згідно з вимогами ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені та річних, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами, які є в матеріалах справи, і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (10031, АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Росшина" (04073, м.Київ, вул.Ливарська, 2, код 33483573) - 28731,11грн. заборгованості, з яких: 27048,00грн. - основний борг, 1008,76грн. - пеня, 674,35грн. - 10% річних, а також 1609,50грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 16.10.12

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1- в справу

2 -відповідачу (рек. з повід.)