Ухвала суду № 26457328, 09.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2012 р. Справа № 72/12 /9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Заверухи О.Б., Гінди О.М.,

при секретарі судового засідання Маципури Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» до Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2010 року № 0000372351/0, -

ВСТАНОВИЛА :

В червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області щодо визнання нечинним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2010 р. №0000372351/0, винесене ДПІ у Сколівському районі Львівської області, про визначення ТОВ "Управляюча компанія Львівський автонавантажувач" суми податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 1 715 034,00 грн., в тому числі за основним платежем 1 143 356,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 571 678,00 грн.

В позові Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» покликається на те, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" (надалі - Товариство) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 31.03.2010 р. ДПІ у Сколівському районі Львівської області на підставі Акту перевірки № 88/23-0/31148163 від 07.10.2010 р. прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2010 р. №0000372351/0 про порушення з боку Товариства вимог п.4.1. ст.4., п.гі.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та визначено суму податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 1 715 034,00 грн., в тому числі за основним платежем 1 143 356,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 571 678,00 грн.

З оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 20 жовтня 2010 р. № 0000372351/0 позивач не погоджується, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Актом перевірки № 88/23-0/31148163 від 07.10.2010 р. встановлено заниження задекларованих Товариством показників податку на додану вартість рядка 1 "Операції, що оподатковуються за ставкою 20%" Декларацій на суму 337 973,00 грн., в тому числі за травень 2009 р. на суму 337 973,00 грн. Фактичною підставою для висновку ДПІ у Сколівському районі Львівської області про заниження підприємством показників податку на додану вартість на суму 337 973,00 грн., в тому числі за травень 2009 р. на суму 337 973,00 грн., стали господарські операції щодо купівлі-продажу (договори купівлі-продажу нерухомого майна б/н від 29 травня 2009 р.)„ які мали місце між ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" та ТОВ ТВП "Львівський автонавантажувач", а саме: договір купівлі-продажу щодо продажу приміщень (№№ 55,56,57) за адресою м. Львів. вул. Шевченка 321, на суму 367 752,00 грн.; договір купівлі-продажу щодо продажу приміщень (№№ 53,54) за адресою м. Львів. вул. Шевченка 321, на суму 52 536,00 грн. У зв'язку з тим, що на думку податкового органу Товариством здійснено операцію по відчуженню такого майна за цінами меншими за звичайні ціни, ДПІ у Сколівському районі Львівської області констатовано заниження бази оподаткування по податку на прибуток у травні 2009 р. на суму 1 689 867,00 грн., донараховано ПДВ за ставкою 20% у сумі 337 973 грн.

Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» до Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2010 року № 0000372351/0 - відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. В апеляційній скарзі покликається на те, що відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» 21 грудня 2000 року N 2181-III звичайна ціна - ціна, визначена звичайною за правилами, встановленими Законом України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР. Законодавче поняття "звичайна ціна" та механізм визначення звичайної ціни для цілей податкового обліку наведено в пункті 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, який є законом прямої дії і врегульовує зазначене питання.

Відповідно до п. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари(роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.8 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» не відноситься до уповноваженого державного органу, який у визначеному порядку вправі здійснювати статистичну оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України. Відтак, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2009 р., що надані ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», не є статистичними документами, на підставі яких податковий орган вправі визначати звичайну ціну реалізації товарів (робіт, послуг).

Посилання податкового органу на положення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» теж є безпідставним, оскільки згідно із ст.7 Закону оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Випадки обов'язкового проведення оцінки майна, що встановлені Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не поширюються на господарські операції щодо купівлі-продажу (договори купівлі-продажу нерухомого майна б/н від 29 травня 2009 р.), які мали місце між ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» та ТОВ ТВП «Львівський автонавантажувач».

Таким чином, інформація що вміщена у витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2009 р.. надані ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», не є експертною оцінкою в розумінні Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Згідно із п.1.20.8. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відмовляючи в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.1.26 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" пов'язана особа це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку. або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх рамками.

Згідно з пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою гідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) га операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону.

Відповідно до пп.4.1.3 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону встановлено, що з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пгі.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати. не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.03 р. №143 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08.04.03 р. за №271/7592, встановлено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.1 ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та і податкового обліку.

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4. статті 7 цього Закону встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, що проведеною ДПІ у Сколівському районі Львівської області виїзною позаплановою перевіркою з питань дотримання ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.08 р. по 31.03.10 р., встановлено порушення за порушення п.4.1. ст.4, п.п.7.4.1. п.п.7.4.4, п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". За наслідками перевірки податковим органом складено акт від 07.10.10 р. № 88/23-0/31148163 та винесено податкове повідомлення-рішення від 20 жовтня 2010 р. №0000372351/0 про визначення ТОВ "Управляюча компанія Львівський автонавантажувач" суми податкового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 1 715 034,00 грн., в тому числі за основним платежем 1 143 356,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 571 678,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Сколівському районі винесено податкове повідомлення-рішення від 20.10.2010 р. № 0000372351/0 яким визначено ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 715 034,00 грн., в тому числі за основним платежем 1 143 356,00 грн. та штрафними санкціями в сумі 571 678,00 грн. Фактичною підставою для констатації ДПІ у Сколівському районі Львівської області обставин заниження підприємством показників податку на додану вартість на суму 337 973,00 грн., в тому числі за травень 2009 р. на суму 337 973,00 грн., стали господарські операції щодо купівлі-продажу (договори купівлі-продажу нерухомого майна б/н від 29 травня 2009 р.), які мали місце між ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» та ТОВ ТВП «Львівський автонавантажувач», а саме: - договір купівлі-продажу щодо продажу" приміщень (№№ 55,56,57) за адресою м. Львів, вул. Шевченка 321, на суму 367 752,00 грн; - договір купівлі-продажу щодо продажу приміщень (№№ 53,54) за адресою м. Львів, вул. Шевченка 321, на суму 52 536,00 грн. У зв'язку з тим, що на думку податкового органу ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» здійснено операцію по відчуженню такого майна за цінами меншими за звичайні ціни, ДПІ у Сколівському районі Львівської області констатовано заниження бази оподаткування по податку на прибуток у травні 2009 р. на суму 1 689 867,00 грн., донараховано ПДВ за ставкою 20% у сумі 337 973 грн.

Однак, така правова позиція ДПІ у Сколівському районі Львівської області щодо донарахування ПДВ за ставкою 20% у сумі 337 973,00 грн. не відповідає чинному законодавству України у зв'язку неправомірністю дій податкового органу щодо визначення та обґрунтування величини звичайних цін до згаданих операцій купівлі-продажу приміщень з наступних підстав:

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» 21 грудня 2000 року N 2181-III звичайна ціна - ціна, визначена звичайною за правилами, встановленими Законом України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР.

Законодавче поняття "звичайна ціна" та механізм визначення звичайної ціни для цілей податкового обліку наведено в пункті 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибут підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР, який є законом прямої дії і врегульовує зазначене питання.

Відповідно до п. 1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» не відноситься до уповноваженого державного органу, який у визначеному порядку вправі здійснювати статистичну оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України. Відтак, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2009 р., що надані ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», не є статистичними документами, на підставі яких податковий орган вправі визначати звичайну ціну реалізації товарів (робіт, послуг).

Посилання податкового органу на положення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» теж є безпідставним, оскільки згідно із ст.7 Закону оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Випадки обов'язкового проведення оцінки майна, що встановлені Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не поширюються на господарські операції щодо купівлі-продажу (договори купівлі-продажу нерухомого майна б/н від 29 травня 2009 р.), які мали місце між ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» та ТОВ ТВП «Львівський автонавантажувач». Таким чином, інформація що вміщена у витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.05.2009 р., надані ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», не є експертною оцінкою в розумінні Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Згідно із п. 1.20.8. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до підпункту 1.20.10 статті 1 зазначеного Закону податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Колегія суддів зазначає, що згідно з підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року N 2181 -III із змінами та доповненнями, методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. З часу вступу в силу зазначеної норми і до цього часу відповідний закон щодо затвердження методики визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами не приймався. Оскільки методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами наразі законодавчо не визначена, то відсутня і процедура донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін. Відтак, відсутні і підстави для твердження наявності порушень з боку ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» вимог п.4.1. ст.4. Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) в частині визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг), виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Актом перевірки № 88/23-0/31148163 від 07.10.2010 р. констатовано завищення з боку ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 1 280 034,00 грн., в тому числі за грудень 2008 р. на суму 355 619,00 грн., за лютий 2009 р. на суму 924 415,00 грн. Фактичною підставою для констатації ДПІ у Сколівському районі Львівської області обставин завищення підприємством податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 1 280 034,00 грн. став Договір доручення б/н від 23.06.2008 р., що був укладений між ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» (довіритель) та ЗАТ «Автонавантажувач» (повірений).

Відповідно до п.7.4.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги). На підставі п.1.1 вказаного Договору Довіритель уповноважує Повіреного на вчинення юридичних дій (правочинів), що спрямовані на відчуження Довірителем шляхом продажу наведених у договорі об'єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321. Відповідно з п.4.1 Договору доручення ціна продажу згаданих об'єктів нерухомого майна визначена з урахуванням їх залишкової вартості та не може бути меншою, ніж наведена нижче вартість з урахуванням суми ПДВ 20%, а саме: нежитлові приміщення № 30-49, 100-103 площею 8 616,8 кв.м., приміщення підвалу II площею 278,4 кв.м, загальною площею 8 895,2 кв.м, що складають 10/100 (десять сотих) ідеальної частки будівлі виробничого корпусу № 12, позначеної в плані літерою "А-4". Вартість становить 720 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 120 000,00 грн.; нежитлові приміщення № 15а, 24-29, 50, 51, III, 104,105, 122,123 загальною площею 9 241,8 кв.м, що складають 11/100 (одинадцять сотих) ідеальної частки будівлі виробничого корпусу № 12, позначеної в плані літерою "А-4". Вартість становить 780 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 130 000,00 грн.; нежитлові приміщення № 59а, 15-23,1, II, 96-99, 115, 116, 117а, 119 загальною площею 14 794,1 кв.м, що складають 17/100 (сімнадцять сотих) ідеальної частки будівлі виробничого корпусу № 12, позначеної в плані літерою "А-4". Вартість становить 1 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 200 000,00 грн.; нежитлове приміщення будівлі адміністративно-побутового корпусу загальною площею 9 261,4 кв.м, позначеної в плані літерою "Е-4". Вартість становить 1 020 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 170 000,00 грн.; нежитлове приміщення будівлі складу загальною площею 900,3 кв.м, позначеної в плані літерою "И-1". Вартість становить 230 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 38 333,33 грн.; нежитлове приміщення будівлі складу загальною площею 227,1 кв.м, позначеної в плані літерою "1-1". Вартість становить 70 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 11 666,67 грн.;

Згідно з п.4.2. даного Договору Сторони обумовили, що за вчинення Повіреним юридичних дій (правочинів), передбачених пунктами 1.2-1.3 Договору, Довіритель зобов'язується виплатити Повіреному винагороду (плату) в якості оплати наданих послуг, розмір якої розраховується як різниця між ціною, за якою були продані згадані вище об'єкти нерухомого майна з урахуванням суми ПДВ, та вартістю, що зазначена для них в пункті 4.1 цього Договору з урахуванням суми ПДВ (при цьому, обчислена таким чином сума винагороди вже включатиме в себе суму ПДВ 20%). Також згідно п.1.1 Додатку 1 до даного Договору Сторони обумовили, що за вчинення Повіреним юридичних дій (правочинів), щодо нежитлових приміщень № 59а, 15-23, І, II, 96-99, 115, 116, 117а, 119 загальною площею 14 794,1 кв.м, що складають 17/100 (сімнадцять сотих) ідеальної частки будівлі виробничого корпусу № 12, позначеної в плані літерою "А-4", Довіритель зобов'язується виплатити Повіреному винагороду (плату) в якості оплати наданих послуг, розмір якої становить 2 416 530,00 грн., в т.ч. ПДВ 402 755,00 грн.

На виконання вищевказаного Договору доручення від 23.06.2008р. ЗАТ "Автонавантажувача (Повірений) було вчинено юридичні дії (правочини), що спрямовані на відчуження шляхом продажу належні ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " (Довіритель) наступні об'єкти нерухомості: 10/100 (десять сотих) ідеальної частки будівлі виробничого корпусу № 12, позначеної в плані літерою "А-4" (нежитлові приміщення № 30-49, 100-103 площею 8 616,8 кв.м., приміщення підвалу II площею 278,4 кв.м, загальною площею 8 895,2 кв.м), що підтверджується Договором купівлі-продажу частини нежитлових приміщень, посвідченим 23.10.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстром № 5682. Вартість продажу становить 2 815 498,80 грн., в т.ч. ПДВ 469 249,80 грн.; 11/100 (одинадцять сотих) ідеальної частки будівлі виробничого корпусу № 12, позначеної в плані літерою "А-4" (нежитлові приміщення № 15а, 24-29, 50, 51, III, 104,105, 122,123 загальною площею 9 241,8 кв.м), що підтверджується Договором купівлі-продажу частини нежитлових приміщень, посвідченим 23.10.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстром № 5679. Вартість продажу становить 2 913 711,60 грн., в т.ч. ПДВ 485 618,60 грн.; 17/100 (сімнадцять сотих) ідеальної частки будівлі виробничого корпусу № 12, позначеної в плані літерою "А-4" (нежитлові приміщення № 59а, 15-23, І, II, 96-99, 115, 116, 117а, 119 загальною площею 14 794,1 кв.м), що підтверджується Договором купівлі-продажу частини нежитлових приміщень, посвідченим 23.10.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстром № 5685. Вартість продажу становить 4 516 530,00 грн., в т.ч. ПДВ 752 755,00 грн.; нежитлове приміщення будівлі адміністративно-побутового корпусу позначеної в плані літерою "Е-4", загальною площею 9 261,4 кв.м, що підтверджується Договором купівлі-продажу частини нежитлових приміщень, посвідченим 20.10.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстром № 5621. Вартість продажу становить 2 054 463,60 грн., в т.ч. ПДВ 342 410,60 грн.;

Таким чином, на виконання Договору доручення від 23 червня 2008 року ЗАТ "Автонавантажувач було надано ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " послуги на загальну суму 7 680 204,00 грн., в т.ч. ПДВ 1 280 034,00 грн., зокрема: згідно Акту № 1 прийому-передачі наданих послуг від 18.12.2008р. на суму 2 133 711,60 грн. (2 913 711,60 грн. - 780 000,00 грн.), в т.ч. ПДВ 355 618,60 грн.; згідно Акту № 2 прийому-передачі наданих послуг від 18.12.2008р. на суму 2 416 530,00 грн., в т.ч. ПДВ 402 755,00 грн.; згідно Акту № 3 прийому-передачі наданих послуг від 18.12.2008р. на суму 2 095 498,80 грн. (2 815 498,80 грн. - 720 000,00 грн.), в т.ч. ПДВ 349 249,80 грн.; згідно Акту № 4 прийому-передачі наданих послуг від 18.12.2008р. на суму 1 034 463,60 грн. (2 054 463,60 грн. - 1 020 000,00 грн.), в т.ч. ПДВ 172 410,60 грн.;

Відповідно з актом від 19.12.2008р. № 5/ПВ прийому-передачі векселів до Договору доручення від 23 червня 2008 року підтверджено зобов'язання ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " по сплаті на користь ЗАТ "Автонавантажувача винагороди в сумі 7 680 204,00 грн. в якості оплати наданих останнім послуг згідно з Договором доручення від 23 червня 2008 року по вищевказаних актах.

Колегія суддів вважає, що дані бухгалтерського обліку ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " в повному об'ємі відображають дані первинних документів, а саме Актів прийому-передачі наданих послуг від 18.12.2008р. згідно Договору доручення від 23 червня 2008 року. Натомість, податковий орган зазначає, що в податковому обліку ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " до складу валових витрат в декларації з податку на прибуток підприємства в 4-кварталі 2008 р. в порушення п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено суми винагороди за посередницькі послуги у розмірі в сумі 5 294 957,00 грн., оскільки немає документальних доказів, що таку виплату на користь ЗАТ «Автонавантажувач» проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Наведена норма передбачає, що до валових витрат відносяться лише ті витрати, які були понесені платником податків у зв'язку зі здійсненням ним господарської діяльності. Пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається з наведеної норми, необхідною умовою господарської діяльності є отримання доходу. Відповідно до п. 1.21 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доходи - це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що отримана ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " від покупця оплата за продане нерухоме майно є для скаржника доходом в розумінні п. 1.21 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; а в свою чергу придбання скаржником у ЗАТ «Автонавантажувач» посередницьких послуг по продажу такого майна з огляду на положення п. 1.32 ст. 1 вказаного Закону, пов'язане з веденням скаржником господарської діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). Крім цього, факт надання послуги з боку ЗАТ «Автонавантажувач» на користь ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " підтверджується наступними документами: - укладеними ЗАТ «Автонавантажувач» від імені та в інтересах довірителя Договорів купівлі - продажу частини нежитлових приміщень, посвідчених 20.10.2008 р. та 23.10.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстром № 5621, 5679, 5682, 5685 тощо; - актами №№ 1-4 прийому-передачі наданих послуг від 18.12.2008р., в яких засвідчено факт виконання ЗАТ «Автонавантажувач» доручення за Договором доручення від 23 червня 2008 р. з посиланням на укладені договори купівлі-продажу (вчинені правочини). Так, як правовідносини, які виникли на підставі укладення Договору доручення від 23 червня 2008 р., є такими, що відповідають чинному законодавству України, а вчинення ЗАТ «Автонавантажувач» від імені та в інтересах ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " правочинів щодо продажу нерухомого майна останнього відповідно до ЦК України, визнається юридичним фактом, що підтверджує фактичне надання послуг скаржнику. Посилання ДПІ у Сколівському районі Львівської області на те, що ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " не представлено жодних документів, отриманих від ЗАТ «Автонавантажувач», на підтвердження понесених останнім витрат, окрім актів прийому-передачі послуг, не відповідає законодавству України, оскільки такою вимогою безпідставно розширюється коло документів, якими має бути підтверджений факт надання послуг за договором доручення (звіт, інші документи). Правилами ведення податкового обліку, визначеними в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» не вимагається обов'язкового підтвердження витрат повіреного на надання послуг за договором доручення якими-небудь документами, якщо такі витрати не відшкодовуються довірителем понад суму належної винагороди. Також, чинне законодавство України не встановлює спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності і певних документів для підтвердження факту надання послуг за договором доручення. В обґрунтування свого висновку щодо неправомірності включення до валових витрат сплачених (компенсованих) скаржником на користь ЗАТ «Автонавантажувач» сум податковий орган посилається на обов'язки Повіреного щодо надання письмового звіту про понесені витрати з відповідними документами, що їх підтверджують (абзац д) п.2.1. згаданого Договору доручення б/н від 23.06.2008 р.

Як вбачається з наведеної норми, необхідною умовою господарської діяльності є отримання доходу. Відповідно до п. 1.21 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" доходи - це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що отримана ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " від покупця оплата за продане нерухоме майно є для скаржника доходом в розумінні п. 1.21 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; а в свою чергу придбання скаржником у ЗАТ «Автонавантажувач» посередницьких послуг по продажу такого майна з огляду на положення п. 1.32 ст. 1 вказаного Закону, пов'язане з веденням скаржником господарської діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Крім цього, факт надання послуги з боку ЗАТ «Автонавантажувач» на користь ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " підтверджується наступними документами: - укладеними ЗАТ «Автонавантажувач» від імені та в інтересах довірителя Договорів купівлі - продажу частини нежитлових приміщень, посвідчених 20.10.2008 р. та 23.10.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, за реєстром № 5621, 5679, 5682, 5685 тощо; - актами №№ 1-4 прийому-передачі наданих послуг від 18.12.2008р., в яких засвідчено факт виконання ЗАТ «Автонавантажувач» доручення за Договором доручення від 23 червня 2008 р. з посиланням на укладені договори купівлі-продажу (вчинені правочини). А тому, правовідносини, які виникли на підставі укладення Договору доручення від 23 червня 2008 р., є такими, що відповідають чинному законодавству України, а вчинення ЗАТ «Автонавантажувач» від імені та в інтересах ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " правочинів щодо продажу нерухомого майна останнього відповідно до ст. 1000 ЦК України, визнається юридичним фактом, що підтверджує фактичне надання послуг скаржнику.

Посилання ДПІ у Сколівському районі Львівської області на те, що ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " не представлено жодних документів, отриманих від ЗАТ «Автонавантажувач», на підтвердження понесених останнім витрат, окрім актів прийому-передачі послуг, не відповідає законодавству України, оскільки такою вимогою безпідставно розширюється коло документів, якими має бути підтверджений факт надання послуг за договором доручення (звіт, інші документи). Правилами ведення податкового обліку, визначеними в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» не вимагається обов'язкового підтвердження витрат повіреного на надання послуг за договором доручення якими-небудь документами, якщо такі витрати не відшкодовуються довірителем понад суму належної винагороди. Також, чинне законодавство України не встановлює спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності і певних документів для підтвердження факту надання послуг за договором доручення.

В обґрунтування свого висновку щодо неправомірності включення до валових витрат сплачених (компенсованих) скаржником на користь ЗАТ «Автонавантажувач» сум податковий орган посилається на обов'язки Повіреного щодо надання письмового звіту про понесені витрати з відповідними документами, що їх підтверджують (абзац д) п.2.1. згаданого Договору доручення б/н від 23.06.2008 р.

Колегія суддів вважає, що таке посилання податкового органу на відсутність письмового звіту Повіреного про понесені витрати з відповідними документами, що їх підтверджують, як підставу відмови для включення до валових витрат ТзОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач " суми винагороди у розмірі в сумі 5 294 957,00 грн., є неправомірним, оскільки чинне законодавство в главі 68 «Доручення» Цивільного кодексу України чітко розрізняє поняття «плати за виконання свого обов'язку за договором доручення» (ст.1002 ЦК України) та «витрати, пов'язані з виконанням доручення» (ст.1007 ЦК України). Зазначені терміни не є тотожними, відтак наявність чи відсутність звіту про понесені витрати не може слугувати перешкодою для сплати належної Повіреному суми винагороди.

Відповідач зазначає, що у зв'язку з пов'язаністю ЗАТ «Автонавантажувач» та ТОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» на Договір доручення б/н від 23.06.2008 р. поширюються дія п.п.7.4.2. п.7.4 ст.7. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині визначення витрат, понесених платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання. В обґрунтування таких звичайних цін податковий орган посилається на те, що згідно з Договором доручення б/н від 23.06.2008 р. вартість, за якою Довіритель уповноважив Повіреного продати нерухоме майно, не могла бути меншою, ніж дані, що зазначені у відповідних витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно, наданих ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». Відтак, сума винагороди, що підлягала до сплати Довірителем на користь Повіреного, з урахуванням п.п.4.1.-4.2. Договору доручення б/н від 23.06.2008 р. також мала б бути значно меншою (сторінка 22 Акту перевірки) та відповідати рівню звичайних цін при наданні посередницьких послуг між пов'язаними особами.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.п. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Відповідно до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів, виходячи з приписів наведеної норми законодавства, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» не відноситься до уповноваженого державного органу, який у визначеному порядку вправі здійснювати статистичну оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України. Відтак, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно, що надані ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», не є статистичними документами, на підставі яких податковий орган вправі визначати звичайну ціну продажу нерухомого майна, що належало ТОВ «Управляюча компанія «Львівський автонавантажувач» (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 р., справа № 21-328а11). При зауваженні (вказівці) ДПІ у Сколівському районі Львівської області на те, що вартість послуг (винагорода) повіреного за договором доручення є завищеною (сторінка 22 Акту перевірки), в самому Акті перевірки № 88/23-0/31148163 від 07.10.2010 р. не зазначено методику порівняння цін з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012р. у справі № 51990/12/9104 залишено в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2012р., якою частково задоволено позов ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» до ДПІ у Сколівському районі Львівської області про визнання нечинним та скасуванням податкового повідомлення-рішення від 20 жовтня 2010р. № 0000362351/0 про нарахування податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 3575881 грн., в т.ч. за основним платежем 1935432 грн. та за штрафними санкціями 1640449 грн.

Фактичною підставою для констатації ДПІ у Сколівському районі Львівської області обставин заниження підприємством показників за платежем податок на прибуток підприємств, стали господарські операції щодо купівлі-продажу (договори купівлі-продажу нерухомого майна б/н від 29 травня 2009 р.), які мали місце між ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» та ТОВ ТВП «Львівський автонавантажувач», а саме: - договір купівлі-продажу щодо продажу приміщень (№№ 55,56,57) за адресою м. Львів, вул. Шевченка 321, на суму 367 752,00 грн.; - договір купівлі-продажу щодо продажу приміщень (№№ 53,54) за адресою м. Львів, вул. Шевченка 321, на суму 52 536,00 грн. та Договір доручення б/н*від 23.06.2008 р., що був укладений між ТОВ «Управляюча компанія Львівський автонавантажувач» (довіритель) та ЗАТ «Автонавантажувач» (повірений).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012р. у справі № 51990/12/9104 встановлено неправомірність донарахування ДПІ у Сколівському районі Львівської області податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств про оподаткуванні даних операцій, визначення та обґрунтування величини звичайних цін до згаданих операцій купівлі-продажу. Відповідно при визнані неправомірними винесених податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств, із аналогічних підстав, та виходячи з вимог п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість ", слід вважати протиправними й податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Таким чином, підстав для застосування інших цін, крім договірних, у податкового органу не має; застосування вартості об'єкта нерухомості, яка вказана у витязі БТІ з реєстру прав власності на нерухоме майно є неправомірним. Незаконним слід вважати застосування до позивача непрямих методів при обчисленні податкових донарахувань із-за відсутності відповідного закону.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є підставним, а тому він підлягає задоволенню.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не звернув увагу на наведені вимоги законодавства, а керувався тим, що Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» не провело переоцінку об'єкта нерухомості перед його продажем.

А тому висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови не вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення без додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 202 КАС України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» - задоволити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2011 року у справі № 2а-6930/11 - скасувати та прийняти нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» - задоволити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області від 20 жовтня 2010 р. №0000372351/0.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.Б. Заверуха

О.М.Гінда