Постанова № 26456593, 04.10.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2012 р.Справа № 2-а/1570/1639/11

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Яковлева Ю.В. судді - Запорожана Д.В.при секретаріПилипчук М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Одеської залізниці, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року по справі за позовом Одеської залізниці до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000181510 від 08.02.2011 року в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем зі сплати податку на додану вартість у розмірі 840726,30 гривень та штрафні санкції у розмірі 210181,58 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про безпідставність висновків за актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваної частини податкового повідомлення-рішення. Так, податковий кредит з податку на додану вартість був сформований Одеською залізницею без порушень вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про податок на додану вартість»та на підставі податкових накладних, що відповідають вимогам наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»від 30.09.1997 року № 165.

В судовому засіданні першої інстанції представники позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили задовольнити адміністративний позов.

Представник відповідача в судовому засіданні першої інстанції позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просив відмовити, зазначивши, що перевіркою встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 936881 гривень. Зважаючи на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, представник відповідача просив відмовити у задоволення позову.

Суд першої інстанції своєю постановою від 19 вересня 2011 року позов Одеської залізниці задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одеса № 0000181510 від 08.02.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 429774,70 гривень та штрафних санкцій в сумі 107443,68 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Одеська залізниця не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою вимоги ДП «Одеська залізниця»задовольнити в повному обсязі.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову ДП «Одеська залізниця»в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг Одеська залізниця, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі посилаються на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції посадовими особами СДПІ по роботі з великими платниками податку у м. Одесі проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та податкового законодавства за наслідками перевірки складено акт №22\15-1\01071315\4 від 25.01.2011 року.

ДПІ у м. Одесі 08.02.2011 року винесено податкове повідомлення - рішення №0000181510, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 936881 грн. та штрафні санкції в сумі 234220.25 грн..

Актом перевірки встановлено, що позивач в порушення вимог Закону України Про податок на додану вартість включив до складу податкового кредиту сум ПДВ по господарських операціях з контрагентами, якими такі суми податку не декларувались та не сплачувались до Державного бюджету України, крім того включив до складу податкового кредиту звітного періоду податкових накладних, які виписані у попередніх податкових періодах, збільшив податковий кредит за податковими накладними, виданими контрагентами, які не є платниками ПДВ, збільшено податковий кредит за податковими накладними заповненими з порушенням.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту зазначені суми податку на додану вартість, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Доводи відповідача про несплату контрагентами позивача сум податку на додану вартість до бюджету свідчить про безпідставність формування на такі суми податкового кредиту, оскільки такі дії суперечать суті податку на додану вартість, його призначення та встановленій процедурі його обліку, колегія суддів не може визнати обґрунтованими. Відповідно до пп. 7.2.3, п.7.2, пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податковий кредит звітного періоду визначається протягом такого звітного періоду, зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі викладеного та керуючись нормами діючого законодавства колегія суддів приходить до висновку, що платнику податку не заборонено визначати податковий кредит звітного періоду, з урахування сум податку по господарських операціях з контрагентами, які порушували (можливо) свої зобов'язання з декларування та сплати податку до Державного бюджету України. Крім цього у позивача відсутні повноваження з перевірки достовірності нарахування та сплати контрагентами податкових зобов'язань. Колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача щодо протиправності задоволення позовних вимог в частині завищення позивачем податкового кредиту у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту звітних періодів сум податку на додану вартість по податковим накладним, виписаних в інших відносно таких звітних періодах. Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 п.7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, а право платника податку на податковий кредит виникає з дати отримання податкової накладної (або оплати товарів (робіт, послуг). При цьому зазначені норми не визначають право платника податку на податковий кредит лише за податковими накладними, які отримані у звітному періоді. Безпідставним вважає колегія суддів і посилання відповідача на те, що відповідно до п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивач не скористався своїм правом додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну або порушив порядок її заповнення, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, оскільки зазначена норма визначає право покупця у звітному податковому періоді включити до складу податкового кредиту суму ПДВ без отриманої податкової накладної та не вміщує положень, які забороняють включати до складу податкового кредиту наступних періодів отриману накладну із запізненням. Відповідач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції п.п. 7.2.1, пп.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.5. п.7.4. пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»вважає неправильним висновок суду про задоволення позовних вимог в цій частині. Але Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає будь-яку відповідальність третіх осіб, в даному випадку - позивача, щодо невідповідності податкових накладних пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». За таких обставин висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача відповідає діючому законодавству та судовій практиці. Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позивача в частині визнані противоправним та скасуванні повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 410.951,33 грн. та штрафних санкцій 102.737,84 грн. зокрема податкового зобов'язання з ПДВ на суму 354.058,3 грн. та штрафних санкцій у сумі 88.514,58 грн. у зв'язку із завищенням податкового кредиту внаслідок визнання правочинів нікчемними; податкового зобов'язання з ПДВ на суму 56.146,72 грн. та штрафних санкцій у сумі 14.036,68 грн. у зв'язку із завищенням податкового кредиту в наслідок віднесення до податкового кредиту послуг з проведення оцінки об'єктів основних засобів для цілей бухгалтерського обліку; податкового зобов'язання з ПДВ на суму 746,31 грн. та штрафних санкцій у сумі 186,58 грн. у зв'язку із ненаданням первинних документів формування податкового кредиту за податковими накладними стосовно від контрагента TOB "Торгово-комерційне підприємство "АМЕЛ" та TOB "КП "ФАСАД".

Оцінюючи доводи суду першої інстанції щодо відмови у скасуванні повідомлення-рішення в частині податкового зобов'язання з ПДВ на суму 354.058,3 грн. та штрафних санкцій у сумі 88.514,58 грн. у зв'язку із завищенням податкового кредиту внаслідок визнання правочинів нікчемними, колегія суддів вважає такі доводи такими, що протирічать діючому законодавству. Суд першої інстанції свій висновок обґрунтував тим, що позивач не надав вичерпних, оформлених належним чином згідно з вимогами діючого законодавства документи, на підставі яких можливо достовірно визначити реальність господарських операцій. Так як первинні бухгалтерські документи з урахуванням доводів відповідача, є непрямими доказами товарності операцій.

Відповідно до Пункт 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливе безпосередньо після їх закінчення. Пунктом 1 наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку і будівництві»від 04.12.2009 №554 затверджені типові форми первинних облікових документів у будівництві «Акт приймання виконаних будівельних робіт»та «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати». Нормами діючого законодавства перерахованими вище визначено первинні документи які доводять здійснення господарських операцій. При складані акту №22\15-1\01071315\4 від 25.01.2011 року посадовими особами відповідача зазначалось, що факти встановлювались на підставі первинних документів, видаткових та податкових накладних, що свідчить про отримання та оприбуткування товарів ( робіт, послуг) позивачем. Зокрема однією із підстав відмови у задоволені позовних вимог по скасуванню податкового повідомлення-рішення в частині податкового зобов'язання в сумі 354058.58 грн. та штрафних санкцій на суму 88514.58 грн. суд першої інстанції вказав на висновок в акті перевірки про нікчемність укладених угод позивача з іншими контрагентами. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України). Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»). Отже, відповідач має право звернутися до суду з метою визнання правочинів недійсними, а не самостійно вирішувати дане питання.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи суду першої інстанції, щодо нереальності правочинів, відсутності юридичної сили та доказовості первинних бухгалтерських документів, не відповідають обставинам справи та протирічать діючому законодавству. Оцінюючи доводи суду першої інстанції щодо відмови у скасуванні повідомлення-рішення в частині податкового зобов'язання з ПДВ на суму 56.146,72 гри. та штрафних санкцій у сумі 14.036,68 грн. у зв'язку із завищенням податкового кредиту, в наслідок віднесення до податкового кредиту послуг з проведення оцінки об'єктів основних засобів для цілей бухгалтерського обліку, колегія суддів вважає їх не достатньо обґрунтованими із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені вище вказаних позовних вимогах суд першої інстанції послався на порушення позивачем пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок віднесення до податкового кредиту послуг з проведення оцінки об'єктів основних засобів для цілей бухгалтерського обліку, а не для цілей податкового обліку, в порядку передбаченому пп.8.3.1 та пп.8.3.3 п.8.3 ст.8 Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів погоджується із доводами позивача про необґрунтованість відмови у задоволені вказаних позовних вимог адже п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що до складу податкового кредиту відноситься сума ПДВ, сплачена у зв'язку з придбанням послуг, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Послуги з оцінки необхідні позивачу для використання у межах господарської діяльності, а саме у бухгалтерського обліку. Будь-які норми, які надають право платнику податку включати до складу податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з придбанням послуг лише з метою використання у податковому обліку, чинним законодавством непередбачено. Підпункти 8.3.1, 8.3.3 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд безпідставно застосував до спірних правовідносин, оскільки зазначені норми встановлюють порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань, необхідних для визначення об'єкту оподаткування податку на прибуток підприємств згідно зі ст. З Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та не встановлює будь-яких правил щодо формування складу податкового кредиту та віднесення до нього сум ПДВ, які визначаються Законом України «Про податок на додану вартість». На підставі викладеного колегія суддів погоджується із доводами позивача стосовно неправильного застосування судом першої інстанції п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 8.3.1, 8.3.3 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Доводи суду першої інстанції стосовно обставин які стали підставою відмови суду першої інстанції по скасуванні повідомлення-рішення в частині податкового зобов'язання з ПДВ на суму 746,31 грн. та штрафних санкцій у сумі 186,58 грн. у зв'язку із завищенням податкового кредиту в наслідок ненадання залізницею під час перевірки оригіналів чи належно засвідчених копії податкових накладних, які виписані TOB "Торгово-комерційне підприємство "АМЕЛ" та TOB "КП "ФАСАД", колегія суддів оцінює критично.

Суд першої інстанції обґрунтовуючи свій висновок про відмову у задоволені вище згаданих позовних вимог послався на ту обставину, що позивач надав податкові накладні TOB "Торгово-комерційне підприємство "АМЕЛ" та TOB "КП "ФАСАД" в судове засідання. Але з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може адже статтею 79 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи, акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Не заперечуючи факт надання доказів по справі суд в порушення ст. 86 КАС України не оцінив зазначені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Подання доказів в судовому засідання не спростовує їх достовірність. Відповідач в акті перевірки зазначив, що при перевірці податкових накладних вище згаданих контрагентів встановлено безпідставність збільшення податкового кредиту. Тобто відповідач визнає ту обставину, що підчас перевірки позивач надавав податкові накладні TOB "Торгово-комерційне підприємство "АМЕЛ" та TOB "КП "ФАСАД". За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не правильно встановлено ту обставину справи, що залізницею не були надані відповідачу для перевірки відповідні податкові накладні, хоча відповідач у акті зазначав про надання первинних документів. Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. З матеріалів справи вбачається, що відповідач підчас перевірки крім податкових накладних інших первинних документів не вимагав. Посилання відповідача в акті перевірки на те, що не надані первинні документи які підтверджують правильність включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, колегія суддів розцінює як безпідставні адже відповідач не зазначив які саме первинні документи необхідно надати та не навів норми діючого законодавства, порушуючи які позивач безпідставно збільшив податковий кредит.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу державного підприємства Одеська залізниця - задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 року - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Одеської залізниці, - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року по справі за позовом Одеської залізниці до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Одеської залізниці задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.02.2011 №0000181510, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одеса в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем зі сплати податку на додану вартість у розмірі 840726 (вісімсот сорок тисяч сімсот двадцять шість) грн. 30 коп. та штрафної санкції у розмірі 210181 (двісті десять тисяч сто вісімдесят одна) грн. 58 грн.

У задоволені апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі -відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного суду законної сили.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя Ю.В. Яковлев суддя Д.В. Запорожан