Постанова № 26453662, 16.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2012 року 2а-3864/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Корецькому І.О.., за участю

представника позивача: Паращенко Т.В.,

представника відповідача: Ткачова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Броварський завод пластмас»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Броварський завод пластмас»(далі -ТОВ «Броварський завод пластмас») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі -відповідач або Броварська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 0000342202.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства та вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладені позивачем правочини з ПП «Фірма»Володар»мали реальний характер, роботи надані контрагентом у повному обсязі та оплачені, ці факти підтверджуються документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському та податковому обліку та у податковій звітності позивача.

За наведених обставин позивач вважає оскаржуване рішення відповідача про донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість безпідставними, необґрунтованими та такими, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні 16.10.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволені позову відмовити. Разом з цим, документів, які витребовувались судом відповідно до ухвал від 03.09.2012, від 24.09.2012 у повному обсязі не надав. В обґрунтування заперечень відповідач вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.10.2012 заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Броварський завод пластмас»як юридична особа, зареєстроване Виконавчим комітетом Броварської міської Ради народних депутатів 16.08.1995 № 1200. Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку з 16.08.1995 за № 3. У періоді, за який проводилась перевірка, позивач, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 04.07.2011 за № 100342456, виданого Броварською ОДПІ, був платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності ПАТ «Броварський завод пластмас»є будівництво будівель, оптова торгівля будівельними матеріалами, інші роботи з завершення будівництва, інші спеціалізовані будівельні роботи, монтаж та встановлення збірних конструкцій, інші види оптової торгівлі.

У період з 09.07.2012 по 13.07.2012 на підставі наказу Броварської ОДПІ від 06.07.2012 №566 відповідно до положень підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 79 Податкового кодексу України посадовими особами Броварської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Броварський завод пластмас»з питань достовірності нарахування та сплати податку на додатку вартість у частині взаємовідносин з ПП «Фірма «Володар»код ЄДРПОУ 00203594 за період з 01.11.2010 по 30.11.2010.

За результатами перевірки складений акт від 16.07.2012 № 440/22-2/00203594 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем частини першої статті 203, частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, по взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар»на суму 237887,74 грн. в тому числі ПДВ -39647,96 грн., оскільки такий правочин порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства; підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 24.04.1997 № 168/97-ВР, що призвело до заниження податку на додану вартість у листопаді 2010 року на суму 39647, 96 грн.; підпункту 1.2, пункту 1,підпунктів2.1, 2.4, 2.16 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704; пункту 4.3 Порядку про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166.

На підставі Акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Броварською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 0000342202, відповідно до якого позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 49559, 95 грн., в тому числі, за основним платежем -39647, 96 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9911, 99 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач скористався своїм правом оскаржити його у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Судом встановлено, що в основу податкового повідомлення-рішення, що оскаржується в даній справі, податковим органом покладено одні й ті ж обставини, а саме, формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум, сплачених контрагенту за господарськими операціями, які не мають реального характеру, на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними.

При цьому, як вбачається із змісту Акта перевірки та пояснень представника відповідача, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства по взаємовідносинам із ПП «Фірма «Володар»ґрунтуються, виключно, на даних висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області від 28.09.2011 №617, яким встановлено, що «підпис від імені громадянки ОСОБА_4 у договорі №134 про визнання електронних документів від 29.04.2011, укладеного між ПП «Фірма»Володар»та ДПІ у Вишгородському районі, виконаний не громадянкою ОСОБА_4, а іншою особою»; на даних акта від 17.08.2011 № 574/23-2/31988783 та акта від 31.01.2012 № 72/23-1/31988787 Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про неможливість проведення звірки приватного підприємства «Фірма «Володар»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за період з 01.01.2008 по 31.12.2011; поясненнях громадянки ОСОБА_4 та наявністю кримінальної справи, яка порушена старшим слідчим СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, підполковником податкової міліції Братко Т.О. від 10.01.2012 за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності юридичних осіб ТОВ «Остін Трейд»код за ЄДРПОУ 31988783, ТОВ «Дормашавто»код за ЄДРПОУ 36791493, ПП «Фірма»Володар»код ЄДРПОУ 31582931 з метою прикриття незаконної діяльності.

Так, як вбачається із наявних в матеріалах справи пояснень громадянки Російської Федерації ОСОБА_4, яка відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, є керівником ПП «Фірма»Володар», остання повідомила слідчому, що у період з серпня по вересень 2010 року вона зареєструвала дане підприємство за винагороду, у нотаріуса підписала ряд документів зміст яких їй не відомий, ніякого майна та грошових коштів до статутного фонду даного підприємства не вносила, окрім цього, вона взяла участь у відкритті розрахункового рахунку в банківській установі, проте в подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської не мала та будь-яких документів даного підприємства не складала те не підписувала.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, дане підприємство, як юридична особа було зареєстроване Дніпровською районною державною адміністрацією в м. Києві 29.07.2002, про що видано свідоцтво від 29.07.2002.

А відтак, пояснення громадянки ОСОБА_4, про те, що вона зареєструвала ПП «Фірма «Володар»у 2010 році спростовується наявними матеріалами справи та не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд також звертає увагу, що покази осіб опитаних в рамках кримінальної справи оцінюються судом під час розгляду такої кримінальної справи в порядку ст. 65, 67 КПК України та не мають наперед встановленої сили.

Крім цього, посадові особи податкового органу зазначили, що як їм стало відомо зі змісту акта про неможливість проведення перевірки ПП «Фірма»Володар»від 31.01.2012 № 72/23-1/31988783 ПП «Фірма»Володар»за юридичною адресою не знаходиться, фактична його адреса невідома. На підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності відсутні, найманих працівників немає, директор, бухгалтер в одній особі є громадянкою Росії та на території України вона відсутня.

Разом з цим, як вбачається із наявного у матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, станом на 19.09.2012, у ньому відсутній запис про відсутність ПП «Фірма «Володар»за вказаним ним місцезнаходженням.

Крім цього, суд звертає увагу, що у ході проведення перевірки посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі не досліджувалась діяльність ПП «Фірма «Володар», а лише формально досліджувалась наявна у податкових органах податкова звітність та реєстраційні документи.

Щодо наявності висновку почеркознавчої експертизи від 28.09.2011 № 617, поведеної начальником СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області, майором міліції Майданіком А.В., у якій встановлено, що підписи від імені директора ПП «Фірми»Володар»ОСОБА_4 в договорі № 134 про визнання електронних документів від 29.04.2011, укладеного між ПП «Фірма»Володар»та ДПІ у Вишгородському районі, виконані не громадянкою ОСОБА_4, а іншою особою, то суд зазначає, що даний висновок не є належним доказом по даній справі, оскільки не містить інформації щодо предмету доказування, оскільки на дослідження експерта не були представлені первинні документи, що видавались внаслідок господарських правовідносин ПП «Фірма»Володар»із позивачем.

Разом з цим, як встановлено судом, ПП «Фірма»Володар», як юридична особа зареєстроване з 29.07.2002 Дніпровською районною державною адміністрацією у місті Києві за № 10677770013002021, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи. Як платник податків контрагент позивача перебуває на обліку у податкових органах з 08.08.2002 за № 895-ПП. У періоді, за який проводилась перевірка, позивач, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.03.2011 за № 100328607, виданого ДПІ у Вишгородському районі Київської області, був платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності ПП «Фірма»Володар»є будівництво будівель, оптова торгівля будівельними матеріалами, інші роботи з завершення будівництва, інші спеціалізовані будівельні роботи, монтаж та встановлення збірних конструкцій, інші види оптової торгівлі.

Приватне підприємство «Фірма «Володар»має ліцензію серії АВ за № 117048 від 28.04.2006 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (згідно з переліком видів робіт, а саме: проектування внутрішніх (зовнішніх) інженерних мереж, систем і споруд, зведення несучих та огороджуючи конструкцій будівель і споруд, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж, монтаж конструкцій зовнішніх інженерних мереж і систем, монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання, захист конструкцій, устаткування та мереж, тощо), яка видана Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. Строк дії ліцензії з 28.04.2006 по 28.04.2011 (а.с.48).

Як вбачається із змісту Акта перевірки відповідача та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ПП «Фірма»Володар»був укладений договір № 11/3-2010 від 03.11.2010 на виконання робіт з ремонту водопроводу зворотнього циклу на території ЗАТ «Броварський завод пластмас». Відповідно до пункту 2 зазначеного договору, загальна вартість робіт становить 237 887, 74 грн., у тому числі податок на додану вартість - 39 647, 96 грн.

Так, відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 зазначеного Договору, прийом та здача робіт проводиться з обов'язковим складанням актів приймання -здачі робіт, які підписуються сторонами. Акт приймання -здачі робіт є документом для проведення грошових розрахунків.

Надана до перевірки та наявна у матеріалах копія даного договору скріплена підписом заступника директора ОСОБА_8 та печаткою ПП «Фірма»Володар».

Крім цього, як у ході перевірки так і під час розгляду справи позивачем надана суду належним чином завірена копія наказу ПП «Фірма «Володар»від 06.08.2010 № 2 про призначення ОСОБА_8 на посаду заступника директора ПП «Фірма «Володар» з правом від імені підприємства підписувати податкові та видаткові накладні, рахунки фактури, акти виконаних робіт, а також інші фінансово - господарські документи.

Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується дослідженими як перевіряючими у ході проведення перевірки так і у судовому засіданні письмовими доказам, які додані до матеріалів справи та підписані ОСОБА_8, а не ОСОБА_4, а саме:

- актом приймання виконаних підрядних робіт, складеного за типовою формою №КБ-2в, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554,а саме за листопад 2010 року по договору № 11/3-2010 від 03.11.2010 на загальну суму 237 887, 74 грн., у тому числі ПДВ -39647,96 грн.;

- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, яка складена за типовою формою №КБ-3, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554, а саме за листопад 2010 року по договору № 11/3-2010 від 03.11.2010 на загальну суму 237 887, 74 грн., у тому числі ПДВ -39647,96 грн.

Зміст даних документів повністю корелюється з примірними формами первинних облікових документів у будівництві КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт»та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати», які затверджені наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 № 554 та які згідно роз'яснень Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (листи від 08.12.2009 № 12/19-2-9/11-5008, від 09.03.2010 № 12/19-2-9-21-2368, від 06.05.2010 № 2/12-20/4993) підлягають застосуванню при виконанні будівельних робіт та є первинними документами бухгалтерського обліку саме у будівництві.

Також факт виконання робіт підтверджується:

- документом про договірну ціну на будівництво ремонту водопроводу зворотного циклу, що здійснюється у 2010 році;

- локальним кошторисом № 2-1-1 на ремонт водопроводу зворотного циклу; картками рахунку 631;

- податковою накладною від 30.11.2010 на суму 237887,74 грн. в тому числі ПДВ -39647,96 грн.;

- протоколом засідання правління ЗАТ «Броварський завод пластмас»від 21.01.2010, яким затверджено плановий розрахунок витрат по утриманню та придбанню основних фондів на 2010 рік.

Зміст наданих позивачем до перевірки документів містить усі обов'язкові реквізити, які передбачені положеннями статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Суд звертає увагу на ту обставину, що під час проведення відповідачем перевірки порушень в оформленні документів не встановлено. У ході розгляду справи представником відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловлено. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Факт перерахування коштів за наданні роботи та їх обсяг зафіксовано в Акті перевірки відповідача, не заперечується сторонами та підтверджується наявними матеріалами справи.

Згідно з даними Акта перевірки суми податку на додану вартість, на підставі податкової накладної, яка видана ПП «Фірма»Володар», позивач включив до складу податкового кредиту за листопад 2010 року, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість за листопад 2010 року.

Тобто, позивачем відповідачеві під час проведення перевірки надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо придбання робіт (послуг) ПП «Фірма»Володар»та їх оплати.

Таким чином, факт надання позивачеві робіт (послуг) від ПП «Фірма»Володар»та оплати їх вартості підтверджується документально, а результати господарської операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Відповідно до пояснень представника позивача, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісним суб'єктом господарювання він учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності ПП «Фірма»Володар», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагента документи про наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість (зокрема, отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наказ на призначення ОСОБА_8 заступником директора ПП «Фірма»Володар», свідоцтво платника ПДВ).

У зв'язку з чим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності у ПП «Фірма»Володар», наявності дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість, що ведеться Державною податковою службою України.

Як встановлено судом, на час укладання та виконання правочинів контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Фірма»Володар» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договорів так і на дату складання податкових накладних.

Відповідачем не заперечувався факт наявності та надання позивачем до перевірки усіх документів первинного бухгалтерського обліку, які встановлюють факт здійснення господарської операції щодо надання робіт (послуг) ПП «Фірма»Володар»та їх оплати.

Тобто, факт надання позивачеві робіт, послуг від ПП «Фірма»Володар», оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості робіт, послуг, придбаних у ПП «Фірма»Володар», посвідчується належним чином оформленою податковою накладною.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту в складі ціни придбаних робіт, послуг. Оскільки, на думку податкового органу, роботи фактично не надавались, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, які оспорюються у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

В силу положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Суд звертає увагу на те, що у даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік наданих робіт, послуг, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксують факт здійснення господарської операції.

Всі наявні накладні дають змогу визначити, які саме роботи, послуги були надані, за якою ціною та між якими контрагентами.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт, послуг. Наявні матеріали справи підтверджують фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо придбаних у ПП «Фірма «Володар»робіт, послуг з урахуванням його виду економічної діяльності та їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Крім цього, відповідачем не доведено того факту, що зазначений правочин був укладений не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що він спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Водночас, в силу положень статті 228 Цивільного кодексу України при кваліфікації правочину має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, жодних рішень із зазначеного приводу відповідачем суду не надано, а тому вказаний правочин не може розглядатися як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують виконання правочину.

Суду не надано жодного доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача.

Суд також зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договору, який відповідач вважає нікчемним, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочину, який відповідач вважає нікчемним, та здійснення господарських операцій, обидві сторони правочину були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та ПП «Фірма «Володар», мали реальний характер (роботи, послуги були отримані і оплачені), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочину відповідало волі сторін договору (юридичних осіб).

Як вже було зазначено судом, жодного належного доказу того, що підписи на всіх первинних документах бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинах позивача з ПП «Фірма «Володар», виконані не ОСОБА_8, а іншою особою суду не надано.

А відтак, висновок відповідача про те, що правочин, укладений між позивачем та ПП «Фірма «Володар»має ознаки фіктивності та нікчемності є формальним і необ'єктивним, оскільки ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як передбачено пунктом 73.5 Податкового кодексу України і "Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232.

Крім цього, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Фірма «Володар», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних з ухиленням від уплати податків та зборів.

Згідно частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина перша статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами наявності "дефектів" у правовому статусі контрагента позивача - ПП «Фірма «Володар». Не доведено також "фіктивність" господарських операцій та їх здійснення з метою отримання податкової вигоди.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету у період виникнення спірних правовідносин, визначалися Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР " передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання робіт, послуг, підтверджені податковими накладними.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання робіт, послуг позивачем у ПП «Фірма»Володар»документально підтверджується.

Твердження податкового органу про відсутність факту надання робіт, послуг у судовому засіданні не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість, є безпідставними.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Разом з цим, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт надання та придбання робіт, послуг, зв'язок витрат зі своєю господарською діяльністю, а також надав суду на підтвердження цих витрат належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес"АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості; твердження про відсутність факту надання робіт, послуг спростовується наявними матеріалами справи; суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69 - 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 01.08.2012 № 0000342202.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови - 18.10.2012