Ухвала суду № 26446045, 02.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 р. Справа № 130824/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Онишкевича Т. В., Попка Я. С.

з участю секретаря Сідельник Г. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі №2а - 2473/12/1370 за адміністративним позовом малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000732321 від 19 грудня 2011 року, -

УСТАНОВИВ:

МП «Руно» звернулося до суду з адміністративним позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України і просило визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення - рішення №0000732321 від 19 грудня 2011 року.

В обґрунтування вимог адміністративного позову посилалося на ті обставини, що Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області, правонаступником якої є Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби України, проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року, за результатами якої 25 листопада 2011 року складено акт перевірки із зазначенням про порушення п. п. 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в зв'язку із завищенням задекларованих показників по безтоварних операціях за травень 2011 року (завищення податкового кредиту) на суму 103 167 гривень 50 коп.. На підставі результатів перевірки, відповідачем 19 грудня 2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення за №0000732231, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103 169 гривень, з яких: 103 168 гривень - основного платежу та одна гривня - штрафних (фінансових) санкцій. Вважаючи вказане рішення безпідставним і незаконним, позивачем 28 грудня 2011 року було оскаржено його до Державної податкової адміністрації у Львівській області. За результатами розгляду скарги Державною податковою адміністрацією у Львівській області 24 січня 2012 року прийнято рішення про залишення скарги без задоволення, а податкового повідомлення - рішення - без змін.

Разом з тим позивач наголошує, що між ним та приватним підприємством «Дніпрокомплект» були укладені договори купівлі - продажу нафтопродуктів, на виконання яких позивач отримав від приватного підприємства «Дніпрокомплект» обумовлений товар. Доставка нафтопродуктів здійснювалася постачальником, а оплата проводилася у безготівковій формі за платіжними дорученнями. В подальшому позивачем було реалізовано нафтопродукти на власних автозаправних станціях. На підтвердження цих обставин, позивачем були надані всі первинні та бухгалтерські документи: договори , видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно - транспортні накладні. Крім цього, з метою уникнення податкових ризиків, позивачем вжито максимально можливі заходи щодо обізнаності про надійність контрагента, а саме: отримано копію свідоцтва платника податку на додану вартість та перевірено дійсність реєстрації контрагента на сайті Державної податкової адміністрації України, отримано підтвердження, що контрагент не перебуває під особливим податковим контролем. Висновок податкового органу про нікчемність правочину базується на твердженні, що приватне підприємство «Дніпрокомплект» декларувало взаємовідносини з суб'єктами господарської діяльності, що мають ознаки фіктивності через відсутність їх за юридичною адресою. Проте відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Крім цього, позивачем не здійснювалося відшкодування податкового кредиту з транспортних послуг, тому наявні товарно - транспортні накладні в даному випадку не є обов'язковим документом для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим не заслуговують на увагу посилання податкового органу на відсутність у товарно - транспортних накладних даних про пункти завантаження та розвантаження товару, відсутність підписів водіїв, як на один із доказів неможливості фактичного здійснення господарської операції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області податкове повідомлення - рішення №0000732321 від 19 грудня 2011 року.

Свої висновки, викладені у зазначеній постанові, суд мотивував тим, що позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентом, приватним підприємством «Дніпрокомплект», були представлені: договори купівлі - продажу, сертифікати відповідності, товарно - транспортні, видаткові та податкові накладні, докази оплати за пальне. При цьому, первинні документи, які підтверджують факт здійснення операцій з приватним підприємством «Дніпрокомплект» згідно укладених договорів, були представлені як податковому органу під час перевірки, так і суду першої інстанції під час розгляду справи в судовому засіданні. Тобто позивач формував податковий кредит з дотриманням вимог ст. 198 Податкового кодексу України. Також, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим ст.201 Податкового кодексу України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі. Окрім цього, вчинений позивачем та його контрагентом правочин не порушує публічний порядок, а тому не є нікчемним і в матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання його недійсним в установленому законом порядку.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби України, як правонаступник Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області, подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій відповідач просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. ст. 198, 201 Податкового кодексу України, а також не в повній мірі досліджено надані сторонами докази та неправильно встановлено обставини справи. Так, в ході перевірки було отримано від державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську акт про неможливість проведення зустрічної звірки в зв'язку з присвоєнням приватному підприємству «Дніпрокомплект» стану «10» - запит на встановлення місцезнаходження. Контрагент позивача не володіє транспортними засобами, складськими приміщеннями, а також на підприємстві відсутні працівники, що виключає можливість здійснення операцій по продажу нафтопродуктів. Також згідно аналізу додатків до податкової декларації по податку на додану вартість за травень 2011 року, підприємство «Дніпрокомплект» декларувало взаємовідносини із ПП «Сфера - С», ТзОВ «Арктика», ТОВ «Юни - Сервіс», які мають ознаки фіктивності і за операціями з якими формувався штучний податковий кредит з податку на додану вартість. Податковий орган посилається і на той факт, що по матеріалах перевірок МП «Руно» відносно його директора ОСОБА_1 слідчим управлінням Державної податкової служби у Львівській області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 ч. 3 Кримінального кодексу України. Тому господарська операція між позивачем та приватним підприємством «Дніпрокомплект» проведена із завідомо неправомірною метою, для мінімізації податкових зобов'язань та неправомірного формування податкового кредиту.

В свою чергу МП «Руно» подало до суду заперечення на апеляційну скаргу з посиланням на те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні з'ясовуватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Тому висновки відповідача про ознаки нікчемності укладеної з ПП «Дніпрокомплект» угоди на підставі аналізу податкової декларації вказаного підприємства є безпідставними. Крім цього, ПП «Дніпрокомплект» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб - підприємців, взято на податковий облік і йому видано свідоцтво платника податку на додану вартість. До того ж платники податків не зобов'язані збирати інформацію про своїх контрагентів ні під час укладення договорів, ні під час здійснення операцій. Тому доводи відповідача про те, що між позивачем та ПП «Дніпрокомплект» не відбувалися господарські операції ґрунтуються на припущеннях. Позивач також просить врахувати, що про реалізацію нафтопродуктів на автозаправних станціях позивача є всі необхідні документи. Вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції і відповідно задоволення апеляційної скарги відсутні.

В судовому засідання представник особи, яка подала апеляційну скаргу, підтримала доводи, викладені на обґрунтування апеляційної скарги, вважає правомірним прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представники позивача вважають апеляційну скаргу безпідставною, оскільки суду були представлені всі необхідні і достатні докази, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Тому рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі акта за №114/23 - 19323361, складеного 25 листопада 2011 року за результатами позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року в частині взаємовідносин позивачем з ПП «Дніпрокомплект», відповідачем сформовано висновки про порушення позивачем п. п. 198. 2, 198. 3, 198. 4, 198. 6 ст. 198, п. п. 201. , 201. 4, 201. 6, 201. 7, 201. 10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення задекларованих показників по безтоварних операціях за травень 2011 року на суму 103 167 гривень 50 коп..

В зв'язку з цим відповідачем, виходячи з висновків перевірки, 19 грудня 2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми за №0000732321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість на суму 103 169 гривень, в тому числі: основний платіж - 103 168 гривень та штрафна санкція - 1 гривня.

Податковий орган виходив з того, що господарські операції між позивачем та ПП «Дніпрокомплект» фактично не відбувалися і правочини вчинені без мети настання економічного ефекту, а представлені документи не повинні враховуватися при формуванні податкового обліку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між МП «Руно» та ПП «Дніпрокомплект», а також правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість щодо цих операцій доводиться первинними документами, які відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та є підставою для бухгалтерського і податкового обліку.

Апеляційним судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області, правонаступником якої є Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби, проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість МП «Руно» за травень 2011 року, за результатами якої 25 листопада 2011 року складено акт про порушення позивачем п. п. 198. 2, 198. 3, 198. 4, 198. 6, ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201. 6, 201. 7, 201. 10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення задекларованих підприємством показників по безтоварних операціях за травень 2011 року. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 19 грудня 2011 року за №0000732321, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 103 169 гривень з урахуванням основного платежу та фінансової санкції.

При формуванні своїх висновків щодо порушення позивачем вищевказаних норм Податкового кодексу України внаслідок завищення задекларованих показників по безтоварних операціях за травень 2011 року, податковий орган виходив з того, що позивачем укладено угоду із ПП «Дніпрокомплект», у якого відсутні виробничі потужності для здійснення будь - якого виду діяльності, трудові ресурси, тобто вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди.

Даючи оцінку доводам податкового органу, колегія судів апеляційного суду наголошує на такому.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що право на віднесення певних сум до податкового кредиту надається лише особам, які зареєстровані як платники податку та за умови реальності господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) і наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Тобто для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що будь - які документи мають силу первинних у випадку фактичного здійснення господарської операції. Тобто для визначення податкового кредиту, сплачені в ціні товару суми податку на додану вартість повинні бути фактично здійснені і підтверджені належними первинними документами, складеними у відповідності до законодавчих вимог і які відображають реальність господарської операції.

В свою чергу позивачем були надані первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність господарських операцій. На момент здійснення спірних господарських операцій МП «Руно» та ПП «Дніпрокомплект» були зареєстровані у встановленому законом порядку та внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, їм видані свідоцтва платника податку на додану вартість.

В матеріалах справи наявна укладена між позивачем та ПП «Дніпрокомплект» договір купівлі - продажу №050109 щодо поставки нафтопродуктів. На виконання умов договору МП «Руно» двічі отримувало від ПП «Дніпрокомплект» пальне, об'ємом 38 900 літрів на суму 312 330 гривень та в об'ємом 35 250 літрів на суму 306 675 гривень, що підтверджується накладними відповідно №100501 від 10 травня 2001 року та №310502 від 31 травня 2011 року. На підтвердження факту доставки постачальником (ПП «Дніпрокомплект») нафтопродуктів, а також їх отримання, позивачем представлені товарно - транспортні накладні №100501 від 10 травня 2011 року та №310502 від 31 травня 2011 року. Розрахунки проводилися в безготівковій формі і позивач за період з 01 травня по 01 червня 2011 року сплатив обумовлену суму, що підтверджується Карткою рахунку: 631 Розрахунок з вітчизняними постачальниками за травень: Дніпрокомплект.

Згідно видаткових накладних та податкових накладних, виписаних ПП «Дніпрокомплект» №19 від 10 травня 2011 року та №101 від 31 травня 2011 року, позивачем суму податку на додану вартість включено до податкового кредиту та відображено в деклараціях по податку на додану вартість за травень 2011 року.

Аналізуючи зазначені правові норми та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що господарські операції щодо придбання позивачем товару у ПП «Дніпрокомплект» реально проведені, а тому правомірним є включення позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість 103 167 гривень 50 коп..

Колегія суддів наголошує також на тому, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту не є залежним від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Тому наявність господарських правовідносин ПП «Дніпрокомплект» із ПП «Сфера - С», ТзОВ «Арктика», ТОВ «Юни - Сервіс», які на думку податкового органу мають ознаки фіктивності, жодним чином не впливає на права позивача.

Щодо доводів податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з контрагентом правочину, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказана стаття встановлює презумпцію правомірності правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені Параграфом 2 Глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказана стаття поділяє недійсні правочини на нікчемні - недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані - недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (такий правочин може бути визнаний судом недійсним).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Податковим органом не надано суду доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними вчинених правочинів щодо купівлі-продажу товарів, робіт (послуг).

З огляду на вищевикладені обставини та докази, якими вони підтверджуються, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав за результатами перевірки приймати оскаржуване повідомлення - рішення.

В свою чергу позивачем подано достатньо належних доказів, що в сукупності підтверджують обставини, викладені ним на обґрунтування своїх вимог і апеляційний суд вважає вимоги обґрунтованими і підставними.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи, акти, листи, телеграми, будь - які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Натомість, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження правомірності прийнятого ним рішення. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25 листопада 2011 року № 116/23 - 19323361 не є достатньо обґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Крім цього, даючи оцінку посиланням відповідача на факт порушення кримінальної справи щодо керівника МП «Руно», колегія суддів зазначає, що статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підстави для звільнення від доказування. Зокрема, тільки вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок лише з питань чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Викладене свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту з врахуванням сум податку на додану вартість, зазначеного у податковій накладній.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалює рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими доказами.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 року у справі №2а - 2473/12/1370 за адміністративним позовом малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000732321 від 19 грудня 2011 року- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Клюба В. В.

Судді: Онишкевич Т. В.

Попко Я. С.