Ухвала суду № 26442485, 04.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2012 р.Справа № 2а-1870/553/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикомунтранс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикомунтранс" до Державної податкової інспекції в місті Суми про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В с т а н о в и л а:

У січні 2012 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумикомунтранс" (далі ТОВ "Сумикомунтранс"), звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі ДПІ в м. Суми) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006731502/0/58293 від 21.07.2011 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб на 9977,96 грн. та застосовано штрафну санкцію у сумі 1,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Сумикомунтранс" відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи просить скасувати зазначену постанову та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2011 року № 0006731502/0/58293.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, вказує на неможливість застосування до спірних правовідносин зворотної дії закону в часі, вважає неправомірним застосування норм Податкового кодексу України щодо ставки орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, оскільки правовідносини щодо оренди землі виникли ще у 1996 році, посилається та на особливий правовий статус ТОВ "Сумикомунтранс", як юридичної особи, яку визнано банкрутом та просить скасувати оскаржувану постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Харківського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення слід, відповідно до положень ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 червня 2011 року ДПІ в м. Суми було проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ "Сумикомунтранс" вимог податкового законодавства, а саме повноти та правильності обчислення податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за січень-квітень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки №4974/152/05514620 від 30.06.2011 року (а.с.21-22).

Перевіркою встановлено, що суб'єкт господарювання узгодив податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що призвело до заниження податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за період з січень -квітень 2011 року на суму 9977,96 грн.

21 липня 2011 року на підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ в м. Суми прийнято податкове повідомлення-рішення №0006731502/0/58293 (а.с.26), яким ТОВ "Сумикомунтранс" збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності в розмірі 9978,96 грн., в тому числі 9977,96 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач орендує земельну ділянку, яка розташована в м. Суми на підставі договору оренди, укладеного з Сумською міською радою, а саме по вул. Менжинського, 3 площею 1,22 га терміном на 50 років під будівництво виробничої бази (а.с.28).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV "Про оренду землі" (зі змінами та доповненнями, далі - Закон N 161), іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст. 125, 126 Земельного кодексу).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону N 161).

Згідно ст. 21 Закону N 161 орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству.

Питання ж щодо оподаткування землі регулюються Податковим кодексом України (далі - ПКУ) і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Положення ПКУ регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 9 ПКУ плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПКУ плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як встановлено підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому вказано, що далі у розділі XIII слова "орендна плати за земельні ділянки державної і комунальної власності" визначаються як "орендна плата".

Пунктом 288.1 статті 288 ПКУ визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.2 статті 288 ПКУ).

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПКУ розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Пунктом 286.2 статті 286 ПКУ визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Таким чином, з 01 січня 2011 року мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Хоча розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, разом з тим, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст. 9 Податкового кодексу України) не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обов'язок, а не зобов'язання.

Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо правомірності визначення розміру грошового зобов'язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку.

Стосовно посилання позивача на особливий статус, як юридичної особи, яку визнано банкрутом у зв'язку з чим у нього не може виникати нових зобов'язань в силу ст. 23 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон № 2343-XII), яка також вказує на неможливість нарахування будь-яких штрафних санкцій у ліквідаційній процедурі, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Сумикомунтранс" станом на 18 липня 2011 року є юридичною особою, яка перебуває у стані припинення підприємницької діяльності (а.с. 18-20).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 24 вересня 2010 року по справі №6/121-10 (а.с.29) господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство стосовно ТОВ "Сумикомунтранс" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Сумської області від 07 жовтня 2010 року по справі №6/121-10 (а.с.30-31) ТОВ "Сумикомунтранс" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.11.2011 року вирішено продовжити строк ліквідаційної процедури по справі про банкрутство ТОВ "Сумикомунтранс" до 07.04.2012 року.

Тобто станом на січень -травень 2011 року існування позивача, як юридичної особи, не припинено.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 15.1. ст. 15 ПКУ визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують

(передають)об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно положень п. 37.3 ст. 32 ПКУ, - підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.

Таким чином, порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу платника податків, якщо він є таким відповідно до закону.

Відповідно до статей 1, 12 Закону N 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Ураховуючи те, що порушення ТОВ "Сумикомунтранс" п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ внаслідок чого занижено податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки за січень-квітень 2011 року, мало місце після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то відповідач правомірно застосував до позивача штраф за порушення поточних зобов'язань зі сплати орендної плати.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволені позовних вимог ТОВ "Сумикомунтранс", вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, що відповідно до положень ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення -без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження відбувся з підстав визначених п.п. 1, 2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198 ч. 1 п. 1, ст. 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумикомунтранс" залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року - без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) З.Г. Подобайло

(підпис) А.М. Григоров

З оригіналом згідно Мельнікова Л.В.