Постанова № 26440033, 09.10.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0570/11389/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Стойки В.В.

при секретарі судового засідання Сальковій В.О.

за участю

представника позивача Сирадоєва О.М.

представника відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м.Донецьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що на підставі акта перевірки №1246/22-1-32879254 від 16 липня 2012 року відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем 134716грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами) 33679грн.

Підставою зазначених донарахувань став висновок податкового органу про те, що підприємством порушено п.п.7.4.1 , п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на 134716,39грн., в т.ч. за вересень 2010 року у сумі 71212,32грн., за листопад 2010 року у сумі 14112,07грн., за січень 2011 року у сумі 49392,00грн.

Позивач не згоден з висновком податкового органу, оскільки ТОВ «Краматорський шифер» за господарськими операціями з БВП «Строитель Плюс», що відбулися у вересні-грудні 2010 року, суми податку на додану вартість включено до податкового кредиту за вересень 2010р., листопад 2010 року, січень 2011 року. Фактичне надання-отримання підрядних робіт від БВП «Строитель Плюс» підтверджується належними первинними документами: актами приймання виконанних будівельних робіт, податковими накладними. Крім того, зазначає, що ухвалою господарського суду Донецької області від 1 листопада 2009 року №42/157б відносно підприємства було порушено справу про банкрутство (яка припинена у зв'язку із укладанням мирової угоди лише 12 липня 2012 року) та одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Таким чином, податковим органом було неправомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Суду надано письмове заперечення від 26 вересня 2012 року /а.с.126-129/, у якому зазначено, що у БВП «Строитель-Плюс» відсутній акт оподаткування податком на додану вартість операцій з контрагентами-постачальниками в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями)., за результатами зустрічної перевірки не було підтверджено реальність здійснення контрагентом позивача фінансово-господарських операцій з придбання та реалізації товарів (робіт, послуг) за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків. Фінансово-господарські операції ТОВ «Краматорський шифер» з БВП «Строитель Плюс» були здійснені без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, проведено документально, фактично не здійснені за для отримання позивачем податкової вигоди, що призвело до порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями. Вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки позовні вимоги не спростовують висновків акту перевірки, на підставі яких складено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

За приписами ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 128 КАС України, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних в ній доказів.

Суд, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» згідно свідоцтва про державну реєстрацію, - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 09 лютого 2004 року, включено до ЄДРПОУ за № 32879254 /а.с. 116,117/.

Відповідач, - Державна податкова інспекція у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби (далі за текстом - ДПІ у м. Краматорську Донецької області ДПС), у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є суб'єктом владних повноважень.

ДПІ у м. Краматорську Донецької області ДПС проводила документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Краматорський шифер» з питань підтвердження фінансово-господарських відносин з БВП «Строитель Плюс» за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої було складено акт №1246/22-1-32879254 від 16 липня 2012 року /а.с. 8-13/ та встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на 134716,39 грн., в т.ч. за вересень 2010 року у сумі 71212,32грн., за листопад 2010 року у сумі 14112,07грн., за січень 2011 року у сумі 49392,00грн.

За змістом акту перевірки вбачається, що за результатами опрацювання встановлених відхилень між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Краматорський шифер» та його контрагентів у відповідності до Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено розбіжність у сумі 71212,32грн. за вересень 2010 року, у сумі 14112,07грн. за листопад 2010 року, у сумі 49392,00грн. за січень 2011 року по контрагенту БВП «Строитель плюс», тобто даним підприємством не сплачені податкові зобов'язання з податку на додану вартість до бюджету.

Так в акті перевірки відповідача йде посилання на акт № 37/22/31263808 від 11.04.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки складеного фахівцями ДПІ у м. Сімферополі, провести зустрічну звірку ТОВ «Строитель Плюс» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року не надається можливим у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою.

Відповідно до вищезазначеного акту БВП «Строитель Плюс» є транзитером - суб'єктом господарювання, який значиться у розшифровках податкового кредиту контрагента та формує податкову вимогу вигодо набувачу (виробнику, отримувачу), у тому числі через вигодо формуючих суб'єктів та носить вигодо транспортуючий характер.

Крім того, підрозділами ДПС в АР Крим складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками БВП «Строитель Плюс» з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 вересня 20101 року по 31 грудня 2010 року.

Згідно зазначених актів, встановлено порушення ч.1 ст.203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання підприємств до реальних вигодо набувачів за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року. Також не підтверджено реальність проведених господарських операцій вказаних підприємств з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01 вересня 2010 по 31 грудня 2010 року з урахуванням виду, обсягу, якості та розрахунків.

03 серпня 2012 року ДПІ у м. Краматорську Донецької області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення ТОВ «Краматорський шифер» №0000392302/15316 згідно з підпунктом 54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до ч.4 ст.6, ст.7 та ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 134716грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами) 33679грн.

Суд приходить до висновку про протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року в повному обсязі з огляду на такі обставини.

01 жовтня 2010 року між ТОВ «Краматорський шифер» («Замовник») та БВП «Строитель Плюс» («Підрядник») було укладено договір підряду №1280 /а.с.28/, відповідно до умов якого підрядник зобов'язувався на свій ризик виконати по завданню замовника роботи у відповідності до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується прийняти та сплатити дану роботу: капітальний ремонт м'якої крівлі виробничих приміщень, розташованих за адресою: вул. Привокзальна, 2а, м. Краматорськ, Донецька область. Вартість договору склала 84672,42грн.

Фактичне виконання умов зазначеного договору (у періоді, що перевірявся податковим органом), підтверджується наступними документами:

- актами приймання виконанних будівельних робіт за типовою формою КБ 2 : за вересень 2010 року на суму 427273,93грн., за жовтень 2010 року на суму 84 672,42грн., грудень 2010 року на суму 169344,01грн., за грудень 2010 року на суму 127 005,82грн.;

- податковими накладними №4933 від 29 вересня 2010 року. №1678 від 27 жовтня 2010 року, № 9061 від 30 грудня 210 року, №9062 від 30 грудня 2010 року;

- заліком взаємних однорідних вимог від 31 грудня 2010 року.

Суми ПДВ згідно зазначених вище податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту, що відобразив у податкових деклараціях з ПДВ за вересень-грудень 2010 року, січень 2011 року. Копія зазначених декларацій наявні у матеріалах справи /а.с.51-115/.

З урахуванням наведених письмових доказів суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(чинний у 2010 році) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами Закону України "Про податок на додану вартість" ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку -продавця товару.

Обов'язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку -покупця.

Закон України "Про податок на додану вартість" не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку -продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

Так, в тому числі у рішеннях: від 19.11.2010 року у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, та від 21.01.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи.

У справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Згідно частини 5 п.9 цього Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

За приписами п. 2.1 Положення "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 - первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

З огляду на викладене аналіз господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірний правочин набув реального настання тих правових наслідків, на настання яких був спрямований.

26 липня 2012 року ТОВ «Краматорський шифер» було направлено до ДПІ у м.Краматорську Донецької області ДПС заперечення на акт перевірки, у якому зазначив, що вважає висновок у ньому необґрунтованим, тому що БВП «Строитель Плюс» дійсно проводи роботи з капітального ремонту м*якої крівлі виробничих приміщень з вересня по грудень 2010 року, що підтверджується актами виконанних робіт, податковий кредит підтверджується податковими накладними, що відображені в реєстрі отриманих податкових накладних /а.с.14/.

Відповідно до п.86.7. ста.86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Податковим органом були розглянуті заперечення позивача та надано відповідь від 02 серпня 2012 року /а.с.15-19/. Як вбачається з зазначеної відповіді податковий орган повідомив, що висновки акту перевірки є обґрунтованими та залишаються без змін.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.

Виходячи з правової позиції Верховного суду України із цього питання, викладеної у Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлене судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З огляду на таке суд зазначає, що відповідачем не доведено тих обставин, що укладений позивачем договір порушує публічний порядок, та відсутність підстав вважати його нікчемним. Доказів визнання спірного правочину недійсним у судовому порядку відповідачем не надано.

Крім того, в якості правомірності прийнятого рішення податковий орган в акті перевірки вказав на факт порушення кримінальної справи № 69-0146 за ч.3 ст. 212 Кримінального кодексу України відносно директора ТОВ БВП «Строитель-Плюс» Манукяна В.Р. та інших осіб.

При цьому, будь яких доказів на підтвердження взаємозв'язку між порушеною кримінальною справою та укладеним позивачем правочином відповідач не надав.

Крім того, суд звертає увагу, що якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Як зазначалось судом вище, право на нарахування податкового кредиту з ПДВ по господарських операціях виконанню ремонтних робіт виникло в позивача на підставі зазначеного договору, укладеного ТОВ «Краматорський шифер» («Замовник») та БВП «Строитель Плюс» («Підрядник»), виконання яких підтверджено достатнім обсягом документів бухгалтерського та податкового обліку. Суми податкового кредиту, зазначені у податкових накладних, виданими за наслідками капітального ремонту м'якої крівлі виробничих приміщень, позивач відніс до складу податкового кредиту, про що зазначив у податкових деклараціях з ПДВ за відповідний період, поданій до ДПІ у м.Краматорську Донецької області ДПС.

Таким чином, у відповідача не було підстав для збільшення грошового зобов'язання.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як передбачено п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну податкову службу в Україні " органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів, що спростовували б доводи позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.

З урахуванням наведених правових норм та наданих письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР зі змінами та доповненнями є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем 134 716грн. та за штрафними санкціями (фінансовими) санкціями (штрафами) 33 679грн. за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Отже виходячи з вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1683 грн. 95 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000392302/15316 від 03 серпня 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорський шифер» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1683 грн. 95 коп.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 09 жовтня 2012 року у присутності представника позивача.

Повний текст постанови виготовлений 12 жовтня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Суддя Стойка В. В.