Рішення № 26431844, 11.10.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.10.2012Справа №5002-7/2940-2012

За позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, місто Київ - 001, 01001)

до відповідача - державного підприємства "Санаторій Алуштинський" (вул. Жовтнева, 16, місто Алушта, АР Крим, 98500)

про стягнення 2002 958,90 грн.

Суддя Дворний І. І.

Представники:

від позивача - Мельник В.В., довіреність №14-327 від 16.03.2012, головний юрисконсульт відділу виконавчих проваджень у справах про банкротство Управління претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту,

від відповідача - Понарін Р.В., довіреність №88 від 16.02.2012 року, юрист підприємства.

Суть спору: 27 серпня 2012 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Санаторій Алуштинський" заборгованості у розмірі 2 000 000,00 грн., 3% річних у розмірі 2 958,90 грн. та понесених судових витрат.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 180, 193 Господарського кодексу України, статей 22, 224, 610, 611 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України з посиланням на те, що між сторонами укладався договір позики №14/1265/11 від 24 червня 2011 року, відповідно до якого, компанія передала у власність відповідачу грошові кошти у сумі 2 000 000 грн., а відповідач зобов'язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів та у порядку передбаченому умовами договору. Втім, в порушення умов договору, у зазначений строк сума позики повернута не була, що і послугувало підставою для звернення позивача з вимогами про стягнення суми заборгованості у примусовому порядку та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2012 року позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2012 року через неявку представника відповідача у судове засідання, розгляд справи відкладався.

У судове засідання, що відбулось 11 жовтня 2012 року, з'явився представник позивача, який підтримав вимоги заявленого позову. Представник відповідача, у свою чергу, заявлені позовні вимоги не спростував та надав відзив на позов, в якому позовні вимоги визнав частково, посилаючись на відсутність коштів на підприємстві. В судовому засіданні проти виниклої заборгованості не заперечував, зобов'язався сплатити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

24 червня 2011 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (за договором позикодавець) та державне підприємство "Санаторій Алуштинський" (за договором позичальник) уклали договір позики за №14/1265/11, відповідно до пункту 1.1. якого компанія передала у власність відповідачу грошові кошти у сумі 2 000 000,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути позивачу таку ж суму грошових коштів у строк та у порядку, передбачених умовами цього договору (а.с. 9-10).

Сторонами також узгоджено, що за цим договором позика передається позикодавцем позичальнику на безпроцентній основі (пункт 1.2).

Відповідно до пункту 2.2. договору позика надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника. Кінцевий строк повернення суми позики - 23 червня 2012 року включно (пункт 3.1).

Пунктами 5.1 та 5.2 зазначеного вище договору передбачено, що за невиконання або за неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

У випадку порушення строків повернення позики або кінцевого строку повернення позики (п.4.2 договору) позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення виконання понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

На виконання умов вказаного договору, позивач відповідно до платіжного доручення №4208 від 01 липня 2011 року передав у власність відповідачу грошові кошти у розмірі 2 000 000,00 грн. (а.с. 11).

Відповідно до п. 7.1. договору строк його дії закінчився 23 червня 2012 року. Однак у порушення умов договору (п.3.1) відповідач свої зобов'язання не виконав, суму позики не повернув.

Так, 05 липня 2012 року позивач на адресу державного підприємства "Санаторій Алуштинський" направив вимогу №17-3898/1 3-12, якою публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтоаз України" просило відповідача у семиденний строк з дня отримання цієї вимоги сплатити 2 000 000,00 грн. у рахунок відшкодування завданих збитків. Зазначена вимога отримана представником відповідача 16 липня 2012 року, про що свідчить підпис на поштовому повідомленні, а також фіскальний чек та опис, вкладений у цінний лист, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с. 13). Проте відповідачем отримана вимога виконана не була.

У зв'язку з невиконанням державним підприємством "Санаторій Алуштинський" умов договору публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" понесло збитки в розмірі неповернутої позики у сумі 2 000 000,00 грн., що і послугувало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про примусове стягнення заборгованості, а також нарахованими на неї 3% річних.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на таких підставах.

Предметом спору у справі є стягнення з відповідача грошових коштів за договором позики №14/1265/11 від 24 червня 2011 року.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є господарським договором позики, загальні положення про який встановлені статтею 1046 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовим ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Матеріалами справи (платіжне доручення) підтверджується передача позивачем відповідачу грошових коштів на загальну суму 2 000 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1049 позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцеві) у строк та у порядок, встановлені договором.

Втім, кошти отримані відповідачем від позивача повернуті не були, що є порушенням умов спірного договору. Докази зворотного в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надавались.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Дослідивши обставини справи та зібрані у справі докази, суд визнає, що позивачем доведено належними доказами факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором.

Враховуючи вищевикладене, а також з огляду на відсутність доказів сплати заборгованості, суд вбачає правові підстави для стягнення з - державного підприємства "Санаторій Алуштинський" заборгованості за договором позики в сумі 2 000 000,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування 3% річних у розмірі 2 958,90 грн.

Так, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми та умов договору, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що сума 3% річних в розмірі 2 958,90 грн., обчислена позивачем правомірно, а тому також підлягає стягненню з державного підприємства "Санаторій Алуштинський".

Господарські витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору у сумі 40060,00 грн. суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено 15.10.2012 року.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з державного підприємства "Санаторій "Алуштинський" (вул. Жовтнева, 16, місто Алушта, АР Крим, 98500, код ЄДРПОУ 32322874) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтоаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, місто Київ 001,01001, код ЄДРПОУ 20077720) суму заборгованості у розмірі 2 000 000,00 грн., 3% річних у розмірі 2958,90 грн. та судовий збір у розмірі 40060,00 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний