Постанова № 26419448, 24.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2012 р. Справа № 2а-1870/6220/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Єременко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі № 2а-1870/6220/11

за позовом Підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми"

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про скасування наказу, податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Підприємство Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" (далі по тексту: позивач, ПСО "Центральний ринок"), звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі по тексту відповідач, ДПІ в м.Суми), в якому просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати нечинним та скасувати наказ ДПІ в м.Суми від 15.07.2011 року №3910 "Про організацію документальної невиїзної перевірки Підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" та податкове повідомлення-рішення № 0007701502/0/67374 від 23.08.2011 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 року адміністративний позов Підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" задоволено. Визнано протиправними та скасовано наказ ДПІ в м.Суми від 15.07.2011 року №3910 "Про організацію документальної невиїзної перевірки Підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" та податкове повідомлення-рішення № 0007701502/0/67374 від 23.08.2011 року.

Відповідач, не погодившись із зазначеною постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ПСО "Центральний ринок" відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ДПІ в м.Суми підлягає задоволенню з наступних підстав.

В частині позовних вимог позивача щодо визнання нечинним та скасування наказу державної податкової інспекції в м.Суми від 15.07.2011 року №3901 "Про організацію документальної невиїзної перевірки Підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, 15 липня 2011 року ДПІ в м.Суми видано наказ № 3901 "Про організацію документальної невиїзної перевірки Підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми". Наказом призначено документальну невиїзну перевірку вказаного підприємства (а.с. 17).

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування наказу ДПІ в м.Суми № 3901 "Про організацію документальної невиїзної перевірки підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" від 15 липня 2011 року, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийняті оскаржуваного наказу було порушено вимоги ст.ст. 75, 78,79 Податкового кодексу України.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п.79.1. ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Як зазначено в п.79.2. ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Згідно положень підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Як зазначено в акті перевірки, Підприємству Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" 20.07.2011 року було вручено запрошення за №57604/10/15-218, щодо явки 05.08.2011 року до ДПІ в м.Суми посадових осіб суб'єкта господарювання для проведення документальної невиїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства, а саме повноти та правильності обчислення податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за січень - травень 2011 року.

На підставі системного аналізу зазначених норм ПК України, колегія суддів вважає, що наказ ДПІ в м.Суми № 3901 "Про організацію документальної невиїзної перевірки підприємства Сумської облспоживспілки " виданий порядку встановленому п.79.1 ст. 9 ПК України. При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що оскаржуваний наказ виданий повноважної особою ДПІ в м.Суми, так як відповідно до наказу Державної податкової адміністрації в Сумській області від 22.06.2011 року на період відпустки начальника ДПІ в м.Суми Сольського І.О. з 04.07.2011 року по 15.07.2011 року, покладено виконання обов'язків начальника ДПІ в м.Суми на першого заступника начальника ДПІ в м.Суми Мелікову В.М., якою і прийнято оскаржуваний наказ (а.с. 50).

Щодо позовних вимог в частині визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення держаної податкової інспекції в м.Суми від 23.08.2011 року №0007701502/0/67374, яким Підприємству Сумської облспоживспілки "Центральний ринок м.Суми" було збільшено грошове зобов'язання за платежем орендна плата за земляні ділянки державної та комунальної власності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції 05.07.2011 року працівниками ДПІ в м.Суми проведена документальна невиїзна перевірка підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" з питань дотримання вимог податкового законодавства та за результатами перевірки складено Акт №6035\152\01562148 від 08.08.2011 року.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове-повідомлення рішення від 23 серпня 2011 року № 0007701502/0/67374 від 23 серпня 2011 року, яким позивачу визначено зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб в сумі 339565 грн. 06 коп. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодився з вказаним рішенням відповідача та подав адміністративний позов до Сумського окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування спірного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та правомірності та вважає, що позивачем при визначенні розміру зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та його сплаті не порушив вимог Податкового кодексу України та договорів оренди земельних ділянок не допущено.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, 22.07.1998 року між позивачем та Сумською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Суми, вул.Засумська, 2 за №231, площею 3,4 гектарів (а.с.18).

Крім того, 16.09.2002 року між позивачем та Сумською міською радою укладеного договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м.Суми, вул.Засумська, за №2009, в який внесено зміни та доповнення відповідно до договору від 05.10.2004 року (19-24).

Зазначені земельні ділянки відносяться до категорій земель, які перебувають у державній або комунальній власності.

Колегія суддів зазначає, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю з 01 січня 2011 року - Податковим Кодексом України.

При цьому, згідно з ч. 2 статті 206 Земельного Кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ з наступними змінами та доповненнями плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь - які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755 - VI і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Положеннями частини 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Стаття 5 Закону України "Про плату за землю" передбачає, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

З огляду на приписи пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року № 1251-XII (в редакції від 31.03.2005, після внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505) та пп. 9.1.10 пункту 9.1 статті 9, підпунктів 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). При цьому, законодавче визначено, що земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Справляння плати за землю, в тому числі розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, з 01 січня 2011 року здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII "Плата за землю".

Згідно ст.ст.269, 270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі, до яких законодавцем віднесено і позивача. Об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Законом України "Про оренду землі" статтею 1 визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до вимог статей 13,15, 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату .

Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами п.288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

-для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

-для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що орендна плата сплачується виключно в порядку та розмірі, передбачених договором оренди, оскільки відповідно до пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Тобто, з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для сплати орендної плати за землю в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі у зв'язку з тим, що не було внесено змін до договорів оренди, так як формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку.

Сплата обов'язкових платежів, до яких відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України віднесено і плату за землю, не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обов'язок, а не зобов'язання.

Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а внаслідок зміни ставки податку відповідно до закону, тому необхідність сплати земельного податку у новому розмірі, а саме у розмірі 3%, виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків (пункт 36.3 статті 36 Податкового кодексу).

Тобто, в зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПКУ та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу, позивач повинен був самостійно розрахувати розмір орендних платежів з врахуванням вимог, встановлених чинним законодавством.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, приймаючи спірний наказ та податкове повідомлення-рішення, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог позивача, щодо скасування наказу та податкового - повідомлення рішення.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011 року по справі № 2а-1870/6220/11 прийнята з порушенням норм матеріального права, при невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а тому в силу приписів ч.1 ст.198, п.п.3, 4 ч.1 ст.202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2011р. по справі № 2а-1870/6220/11 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Підприємства Сумської облспоживспілки "Центральний ринок міста Суми" до Державної податкової інспекції у м. Суми про скасування наказу, податкового повідомлення-рішення відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.

Повний текст постанови виготовлений 30.07.2012 р.