Рішення № 26418231, 10.10.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.10.12р. Справа № 1/5005/6362/2012За позовом Дочірнього підприємства "Чернівецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", м. Чернівці

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", м. Дніпропетровськ

про визнання договору недійсним

Суддя Рудь І.А.

Представники:

від позивача: Чернушка Й.І., довір. № 14 від 22.02.12р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство "Чернівецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" звернулося до господарського суду із позовом, в якому просить визнати недійсним договір поставки № 22/06-2009-з від 22.06.09р., укладений із Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл".

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладенні спірного договору відповідач навмисно ввів позивача в обману, повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару, та товар не є предметом будь-яких обмежень, усвідомлюючи що за інших обставин спірний договір з відповідачем не був би укладений.

Відповідач явку повноважного представника в призначені судові засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.

Господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) укладений договір поставки товару №22/06-2009-з (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця, за його письмовими заявками продукцію (товар), а покупець зобов'язався без перешкод прийняти й оплатити товар за умовами цього договору. Предметом поставки - є Товар, зазначений у п.п.1.1.1 даного Договору, відповідно до якого найменування товару: паливо пічне промислове марка ТПП1; ДКПП 23.20.17. ТУ У 23.2-34916397-001:2007 (п.1.1 Договору).

Згідно п. 1.2 Договору, постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не є під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави й іншими засобами забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами й державою, а також не є предметом будь - якого іншого зобов'язання або обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

Як зазначає позивач, при укладенні спірного Договору відповідачем його введено в оману, шляхом надання неправдивих відомостей щодо того, що ТОВ «Резерв-Ойл»є власником товару, який є предметом Договору, та що товар не є предметом будь-яких обмежень.

Підставою для визнання договору недійсним позивач визначив ту обставину, що в грудні 2011 року йому стало відомо, що відповідач уклав кредитний договір з АКБ "Київська Русь" № 10445-20/09-1 від 25.08.09р., за умовами якого відповідач отримував кредитні кошти для виконання зобов'язань за спірним договором.

З позовної заяви, пред'явленої ТОВ "Резерв - Ойл" до ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості(а.с. 14-17) та з листа АКБ "Київська Русь" №68/116 від 28.11.2011р. (а.с. 26) позивачу стало відомо, що через порушення ним власних зобов'язань за спірним договором, відповідач з квітня 2009 року по листопад 2011 року сплачував відсотки за користування кредитними коштами, які він сплатив банку в розмірі 360 076,99 грн., та які склали його прямі збитки і мають бути відшкодовані позивачем.

Позивач припускає, що на момент укладення Договору, відповідач був позбавлений можливості виконувати його умови, оскільки був обмежений щодо своїх прав вільно розпоряджатися Товаром, що є предметом Договору.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Положеннями п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, для того, щоб кваліфікувати правочин з постачання товару як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як вбачається зі змісту спірного Договору, сторони досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору. Воля сторін угоди була направлена на створення цивільних прав та обов'язків та сторони вірно сприймали предмет договору, та виконували його.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах поставки товару, а також що відповідач умисно ввів позивача в оману, маючи намір поставити товар, який не є його власністю, внаслідок чого позивач неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору, які вплинули на його волевиявлення і при відсутності яких по обставинах справи можна було б вважати, що договір не був би укладений.

Посилання позивача на існування кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеного між відповідачем та АБ „Київська Русь", та неможливість відповідачем самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за договором поставки, та припущення щодо того, що товар міг бути предметом іншого зобов'язання або обмеження, та міг перебувати під заставою у зв'язку з чим позивач дійшов висновку, що відповідач неправдиво гарантував своє право власності, не є підставою для визнання укладеного договору недійсним внаслідок обману, оскільки відповідно до ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Поповнення обігових коштів відповідачем за рахунок кредиту банку з метою придбання товару та подальшої його реалізації, не суперечить нормам чинного законодавства у тому числі ст.66 Господарського кодексу України, згідно якої до джерел формування майна підприємства віднесено кредити банків та інших кредиторів.

Факт заборони відчуження товару, поставленого на підставі договору поставки, не доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Пред'явлення відповідачем позивачу позову про стягнення збитків, які виникли внаслідок невиконання власне позивачем зобов'язань щодо оплати отриманого за договором товару, що призвело на думку відповідача до вимушеної сплати процентів за користування кредитом банку, не має безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторін укласти угоду.

В порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач не довів належними доказами наявність умислу в діях відповідача щодо введення в оману позивача, та сам факт обману.

На підставі викладеного, господарський суд вважає доводи позивача, зазначені в позовній заяві не обґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя І.А. Рудь

Рішення підписане - 12.10.12р.