Постанова № 26418050, 04.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2012 року № 2а-12349/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача -Пущенської О.А.,

представника відповідача -Мисливого І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферко" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012 p. №№ 0006752230, 0006742230, 0006762230.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції та зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав, законних інтересів та значних матеріальних втрат.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд дійшов висновків про наступне.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2012 р.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з рядом підприємств (контрагентів), а саме:

з ТOB "Вторресурси" згідно договорів: поставки від 01.03.2011 р. № 0203; купівлі-продажу від 01.01.2011 р.; надання організації транспортних послуг від 01.08.2011 р. № 08/08; надання послуг з адміністрування парку лізингових автомобілів від 30.03.2011 р. № 310/А; поставки від 01.04.2011 р. № 0604; про надання послуг/виконання робіт з підготовки до опалювальної періоду 2011-2012 pp. від 01.09.2011 р. № 799; на виконання робіт від 01.09.2011 р. № 0901/Д; купівлі-продажу від 01.02.2011 р. № 01/02-Г; купівлі-продажу від 01.02.2011 р. № 01/02-Г;

з ТOB "Вернон Шиппінг" згідно договорів: поставки від 01.10.2010 р.№ 11/10; поставки від 01.10.2011 р.№ 210/11/10; надання послуг з адміністрування парку лізингових автомобілів від 01.10.2011 р. № 10/10/01; поставки від 01.10.2011 р. № 726/10; надання організації транспортних послуг від 01.11.2011 р. № 01/12/11.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), контрагентами були виписані позивачу первинні документи, зокрема, податкові накладні, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, дають йому право на податковий кредит та бюджетне відшкодування.

В той же час, в ході перевірки та складання акту перевірки позивача, відповідачем була використана інформація, викладена в акті позапланової виїзної документальної перевірки ТOB "Вторресурси" від 30.07.2012 № 4186/22-3/30817353, актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТOB "Вернон Шиппінг" від 19.01.2012 № 79/23-6/35179042, від 20.01.2012 № 89/23-6/35179042, від 27.03.2012 № 71/22-3/35179042, від 17.04.2012 р. № 92/23-3/35179042.

Так, згідно акту позапланової виїзної документальної перевірки ТOB "Вторресурси" встановлено, що в провадженні СУ ДПС в м. Києві знаходиться кримінальна справа № 50-6270 порушена 25.03.2012 за фактом підроблення документів за ч.2, ч.4 cт.358 КК України та за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими слідством особами ряду фіктивних підприємств, з якими ТOB "Вторресурси" мало взаємовідносини. Крім того, в провадженні СУ ДПС в Одеській області знаходиться кримінальна справа №201201100058 порушена за фактом організації невстановленими особами фіктивного підприємництва і навмисного ухилення від сплати податків з використанням ряду підприємств з якими ТOB "Вторресурси" мало взаємовідносини. За слідчою версією, ТOB "Вторресурси" по попередній змові з іншими особами нібито здійснювали фінансово-господарські операції з рядом "фіктивних" підприємств, безпідставно формуючи податковий кредит по безтоварним операціям, а також здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які укладені в порушення ч.1 ст.203 ЦK України, їх зміст суперечить зокрема інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства, отже правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Таким чином, перевіркою по ланцюгу постачання не підтверджено факт поставки товарів (надання послуг), які згідно первинних документів було придбано у ТOB "Вторресурси", що свідчить про безтоварний характер проведених операцій.

Згідно актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТOB "Вернон Шиппінг" встановлено, що зустрічною звіркою не підтверджено реальність здійснення операцій та формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за жовтень-листопад 2011 року, січень-лютий 2012 року. Згідно автоматизованих інформаційних систем ДПС України та поданої податкової звітності встановлено, що ТOB "Вернон Шиппінг" не сільськогосподарським товаровиробником, імпортером (виробником) мінеральних добрив та будівельних матеріалів, а також в ланцюгу постачання товарів у ТOB "Вернон Шиппінг" відсутні сільськогосподарські товаровиробники, імпортери (виробники) мінеральних добрив та будівельних матеріалів. Таким чином, перевіркою по ланцюгу постачання не підтверджено факт поставки товарів, які згідно первинних документів було придбано в жовтні 2011 року-січні 2012 року у ТOB "Вернон Шиппінг", що свідчить про безтоварний характер проведених операцій.

На підставі описаних матеріалів відповідачем зроблено висновок про те, що фінансово-господарські операції позивача з контрагентами - ТOB "Вернон Шиппінг" та ТOB "Вторресурси" мають безтоварний характер, укладені між ними правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а виписані зазначеними контрагентами, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.08.2012 р. № 1154/22-30/31681342, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.5.1., пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138.2., п.138.4., п.138.6., п.138.8. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 25 681 932 гри., в тому числі за 1 квартал 2011 року на суму 474 312 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 2 876 697 грн., за 2-3 квартали 2011 року на суму 12 484 601 грн., за 2-4 квартали 2011 року на суму 24 033 199 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 1 174 421 грн.; пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1. ст.185, п.188.1. ст.188, п.198.1., п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198, п.200.3. ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 16 895 226 грн., в т.ч. за квітень 2011 року на суму 760 769 грн., за травень 2011 року на суму 1 317 052 грн., за вересень 2011 року на суму 3 570 117 грн., за жовтень 2011 року на суму 4 539 222 грн., за листопад 2011 року на суму 4 307 461 грн., за грудень 2011 року на суму 2 400 605 грн., завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації з ПДВ) на загальну суму 2 908 783 грн., в тому числі за березень 2012 року на суму 2 908 783 грн.

На підставі акта перевірки від 16.08.2012 р. № 1154/22-30/31681342, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми "Р": від 27.08.2012 р. №0006742230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 25 681 932,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 293 606,25 грн.; від 27.08.2012 р. №0006752230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 16 895 226,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3 704 352,25 грн.; від 27.08.2012 р. №0006762230, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 908 783,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, контрагенти були зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Крім того, як встановлено з матеріалів справи, кримінальні справи №№ 50-6270, 201201100058, інформація по яким була використана відповідачем під час складання акту перевірки позивача, порушена не по відношенню до позивача, та навіть не по відношенню до його контрагентів.

Більше того, надані відповідачем для долучення до матеріалів справи світлокопії пояснень гр. ОСОБА_3 та висновок спеціаліста СТКЗР Білоцерківського МВ при ГУМВС України в Київській області від 17.02.2012 р. № 91 за результатами почеркознавчої експертизи підписів гр. ОСОБА_4 жодним чином не підтверджують наявність протиправного умислу позивача чи його контрагентів та судом до уваги не приймаються, оскільки, крім іншого, не відповідають вимогам, що ставляться до доказів ст.ст.70, 79 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.83 Податкового Кодексу України.

Суд також враховує положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, яким визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.200.1., ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 зазначеного закону, п.200.1. ст.200 Кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону, Кодексу), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 ст.200 Кодексу, пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п.200.4. ст.200 Кодексу, пп.7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит, бюджетне відшкодування та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд не бере до уваги доводи відповідача, сформовані на підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки ТOB "Вторресурси" від 30.07.2012 р. № 4186/22-3/30817353 та актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТOB "Вернон Шиппінг" від 19.01.2012 № 79/23-6/35179042, від 20.01.2012 № 89/23-6/35179042, від 27.03.2012 № 71/22-3/35179042, від 17.04.2012 р. № 92/23-3/35179042, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 16.08.2012 р. № 1154/22-30/31681342, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферко" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 27.08.2012 р. №0006742230.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 27.08.2012 р. №0006752230.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 27.08.2012 р. №0006762230.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 11.10.12 р.

Суддя Є.В. Аблов