Постанова № 26417814, 05.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 жовтня 2012 року № 2а-8265/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Патратій О.В., суддів Головань О.В., Соколової О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Джей Ті Інтернешнл Україна»до 1. Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби 2. Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення - рішення від 27 березня 2012 року №0005892301/297 та рішення про результати розгляду повторної скарги № 7140/6/10-245 від 23 квітня 2012 року,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Публічне акціонерне товариство «Джей Ті Інтернешнл Україна»(далі -позивач) з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - Відповідач-1), Державної податкової служби України (далі -Відповідач-2) про скасування податкового повідомлення - рішення від 27 березня 2012 року №0005892301/297 та рішення про результати розгляду повторної скарги № 7140/6/10-245 від 23 квітня 2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2012 року було відкрито провадження у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач-1 безпідставно прийшов до висновку про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 97 019,00 грн., сформованого за наслідками господарських операцій з ПП «Епіцентр», оскільки податковий кредит за вказаний період було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від вказаного контрагенту, який на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Позивач зазначав, що придбання природного газу у ПП «Епіцентр»здійснювалось з метою використання у власній господарській діяльності; операції з цим контрагентом є реальними та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

На думку позивача, висновок органу державної податкової служби про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються.

Стосовно позовних вимог до Державної податкової служби України позивач зазначав, що відповідачем-2, як контролюючим органом вищого рівня, який розглядає скарги платників податків, неправомірно було відмовлено у задоволенні повторної скарги позивача, поданої в порядку адміністративного оскарження. Позивач вважає, що податковим органом не дотримано вимог вмотивованості рішення в частині не наведення результатів дослідження матеріалів скарги позивача, а також переліку аргументів, що викладені в скарзі позивача.

Позивач вважає висновки рішення Державної податкової служби України № 7140/6/10-245 від 23 квітня 2012 року такими, що не відповідають дійсності і спростовуються аналізом положень Податкового кодексу України, а, відповідно, вказане рішення є необґрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач-1 проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. Як зазначав відповідач, в ході перевірки було встановлено порушення позивачем п.198.1, п. 198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.198.3 ст.198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, яке полягало у віднесенні до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виданих ПП «Епіцентр», у зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту за вересень 2011 року на загальну суму 97 019,10 грн..

До таких висновків податковий орган прийшов через відсутність у ПП «Епіцентр»необхідних умов для здійснення діяльності з постачання природного газу , а саме: найманого персоналу, виробничих потужностей, матеріальної бази, транспортних засобів. Отже, на переконання відповідача, ПП «Епіцентр»надавались податкові накладні, акти приймання-передавання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач-2 про час та місце проведення судових засідань повідомлявся належним чином, уповноваженого представника у судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим керуючись ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні, при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі у строк до 02 жовтня 2012 року надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

В С Т АН О В И В:

Позивач -Публічне акціонерне товариство «Джей Ті Інтернешнл Україна»(код ЄДРПОУ 14372142) створене на підставі рішення засновників від 01.06.1993 р. та було зареєстроване розпорядженням виконкому Кременчуцької міської ради 10 червня 1993 року №901/9 під назвою Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Р.Дж.Рейнолдс Тобакко-Кременчук». ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»є правонаступником ЗАТ з ІІ «Р.Дж.Рейнолдс Тобакко-Кременчук». Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ з 17.06.1993 р. за № 17.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 12.12.2011 року по 13.12.2011 року Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»з питань взаємовідносин з ПП «Епіцентр» за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року .

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 8438/23-308/14372142 від 13.12.2011 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт), за результатами якої встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України в частині заниження ПДВ на загальну суму 97 019,00 грн. за вересень 2011 року (том І, а.с. 42-56).

Не погоджуючись з висновками податкового органу, 19 грудня 2011 року позивачем було подано до Кременчуцької ОДПІ заперечення на Акт перевірки (том І, а.с. 53-56).

29.12 2011 року позивачем отримана відповідь на заперечення до акту перевірки, за змістом якої податковий орган вказав на те, що порушення, викладені в акті перевірки встановлені відповідно до чинного законодавства, акт відповідає затвердженим нормам відповідно до наказу ДПАУ від 11.09.08 №584 та наказу ДПАУ від 22.12.10 №984 (том І, а.с. 57-61).

29 грудня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0011662301/3679, яким позивачу за порушення п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України та ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 145 528,50 грн., з яких 97 019,00 грн. основного платежу та 48 509,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том І, а. с. 62).

За результатами оскарження вказаного повідомлення-рішення в адміністративному порядку, рішенням Державної податкової служби у Полтавській області № 624/10/10-215 від 15.03.2012 року було скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. №0011662301/3679 в частині визначення штрафної санкції -24 254,75 грн., в іншій частині рішення залишено без змін (а.с. 71-75).

За результатами адміністративного оскарження, Кременчуцькою ОДПІ було прийнято повідомлення-рішення форми «Р»від 27 березня 2012 року №0005892301/297, яким позивачу за порушення п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України було нараховано суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 121 273,75 грн., з яких 97 019,00 грн. - основного платежу та 24 254,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том І, а. с. 76).

02 квітня 2012 року позивачем було подано повторну скаргу №12-07-438 від 29.03.2012 року до Державної податкової служби України на рішення ДПС у Полтавській області №624/10/10-215 від 15 березня 2012 року та податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29 грудня 2011 року №0011662301/3679.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 23.04.2012 року № 7140/6/10-245 Державна податкова служба України залишила без змін податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.12.2011 року №0011662301/3679 з урахуванням рішення ДПС у Полтавській області від 15.03.12 №624/10/10-215, прийнятого за розглядом скарги, а скаргу -без задоволення.

Спір стосовно законності податкового повідомлення-рішення від 27.03.2012 року №0005892301/297 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 23.04.2012 року № 7140/6/10-245 передано на розгляд суду.

Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення від 27.03.2012 року №0005892301/297 суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, підставою для прийняття вказаного рішення стало невизнання відповідачем правомірності формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій з придбання газу у ПП «Епіцентр»(код ЄДРПОУ 30874228).

З Акту перевірки вбачається, що органом державної податкової служби встановлено неможливість фактичного здійснення контрагентом позивача - ПП «Епіцентр»даних господарських операцій через відсутність у останнього необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, тощо, а пункти Ліцензійних умов в частині укладання договорів транспортування природного газу ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»виконує самостійно. За наведених підстав перевіркою встановлено, що операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів між підприємствами не проводились, факт передачі товарів від продавця до покупця відсутній.

Далі по тексту Акту перевірки відповідач, з посиланням на норми ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 228, ст.ст. 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ПП «Епіцентр»у вересні 2011 року, є нікчемними.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ч.1, 5 ст.203, п.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України в частині заниження ПДВ на загальну суму 97 019 грн., в т.ч. за вересень 2011 року -97 019,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»(Комітент) та ПП «Епіцентр»(Комісіонер) 22 грудня 2010 року було укладено Договір комісії №04-11, за умовами якого Комітент доручає, а Комісіонер бере на себе зобов'язання вчинити за винагороду від свого імені та за рахунок Комітента правочини, спрямовані на придбання для власних цілей Комітента природного газу. За умовами Договору Комісіонер передає Комітенту у 2011 році газ для його власних потреб у обсязі 1 997 000 куб.м. Фактична кількість газу, що постачається у звітному періоді, зазначається у актах приймання-передавання газу за кожен місяць та визначається за показниками контрольно-вимірювальних приладів, що встановлені у Комітента і відповідають встановленим правилам і стандартам. За виконання Комісіонером своїх зобов'язань згідно даного Договору Комітент сплачує Комісіонеру винагороду у сумі 150,00 грн. (без урахування ПДВ) за кожні 1000 куб.м. поставленого газу. Винагорода Комісіонеру виплачується шляхом перерахування на його рахунок грошових коштів Комітентом. Комітент здійснює розрахунки за газ: попередню оплату у розмірі 100% - не пізніше 25 числа місяця попереднього перед місяцем газоспоживання. Остаточний розрахунок за спожитий газ та оплата винагороди -до 10 числа місяця, наступного за місцем споживання, на підставі виставленого Комісіонером рахунку, оформленого згідно вимог Комітента, та підписаного обома сторонами Акту приймання-передавання газу та податкової накладної.

08 вересня 2011 року ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»на підставі рахунку-фактури ПП «Епіцентр»№4.10 від 26.08.11 р. було сплачено на користь останнього грошові кошти у розмірі 582 114,60 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 97 019 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №3011005301 від 08.09.2011 р. (а.с 99).

28 жовтня 2011 року згідно з актом приймання-передавання об'ємів природного газу ПП «Епіцентр»було передано, а позивачем - прийнято природний газ за жовтень 2011 року у кількості 148,305 тис.м.куб. (том а.с.127).

Матеріалами справи підтверджується, що ПП «Епіцентр»було виписано на користь позивача податкову накладну № 11 від 08.09.2011 року на суму 582 114,60 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 97 019 грн. (том І, а.с. 123), яка складена в момент виникнення податкових зобов'язань продавця -дати зарахування коштів на його банківський рахунок.

Вказана сума податку на додану вартість ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»включило до складу податкового кредиту за вересень 2011 року, що підтверджується наданою позивачем податковою декларацією з ПДВ за відповідний податковий період (том І, а. с. 212 - 214).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню в контексті наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із наступного.

У роз'ясненнях, викладених в Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Епіцентр», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням (оплатою) товарів.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Епіцентр»був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку згідно свідоцтва № 23552876 від 15.03.2002 року (а.с. 201).

Даних стосовно анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Епіцентр»ДПІ за місцем обліку останнього на запит суду не повідомлено.

В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, та копія якої знаходяться в матеріалах справи, відповідає вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав її видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05 липня 2012 року № 14199806, ПП «Епіцентр»станом на момент здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи (том І, а.с. 190-192).

Тобто станом на момент проведення господарських операцій з позивачем ПП «Епіцентр»не було ліквідовано, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключено.

Відтак, контрагент позивача не мав дефектів у своєму правовому статусі та мав право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій з придбання позивачем у ПП «Епіцентр»природного газу, а також придбання такого товару з метою використання у власній господарській діяльності позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановлено судом, основним видом діяльності ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»у період, що перевірявся, було виробництво та оптова торгівля тютюновими виробами, що здійснювалось на підставі відповідних ліцензій (№565241 від 10 квітня 2011 року, №565284 від 25 листопада 2011 року), виданих Департаментом контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України.

Як вбачається з наданих позивачем бухгалтерських документів, природний газ використовується ним при виробництві тютюнових виробів, зокрема, споживається у роботі сушильної установки EVA 700 Dryer для досягнення необхідного рівня вологості тютюну та жилки тютюнової розширеної (а.с. 184). Згідно довідки про обсяги виробництва готової продукції у вересні, жовтні та листопаді 2011 року № 12-07-919 від 18.07.2012 р. протягом вересня-листопада 2011 року позивачем було виготовлено тютюнові вироби у загальній кількості 6 394,46 млн. цигарок (а.с. 183).

В свою чергу, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 05 червня 2012 року № 13968579 до основних видів діяльності ПП «Епіцентр»належать: «діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту»(код 46.19); «неспеціалізована оптова торгівля»(код 46.90), «торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи» (код 35.23).

Згідно ліцензії №527229 від 29 квітня 2010 року, виданої Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ), ПП «Епіцентр»надано право на здійснення діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, строк дії ліцензії з 15.05.2010 р. по 14.05.2015 року (а.с. 97).

Як зазначалось вище, на виконання умов договору комісії №04-11 від 22 грудня 2010 року, ПП «Епіцентр»за актом приймання -передавання від 28 жовтня 2011 року передало позивачу природний газ у кількості 148,305 тис.м.куб.

З метою транспортування природного газу, придбаного у ПП «Епіцентр»до газорозподільного підприємства, позивачем укладено із Дочірньою компанією «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»договір від 01.12.2009 №094167/10 з (том І, а.с. 100-114).

ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»було здійснено перевірку якості природного газу, що постачався, за результатами якої був складений паспорт фізико-хімічних показників якості природного газу №68/11 від 18.10.2011 року ( том І, а.с.115).

Надалі, за матеріалами справи, природний газ транспортувався газорозподільним підприємством -ПАТ по газопостачанню та газифікації «Кременчукгаз», відповідно до договору №189-11-21-25-ТГ/2011 від 31.12.2010 року, до вхідної засувної арматури на об'єктах споживання природного газу позивача (том І, а.с.116-121).

Факт транспортування природного газу у жовтні 2011 року від ПП «Епіцентр»до позивача підтверджується актом приймання-передавання фактично транспортованих газорозподільним підприємством обсягів газу від 28.10.2010 р. №4220 (том І, а.с. 122).

Згідно бухгалтерської довідки від 28.09.2012 р. понесені ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»витрати на оплату газу у розмірі 533844,61 грн., придбаного у ПП «Епіцентр»згідно договору комісії №04-11 від 22.12.2010 року та поставленого у жовтні 2011 році, були включені до складу собівартості виготовленої позивачем у жовтні 2011 року продукції.

Враховуючи вид діяльності позивача та його контрагента, з огляду на характер придбаного у ПП «Епіцентр»товару - природного газу, а також надані позивачем документи стосовно фактичного транспортування та споживання такого газу, у суду є достатні підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Епіцентр»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а придбаний у ПП «Епіцентр»використовувався ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»при здійсненні господарської діяльності.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Епіцентр», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ПП «Епіцентр» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що надавалися позивачу були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім того, згідно наданих на запит суду декларацій з податку на додану вартість ПП «Епіцентр»за вересень 2011 року вбачається, що останніми було відображено податкові зобов'язання за наслідками господарських операцій з ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»у розмірі, що відповідає задекларованим позивачем сумам податкового кредиту за цей період (а.с. 217).

Доводи відповідача про відсутність у контрагента трудових ресурсів, основних фондів та інших виробничих активів не приймаються судом до уваги та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, згідно інформації, наданої на запит суду Кременчуцькою ОДПІ відносно ПП «Епіцентр», вбачається, що кількість працівників на вказаному підприємстві становила 6 осіб (том І, а.с. 198). Отже, підприємство мало в своєму розпорядженні достатній трудовий ресурс для виконання покладених на нього договірних обов'язків.

В свою чергу, виконання взятих на себе зобов'язань не вимагало наявності у ПП «Епіцентр»власних виробничих потужностей та основних засобів, оскільки останнє за укладеним з позивачем договором зобов'язувалось як комісіонер вчинити правочини, спрямовані на придбання для комітента (позивача) природного газу. При цьому, умови про безпосереднє виробництво та транспортування ПП «Епіцентр»обумовлених обсягів газу укладений договір не містить.

До того ж, в силу Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу»транспортування природного газу здійснюється Єдиною газотранспортною системою України, оператором якої є газотранспортне підприємство, на яке рішенням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в нафтогазовому комплексі покладено функції оперативно-диспетчерського управління з видобутку, транспортування, зберігання та розподілу природного газу з метою забезпечення безперебійного та безаварійного газопостачання споживачів України, -НАК «Нафтогаз України»та його дочірніми підприємствами.

Саме з таким підприємством -ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»в особі філії «Управління магістральних трубопроводів «Черкаситрансгаз»- позивачем і було укладено договір про транспортування придбаного газу (а.с. 100-105).

Посилання відповідача на невиконання ПП «Епіцентр»ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання газу в частині наявності договорів про транспортування природного газу не може бути прийнято судом до уваги, оскільки перевірка дотримання ліцензійних умов не відноситься до компетенції податкового органу. До того ж, доказів відсутності у ПП «Епіцентр»таких договорів взагалі відповідачем під час судового розгляду не надано, а укладання позивачем договору на транспортування окремої партії газу не є свідченням відсутності у ПП «Епіцентр»договорів з газотранспортними організаціями.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП «Епіцентр», що підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання (замовлення) товару (природного газу) для здійснення господарської статутної діяльності, спрямованої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ПП «Епіцентр»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за вересень 2011 року, а висновки Акту перевірки про порушення п. 198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, є помилковим, а відтак збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 97 019,00 грн. є неправомірним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у розмірі 24 254,75 грн. є також протиправним.

За таких обставин суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.03.2012 року №0005892301/297 є протиправним та підлягає скасуванню, а адміністративний позов ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»у наведеній частині підлягає задоволенню.

Що стосується вимог позивача про скасування рішення Державної податкової служби України про результати розгляду повторної скарги від 23.04.2012 року №7140/6/10-245, то суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, 02 квітня 2012 року позивач звернувся до Державної податкової служби України з повторною скаргою №12-07-438 від 29.03.2012 року на рішення ДПС у Полтавській області №624/10/10-215 від 15 березня 2012 року та податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.12.2011 р. № 0011662301/3679.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 23.04.2012 року №7140/6/10-245 Державна податкова служба України залишила без змін податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 29.12.2011 р. № 0011662301/3679 з урахуванням рішення ДПС у Полтавській області від 15.03.12 №624/10/10-215, прийнятого за розглядом скарги, а скаргу позивача -без задоволення.

Стосовно спірного рішення Державної податкової служби України від 23.04.2012 року №7140/6/10-245 про результати розгляду повторної скарги суд встановив наступне.

Зазначене рішення є за назвою «рішенням», про яке йдеться в пункті 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскаржуване рішення ДПА України є також рішенням (тобто правовим актом індивідуальної дії) для позивача по суті, адже таке рішення впливає на його права та обов'язки. Так, день отримання цього рішення є днем узгодження податкових зобов'язань (відповідно до пункту 56.17 Податкового кодексу України). Протягом 10 днів з дня узгодження податкових зобов'язань Позивач зобов'язаний сплатити податкове зобов'язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні (абзац 2 пункту 57.3 Податкового кодексу).

Тобто це рішення створює можливість стягнення з позивача суми грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 27 березня 2012 року № 0005892301/297, що, в свою чергу, вплине на майновий стан позивача, його права та обов'язки.

Суд зазначає, що Податковий кодекс України прямо встановлює право на оскарження рішень Державної податкової служби України, прийнятих за розглядом скарги платника податків, і визначає, що таке оскарження має відбуватися в судовому порядку.

Згідно з пунктом 56.10 ст.56 Податкового кодексу України рішення Державної податкової адміністрації України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Враховуючи вищевказане, рішення ДПС України від 23.04.2012 року №7140/6/10-245 потрібно вважати правовим актом індивідуальної дії, який впливає на права та обов'язки Позивача і підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства на підставі пункту 56.10 Податкового кодексу та статті 17 КАС України.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного рішення суд виходить з наступного.

Суд вважає відсутніми підстави для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-УІ передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до пункту 56.3, скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

Пунктом 56.6 встановлено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до пункту 56.18 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

З огляду на вищевикладене колегія суддів доходить наступних висновків.

Процедура адміністративного оскарження рішень контролюючого органу нормами Податкового кодексу визначена в якості одного з засобів захисту прав платника податків. При цьому права податкового органу по відношенню до скарги є диспозитивними, тобто не можуть бути використані іншими органами, зокрема, судовими.

Податковий кодекс України в якості права платника податку передбачає право на подання скарги в процедурі адміністративного оскарження та право на її розгляд. При цьому норми Податкового кодексу не містять вимог щодо змісту рішення, прийнятого за результатами розгляду скарги.

При цьому викладені в абзаці другому статті 56.9 посилання на обов'язок приймати вмотивоване рішення, судом вбачаються такими, що не можуть бути оцінені судом з точки зору їх вмотивованості, з огляду на диспозитивність рішення, яке приймається за результатами розгляду скарги в процесі адміністративного оскарження. За своєю правовою природою повноваження Державної податкової адміністрації України щодо задоволення чи відмови у задоволенні скарги платника податків є дискреційним повноваженням даного державного органу, ані Податковим кодексом України, ані Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженим наказом ДПА України №1001 від 23.12.2010р., не передбачено обов'язку податкового органу, що розглядає скаргу, задовольнити подану скаргу.

Ознайомившись зі змістом рішення ДПС України від 23.04.2012 року №7140/6/10-245 колегія суддів відзначає, що в ньому наведено результати дослідження матеріалів скарги та доказів, на яких ґрунтуються висновки Державної податкової служби України за результатами розгляду повторної скарги позивача, а також посилання на конкретні статті та пункти Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та інших нормативно-правових актів, якими обґрунтовано відповідь на скаргу, що повністю відповідає вимогам п. 15 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України №1001 від 23.12.2010р.

Отже, орган державної податкової служби навів мотиви, з яких він залишив оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Колегія суддів приходить до висновків, що термін «вмотивоване»є оціночним поняттям, і суд не може визначати повноту оцінки тих чи інших доводів скаржника, оскільки їх оцінка в процедурі адміністративного оскарження є виключною компетенцією податкового органу.

Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду заперечень позивача при розгляді скарги. Натомість доводи платника податків, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи про скасування податкових повідомлень - рішень, які і оскаржувалися в адміністративному порядку. Саме такий засіб захисту порушеного права передбачено нормами Податкового кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов в даній частині не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»підлягає частковому задоволенню.

Крім того, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України сплачений ним при подачі позову судовий збір відповідно до задоволених вимог, що становить 1 212 грн. 74 коп.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби від 27 березня 2012 року № 0005892301/297.

3. В іншій частині позовних вимог -відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна»судові витрати у розмірі 1212,74 грн. (одна тисяча двісті дванадцять грн. 74 коп.).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Патратій О.В.

Суддя Головань О.В.

Суддя Соколова О.А.