Постанова № 26417662, 09.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 жовтня 2012 року № 2а-12051/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 03.05.2012р. №0001482270, 0001442290, 0001432290.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноком»(надалі по тексту також -Позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі -Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 03.05.2012р. №0001482270, 0001442290, 0001432290.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірні податкові повідомлення -рішення винесені з порушенням норм чинного податкового законодавства, не відображають дійсних обставин справи, відтак підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.

Відповідно до частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, 122, ч.6 ст.128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне.

Відповідачем проведено планову виїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складено Акт від 05.04.2012 року №76/22-90/21628777 та встановлено порушення податкового законодавства, а саме: пп. 139.1.12. п.п.139.1.9. п.139.1, ст.139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами і доповненнями, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9, п 5.1, ст.5 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 162 872 грн.; п.п. 7.2.1 , 7.2.4, 7.2.6, пп.7.2.8 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5., п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 04.03.1997р. із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 231 239 грн.; пп. «г»пп.4.2.9, и.4.2, пп. 8.1.1. п 8.1. ст8, пп."а" п.17.2. ст.17 Закону України від22 травня 2003року №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами і доповненнями, занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 57,85 грн.; п.167.1. ст.167, пп. 168.1.1. п. 168.1. ст. 168 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, занижено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 1155,80 грн.; абз.1 п. 119.2 ст. 119 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, накладається штраф в розмірі 510,00 грн.; п.2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 (із змінами та доповненнями).

За наслідками даної перевірки складено Акт №76/22-90-21628777 від 05.04.2012р.

Як вбачається із матеріалів справи, Позивач скористався процедурою адміністративного оскарження податкових повідомлень рішень, проте рішеннями податкових органів скарги залишені без задоволенні, а спірні податкові повідомлення -рішення без змін.

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи, імперативні приписи чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про протиправність податкових повідомлень рішення з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, податкове повідомлення -рішення від 03.05.2012р. №0001482270 про сплату штрафних (фінансових) санкцій прийнято за порушення пп. 2.3, 2.8. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2004р. При цьому, на в якості порушення підтвердження пп. 2.3, 2.8. Постанови Правління НБУ №637 вказана документально підтверджена готівкова розрахункова операція Позивача на суму 86 000, 00 грн., яка була здійснена 07.06.2011р. Окрім того, в Акті перевірки, Відповідачем вказано, що залишок готівкових коштів у касі підприємства на кінець дня 07.06.2011року становив 12, 55 грн. при встановленому ліміті 34, 00грн.

Проте, відповідно до положень п. 5.9. Постанови Правління НБУ №637 готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби , які пов'язані з діяльністю підприємства.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що на момент проведення перевірки факт перевищення ліміту каси не мав місця, а інших порушень приписів Постанови Правління НБУ №637 контролюючим органом не встановлено.

Згідно п.123.1 п. 7 підрозділу 10 ХХ Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

В ході розгляду справи встановлено, що штрафні (фінансові) санкції Відповідачем застосовано на підставі абз. 2 п. 1 Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки». В той час як відповідно до пп. 113.3 Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються в порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Таким чином, застосування вказаних санкцій на підставі інших, ніж ПКУ, або законів України не передбачено.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що податкове повідомлення -рішення від 03.05.2012р. №0001482270 про сплату 151 957, 10 грн. штрафних (фінансових) санкцій застосовано до Позивача безпідставно та з порушенням процедури його прийняття.

Щодо податкового повідомлення рішення від 03.05.2012р. №0001442290 за наслідками розгляду даної адміністративної справи суд прийшов до висновку про його протиправність, з огляду про наступне.

З 01 січня 2012р. підпункт 139.1.12 пункту 139.1. виключено Законом України від 04.11.2011р. №4014- VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності». Так, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавцем знято обмеження на включення до складу витрат для визначення оподатковуваного прибутку витрат на придбання товарів (робіт, послуг) та інших активів у платника єдиного податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Особливу увагу суд звертає на те, що у 2011р. діяв мораторій щодо застосування штрафів. Порядок застосування відповідальності за порушення податкового законодавства залежить від періоду, в якому або за який було вчинене порушення.

Так, Законом України від 07.07.2011р. №3609 - VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України»було внесено зміни щодо застосування штрафних санкцій у 2011р. Так, до платників податку на прибуток та платників податків, які перейшли на загальну систему оподаткування, якщо порушення вчинені за результатами діяльності за період ІІ - VI кв. 2011р., штрафи не застосовуються.

Враховуючи вищевикладене, Відповідачем безпідставно збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за період на загальну суму 162 872, 00 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 8 102, 00грн., відтак суд прийшов до висновку про те, що податкове повідомлення -рішення від 03.05.2012р. №0001482270 є протиправним.

Щодо податкового повідомлення -рішення від 03.05.2012р. №0001432290, суд прийшов до наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для винесення даного податкового повідомлення -рішення стали висновки Відповідача про недійсність правочинів, укладених ТОВ «Техноком»з ТОВ «Тетравіон»та ТОВ «Мапоріт».

При цьому, на переконання суду висновки Відповідача про недійсність господарських договорів зроблені з перевищенням наданих повноважень, що є недопустимим згідно норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсність договорів з зазначеними вище юридичними особами не встановлена чинним законодавством, а тому визнати вказані правочини недійсними може лише суд.

Окрім того, як вбачається із Акту перевірки, Відповідач стверджує, що договори недійсні в силу ст. 234 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При цьому, фіктивний правочин недійсним визнається судом.

Зважаючи на те, що на момент виникнення спірних правовідносин немає жодного судового рішення про визнання договорів недійсними, суд приходить до висновку про те, що твердження Відповідача, викладені в акті зроблені з перевищенням повноважень та не ґрунтуються на приписах законодавства України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Законом.

Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону визначає датою виникнення права платник податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товару (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платну податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»та до п. 6.2 наказу ДПА України від 30.05.1997 р. №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»право покупця, зареєстрованого платника податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Відповідно до п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг), та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтверджені зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у виглядіфінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Виходячи із системного аналізу норм чинного податкового законодавства, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника додатку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (послуг). Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у вартості товару вказаний Закон не передбачає.

Окрім того, доводи Відповідача про те, що договори, укладені між Позивачем з ТОВ «ТЕТРАВІОН»та ТОВ «МАПОРІТ»суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а тому у розумінні ст. 228 ЦК України, є нікчемними, спростовані матеріалами справи.

Відповідно до ст. 228 ЦК України таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним, може бути визнаний правочин, що спрямований на незаконне заволодіння майном держави.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 «Про судову практику р цивільних справ про визнання правочинів недійсними»наведений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При цьому, особливу увагу суд звертає на те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином, Відповідач не мав повноважень щодо здійснення кваліфікації правочинів, укладених Позивачем з його контрагентами, зокрема про недійсність правочинів.

Особливу увагу суд звертає на те, що доводи Відповідача про фіктивність підприємств ТОВ «ОМІА УКРАЇНА»та ТОВ «ВАККО», не свідчить про автоматичний обов'язок Позивача виключати із складу валових витрат суму коштів, сплачених ТОВ «ТЕТРАВІОН»та ТОВ АПОРІТ»за придбані товари (послуги).

При цьому жоден нормативно-правовий акт не зобов'язує юридичну особу під час укладення господарських договорів перевіряти контрагента на предмет наявності/відсутності в його господарській діяльності ознак фіктивності (наявність орендованих складів, приміщень, устаткування, основних фондів тощо).

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, суд прийшов до висновку про те, що Відповідач дійшов хибного висновку про заниження Позивачем податку на додану вартість у сумі 231 239, 00 грн., а спірні податкові повідомлення рішення прийняті безпідставно з перевищенням наданих Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 128, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Визнати нечинним (недійсним) та скасувати податкове повідомлення-рішення Шевченківському районі м. Києва № 0001482270 від 03.05.2012р.

3.Визнати нечинним (недійсним) та скасувати податкове повідомлення-рішення Шевченківському районі м. Києва № 0001442290 від 03.05.2012р.

4.Визнати нечинним (недійсним) та скасувати податкове повідомлення-рішення Шевченківському районі м. Києва № 0001432290 від 03.05.2012р.

5. Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур