Ухвала суду № 26413187, 26.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/16502/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Хомініч С.В.

представника відповідача - Біланенко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщинський комбікормовий завод» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року по справі №2а-1670/5442/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщинський комбікормовий завод» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщинський комбікормовий завод»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2010 №0000342301/0/3404 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27649,50 грн., №0000352301/0/3405 про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 14525,45грн., №0000362301/0/3406 про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 31042,08грн. та від 18.10.2010 №0001331701/0/3418 про визначення податкового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 63,00грн.; від 24.03.2011 №0000042301/926, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 45428,90грн. (з урахуванням уточнень позовних вимог).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів мотивовано доведеністю фактів встановлених порушень, що слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 27.02.2012 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 07.03.2012 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, абз. 3 пп.. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп.. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, 5.2.1 п. 5.2, п. 5.9, п. 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 6, 8, 13 Закону України «Про оренду землі», ч.4 ст.11 та ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №5240/23-210/05385298 від 06.11.2010, складеного за результатом планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщинський комбікормовий завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010 та за результатом апеляційного узгодження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.03.2011 №0000042301/926, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 45428,90грн.; від 15.10.2010 №0000342301/0/3404 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27649,50 грн., №0000352301/0/3405 про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 14525,45грн., №0000362301/0/3406 про визначення податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 31042,08грн. та від 18.10.2010 №0001331701/0/3418 про визначення податкового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у розмірі 63,00грн.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем п.п.4.1.6, п.4.1 ст. 4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.п.1.22.1 п.1.2 ст. 1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 55748,00грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 18433,00грн.; п.4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», в результаті чого платником занижено орендну плату за землю на загальну суму 30378,38грн. п.1.9 ст. 1, п.7.1 ст. 7, п.п.8.1.1 п.8.1 ст. 8, абз. «а»п.19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 21,00грн.

Відповідно до приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), безповоротна фінансова допомога (пп.1.22.1 п.1.22 ст. 1 Закону) це, крім іншого, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно п.4.1 ст.4 вказаного Закону валовий доход загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає: доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з п. 7.11 ст. 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Отже, за змістом наведених норм, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності визнається або безнадійною (п.1.25 Закону), або безповоротною фінансовою допомогою (п.п.1.22.1 п.1.22 Закону). При цьому до складу валового доходу включається сума безповоротної фінансової допомоги (п.п.4.1.6 Закону).

Судами встановлено, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщинський комбікормовий завод»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Надія»у розмірі 37190,00грн., (за договором складського зберігання сільськогосподарської продукції від 12.01.2006) виникла в грудні 2006 року (термін закінчення дії договору) та станом на ІІ квартал 2010 року строк позовної давності щодо якої вже минув, з огляду на положення ст. 257 Цивільного кодексу України.

Крім того, ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.12.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія»визнано банкрутом, у зв'язку з чим до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців внесено запис про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія», що є додатковим підтвердженням помилковості доводів позивача про передчасність висновків перевірки та не спливу трирічного строку позовної давності.

Отже, за встановлених обставин, суди правильно виходили з того, що вищезазначений борг підпадає під ознаки безповоротної фінансової допомоги у розумінні п.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком судів щодо завищення позивачем валових витрат та порушення правил формування податкового кредиту за рахунок віднесення до їх складу сум дооцінки кукурудзи та пшениці за господарськими операціями з ТОВ АФГ «Еліта»та СТОВ «Хлібороб».

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.4.5 ст.4 вказаного Закону, якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відповідно до п.п.4.5.1 п.4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення або зменшення суми компенсації на користь платника податку постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує / зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно збільшує / зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду, якщо він є зареєстрованим як платник ПДВ на дату проведення перерахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряє мий період позивач мав господарські відносини з підприємствами-постачальниками зерна ТОВ АФГ «Еліта»та СТОВ «Хлібороб», з якими були укладені договори на поставку кукурудзи №27-02-09/1 від 27.02.2009 та пшениці №25/08 від 25.08.2009 у визначеній кількості та за узгодженою ціною. Умовами вказаних договорів передбачено право за згодою сторін на проведення дооцінки реалізованої продукції відповідно до ринкової ціни до моменту повної оплати суми договору.

Разом з тим, судом встановлено, що на момент проведення перевірки умови договорів не повністю виконано, проте, додаткові угоди про зміну ціни договорів позивачем не укладались. Матеріали справи також не містять коригуючих розрахунків, що у свою чергу свідчить на користь висновку перевірки про те, що позивач мав податкову вигоду від включення дооцінки вартості кукурудзи та пшениці до складу валових витрат, зменшуючи при цьому базу оподаткування.

Під час перевірки також було встановлено порушення підприємством позивача ст. 21 Закону України «Про оренду землі», в результаті чого платником занижено податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з липня 2008 року по червень 2010 року на загальну суму 30378,38грн.

Правові засади оренди землі визначені ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі», у відповідності з якою відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 14 Закону України «Про плату за землю», платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Підпунктом 4 пункту 8 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та «Пpo внесення змін до деяких законодавчих актів України»викладено в новій редакції частину четверту статті 21 Закону України «Про оренду землі» та встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 вищенаведені положення пункту 8 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та «Пpo внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 03.06.2008 №309-VI внесено зміни до частин 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі» та встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Таким чином, з 2008 року мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у зв'язку з волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до закону, то необхідність сплати земельного податку у новому розмірі виникла у позивача з моменту законодавчого установлених нових розмірів ставок орендної плати.

Посилання позивача на те, що розмір орендної плати за земельні ділянки може бути збільшений лише за згодою сторін договору, оскільки формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата, є помилковими. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку, такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати диспозитивності.

Не зважаючи на те, що розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обов'язкових платежів до яких віднесено і плату за землю не може залежати від умов договору.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність визначення позивачеві податкових зобов'язань.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщинський комбікормовий завод»залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.10.2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____ Л.І. Бившева

____ А.М. Лосєв