Постанова № 26411238, 28.09.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2012 року 2а-4047/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,

за участю представників сторін:

від позивача -Демченко Г.М.,

від відповідача -Ядвіжина Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастів Будсервіс»

до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фастів Будсервіс»з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2012 № 0000022302.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки, в якому встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни придбаного обладнання і будівельних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю «ГМФ»і Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-ком». За твердженнями посадових осіб податкового органу господарські операції між позивачем та даними контрагентами є нікчемними, оскільки, вказані підприємства зареєстровані за грошову винагороду, виробничі і трудові ресурси у підприємств відсутні. Також, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГМФ»відсутнє за місцезнаходженням, про що до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відповідний запис.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГМФ»і Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-ком»були реальними, виконані сторонами і підтверджуються документально. При цьому, посилання податкового органу на Акти перевірок контрагентів позивача не мають документального підтвердження та не можуть бути підставою для висновків про нікчемність правочинів.

Таким чином, на думку позивача, висновок податкового органу про безпідставність віднесення підприємством до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у складі ціни придбаного товару і послуг у вказаних підприємств є безпідставним, оскільки ґрунтується лише на даних результатів перевірок іншого податкового органу.

У зв'язку з цим, позивач вважає, що відповідачем неправомірно прийнято спірне податкове повідомлення, тому воно підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване рішення прийнято податковим органом з урахуванням вимог чинного податкового законодавства. Так, зокрема, відповідач зазначив, що згідно відібраних о/у ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва у директора і засновника ТОВ «ГМФ» ОСОБА_4, останній пояснив, що підприємство зареєстрував за грошову винагороду на прохання невідомих йому осіб. На запити ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо виникнення податкових зобов'язань документів не надано.

Відносно ТОВ «Техноторг-ком», ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва повідомлено, що за результатами допиту засновника вказаного підприємства ОСОБА_3, останній пояснив, що також зареєстрував дане підприємство за грошову винагороду, господарською діяльністю не займався, договорів не заключав.

Також, відповідач зазначив, що посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальні невиїзні перевірки ТОВ «ГМФ»і ТОВ «Техноторг-ком», у ході проведення яких податковий орган встановив, що у підприємств відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме трудові ресурси, основі фонди, складські приміщенні і транспортні засоби.

Таким чином, податковий орган встановив завищення контрагентами податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом, посадовою особою Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Фастів Будсервіс»з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість за червень -липень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 11.01.2012 № 12/2/2302-37184444.

Відповідно до Акта перевірки податковий орган під час її проведення встановив, що у червні 2011 року ТОВ «Фастів Будсервіс»включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість сплачену у складі придбаного у ТОВ «ГМФ»обладнання у розмірі 70050,00 грн.

Як вбачається з Акта перевірки, 27.10.2011 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відповідачу надіслано Акт від 27.10.2011 № 2268/23-04/34486030 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «ГМФ», код за ЄДРПОУ 34486030 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.05.2011 -30.09.2011».

Згідно з даними вказаного Акта перевірки, службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 07.10.2011 № 5924/ДПІ/26-10/3 надано висновок і копію пояснення директора і засновника ТОВ «ГМФ»ОСОБА_4, згідно з якими останній пояснив, що зареєстрував вказане підприємство за грошову винагороду.

В ході перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва виявлено, що ТОВ «ГМФ»сформовано податкові зобов'язання і податковий кредит з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 30.09.2011 за рахунок взаємовідносин з контрагентами-покупцями у тому числі і ТОВ «Фастів Будсервіс».

При цьому, податковим органом встановлено, що у підприємства відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщенні і транспортні засоби.

Таким чином, за результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції між ТОВ «ГМФ»і контрагентами не підтверджуються і є безтоварними, у зв'язку чим, підприємством у перевіряємий період завищено податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, як вбачається з Акта перевірки Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби під час проведення перевірки ТОВ «Фастів Будсервіс» встановлено, що між позивачем і ТОВ «Техноторг-ком»укладено договір субпідряду від 08.07.2011 № 27/05, предметом якого були будівельні роботи на свинокомплексі в с. Фастівець.

У лині 2011 року позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану варітість сплачену у складі придбаних будівельних робіт у ТОВ «Техноторг-ком» у розмірі 57166,00 грн.

Від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до відповідача надіслано Акт від 21.10.2011 № 2228/23-04/36283352 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Техноторг-ком», код ЄДРПОУ 36283352, з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 28.12.2008 по 31.08.2011».

Як вбачається з вказаного Акта перевірки, службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 03.10.2011 № 5791/ДПІ/26-10/3 надано пояснення директора і засновника ТОВ «Техноторг-ком», згідно з якими останній пояснив, що підприємство зареєстрував за грошову винагороду.

В ході перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва виявлено, що ТОВ «Техноторг-ком»сформовано податкові зобов'язання і податковий кредит з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 30.09.2011 за рахунок взаємовідносин з контрагентами-покупцями у тому числі і ТОВ «Фастів Будсервіс».

При цьому, податковим органом встановлено, що у підприємства відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщенні і транспортні засоби.

Таким чином, за результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про те, що господарські операції ТОВ «Техноторг-ком»і контрагентами не підтверджуються і є безтоварними, у зв'язку чим, підприємством у перевіряємий період завищено податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість.

Враховуючі дані матеріалів Актів перевірок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, Фастівська об'єднана державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби дійшла висновку про нікчемність укладених між позивачем і ТВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-ком»правочинів, у зв'язку з чим, встановила порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 127216, грн., в тому числі за червень 2011 року у сумі 54178,00 грн. і за липень 2011 року у сумі 73038,00 грн.

На підставі Акта перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2012 № 0000022302, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 145476,50 грн., з яких 127216,00 грн. -за основним платежем та 18260,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-ком», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Під час судовго розгляду представник позивача пояснив, що у період з травня по вересень 2011 року між позивачем та Виконавчим комітетом Фастівської міської ради, ТОВ «Печерськінвестбуд-1»укладались договори підряду, згідно з якими позивач повинен був здійснити ремонті і будівельні роботи. У тих випадках, коли позивач не міг організувати будівельні роботи самостійно, підприємство укладало договори субпідряду з іншими контрагентами, що здійснюють будівельну діяльність.

На підтвердження даної обставин позивачем надано суду копію договору генерального підряду від 10.06.2011 № 9/16, укладеного між ТОВ «Фастів Будсервіс»і Виконавчим комітетом Фастівської міської ради, предметом якого було здійснення ремонту адміністративного будинку для створення дозвільного центру.

Позивач також надав копію договору субпідряду від 27.05.2011 № 1/27/05-11, укладеного з ТОВ «Печерськінвестбуд-1», предметом якого було виконання будівельних робіт на свинокомплексі в с. Фастівець; копію договору підряду від 29.06.2011 № 1/29/06-11, предметом якого було виконання будівельно-монтажних робіт на свинарнику № 2.3 в с. Валява; копію договору підряду від 23.09.2011 № 1/23/09-11, предметом якого було виконання додаткових загально-будівельних робіт на свинокомплексі в с. Валява.

Крім того, позивачем надано суду копії Актів приймання виконаних будівельних робіт і довідок про вартість будівельних робіт, які складені на виконання вказаних договорів.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії податкової накладної виписаної ТОВ «ГМФ» від 03.06.2011 № 134 щодо продажу обладнання, а саме компресору ПКСД-5 25, погрузчика ПУМ-500, вагону битовки у кількості 3 шт., молотку відбійного МОП-4 у кількості 4 шт., крану «Піонер», станку плиткорізного », відбійного молотку BSH GSH 16-30.

На підтвердження, господарських операцій з ТОВ «ГМФ»позивачем також надано суду фотокартки із зображенням придбаного у даного контрагента обладнання.

Також, в матеріалах справи наявні копії податкової накладної виписаної ТОВ «Техноторг-ком»від 29.07.2011 № 36 щодо виконання будівництва свинокомплексу на 2500 с. Фастівець, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2011 року підсумкової відомості за листопад 2011 року щодо витрат трудових ресурсів і апарату для газового зварювання, Акта приймання виконаних будівельних робіт, який підписаний директорами і скріплений печатками ТОВ «Техноторг-ком»і ТОВ «Фастів Будсервіс», а також платіжне доручення від 16.02.2012 № 468 про перерахування коштів за будівельні роботи.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки обладнання ТОВ «ГМФ»і виконання будівельних робіт ТОФ «Техноторг-ком»та їх використання в господарській діяльності. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

При цьому, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи і Свідоцтва про державну реєстрацію контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів. Вказана інформація не надано відповідачем під час судового розгляду.

Суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як вбачається з Витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб -підприємців Серії АЖ № 294221 і Серія АЖ № 294223, які наявні в матеріалах справи, станом на 13.09.2012 ТОВ «ГМФ»і ТОФ «Техноторг-ком»зареєстровані юридичними особами.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договорів укладених між позивачем та контрагентами -ТОВ «Фастів Будсервіс»і ТОВ «ГМФ», ТОФ «Техноторг-ком»недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Фастів Будсервіс»і ТОВ «ГМФ», ТОФ «Техноторг-ком».

Крім того, слід зазначити, що податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочинів виходячи лише з даних Актів перевірок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, які самі по собі не можуть бути підставою для визнання правочинів нікчемними.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено судом, факти поставки позивачу товарів та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи сторони правочинів є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за договорами, укладеними між позивачем і ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-ком»мали реальний характер -обладнання доставлено, будівельні роботи виконані, прийняті і оплачені покупцем, факт отримання обладнання, виконання будівельних робіт і грошей сторонами, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення цих правочинів відповідало волі сторін.

Враховуючи викладене, висновок Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-ком»угод є безпідставним та необґрунтованим.

Відносно тверджень податкового органу про заниженням позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаного товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість будівельних робіт, докази перерахування коштів.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагенти позивача неправомірно виписали податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів, робіт і послуг.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 127216, грн., в тому числі за червень 2011 року у сумі 54178,00 грн. і за липень 2011 року у сумі 73038,00 грн., є безпідставними.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000022302, підлягає скасуванню як протиправне.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 25.01.2012 № 0000022302.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови..

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 жовтня 2012 р.