Рішення № 26405760, 03.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/7258-2012 03.10.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рікон»

до Фізичної особи-підприємця Мазнюк Лесі Василівни

про стягнення 53 186, 57 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Фумельов І.О.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 139 від 25.06.2011 р. у розмірі 53 186, 57 грн., з яких: 9 573, 31 грн. сума основного боргу, 159, 75 грн. -інфляційних втрат, 253, 61 грн. -3 % річних та 43 200, 00 грн. -договірної санкції. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати за поставлений товар відповідно до умов вищезазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.06.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 25.06.2012 р. та від 11.07.2012 р. розгляд справи відкладався у зв'язку з нез'явленням у судове засідання повноважного представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду.

Розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 26.07.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Пригунової А.Б. у відпустці, справу № 5011-51/7258-2012 передано для подальшого розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2012 р. справу № 5011-51/7258-2012 прийнято до свого провадження суддею Любченко М.О. та розгляд даної справи призначено на 27.08.2012 р.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 27.08.2012 р. справу № 5011-51/7258-2012 передано для подальшого розгляду судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2012 р. розгляд справи відкладено на 03.10.2012 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання повноважного представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог, не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду від 30.05.2012 р., від 25.06.2012 р., від 11.07.2012 р. та від 27.08.2012 р. направлялись на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 03062, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 56/7, кв. 125.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Відповідно до п. 4.2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму Господарського процесуального кодексу України. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною та не визнавалася недійсною, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи умови п.9.2 договору, а також беручи до уваги, що відповідачем не надано заперечень щодо розгляду даного спору Господарським судом міста Києва, у суду відсутні підстави для припинення провадження у даній справі в порядку п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а тому суд розглядає дану справу по суті.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто судом.

У судовому засіданні 03.10.2012 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.06.2011 р. між сторонами було укладено договір поставки № 139, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу, а відповідач -приймати та оплачувати рибо-продукцію (надалі - товар) в асортименті та кількості, визначеними накладними, які є невід'ємною частиною цього договору. Найменування, кількість, ціна та вартість кожної партії товару визначається в кожному окремому випадку відповідно до замовлення, поданого відповідачем.

Відповідно до п. 3.3 договору товар від позивача передається уповноваженому представнику відповідача без довіреності за формою М-2 у відповідності до абзацу 3 п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей від 16.05.1996 р. № 99. У виконання даного пункту сторони підписують Додаток № 1 до договору, в якому відповідач повідомляє позивача про зразок печатки (штампу), якою матеріально-відповідальна особа (матеріально-відповідальні особи), що буде приймати товар, завіряє на накладних свій підпис про одержання цінностей.

Згідно з п. 3.5 договору відпуск товару оформлюється видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, асортимент, узгоджену ціну товару та загальну кількість товару, що постачається. Дата, вказана у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару позивачем.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що ціна товару, яка входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатковій накладній на поставку партії товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки відповідачу не допускається.

Відповідно до п. 6.4 договору сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених позивачем протягом строку дії договору.

Згідно з п. 6.7 договору оплата товару здійснюватиметься безготівковим розрахунком на банківський рахунок позивача або в касу підприємства шляхом внесення готівки.

Пунктом 6.7 договору передбачено, що розрахунки між сторонами здійснюються на умовах відстрочення платежу на 7 календарних днів з дати виписки видаткової накладної на партію товару в безготівковій формі. Дострокова, попередня оплата та оплата партії товару частинами в межах встановленого строку для повної оплати - допускається. Порядок оплати, у разі його відмінності від умови відстрочення платежу, визначеного даним пунктом, встановлюється сторонами у замовленні на видатковій накладній.

Відповідно до п. 6. 8 договору датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів від відповідача на рахунок позивача.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що відповідно до ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України сторони домовились, що у разі прострочення оплати товару відповідачем, останній сплачує позивачу договірну санкцію у розмірі 100 грн. за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 10.1, п. 10.2 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Договір діє до 31.12.2011 р.

Додатком № 1 до договору від 25.06.2011 р. сторони визначили адресу доставки товару та уповноважених осіб на отримання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 139 від 25.06.2011 р. за період з серпня 2011 року до листопада 2011 року (включно) позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 83 644, 91 грн., що підтверджується підсумковими накладними, копії яких містяться у матеріалах справи.

Також матеріалами справи підтверджується, зокрема, прибутковими касовими ордерами, перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів у розмірі 74 071, 60 грн., у якості оплати вартості товару.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не у повному обсязі виконав зобов'язання щодо оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Рікон»товару, у зв'язку з чим у Фізичної особи-підприємця Мазнюк Лесі Василівни виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 9 573, 31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати отриманого товару за договором поставки № 139 від 25.06.2011 р., або наявності об'єктивних причин неможливості його виконання не надав.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 9 573, 31 грн., а відповідач наведені позивачем обставини не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 9 573, 31 грн. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 159, 75 грн. інфляційних втрат за період з 11.10.2011 р. до 30.04.2012 р. та 253, 61 грн. 3 % річних за період з 11.10.2011 р. до 24.05.2012 р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, враховуючи, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Згідно розрахунку позивача розмір інфляційних втрат за період з 11.10.2011 р. (дата виникнення заборгованості) до 30.04.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) становить 159, 75 грн., а 3 % річних за період з 11.10.2011 р. (дата виникнення заборгованості) до 24.05.2012 р. (дата, визначена позивачем самостійно) -253, 61 грн.

Розрахунок перевірено судом та відповідає положенням чинного законодавства України, а тому вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 43 200, 00 грн. договірної санкції, нарахованої у відповідності до п. 8.4 договору, яким встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України сторони домовились, що у разі прострочення оплати товару відповідачем, останній сплачує позивачу договірну санкцію у розмірі 100 грн. за кожен день прострочення.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбаченої п. 8.4 договору поставки № 139 від 25.06.2011 р., яка не суперечить висновкам законодавства.

Разом з тим, дослідивши вимоги позивача про стягнення з відповідача договірної санкції у розмірі 43 200, 00 грн. з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що вказана вимога підлягає частковому задоволенню

в сумі 4 320, 00 грн., виходячи з наступного.

Згідно з ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що загальний розмір договірних санкцій, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, становить 43 200, 00 грн., що значно перевищує розмір фактичної заборгованості відповідача за поставлений товар, що існує на момент розгляду справи - 9 573, 31 грн.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, з яких би вбачалось, що невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки могло б призвести до припинення діяльності позивача через неможливість виконання останнім своїх фінансових зобов'язань перед третіми особами чи суттєво погіршило фінансовий стан позивача.

Також висновок суду про необхідність зменшення розміру санкцій ґрунтується й на тій обставині, що матеріали справи не містять доказів виникнення у позивача додаткових зобов'язань перед третіми особами (сплата штрафних санкцій тощо) зумовлених невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки, а також відсутні будь-які відомості спричинення збитків іншим учасникам господарських відносин, через невиконання відповідачем зобов'язань за договором поставки.

В силу зазначеного,а також враховуючи положення п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що договірні санкції, заявлені до стягнення позивачем, є надмірно великими, а відтак підлягають зменшенню до 4 320, 00 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 14 306, 67 грн., з яких: 9 573, 31 грн. сума основного боргу, 159, 75 грн. -інфляційних втрат, 253, 61 грн. -3 % річних та 4 320, 00 грн. -договірної санкції.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рікон»задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мазнюк Лесі Василівни (03062, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 56/7, кв. 125, ідентифікаційний номер - 2323904067), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рікон»(04212, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 1-Д, ідентифікаційний код - 25641088) 9 573 (дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят три) грн. 31 коп. основного боргу, 159 (сто п'ятдесят дев'ять) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 253 (двісті п'ятдесят три) грн. 61 коп. 3 % річних, 4 320 (чотири тисячі триста двадцять) грн. 00 коп. договірної санкції та 432 (чотириста тридцять дві) грн. 94 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.10.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.