Постанова № 26403871, 10.10.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2012 р. Справа № 5023/2212/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Козікові І.В.,

за участю представників сторін:

позивача - ФОП Гайдар О.В. особисто; представник Дашкеєв В.Г. за довіреністю від 07.10.2012 р.,

відповідача - представник Пулькін Ю.П. за довіреністю №05-01 від 05.01.2012 р.,

представник Гордеюк О.В. за довіреністю б/н від 08.06.2012 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача -фізичної особи-підприємця Гайдар Ольги Володимирівни, м.Полтава, ( вх.2595Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2012 р. у справі №5023/2212/12,

за первісним позовом - фізичної особи -підприємця Гайдар Ольги Володимирівни, м. Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тера», м.Харків,

про визнання договору недійсним, -

та за зустрічним позовом -Товариства з обмеженою відповідальністю «Тера», м.Харків,

до фізичної особи -підприємця Гайдар Ольги Володимирівни, м. Полтава,

про стягнення 87 443,28 грн.-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.07.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Аріт К.В., судді: Калініченко Н.В., Денисюк Т.С.) у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом про витребування доказів відмовлено. У задоволенні клопотань позивача за первісним позовом про призначення судової почеркознавчої експертизи відмовлено. У задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Гайдар Ольги Володимирівни на користь ТОВ «Тера» суму 3% річних у розмірі 2426,70 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 1132,46 грн. та судовий збір у розмірі 71,18 грн. В частині стягнення суми пені у розмірі 83 844,12 грн. відмовлено.

Позивач за первісним позовом, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд витребувати від ТОВ «Тера» оригінал договору № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року. Призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертизи поставити питання: чи виконаний підпис, зображення якого міститься на договорі № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року, від імені Гайдар Ольги Володимирівни, Гайдар Ольгою Володимирівною або іншою особою? Також апелянт просить рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2012 року по справі № 5023/2212/12 в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання договору № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року, укладеного між ТОВ «Тера» в особі генерального директора Василенко А.І., що діє на підставі статуту, з одного боку, і фізичною особою-підприємцем Гайдар Ольгою Володимирівною, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію - скасувати, та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким договір № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року визнати недійсним. Стягнути з ТОВ «Тера» на користь ФОП Гайдар О.В. судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що судом при постановленні оскаржуваного судового рішення порушені норми процесуального та матеріального права.

Апелянт вважає, що порушення норм процесуального права, неповне і неправильне з*ясування судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення, полягає в тому, що суд першої інстанції під час розгляду справи по суті та ухвалення оскаржуваного рішення: необґрунтовано відмовив позивачу за первісним позовом у задоволенні клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи та про витребування доказів, зокрема, оригіналу оскаржуваного договору № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року; не встановив, що письмові докази, які були надані в обґрунтування позову, зокрема, договір № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року, були сфальсифіковані, внаслідок неправомірних дій посадових осіб позивача ТОВ «Тера»; не надав належну правову оцінку умовам та змісту (права і обов'язки сторін) договору № 3 щодо відповідності їх вимогам закону.

Окрім того, на думку апелянта, висновок суду про те, що перерахунок відповідачем за первісним позовом ТОВ «Тера» грошових сум на рахунок позивача- ФОП Гайдар О.В. засвідчує часткове виконання оспорюваного договору, не відповідає обставинам справи, і є припущенням суду, оскільки перерахунок грошових коштів є односторонньою дією, волевиявленням одного учасника господарських відносин, і за умовами заперечення іншою стороною існування спірних правовідносин може бути кваліфіковано судом виключно як безпідставно набуте майно у порядку статті 1212 ЦК України. Позивач за первісним позовом -ФОП Гайдар О.В., не мала можливості своїми діями заборонити відповідачу - ТОВ «Тера», як і будь-якій іншій особі, перераховувати на свій рахунок кошти, і має право, але, в жодному разі, не зобов'язана з*ясовувати юридичне походження грошових сум. Факт отримання стороною грошової суми ніяким чином не впливає на існування або відсутність підстав для визнання правочину недійсним, оскільки такі підстави випливають із закону, не залежать від ступня виконання сторонами своїх зобов'язань, і наявні або відсутні у момент вчинення правочину незалежно від подальшої юридичної долі спірних правовідносин.

Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема, статті 203,215 ЦК України, положення Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», а також «Правила здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах», затверджених наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.1996 року № 331.

Торгівля векселями як цінними паперами є професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами, що відповідно до законодавства України є видом господарської діяльності, який підлягає ліцензуванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Таким чином, апелянт вважає, що пошук на ринку цінних паперів і викупу 2-х векселів, емітованих ТОВ «Тера», шляхом укладання з третіми особами (векселедержателями) від імені, за рахунок і за дорученням довірителя договорів на придбання вказаних векселів без одержання відповідної ліцензії є неправомірними діями, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Умовами спірного договору передбачено, що за необхідності, а також у випадку вимог законодавства України, повірений залучає для проведення операцій по викупу вказаних векселів спеціалізовані суб'єкти підприємницької діяльності на ринку цінних паперів ( діяльність по випуску і обігу цінних паперів).

Отже, на думку апелянта, дана умова договору не створює для сторін конкретних прав і обов'язків, і не може вважатися правом повіреного передати виконання доручення іншій особі (замісникові), оскільки поняття, якими визначені дії повіреного, не знаходять свого реального відображення у законодавстві України і носять узагальнений характер.

Апелянт - ФОП Гайдар О.В., стверджує про те, що довіреності на здійснення від імені відповідача ТОВ «Тера» юридично значущих дій не отримувала. Копія довіреності, що міститься в матеріалах справи, не є доказом отримання позивачем довіреності як письмового документу, оскільки його видання є одностороннім правочином, тобто, юридична особа може виготовити довіреність як письмовий документ, але не повідомити про його існування повіреного, і в такому разі для повіреного існування довіреності є фактом, про який він не знав і не міг дізнатися, за умови, що обов'язок повідомлення покладається на довірителя.

Також апелянт стверджує, що вона не укладала, не підписувала і печаткою не скріплювала договір № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року, намірів щодо його укладання не виявляла, ніяких дій, які б свідчили про її бажання укласти договір, не вчиняла, на її думку, умови та зміст спірного договору суперечать частині 1 статті 215 , статті 203 Цивільного кодексу України та іншим нормам чинного законодавства.

Відповідач за первісним позовом надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції у частині первісного позову залишити без змін; винести окрему ухвалу за наслідками введення ФОП Гайдар О.В. суд в оману стосовно зафіксованих технічними засобами власних свідчень ФОП Гайдар О.В.

В обґрунтування своїх заперечень ТОВ «Тера» посилається на наступне.

В іншому судовому провадженні (справа № 5023/537/12 між тими ж сторонами у зв'язку з наявністю боргу ФОП Гайдар О.В. перед ТОВ «Тера») судом вже було досліджено питання про дійсність оспорюваної позивачем угоди, що підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2012 року по справі № 5023/537/12, в подальшому повністю підтверджено постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2012 року. Зазначене рішення знаходиться на виконанні згідно наказу суду.

Окрім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із подібним позовом, оскільки прийняття виконання здійснено позивачем у березні-квітні 2006 року. Також, відповідно до витягу з ЄДР ЮОФОП від 04.09.2012 року, серія АА, № 872745, позивачкою - ФОП Гайдар О.В., ще 31.05.2012 року зареєстровано рішення про припинення підприємницької діяльності, і позивач в наступний час знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності.

У судовому засіданні 08.10.2012 року представник позивачки - Дашкеєв В.Г., заявив клопотання про прийняття доказів, в якому просить суд прийняти до матеріалів справи висновок спеціаліста № 55 від 02.10.2012 року ДНДЕКЦ МВС України.

Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що 24.09.2012 року позивачка отримала від Василенко В.І. - директора ТОВ «Тера», рекомендованим листом №6105223302503 договір від 06.01.2006 року доручення на купівлю векселів. 26.09.2012 року позивачка звернулася до Державного науково-дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України у м. Києві з заявою про проведення експертизи підпису, який виконано під цим договором від її імені (щодо належності підпису поставленого під вищевказаним договором від імені позивачки). 04.10.2012 року позивачка отримала звіт (висновок спеціаліста № 55 від 02.10.2012 року) щодо дослідження підпису від її імені під спірним договором № 3 з відповідачем, яким надано висновок: « підпис від імені О.В.Гайдар на договорі № 3 доручення на купівлю векселів від 06.01.2006 року, виконаний не Гайдар Ольгою Володимирівною, а іншою особою».

Отже, заявник вважає, що не зважаючи на те, що висновок спеціаліста не є судовою експертизою у справі, але він є самостійним належним доказом і , на його думку, достатньою підставою для прийняття судом ухвали про призначення саме судової експертизи у справі з питання належності підпису позивачки, наявному від її імені під спірним договором.

У судовому засіданні позивачка пояснила, що вона не може надати суду будь-які докази на підтвердження отримання нею 24.09.2012 року від ТОВ «Тера» оригіналу спірного договору, окрім копії супровідного листа Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» Полтавська дирекція №686 від 02.10.2012 року та копії конверту.

Представник ТОВ «Тера» проти задоволення клопотання заперечує, вважає його безпідставним і таким, що направлено позивачем на затягування судового процесу.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника позивачки про прийняття доказів, дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи із наступного.

Приписами частини 1 статі 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Посилання позивачки на те, що вона отримала можливість зробити висновок спеціаліста ДНДЕКЦ МВС щодо дослідження підпису від її імені під спірним договором № 3 лише тільки після 24.09.2012 року ( отримання оригіналу спірного договору від ТОВ «Тера») не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки направлення відповідачем оригіналу спірного договору не доводиться належними доказами.

У судовому засіданні представник позивачки Дашкеєв В.Г. від імені позивачки, користуючись процесуальним правом, на підставі статті 41 Господарського процесуального права України повторно заявив клопотання про призначення судової експертизи. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що з ряду причин, які місцевий суд вважав встановленими у своєму рішенні, він не витребував оригіналу договору та не призначив судову експертизу у справі з посиланням, в тому числі, на те, що був пропущений загальний строк позовної давності у три роки для звернення до суду з таким первісним позовом. Проте, на думку заявника, з урахуванням рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2012 року по справі №5023/537/12 є всі підстави вбачати обман, а отже, розглядати ці відносини за збільшеною позовною давністю до 5 років відповідно до пункту 3 статі 258 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача за первісним позовом проти задоволення клопотання заперечує, вважає його безпідставним та таким, що призведе тільки до затягування судового процесу.

Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивачки про призначення судової експертизи та про початок судового розгляду апеляційної скарги, оскільки заявником не доведено обставин щодо неможливості подання суду першої інстанції вищезазначених доказів (висновок спеціаліста № 55 від 02.10.2012 року ДНДЕКЦ МВС України), як у цієї справі так і у справі № 5023/537/12. Суд не бере до уваги нові докази, надані представником позивачки, які не були подані до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Позивач за первісним позовом, фізична особа-підприємець Гайдар Ольга Володимирівна, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання договору № 3 доручення на купівлю векселів, укладеного 06 січня 2006 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Тера" (надалі - відповідач за первісним позовом), недійсним, обгрунтовуючи вимогу тим, що оспорюваний договір суперечить чинному законодавству України, оскільки на момент його укладення дії, які належало вчинити повіреному за цим договором, не були правомірними.

07.06.2012 року позивач подав до господарського суду заяву про зміну підстави позову ( вх.№ 11363), в якій змінив (доповнив) підстави позовних вимог, вказуючи на той факт, що спірний договір останнім не підписувався та ніяким іншим чином не посвідчувався, інші підстави позовних вимог залишив без змін. Також, у вказаній заяві просив суд призначити судову почеркознавчу експертизу, проведення якої просив доручити Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.

12.06.2012 року відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) надав суду зустрічний позов (вх. № 7139), в якому просив суд прийняти до розгляду зустрічний позов для спільного розгляду з первісним та стягнути з відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним) 87006,09 гривень, що складаються з суми нарахованої пені у розмірі 84458,05 гривень, 1132,46 гривень суми інфляційних втрат та 1415,48 гривень суми 3% річних. Зустрічна позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом умов договору доручення на купівлю векселів № 3, який укладено між сторонами 06 січня 2006 року. Також, до стягнення із відповідача за зустрічним позовом заявлено судові витрати.

25.06.2012 року позивач за зустрічним позовом надав до господарського суду уточнення до зустрічного позову, в якому просив стягнути з ФОП Гайдар О.В. на користь ТОВ «Тера» за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором доручення № 3 від 06.01.2006 року: інфляційні суми в розмірі 1132,46грн., три проценти річних у розмірі 2426,70 грн., пеню у розмірі 83 884,12 грн., всього, 87 443,28 грн.

17.07.2012 року позивач за первісним позовом надав до суду клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

17 липня 2012 року представник позивача за первісним позовом надав суду клопотання (вх. № 9788), в якому просив судову колегію витребувати у відповідача за первісним позовом оригінал договору № 3 доручення на купівлю векселів від 06 січня 2006 року.

17.07.2012 року колегію суддів господарського суду Харківської області постановлено оскаржуване судове рішення.

При цьому, відмовляючи у задоволенні первісного позову, колегія суддів суду першої інстанції виходила з того, що позивачем за первісним позовом належним чином не обґрунтовано недійсність правочину, а саме, договору доручення № 3 від 06.01.2006 року, та не надано відповідних належних доказів.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, суд виходив з того, що оскільки станом на день подання зустрічного позову відповідач за зустрічним позовом не виконав своїх зобов'язань за договором доручення, повернення суми у розмірі 161780,05 грн. на користь позивача за зустрічним позовом не здійснив, тому позовні вимоги позивача за зустрічним позовом щодо стягнення на його користь із відповідача за зустрічним позовом 2426,70 грн. річних та 1132,46 грн. інфляційних є правомірними. Щодо позовних вимог про стягнення пені, то суд виходив з того, що оскільки строк дії спірного договору було встановлено до 30.04.2009 року, тобто на момент подання зустрічного позову ( 12.06.2012 р.) дія даного договору була припинена, а тому відсутні і підстави для нарахування пені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційній інстанції, 06 січня 2006 року між фізичною особою-підприємцем Гайдар О.В. (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тера" (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладено договір № 3 доручення на купівлю векселів.

Відповідно до п.1.1 спірного договору відповідач за первісним позовом доручає, а позивач за первісним позовом приймає на себе обов'язок на протязі строку дії договору надати відповідачу за первісним позовом послугу щодо розшуку на ринку цінних паперів та викупу 2-х векселів, емітованих останнім, шляхом укладення з третіми особами від імені, за рахунок та за дорученням відповідача за первісним позовом договорів на придбання вказаних векселів відповідно до вимог, які зазначені у п. 1.2 даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору доручення предметом цього договору є вексель простий № 80351607207748 на суму 139960,05 гривень та вексель простий №80351607207747 на суму 21820,00 гривень, усього, на загальну суму 161780,05грн.

Відповідно до п. 8.1 спірного договору, він вступає в силу з моменту його підписання та укладений на строк до 30 квітня 2009 року.

Як свідчать матеріали справи, відповідач за первісним позовом платіжними дорученнями з призначенням платежу: оплата за вексель за договором № 3 від 06.01.206 року:

- платіжне доручення № 24 від 12 квітня 2006 року на суму 4900,00 гривень;

- платіжне доручення від 19 квітня 2006 року на суму 21820,00 гривень;

- платіжне доручення № 18 від 10 лютого 2006 року на суму 45000,00 гривень;

- платіжне доручення № 17 від 06 березня 2006 року на суму 45000,00 гривень;

- платіжне доручення № 27 від 13 квітня 2006 року на суму 260,05 гривень;

- платіжне доручення № 20 від 16 березня 2006 року на суму 44800,00 гривень;

перерахував позивачу за первісним позовом грошові кошти у розмірі 161780,05 гривень.

Згідно п.п. 3.1.1-3.1.5 даного договору позивач за первісним позовом зобов'язаний був провести юридично значимі дії з розшуку, придбанню (викупу) та передачі оригіналів векселів, інформувати відповідача за первісним позовом про хід виконання договору доручення, а у разі неналежного виконання доручення про викуп векселів на протязі строку дії договору доручення, зазначеного у п. 8.1 відповідного договору, провести повернення отриманих від останнього грошових коштів, з урахуванням вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, і підтверджено матеріалами справи, позивачем за первісним позовом не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду жодного доказу повернення останнім грошових коштів у розмірі 161780,05 грн. на рахунок відповідача за первісним позовом, тобто зобов'язання щодо повернення грошових коштів позивачем за спірним договором не виконано.

У судовому засіданні представник позивачки послався на те, що грошові кошти за вищенаведеними платіжними дорученнями позивачка дійсно отримала, але ці кошти з відміткою про призначення платежу за вексель за договором № 3 від 06.01.20006 року надсилались їй помилково. Проте, доказів звернення до банку з заявою про помилкове призначення платежу суду не надала. Окрім того, пояснила, що інших договорів, крім спірного, між сторонами не укладалось.

Отже, колегія суддів, вважає, що посилання позивачки про помилковість направлення їй грошових коштів у розмірі 161780,05 грн. є недоведеними.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За приписами статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містить й стаття 526 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено підставою недійсності правочину - недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього кодексу.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину: « правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним».

Відповідно до частин 1 та 2 статті 241 Цивільного кодексу України,

правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою, право чин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Матеріали справи свідчать про факт схвалення позивачем за первісним позовом оспорюваної угоди у виді прийняття нею виконання за даною угодою. Доказами прийняття ФОП Гайдар О.В. належного виконання правочину з боку ТОВ «Тера» є банківські документи - платіжні доручення та довідка банку ( а.с. 77-78,101 т.1). Окрім того, факт сплати ТОВ «Тера» та відповідно отримання ФОП Гайдар О.В. грошових коштів саме за цим договором встановлено постановою ВГСУ від 24.07.2012 року по справі № 5023/537/12.

Враховуючи наведені норми права і обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що спірний договір укладено сторонами у відповідності до чинного законодавства з додержанням вимог статті 203 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань позивача за первісним позовом на недійсність даного правочину у зв'язку з порушенням законодавства про цінні папери та відсутністю ліцензії на право здійснення операцій з векселями, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягає, зокрема, професійна діяльність на ринку цінних паперів.

В статті 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів" від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР, яка діяла станом на 06.01.2006 року (день укладання спірного договору доручення), вказано визначення торгівлі цінними паперами як виду професійної діяльності. Так, зокрема, вказаною нормою права встановлено, що на ринку цінних паперів може здійснюватись такий вид професійної діяльності як торгівля цінними паперами - здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власникові на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.

Одночасно, статтею 26 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 року № 1201-XII, який діяв у січні 2006 року, тобто під час укладання договору доручення № 3 від 06 січня 2006 року, та втратив чинність на підставі Закону № 3480-IV від 23 лютого 2006 року, встановлено, що діяльністю по випуску та обігу цінних паперів відповідно до цього Закону визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів. Торговці цінними паперами вправі здійснювати такі види діяльності по випуску та обігу цінних паперів:

а) діяльність по випуску цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року № 3480-IV (далі - Закон № 3480) професійні учасники фондового ринку - це юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.

Згідно частини третьої статті 16 Закону № 3480 професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками (частина перша статті 17 Закону № 3480).

Умови здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів торговцями цінними паперами встановлені, зокрема, статтями 16-17 Закону № 3480 та Правилами (умовами) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, які затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12 грудня 2006 року №1449.

Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами:

- розміщення емітентом власних цінних паперів;

- викуп емітентом власних цінних паперів;

- проведення юридичними особами та фізичними особами підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних;

- провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами;

- внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб (ч.8 ст.17 Закону № 3480).

Відповідно до частини 9 статті 17 Закону № 3480 без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися такі операції:

- дарування та спадкування цінних паперів;

- операції, пов'язані з виконанням рішення суду;

- придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію.

Тобто, частиною 8 статті 17 та частиною 9 статті 17 Закону № 3480 наданий перелік операцій по відчуженню цінних паперів, які не вважаються професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами та які здійснюються без участі торговця цінними паперами.

Інші операції по відчуженню цінних паперів мають відбуватися за участю торговця цінними паперами (який має ліцензію на здійснення професійної діяльності з торгівлі цінними паперами яка видана Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку).

Отже, при укладанні договору доручення № 3 від 06 січня 2006 року дії, які розглядались як викуп емітентом власних цінних паперів, не потребували ліцензії, а після 12 травня 2006 року згідно із ч. 2. ст. 2 та ч. 2 ст. 3 Закону № 3480 не могли бути вчинені повіреним без відповідної ліцензії, або без залучення ТЦП.

З матеріалів справи вбачається, що умовами спірного договору передбачена можливість залучення повіреним для проведення операції з цінними паперами спеціалізованого об'єкта, що має ліцензію на ведення професійної діяльності на ринку цінних паперів, повірений на виконання своїх зобов'язань мав повне право звернутися до суб'єкту, який займається професійною діяльністю на ринку цінних паперів ( п.1.3), але й цього позивачем за первісним позовом зроблено не було та відповідних доказів ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду останнім не надавалось.

Судом встановлено, що зобов'язання повіреного ФОП Гайдар О.В. по договору доручення з пошуку та викупу векселів не виконані, у зв'язку з чим відсутній факт здійснення операції з цінними паперами, отже, відсутній факт придбання та/або передання повіреним цінних паперів довірителю.

За умов відсутності факту проведення ліцензованої операції немає також і ознак здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, що потребує ліцензії.

Отже, колегія суддів вважає, що відсутність у позивача ліцензії в момент підписання договору доручення № 3 не може ототожнюватися з неможливістю отримання ним ліцензії у подальшому під час виконання договору, а саме, під час здійснення самих операцій із цінними паперами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що зобов'язання позивача за первісним договором як повіреного по договору доручення з пошуку та викупу векселів у даному випадку не виконані, у зв'язку з чим відсутній факт здійснення операції з цінними паперами, а отже, відсутній факт придбання та/або придбання та/або передання повіреним цінних паперів довірителю.

За таких обставин, дослідивши матеріали справи, докази, надані в обґрунтування первісних позовних вимог, заперечень проти них, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про правомірну і обґрунтовану відмову ФОП Гайдар О.В. місцевим господарським судом у задоволенні первісного позову, оскільки останньою не доведено суду недійсність правочину, а саме, договору № 3 від 06.01.2006 року, та не надано відповідних належних доказів на підтвердження своїх вимог.

Як свідчать матеріали справи, в апеляційній скарзі позивачка за первісним позовом оскаржує рішення господарського суду в частині первісного позову і не оскаржує в частині зустрічного позову.

Проте, враховуючи приписи частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд будучи не зв'язаний доводами апеляційної скарги перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, стосовно зустрічних позовних вимог ТОВ «Тера» до ФОП Гайдар О.В. про стягнення пені, інфляційних та річних за договором № 3 від 06.01.2006 року колегія суддів встановила таке.

Згідно умовам спірного договору, якщо доручення не виконано, незалежно від причини, повірений на підставі пунктів 3.1,8.1 договору доручення зобов'язаний повернути кошти, отримані для виконання доручення, в строк до 30.04.2009 року. Судом встановлено, що станом на день подання зустрічного позову до господарського суду відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором доручення, і не повернув отримані за цим договором кошти.

Наявність боргу була досліджена господарським судом Харківської області по справі № 5023/537/12, і є преюдиційним фактом, що не потребує окремого доказування згідно із статтею 35 Господарського процесуального кодексу України.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2012 року по справі №5023/537/12, яке набрало законної сили, задоволений позов ТОВ «Тера» до повіреного ФОП Гайдар О.В. про стягнення на користь ТОВ «Тера» суми основного боргу у розмірі 161780,05 грн, інфляційних у розмірі 32194,23 грн., трьох процентів річних у розмірі 12942,40 грн., а також судового збору, у позові до поручителя Приватної фірми «Левада-7» відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2012 року вказане рішення залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2012 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2012 року у справі №5023/537/12 залишено без змін.

Підставою для стягнення суми грошових коштів з відповідача була наявність простроченої заборгованості, що виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань відповідно до умов договору доручення № 3 від 06.01.2006 року, укладеного між ТОВ «Тера» та ФОП Гайдар О.В.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора до господарського суду з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації за весь період прострочення до повного погашення боргу.

Зокрема, як зазначено у пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України», прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» від 15.03.2011 року: наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, попередній позов до відповідача по господарській справі № 5023/537/12 стосувався розрахункового періоду для інфляційних сум та 3% річних з 01.05.2009 року по 31.12.2011 року.

Новий період, за яким ТОВ «Тера» ( позивач за зустрічним позовом) просить стягнути з ФОП Гайдар О.В. ( відповідач за зустрічним позовом) нарахування інфляційних у розмірі 1132,46 грн. та 3% річних у розмірі 2426,70 грн., є період з 01.01.2012 року по 16.04.2012 року.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок ТОВ «Тера» стосовно нарахованих інфляційних та 3% річних, дійшла висновку, що нарахування 1132,46 грн. інфляційних та 2426,70 грн. 3% річних здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства і є таким, що підлягає стягненню з ФОП Гайдар О.В.

Стосовно вимоги ТОВ «Тера» щодо стягнення з ФОП Гайдар О.В. пені у розмірі 83884,12 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у її задоволенні, виходячи із наступного.

Відповідно до п.9 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду справи однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вже зазначено вище, рішенням господарського суду Харківської області по справі № 5023/537/12 від 13 березня 2012 року, встановлено той факт, що позивач за первісним позовом прострочив виконання зобов'язання за договором доручення № 3 від 06 січня 2006 року, оскільки не здійснив дії, які належало вчинити повіреному (позивач за первісним позовом) цим договором, а саме, не надав послуги щодо розшуку, придбанню (викупу) та передачі оригіналів 2-х простих векселів на протязі дії відповідного договору. Також відповідним рішенням стягнуто з позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) суму 161780,05 гривень, яка була отримана останнім на виконання умов спірного договору на користь відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).

Строк дії спірного договору, згідно п. 8.1, встановлено до 30 квітня 2009 року.

Таким чином, спірний договір, який є предметом даного судового провадження як за первісним так й за зустрічним позовом, припинив свою дію 30 квітня 2009 року.

Отже, оскільки строк дії спірного договору встановлено до 30 квітня 2009 року (п.8.1 спірного договору), тобто на момент подання зустрічного позову (12 червня 2012 року) дія даного договору була припинена, а тому відсутні і підстави для нарахування пені.

За таких обставин, господарський суд Харківської області правомірно відмовив позивачу за зустрічним позовом у задоволенні його вимоги про стягнення з ФОП Гайдар О.В. на свою користь пеню у розмірі 83 884,12 грн.

Щодо клопотання позивача за первісним позовом про витребування у відповідача за первісним позовом оригінал договору № 3 доручення на купівлю векселів від 06 січня 2006 року колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно і обґрунтовано відмовлено судом першої інстанції в його задоволенні, дійшовши висновку про його необґрунтованість та спростування матеріалами справи, виходячи із наступного.

Приписами статті 38 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Як вбачається із суті вищевказаного клопотання про витребування оригіналу спірного договору, у ньому належним чином не зазначені та необгрунтовані обставини, які перешкоджають наданню відповідного договору самим позивачем за первісним позовом, водночас, матеріали справи містять належним чином засвідчені копії спірного договору, які були додані та завірені самим позивачем за первісним позовом в якості додатку до первісного позову та заяви про зміну підстави позову.

Щодо клопотання позивача за первісним позовом про призначення у даній справі судову почеркознавчу експертизу, колегія суддів апеляційної інстанції також погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у його задоволенні, виходячи із такого.

Приписами статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено що, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Приписами частини 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено,що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, заявляючи клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої екеспертизи, позивач за первісним позовом посилається на підписання спірного договору особою, яка йому не відома, водночас, матеріали справи містять докази того, що позивачем за первісним позовом виконувались умови спірного договору, а саме, останнім отримано грошові кошти у загальному розмірі 161780,05 гривень, що підтверджується вищенаведеними платіжними дорученнями, в яких вказано, що призначенням відповідних платежів є сплата згідно договору № 3 від 06 січня 2006 року за вексель. Доказів існування іншого договору № 3 від 06 січня 2006 року між сторонами (позивачем та відповідачем по даній справі) позивачем за первісним позовом не доведено, грошові кошти отримано позивачем за первісним позовом на виконання умов спірного договору та присуджено до стягення з останього за рішенням суду.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд законно і обґрунтовано не знайшов підстав для задоволення клопотання позивача за первісним позовом про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки з матеріалів справи вбачається не лише укладення між сторонами спірного договору, а й його (договору) часткове виконання сторонами.

Слід зазначити, що місцевий господарський суд обґрунтовано надав правову оцінку про сплив строку позовної давності щодо звернення позивача за первісним позовом до суду з позовними вимогами.

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до приписів статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладено 06.01.2006 року. Строк дії договору закінчився 30.04.2009 року, а первісна позовна заява подана до суду 17.05.2012 року. При цьому, сторонами додатково договір про збільшення позовної давності укладено не було ( стаття 259 Цивільного кодексу України). Відповідач за первісним позовом з заявою про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності не звертався. Його посилання на це у відзиві не є підставою для суду застосовувати наведені норми права. Отже, строк позовної давності щодо звернення позивача за первісним позовом до суду минув, оскільки договір доручення № 3 від 06.01.2006 року припинив свою дію 30.04.2009 року.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню у повному обсязі, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області у справі № 5023/2212/12 від 17.07.2012 року підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п.1 ч.1 статті 103, статті 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Гайдар Ольги Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2012 р. по справі № 5023/2212/12 залишити без змін.

повний текст постанови складено 10.10.2012 р.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Лакіза В.В.