Рішення № 26403046, 03.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/2679-2012 03.10.12За позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до 1. Державної виконавчої служби України

2. Державної казначейської служби України

про стягнення 1 002 573,60 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Васильченко Т.В.

Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Нижник О.М. за довіреністю № 222-4016 від 22.04.2011 р.;

від відповідача-1: Харченко О.О. за довіреністю № 27-44/28/892 від 09.07.2012 р.;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України (далі -відповідача-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 1 002 573, 60 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р. було визнано незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції щодо винесення постанови від 21.02.2011 року про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" виконавчого збору та стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 1 002 573,60 грн. виконавчого збору. Оскільки відповідачі на звернення позивача не здійснили повернення незаконно стягнутого виконавчого збору, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/2679-2012, розгляд справи призначено на 22.03.2012 р.

19.03.2012 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зокрема, з тих підстав, що він не порушував права позивача та своїми діями йому шкоди не завдавав.

21.03.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання про витребування від відповідача-1 платіжного доручення № 9369 від 22.02.2011 р., мотивоване тим, що вказаний документ він не має змоги надати на вимогу суду, так як виготовлений він був відповідачем-1 та надісланий до установи банку.

У судовому засіданні 22.03.2012 р. від представника відповідача-2 надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 22.03.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 11.04.2012 р.

10.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 1 002 573, 60 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р. Заява мотивована тим, що оскільки кошти стягнутого виконавчого збору перераховуються до державного бюджету та оскільки відповідальність за дії державних органів несе Держава, спірна сума має бути стягнута з відповідача-2.

Також, 10.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування від відповідача-1 належним чином засвідченого платіжного документу про перерахування до Державного бюджету України суми виконавчого збору в розмірі 1 002 573, 60 грн.

У судовому засіданні 11.04.2012 р. судом оголошено перерву до 23.04.2012 р. Розгляд вищевказаних заяви про збільшення розміру позовних вимог та клопотання про витребування доказів відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

13.04.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли додаткові документи у справі, а саме: копії документів із матеріалів виконавчого провадження ВП № 23574995.

Крім того, 13.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про вихід за межі позовних вимог, відповідно до якого він просить суд вийти за межі позовних вимог та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 1 002 573, 60 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2012 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 21.05.2012 р.

У судовому засіданні 21.05.2012 р. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 21.05.2012 р., враховуючи складність справи № 5011-5/2679-2012, її передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Ломака В.С., судді Літвінова М.Є., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.05.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/2679-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 20.06.2012 р.

19.06.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 1 002 573, 60 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р.

У судовому засіданні 20.06.2012 р. судом розглянуто заяви позивача про вихід за межі позовних вимог та про зміну позовних вимог, та встановлено, що вони однаково формулюють уточнені позовні вимоги в редакції, відповідно до якої позивач просить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 1 002 573, 60 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи зазначене, а також те, що позивач остаточно визначив свої позовні вимоги заявою від 19.06.2012 р., судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в редакції заяви, поданої до суду 19.06.2012 р.

У судовому засіданні 20.06.2012 р. судом оголошено перерву до 16.07.2012 р.

У судовому засіданні 16.07.2012 р. судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів, про що винесено відповідну ухвалу, та оголошено перерву до 06.08.2012 р.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 06.08.2012 р. у зв'язку з перебування у відпустці судді Літвінової М.Є. та судді Пригунової А.Б. справу № 5011-5/2679-2012 вирішено передати на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/2679-2012 до свого провадження.

У судовому засіданні 06.08.2012 р. судом оголошено перерву до 18.09.2012 р.

У судовому засіданні 18.09.2012 р. судом оголошено перерву до 03.10.2012 р.

24.09.2012 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. у зв'язку з перебування у відпустці судді Блажівської О.Є. справу № 5011-5/2679-2012 вирішено передати на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/2679-2012 до свого провадження.

Представник відповідача-2 в судове засідання 03.10.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.10.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями "Роял Капітал" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення 10 000 000, 00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2010 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2011 р., позов було задоволено, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача борг за векселем в сумі 10 000 000 грн.

27.12.2011 р. господарським судом Дніпропетровської області було видано судовий наказ про стягнення зазначеної суми з ВАТ "Нікопольський завод феросплавів".

В подальшому ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії та рішення відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вчинені під час виконання вказаного наказу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р. у справі № 28/454-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2011 р., відносно якої ухвалою ВГСУ від 06.12.2011 р. відмовлено Державній виконавчій службі України у допуску справи № 28/454-10 до провадження Верховного Суду України, було визнано незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції щодо винесення постанови від 21.02.2011 року про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" виконавчого збору та стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 1 002 573,60 грн. виконавчого збору, а також скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р. про стягнення з боржника, Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" виконавчого збору у сумі 1 002 573,60 грн., яка була винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Маєвською Д.В.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Під час розгляду справи № 28/454-10 Дніпропетровським апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

14.01.2011 р. на адресу ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" засобами кур'єрської пошти надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.01.2011 р., яка була винесена Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Маєвською Д.В.

У відповідності із п. 2 постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику, ВАТ "НЗФ", було встановлено термін для добровільного виконання рішення суду до 12.01.2011 р. При невиконанні рішення суду в наданий строк, як зазначено в постанові, рішення буде виконано в добровільному порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат на виконавчі дії.

Таким чином, постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 10.01.2011 р. та встановлено термін для добровільного виконання до 12.01.2011 р. включно, тобто фактично два дні. При цьому. постанова винесена у м. Київ, на той час як боржник, ВАТ "НЗФ", знаходиться в іншій області, у м. Нікополь Дніпропетровської області.

Постановою державного виконавця від 21.02.2011 р. було стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 1 002 573,60 грн.

Проаналізувавши вказані обставини та враховуючи положення ст. 5, ст. 24, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 20, ч. 5 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", Дніпропетровський апеляційний господарський суд, з яким погодився Вищий господарський суд України, дійшов висновку про те, що державним виконавцем не був наданий достатній строк для добровільного виконання рішення суду, а ПАТ "НЗФ" отримало постанову від 10.01.2011 р. вже після закінчення строку для добровільного виконання і фактично було позбавлено права добровільного виконання рішення суду, а отже у державного виконавця були відсутні підстави для початку примусового виконання рішення та винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 21.02.2011 р.

Також, апеляційна інстанція зазначила, що державним виконавцем не було враховано термін поштового перебігу постанови про відкриття виконавчого провадження при її винесенні, а державний виконавець, приймаючи в подальшому постанову про стягнення виконавчого збору, не пересвідчився в отриманні постанови про відкриття виконавчого провадження боржником та можливості добровільного виконання рішення суду.

Заявою № 13697-6601/4016 від 28.12.2011 р. позивач звертався до Державної виконавчої служби України з вимогою повернути виконавчий збір, який було стягнуто з ПАТ НЗФ" на підставі вищевказаної постанови, що була скасована Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Також, заявою № 13696-6601/4016 від 28.12.2011 р. позивач звертався до Державної казначейської служби України з вимогою повернути суму незаконно стягнутого виконавчого збору.

Оскільки вказані звернення позивача були залишені без задоволення, він вирішив звернутись за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода -це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Суд вважає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків. (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 р. у справі № 32/421).

Як зазначалось вище, Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.06.2011 р. у справі № 28/454-10 визнано незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції щодо винесення постанови від 21.02.2011 року про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" виконавчого збору та стягнення з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 1 002 573,60 грн. виконавчого збору, а також скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р. про стягнення з боржника, Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" виконавчого збору у сумі 1 002 573,60 грн., яка була винесена державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Маєвською Д.В.

Враховуючи встановлені у справі № 28/454-10 обставини, суд при розгляді даної справи вважає, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця.

Зокрема, суд відмічає, що в даному випадку неправомірні дії державного виконавця при виконанні наказу у справі № 28/454-10 полягали в тому, що ПАТ "НЗФ" було позбавлено права добровільного виконання рішення суду; шкода полягає в безпідставному стягненні з ПАТ "НЗФ" виконавчого збору в сумі 1 002 573,60 грн.; причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що з огляду на невиконання рішення суду в добровільному порядку, права на що боржнику з боку органів ДВС не було забезпечено, державним виконавцем стягнуто з боржника в примусовому порядку суму боргу разом з виконавчим збором.

Наявність вини відповідача-1 у вказаних діях не спростовано під час розгляду справи №28/454-10, та відповідно вона за змістом ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.

При цьому, суд враховує, що, в даному випадку мова йде не про стягнення помилково перерахованих позивачем коштів, оскільки спірна сума виконавчого збору була стягнута в примусовому порядку, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що позивач вірно обрав спосіб захисту своїх порушених прав.

Також, судом враховано, що як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведених норм права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною першою ст. 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Згідно з Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України -урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи те, що позивачем належним чином доведено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Висновки, викладені у даному рішенні, відповідають правовій позиції Вищого господарського суду України у справах аналогічної категорії (постанова від 21.03.2012 р. у справі № 5023/5466/11 (67/157-10)).

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача-1, оскільки шкода заподіяна в зв'язку з неправомірними діями останнього.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська обл., місто Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 310, код ЄДРПОУ 00186520) грошові кошти в розмірі 1 002 573 (один мільйон дві тисячі п'ятсот сімдесят три) грн. 60 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням суми виконавчого збору згідно з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2011 р.

3. Стягнути з Державної виконавчої служби України (04053, м. Київ, Шевченківський район, вулиця Артема, будинок 73, код ЄДРПОУ 37471975) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 20 051 (двадцять тисяч п'ятдесят одну) грн. 47 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.10.2012 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Т.В. Васильченко

М.О. Любченко