Ухвала суду № 26401243, 11.10.2012, Апеляційний суд Харківської області

11.10.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________

Справа: № 2034/474/1012 Головуючий: 1 інстанції

Провадження: 22-ц-/2090/6765/2012 Козирєва Г.М.

Категорія: захист права власності Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Піддубного Р.М.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Головне управління МЧС України в Харківській області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, Покотилівська селищна рада про захист порушеного права, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області.

Власником сусіднього домоволодіння НОМЕР_1 по цій же вулиці є відповідач ОСОБА_3, який у 2003 році зі згоди позивача на своїй земельній ділянці поблизу межі збудував гараж, перекритий залізобетонними плитами.

Проте, в 2009 році відповідач самовільно без згоди позивача та дозволу відповідних компетентних органів почав здійснювати надбудову над гаражем, яка перешкоджає попаданню сонячного світла на ділянку позивача, в тому числі й у вікна житлового будинку, що спричиняє йому значні незручності та примушує тривалий час використовувати в будинку електричне освітлення.

При цьому будівництво надбудови здійснюється відповідачем з матеріалів, які до цього вже були у вжитку, та з дерева, що створює підвищену пожежну небезпеку в разі загоряння.

Крім того, порушуючи права позивача, останній на межі присадибних земельних ділянок збудував бетонний паркан, та заварив існуючу металеву хвіртку, позбавивши його таким чином можливості проходу на частину своєї земельної ділянки для обслуговування надвірних будівель.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, відповідач на його заклики припинити самовільне будівництво належним чином не реагує, позивач ОСОБА_2 просив суд усунути перешкоди у здійсненні ним права власності на належну йому присадибну земельну ділянку, зобов'язавши відповідача ОСОБА_3 провести демонтаж надбудови над своїм гаражем у домоволодінні АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області, демонтувати збудований ним бетонний паркан на межі домоволодінь, а також відновити стан належної позивачу хвіртки, який існував до цього.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 950,00 грн. у рахунок відшкодування спричиненої матеріальної шкоди, а також 5 000,00 грн. на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

У серпні 2012 року в процесі розгляду справи судом по суті позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з письмовою заявою, в якій просив суд вжити заходи забезпечення заявленого ним позову шляхом накладення арешту на об'єкт самочинного будівництва, що знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області, а також заборони будь-яким особам у будь-який спосіб здійснювати будь-які дії щодо цього об'єкту самочинного будівництва.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2012 року заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення заявленого ним позову задоволено.

Суд заборонив відповідачу ОСОБА_3 подальше виконання будівельних робіт по АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області, пов'язаних з надбудовою другого поверху над будівлею гаражу, та бетонної огорожі.

Крім того, суд заборонив будь-яким установам, підприємствам та організаціям виконувати роботи та надавати дозволи, пов'язані з узаконенням вищевказаних будівель, до закінчення розгляду справи по суті.

В апеляційній скарзі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області ставиться питання про скасування зазначеної вище ухвали районного суду в частині, що стосується заборони будь-яким установам, підприємствам та організаціям виконувати роботи та надавати дозволи, пов'язані з узаконенням будівель по АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області, як такої, що постановлена з порушенням норм процесуального права, які регулюють питання забезпечення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2012 року в оскаржуваній її частині, відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК| України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Задовольняючи заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення заявленого ним позову шляхом заборони будь-яким установам, підприємствам та організаціям виконувати роботи та надавати дозволи, пов'язані з узаконенням надбудови другого поверху над будівлею гаражу та бетонної огорожі по АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області, суд першої інстанції виходив із того, що не вжиття такого засобу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Проте, з таким висновком районного суду судова колегія в даному випадку погодитися не може, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Статтею 151 ЦПК України передбачено, що за заявою осіб, які беруть участь у справі, суд може вжити заходи забезпечення позову.

Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання в майбутньому рішення по справі в разі задоволення заявленого позову.

При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

При цьому відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов'язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Як роз'яснено в п.п. 4, 7, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Однак, як свідчать матеріали справи, вирішуючи питання про забезпечення заявленого ОСОБА_2 позову, суд першої інстанції не виконав зазначені вимоги процесуального закону та незважаючи на те, що позивачем в обґрунтування своєї заяви про забезпечення заявленого ним позову шляхом заборони будь-яким установам, підприємствам та організаціям виконувати роботи та надавати дозволи, пов'язані з узаконенням надбудови другого поверху над будівлею гаражу та бетонної огорожі по АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області взагалі не було наведено жодних підстав для застосування судом зазначених заходів, між тим задовольнив цю заяву позивача, також не навівши при цьому будь-яких мотивів для прийняття такого процесуального рішення та не зазначивши, яким же самим чином невжиття цих запропонованих позивачем заходів забезпечення заявленого ним позову може вплинути на виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги й те, що ухвала про забезпечення позову - це акт індивідуальної дії, який не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Проте, в даному випадку резолютивна частина оскаржуваної ухвали щодо заборони будь-яким установам, підприємствам та організаціям виконувати роботи та надавати дозволи, пов'язані з узаконенням будівель по АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області, направлена на невизначене коло осіб, що само по собі вже є неприпустимим, позаяк суперечить загальним принципам цивільного судочинства.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, а також те, що вжиття судом заходів забезпечення позову за відсутності для цього передбачених законом підстав є неприпустимим, ухвала Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2012 року в оскаржуваній її частині не може бути визнана законною, обґрунтованою й такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому судова колегія вважає за необхідне змінити цю ухвалу районного суду, скасувавши її в указаній частині та відмовивши в застосуванні запропонованих позивачем ОСОБА_2 заходів забезпечення заявленого ним позову шляхом заборони будь-яким особам та в будь-який засіб здійснювати будь-які дії щодо об'єкту самочинного будівництва по АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 151-153, 303, 304, 307, 312-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області - задовольнити.

Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2012 року - змінити, скасувавши її в частині, що стосується заборони будь-яким установам, підприємствам та організаціям виконувати роботи та надавати дозволи, пов'язані з узаконенням надбудови другого поверху над будівлею гаражу та бетонної огорожі по АДРЕСА_2 Харківського району Харківської області, та відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вжиття судом зазначених заходів забезпечення заявленого ним позову за їх безпідставністю.

В іншій частині ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2012 року, як неоскаржену, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, є остаточною й згідно п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: