Ухвала суду № 26389372, 02.10.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 р. Справа № 35807/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Пліша М.А., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства ,,Агрофірма ,,Провесінь" до державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

22 листопада 2010 року відкрите акціонерне товариство (ВАТ) ,,Агрофірма ,,Провесінь" звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати нечинними податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції (ДПІ) в Личаківському районі м. Львова від 12.11.2010 року за № 0001532320/4/27787 та № 0002202320/4/27788.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю та ухвалено визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 12.11.2010 року за № 0001532320/4/27787 та № 0002202320/4/27788.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ДПІ в Личаківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, оскільки вважає що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому факту, що ВАТ ,,Агрофірма ,,Провесінь" та ТОВ ,,Провесінь-Агроінвест" є пов'язаними особами, а тому на господарські операції між вказаними суб'єктами господарювання по реалізації об'єктів нерухомості поширюється дія пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств".

Позивач продав майно по оціночній вартості, яка є нижчою від залишкової вартості, чим порушив п. 4.1, п. 4.2 ст. 4 Закону України ,, Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податкових зобов'язань на суму 550520 грн..

Тому, на думку податкового органу, позивачу правомірно визначено податкові зобов'язання по ПДВ та застосовано штрафні санкції.

З огляду на викладене, податковий орган просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи суд вбачає, що в травні 2009 року обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради ,,Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" позивачу видано витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно щодо вартості будівель та споруд з врахуванням відсотку зносу.

03.06.2009 року між ВАТ ,,Агрофірма ,,Провесінь" та ТОВ ,,Провесінь-Агроінвест" укладено договори купівлі продажу нежитлових приміщень, згідно яких продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити відповідно до умов договорів нежитлові приміщення.

За погодженням сторін продаж предмету договорів вчинені за цінами відповідно до відомостей, викладених у Витягах з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданих обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради ,,Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".

17.05.2010 року ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі про банкрутство позивача. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

На підставі висновків акту позапланової виїзної перевірки від 16.07.2010 року № 399/23-2/00854400 ДПІ у Личаківському районі м. Львова 12.11.2010 року прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0001532320/4/27787, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість в розмірі 550520 грн.;

-№ 0001532320/4/27787, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50 % від суми порушення, що становить 275260 грн..

Висновки податкового органу базуються на тому, що на порушення вимог п. 4.1., п. 4.2. ст. 4 Закону України ,,Про податок на додану вартість" позивачем в 2009 році здійснено господарські операції по відчуженню майна за цінами меншими за звичайні ціни, що призвело до заниження податкових зобов'язань на суму 550520 грн..

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ в розмірі 36947 грн., а тому позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними і обґрунтованими.

Так, пунктом 1.18 статті 1 Закону України від 03.04.1997року № 168/97-ВР ,,Про податок на додану вартість"(чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України ,,Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно п. 4.1. ст. 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до п. 4.2. ст. 4 цього ж Закону, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Підпунктом 1.20.1. пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР,,Про оподаткування прибутку підприємств"(чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п.п. 1.20.2. п. 1.20. ст. 1 вказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За змістом п.п. 1.20.5/1 п. 1.20. ст. 1 цього ж Закону, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни ,,справедлива вартість", ,,ринкова вартість"та ,,чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну ,,звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п.п. 1.20.8. п. 1.20. ст. 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим же Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Згідно з п.п. 1.20.10. п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Відповідно до п.1.26 ст. 1 цього ж Закону пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону № 334/94-ВР визначено, що доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

За змістом ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

На підставі наведеного апеляційний суд визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржених податкових повідомлень-рішень, оскільки наведені нормативні акти не містять заборони реалізації нежитлових приміщень суб'єкта господарювання за ціною, що є нижчою за балансову вартість таких приміщень.

Податковий орган, на якого в силу ст. 71 КАС України покладено тягар доказування правомірності своїх рішень, не навів будь-якого доказу на підтвердження факту реалізації позивачем нежитлових приміщень нижче рівня звичайних цін.

Під час перевірки податковий орган не провів всіх передбачених Законом № 334/94-ВР дій для визначення звичайних цін на ідентичні (однорідні) товари станом на вересень-жовтень 2009 року, а обмежився лише ототожненням рівня звичайних цін з балансовою вартістю, що суперечить вимогам законодавства.

Таким чином, реалізувавши об'єкти нерухомості за договірними цінами, визначеними на підставі витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно щодо вартості будівель та споруд з врахуванням відсотку зносу, позивач не допустив порушень вимог законодавства, оскільки реалізація нежитлових приміщень продавцем за цінами нижчими від балансової вартості законодавством не заборонена.

За таких обставин апеляційний суд визнає безпідставними доводи апеляційної скарги, оскільки вони не містять жодного доказу на спростування висновків суду першої інстанції.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року у справі № 2а-10909/10/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвала в повному обсязі складена 08 жотвня 2012 року.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді М.А. Пліш

В.Я. Макарик