Ухвала суду № 26388478, 27.09.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Петросян К.Є.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2012 року справа №2а/1270/4909/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/4909/2012 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним наказу, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним наказу від 13 червня 2012 року № 339 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 00000217/0 від 19.06.2012 з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 6952,61 грн. та №00000117/0 від 19.06.2012 з податку на додану вартість на загальну суму 7417 гривень.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2012 року позовні вимоги задоволені частково, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними і скасовано, в задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що договір купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «Технопарк БАУ» має ознаки нікчемності, реальне постачання товару за цим договором не відбувалось, а тому позивач не мав право на формування податкового кредиту та витрат за цим договором, у зв'язку з чим останнім було звищено суму податкового кредиту та занижено податок з доходів фізичних осіб.

В частині відмови в задоволенні певних позовних вимог постанова суду не оскаржувалась.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач зареєстрований в якості суб'єкта господарювання - фізичної особи ідприємця 23.09.2008 Виконавчим комітетом Луганської міської ради за №2 382 000 0000 031151 (а.с.12), перебуває на податковому обліку в Ленінській МДПІ у м.Луганську, є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва №100162171 НБ №166889 від 05.02.2009 року. (а.с. 63-64).

Відповідно до наказу Ленінської МДПІ у м.Луганську від 13.06.2012 № 339 (а.с. 14) та на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст.20, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Технопарк БАУ» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 19.06.2012 №233/17/НОМЕР_1. (а.с.24-29).

Згідно висновків вказаного акту перевіркою встановлені порушення позивачем:

- п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.п. а) п.176.1 ст.176, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, а саме не ведення позивачем доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, включення до декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік перекручених даних внаслідок завищення суми витрат за 2011 рік на 37080,20 грн. та заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 5562,09 грн.;

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем у податковій декларації з ПДВ завищено суму податкового кредиту на суму 7416 грн., у тому числі за червень 2011 року - на 7416 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19.06.2012 року № 00000217/0 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичної особи-підприємця у розмірі 6952,61 грн., а також № 000001170 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7417,00 грн. (а.с. 30, 32).

При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 14.1.181 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг). До складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні. При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Податковим Кодексом України не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету. Статтею 201 ПК України передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно пп. «а» пункту 176.1 статті 176 Податкового Кодексу України платники податку на доходи фізичних осіб зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі, якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків. У тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Відповідно до п. 177.2-177.4 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Підставою для висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за червень 2011 року та завищення суми витрат за 2011 рік, а відповідно і заниження податку на доходи фізичних осіб, стало твердження, що договір купівлі-продажу, укладений між позивачем та ТОВ «Технопарк Бау» має ознаки нікчемності.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

31.05.2011 року між ТОВ «Технопарк БАУ» та позивачем було укладено договір купівлі-продажу товарів № 310511, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар, зазначений у п. 1.2 Договору, а саме, інструмент, посуд, товари господарської групи згідно накладних. (а.с.34).

За наслідками виконання зазначеної угоди ТОВ «Технопарк БАУ» виписано податкову накладну № 4 від 01.06.2011 року на суму 44496,24 грн., з яких ПДВ - 7416,04 грн. (а.с. 17-20).

Позивачем в ціні поставленого товару, за укладеним з ТОВ «Технопарк БАУ» договором, сплачено податок на додану вартість та отримано видаткову накладну № 4 від 01.06.2011 року, яка містить всі необхідні реквізити i відповідає вимогам, закріпленим положеннями чинного законодавства України. (а.с. 21-23). Зауваження щодо оформлення податкової накладної, згідно акту перевірки, відсутні.

Зазначена сума податку на додану вартість включена позивачем до податкового кредиту відповідного періоду, відображена в реєстрі отриманих податкових накладних (а.с. 159-163).

Зі змісту актів перевірок вбачається, що ТОВ «Технопарк БАУ» відповідно було задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість за червень 2011 року за наслідками взаєморозрахунків з ФОП ОСОБА_2 в сумі 7416,04 грн. \ а.с. 10\.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується платіжними дорученнями № 72 від 23.06.2011, № 73 від 29.06.2011, № 74 від 30.06.2011 року, №76 від 08.07.2011 року, № 78 від 20.07.2011 року, №79 від 25.07.2011 року, № 81 від 08.08.2011, № 82 від 10.08.2011 року, № 85 від 26.08.2011 року. (а.с. 38-46).

Сума витрат 37080,2 грн., без ПДВ за товари, отримані від ТОВ «Технопарк БАУ» у червні 2011 року була включена позивачем до складу витрат у книзі обліку доходів та витрат (ф.10) та до декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік.

Висновок Ленінської МДПІ у м. Луганську щодо порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтується на акті позапланової невиїзної документальної перевірки ДПІ в Деснянському районі м. Києва № 7379/23-2/34635262 ТОВ «Технопарк БАУ» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 1 січня по 30 вересня 2011 року.

Зазначеним актом встановлено, що у ТОВ «Технопарк БАУ» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, місцезнаходження не встановлено, у зв'язку із чим згідно ч. 1, 5 ст.203, п. 1., 2 ст. 215, ст. 228 КЦ України, зазначені правочини мають ознаки нікчемності.

Спираючись на акт ДПІ у Деснянському районі м. Києва, Ленінською МДПІ у м. Луганську в акті перевірки позивача зроблено висновок, що усі операції продажу на адресу контрагентів - покупців ТОВ «Технопарк БАУ» не спричиняють реального настання правових наслідків, отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилання відповідача на нікчемність угоди № 310511 від 31.05.2011 року, укладеної між ТОВ «Технопарк БАУ» та позивачем, оскільки з роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ТОВ «Технопарк БАУ» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 1 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання таких правочинів недійсними в судовому порядку, робить висновки про їх недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такі правочини нікчемними, що також суперечить вимогам законодавства.

Колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, суду відповідачем не надано.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків тощо.

Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів, що б підтверджували факт ухилення позивачем чи його контрагентами від сплати податкових зобов'язань, про що вірно в постанові зазначено судом першої інстанції.

Крім того, законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

За таких обставин позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливе неналежне ведення податкового обліку та порушення податкового законодавства ТОВ «Технопарк БАУ».

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

З аналізу вищезазначених положень Податкового Кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість та операційних витрат є використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Використання отриманих від ТОВ «Технопарк БАУ» товарів в господарській діяльності позивача підтверджується наданими суду доказами - договорами на подальшу реалізацію придбаних у ТОВ «Технопарк БАУ» товарів на адресу КЗ «ЛОДЗСТ «Незабудка», ТОВ «Машинобудівельне виробництво «Аскор», ПП «Система», ТОВ «Промтовари», ВАТ «Холдінгова компанія «Луганськтепловоз», ТОВ «Сучасні кліматичні системи» УДППЗ «Укрпошта», ТОВ «Магазин «8 Хозтовари», АТЗТ «Луганський торговий Дім», видатковими накладними, довіреностями та іншими первинними документами. (а.с. 83-157).

Зазначені документи є документами первинного бухгалтерського обліку, оформлені відповідно до вимог Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку позивачем відповідач не довів.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Податковим органом під час перевірки не було здійснено будь-яких дій щодо встановлення факту можливості /неможливості реального здійснення операцій. Всі висновки податкового органу ґрунтуються виключно на його припущеннях і не підтверджені відповідними доказами у справі.

Відповідач підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень зазначив пп. 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України, згідно якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Аналогічні вимоги містяться в підпункті «б» пункту 2.1 розділу ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за N 1440/18735.

Оскільки дані перевірки результатів діяльності позивача, викладені в акті перевірки від 19.06.2012 року не свідчать про завищення сум податкового кредиту за червень 2011 року та заниження податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошових зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб за відповідні періоди, а тому правильно визнав оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасував їх.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську Луганської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2012 року у справі № 2а/1270/4909/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам. які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В. Ястребова