Постанова № 26386161, 08.10.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"08" жовтня 2012 р. Справа № 5004/851/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "Луцький пивзавод"

на рішення господарського суду Волинської області від 29.08.2012 р.

у справі № 5004/851/12 (суддя Гарбар І.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рокитнівський скляний завод"

до Публічного акціонерного товариства "Луцький пивзавод"

про стягнення 50 670,95 грн

за участю представників сторін:

позивача: Семенюк А.С.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 29.08.2012 р. у справі № 5004/851/12 позов Приватного акціонерного товариства "Рокитнівський скляний завод" до Публічного акціонерного товариства "Луцький пивзавод" про стягнення 50 670,95 грн. задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Луцький пивзавод" на користь Приватного акціонерного товариства "Рокитнівський скляний завод" 36784,54 грн. боргу, 3758,07 грн. пені, 6841,92 грн. індексу інфляції, 3286,42 грн. 3% річних та 1609,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 16.06.2009 р. між сторонами було укладено договір № 16/06-09, згідно якого постачальник (позивач) зобов'язується виготовити, поставити (передати) у власність покупця (відповідача), а покупець - прийняти і оплатити на умовах договору непродовольчу продукцію - скло пляшку типу "Євро2" ємкістю 0,5 л. (колір скла коричневий), згідно погоджених з постачальником креслень покупця, які є невід'ємною частиною даного договору, надалі товар.

Судом першої інстанції було встановлено, що на виконання умов договору позивач передав товар відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № SZ-0002906 від 16.06.2009 р. на суму 48 784,54 грн.

Відповідач, в свою чергу, не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, перерахувавши позивачу кошти в сумі 12 000,00 грн.

У зв'язку із вказаним, станом на 07.07.2012 р., у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 36 784,54 грн.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано відповідні положення цивільного та господарського законодавства.

Дослідивши матеріали справи, місцевий господарський суд зазначив, що внаслідок виникнення договірних правовідносин між сторонами відбулося реальне настання правових наслідків, які встановлені зазначеним договором, а саме постачальник (позивач) виготовив, поставив (передав) у власність покупця (відповідача) товар, а покупець - прийняв і частково оплатив на умовах договору непродовольчу продукцію - скло пляшку типу "Євро2" ємкістю 0,5 л. (колір скла коричневий).

Місцевий суд наголошує на тому, що договір № 16/06-09 скріплений печатками ВАТ "Луцький пивзавод" та ВАТ "Рокитнівський пивзавод".

Окрім того, як зазначає суд першої істанції, за наявності печатки ВАТ "Рокитнівський пивзавод" на договорі № 16/06-09 від 16.06.2009 р. відповідач не може посилатися на незаконність дій щодо підписання цієї угоди та нарахування штрафних санкцій.

Разом з тим, керуючись законодавством та умовами договору, а саме п. 9.7., суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач цілком правомірно нарахував 3 758,07 грн. пені, 6 841,92 грн. індексу інфляції та 3 286,42 грн. 3% річних, у зв'язку з чим задоволив позов в цій частині.

Таким чином, враховуючи відповідні положення діючого законодавства, встановлений факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 36 784,54 грн. та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження останнього, місцевий суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення основної суми боргу в розмірі 36 784,54 грн., 3 758,07 грн. пені, 6 841,92 грн. індексу інфляції та 3 286,42 грн. 3% річних.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Луцький пивзавод" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 29.08.2012 р. у справі № 5004/851/12 скасувати в частині 3 758,07 грн. пені, 6 841,92 грн. індексу інфляції, 3 286,42 грн. 3% річних та прийняти нове рішення, яким в цій частині позовних вимог відмовити.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду в частині задоволення позову щодо стягнення 3 758,07 грн. пені, 6 841,92 грн. індексу інфляції та 3 286,42 грн. 3% річних є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Укладений між сторонами договір не слід вважати укладеним, оскільки останній підписаний неуповноваженою особою - головою наглядової ради ПАТ «Луцький пивзавод», який згідно Статуту цього товариства (у діючій на той час редакції), не мав права підписувати і укладати будь-які господарсько - правові угоди чи договори. Згідно п. 7.22 Статуту ВАТ "Луцький пивзавод" у редакції 2005 року правом укладати угоди від імені товариства був наділений виключно голова правління товариства.

Таким чином, як зазначає скаржник, у суду першої інстанції не було жодних правових підстав для задоволення позову в частині нарахування пені, яка передбачена п. 9.7 Договору, та інших штрафних санкцій (3% річних та інфляційного збільшення боргу), оскільки їх нарахування починається з наступного дня від дня прострочення, а такий строк також визначений Договором, зокрема його пунктом 4.1.

Відповідно до п. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Згідно п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У відповідності до п. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

З огляду на вказане, скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини справи та не дав належної правової оцінки тому факту, що Договір зі сторони відповідача був підписаний неуповноваженою на те особою, що й призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Враховуючи вказані вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що суд першої інстанції задоволив позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим оскаржуване рішення в цій частині слід скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог відповідача, наведених в апеляційній скарзі, вважаючи їх помилковими та такими, що не відповідають дійсності і спростовуються наступними обставинами.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно п. 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органами виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999 р. № 17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Позивач звертає увагу на те, що підпис представника відповідача в Договорі стверджений печаткою відповідача. Крім того, відповідач в обгрунтування своїх вимог не посилається на незаконне використання його печатки, на наявність службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. Не надані відповідачем і докази звернення в правоохоронні органи щодо обставин, на які посилається відповідач на обгрунтування своїх тверджень про недійсність Договору.

Таким чином, позивач наголошує на тому, що керівник підприємства - відповідача повинен був знати, який саме документ був скріплений печаткою підприємства. Доказів передачі печатки іншій особі, втрати печатки суду першої інстанції надано не було.

Поряд з тим, не було надано жодних інших документів, які б свідчили про те, що будь-яка інша особа підприємства була притягнута до відповідальності за незаконне використання печатки.

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Позивач звертає увагу на те, що у видатковій накладній № SZ-00092906 від 16.06.2009 р. зазначено, що товар по ній передається згідно Договору № 16/06-09 від 16.06.2009 р., що додатково підтверджує прийняття до виконання відповідачем Договору. Видаткова накладна, в свою чергу, підписана уповноваженим представником відповідача згідно довіреності № 32 від 16.06.2009 р.

При цьому наступним схваленням правочину може бути факт здійснення відповідачем часткової оплати поставленого товару по Договору, що підтверджується актом звірки від 30.09.2011 р.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

З огляду на вказане вище, позивач зазначає, що вимоги відповідача стосовно визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди є безпідставними, а тому рішення суду першої інстанції є таким, що відповідає вимогам закону та підверджується наявними в матеріалах справи доказами. У зв'язку з цим оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

8 жовтня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача - Приватного акціонерного товариства "Рокитнівський скляний завод" заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства "Луцький пивзавод" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (Т2, а.с. 7-8), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного 16.06.2009 р. договору № 16/06-09 (Т.1, а.с. 11-14), згідно якого постачальник (позивач) зобов'язується виготовити, поставити (передати) у власність покупця (відповідача), а покупець - прийняти і оплатити на умовах договору непродовольчу продукцію - скло пляшку типу "Євро2" ємкістю 0,5 л. (колір скла коричневий), згідно погоджених з постачальником креслень покупця, які є невід'ємною частиною даного договору, надалі товар (далі по тексту - Договір).

Згідно п. 4.1. договору покупець розраховується за товар шляхом перерахування 100 % вартості товару на поточний рахунок постачальника згідно виставленого останнім рахунку. Оплата кожної окремої партії товару здійснюється покупцем у повному обсязі. При цьому перші 30 % вартості кожної партії пляшки оплачується на умовах попередньої оплати згідно виставленого рахунку від покупця. Другі 70% вартості кожної партії покупець сплачує у строк, що не перевищує 30 календарних днів з дати поставки.

Відповідно до п. 9.4. Договору за невиконання взятих на себе договірних, в частині купівлі замовленої склопляшки, в обсягах згідно п. 2.1. даного Договру, Замовник зобов'язується сплатити Постачальнику штраф у розмірі 0,02 % від суми вартості невибраного (недопоставленого товару).

Пунктом 9.7. Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань згідно пункту 4.1., 4.4. та (або) 4.5. даного Договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

У пункті 10 Договору сторони погодили строк його дії, а саме зазначили, що останній набирає чинності з 16.06.2009 р. і діє до 31.12.2009 р. включно, а в частині здійснення розрахунків та стягнення штрафних санкцій за порушення зобов'язань по даному Договору, що було вчинено в період дії даного Договору - до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань та вирішення спірних питань.

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар в кількості: склопляшки типу "Євро2" ємкістю 0,5 л. - 54 912 шт.; піддони - 26 шт.; рамки для піддону - 26 шт., всього на суму 48 784,54 грн., що підтверджується видатковою накладною № SZ-0002906 від 16.06.2009 р. та товарно-транспортною накладною серії 10ААА № 674244 (Т.1, а.с. 16, 17).

Всупереч наведеним вище умовам договору, відповідач не виконав в повному обсязі свого обов'язку за Договором, у зв'язку з чим здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 12 000 грн.

Таким чином, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 36 784,54 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 30.09.2011 р. на підтвердження суми боргу між сторонами було підписано акт звірки (Т.1, а.с. 18), з якого вбачається, що сума боргу відповідача становить 36 784,54 грн.

Окрім того, 23.01.2012 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 269, згідно якої просив погасити заборгованість на суму 36 784,54 грн. (Т.1, а.с.19-20). Проте, відповідач жодним чином не відреагував на заявлені претензійні вимоги, у зв'язку з чим вказана сума боргу залишилася непогашеною.

Переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу, суд апеляційної інстанції враховує наступні правоположення діючого законодавства.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 144 ГК, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини за договором поставки.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач, всупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умовам договору, не виконав в повному обсязі свого обов'язку за договором постачання щодо оплати поставленого товару.

Окрім того, на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, відповідачем не було подано жодних доказів, які спростовували б наявність факту заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 36 784,54 грн. та не заперечувався сам факт заборгованості у вказаному розмірі.

Разом з тим, твердження скаржника стосовно того, що укладений між сторонами договір слід вважати неукладеним, так як останній був підписаний неуповноваженою на те особою, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що зі сторони відповідача Договір було підписано головою наглядової ради - Конзерою А.І. та скріплено печаткою ВАТ "Луцький пивзавод".

В подальшому Договір було прийнято до виконання, про що свідчать такі дії сторін, як поставка позивачем товару та часткова оплата останнього відповідачем.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені Законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Згідно п. 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органами виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999 р. № 17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації. Про перевірки наявності печаток і штампів робляться відмітки в журналі обліку та видачі печаток і штампів після останнього запису. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації.

Натомість в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчили б про те, що представник відповідача незаконно використовув печатку товариства, а також відсутні докази про підтвердження проведення службового розслідування за фактом незаконного використання печатки. Докази передачі печатки іншій особі або ж її втрати суду теж надано не було.

Окрім того, нормами права, а саме статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З наявної в матеріалах справи видаткової накладної № SZ-00092906 від 16.06.2009 р., підписаної уповноваженим представником відповідача згідно довіреності № 32 від 16.06.2009 р. (Т.1, а.с. 15-16), вбачається, що товар на виконання Договору №16/06-09 від 16.06.2009 р. було поставлено відповідачу. Даний факт додатково підтверджує прийняття відповідачем до виконання Договору.

Поряд з тим, наступним схваленням правочину може бути факт здійснення відповідачем часткової оплати поставленого товару по Договору, що підтверджується актом звірки від 30.09.2011 р.

Згідно п. 9.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Таким чином, факт прийняття відповідачем Договору до виконання свідчить про наступне схвалення правочину, яке було здійснено у формі прийняття поставленого товару та проведення часткової оплати останнього.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з ПАТ "Луцький пивзавод" на користь ПАТ Рокитнівський скляний завод" основного боргу в сумі 36784,54 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог в частині стягнення 3 758,07 грн. пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до пункту 9.7. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань згідно пункту 4.1., 4.4. та (або) 4.5. даного Договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Всупереч вимогам статті 193 ГК України, відповідачем не були виконані належним чином договірні господарські зобов'язання, що є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що пеня в сумі 3 758,07 грн. нарахована позивачем за період з 17.07.2009 року по 12.01.2010 року цілком правомірно із врахуванням наведених вище положень чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 6841,92 грн. індексу інфляції та 3286,42 грн. 3% річних, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

Отже, враховуючи встановлений та підверджений наявними в матеріалах справи доказами факт неналежного виконання боржником свого грошового зобов'язання за Договором та виходячи з системного аналізу наведених вище норм матеріального права, очевидним є те, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних у вказаному вище розмірі є правомірними, а тому підлягають до задоволення.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що доводи апелянта спростовуються матеріалами справи, наведеним вище та не грунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 29.08.2012 р. у справі № 5004/851/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Луцький пивзавод" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 29.08.2012 р. у справі № 5004/851/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Луцький пивзавод" - без задоволення.

2. Справу № 5004/851/12 надіслати господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.