Рішення № 26385364, 01.10.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/9591-2012 01.10.12

За позовомПублічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»провідшкодування шкоди в порядку регресу,

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився,від відповідача: не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»(далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 9.944,25 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 9.944,25 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/9591-2012 та призначено до розгляду на 06.08.2012.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався в зв'язку з необхідністю витребувати додаткові докази у сторін.

Позивач у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, посилаючись на відсутність у позивача звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу марки «Чері»державний номер АН 5050 СІ на те, що позивачем було помилково виплачено страхове відшкодування з урахуванням ПДВ суб'єкту, що не є платником податку на додану вартість та на сплив строку позовної давності щодо вимоги позивача про відшкодування шкоди в порядку регресу.

У судовому засіданні 01.10.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна»та Ласкавим Іваном Васильовичем (далі -страхувальник) 03.12.2008 було укладено договір страхування наземного транспорту № 3110/50/355 (далі -Договір), за яким було застраховано автомобіль марки «Чері»державний номер АН 5050 СІ.

В місті Донецьку 10.06.2009 на провулку Журавського сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Чері»державний номер АН 5050 СІ, який належить страхувальнику та перебував під керуванням Ласкавої Анни Іванівни та транспортного засобу марки «ЛАЗ АІ 83 DI», д.н. АН 0105 СІ, який належить ККП ДМА «Донелектроавтотранс» та перебував під керуванням Дзюбана Олександра Анатолійовича.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Чері»державний номер АН 5050 СІ.

Постановою Кіровського районного суду міста Донецька від 07.07.2009 у справі № 3-1901-09 Дзюбана Олександра Анатолійовича визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до протоколу огляду транспортного засобу від 11.06.2009 та калькуляції системи «Audatex»№ ІА4137 від 26.06.2009, складеної аварійним комісаром Астаховим І.В. (свідоцтво № 1418 від 03.04.2009) внаслідок ДТП автомобілю марки «Чері»державний номер АН 5050 СІ, визначено вартість відновлювального ремонту, що з урахуванням ПДВ склала 10.728,95 грн.

Позивач відповідно до страхового акту № 31/50/10132 від 25.06.2009, калькуляції системи «Audatex»№ ІА4137 від 26.06.2009 та на підставі заяви страхувальника виплатив страхове відшкодування у розмірі 9.944,25 грн., про що свідчить платіжне доручення № 4482 від 15.07.2009.

Суд вважає, що зміст проведеної ремонтної калькуляції відповідає вимогам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми «Audatex», яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (цієї ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 22.08.2011 у справі №42/92), чим спростовуються доводи відповідача про відсутність оцінки вартості матеріального збитку.

Транспортний засіб марки «ЛАЗ АІ 83 DI», д.н. АН 0105 СІ, який належить ККП ДМА «Донелектроавтотранс» та перебував під керуванням Дзюбана Олександра Анатолійовича, застраховано у відповідача згідно полісу № ВС/5644596 (1 типу), що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ, що знаходиться в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача регресну вимогу № УН2813Р від 25.10.2010 про виплату страхового відшкодування у розмірі 9.944,25 грн. (отримана уповноваженим представником відповідача про що свідчить відмітка з вх. № 1-01/10754), але станом на час звернення позивача з позовом до суду відповіді на зазначену заяву відповідачем не надано, виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснено. Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди"визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч.1 статті 1172 ЦК України).

Згідно з постановою Кіровського районного суду міста Донецька від 07.07.2009 у справі № 3-1901-09 Дзюбан О.А. керував транспортним засобом марки «ЛАЗ АІ 83 DI», д.н. АН 0105 СІ на час ДТП, під час виконання ним трудових обов'язків, будучи на посаді водія ККП ДМА «Донелектроавтотранс».

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

На час ухвалення судом рішення у даній справі обов'язок по виплаті страхового відшкодування у відповідача настав. Доказів того, що відповідач сплатив позивачу заявлену суму страхового відшкодування у розмірі 9.944,25 грн. до суду не надано.

Водночас суд враховує доводи відповідача щодо виплати позивачем страхового відшкодування з урахуванням ПДВ суб'єкту, що не є платником податку на додану вартість. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пп. 3.2.3 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", із змінами і доповненнями (далі - Закон N 168), який був чинним до 01.01.2011, операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають у платника податку на додану вартість, який здійснює операції з поставки товарів чи послуг (товарно-матеріальних цінностей і послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта), оскільки такі операції є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи зазначене, у разі якщо придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта чи суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини, інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості і виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Як вбачається із платіжного доручення № 4482 від 15.07.2009 страхове відшкодування у розмірі 9.944,25 грн. було виплачено вигодонабувачу за договором страхування наземного транспорту № 3110/50/355 від 03.12.2008, а саме ВАТ «Кредитпромбанк»з призначенням платежу «страхове відшкодування для погашення кредиту Ласкавого Івана Васильовича (Дог. №18ДС/000453/К12/2007-А від 06.12.07) згідно страхового акту № 31/50/10132, без ПДВ.

Відповідно до пп. 3.2.3 ст. З Закону N 168 надання послуг із страхування не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а тому при виплаті страхових платежів безпосередньо потерпілим податок на додану вартість не нараховується і окремим рядком не виділяється.

Згідно з пп. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України від 02.12.2010 N 2755-VІ, який набрав чинності з 01.01.2011, не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

Дана правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду України при розгляді цивільних справ, що виникають з договорів страхування (лист ВСУ від 19.07.2011) та роз'яснення аналогічного змісту було надано в листах Державної податкової адміністрації України N 10143/5/16-1516 від 21.08.2009, № 7536/10/31-606 від 20.07.2011 та N 2573/К/15-3414-26 від 18.01.2012.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем належними засобами доказування не доведено, що ВАТ «Кредитпромбанк», яке отримало страхове відшкодування є платником податку на додану вартість, а також не надано до суду доказів сплати цих коштів за проведення ремонтних робіт та придбання запчастин у організації, яка є платником податку на додану вартість, розмір виплаченого страхового відшкодування є перевищенням розміру прямого збитку який завдано страхувальнику, а тому підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1.788,16 грн. (ПДВ 20 % від вартості відновлювального ремонту у розмірі 8.940,79 грн., що визначена на підставі калькуляції системи «Audatex»№ ІА4137 від 26.06.2009) у позивача відсутні.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза -це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів").

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну - 35.000 грн., розмір франшизи становить 0 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування.

З урахуванням наведеного суд, враховуючи встановленні обставини справи та ліміт відповідальності 35.000,00 грн., франшизу 0 грн. відповідно до полісу обов'язкового страхування № ВС/5644596, ПДВ, та франшизу встановлену умовами договору страхування № 3110/50/355 від 03.12.2008, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості підлягають задоволенню частково, а саме стягненню з відповідача в порядку регресу підлягають грошові кошти у розмірі 8.757,04 грн. (оцінка згідно звіту 10.728,95 грн. -ПДВ = 8.940,79 грн. -франшиза за договором позивача 183,75 грн. = 8.757,04 грн.).

Стосовно доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву про необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно пункту 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у останнього виникло право подати регресний позов до суду (така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-20гс12 від 27.03.2012 у справі № 58/168).

Судом установлено, що страхове відшкодування було сплачено позивачем 15.07.2009, що підтверджується платіжним дорученням № 4482.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до Господарського суду міста Києва 13.07.2012, тобто в межах встановленого строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»(01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 48а, код ЄДРПОУ 20113829) страхове відшкодування в розмірі 8.757 (вісім тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн. 04 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.417 (одна тисяча чотириста сімнадцять) грн. 33 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.10.2012.

Суддя Ониськів О.М.