Постанова № 26382569, 03.10.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2012 року Справа № 1170/2а-2848/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Нагібіної Г.П. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Манжурка»до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування рішення, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

СТОВ «Манжурка»звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд, з урахуванням заяви про внесення змін до позовної заяви від 03.10.2012 р. (а.с.27 т.2), скасувати податкові повідомлення - рішення Гайворонської МДПІ від 24.02.2010 р. №0000392300/2 та №0000402300/2.

В обґрунтування адміністративного позову СТОВ «Манжурка»(далі позивач) зазначає, що за результатами перевірки Гайворонської МДПІ прийняті податкові повідомлення -рішення, які товариство вважає протиправними, оскільки висновки МДПІ не ґрунтуються на реальних подіях. Так, щодо податкового-повідомлення рішення, яким збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ позивач зазначає, що Гайворонська МДПІ, як орган який здійснює контроль за дотриманням порядку використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиборниками в порядку передбаченому п.11.21 та п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», мав правильно обрати спосіб реалізації стягнення таких коштів, зокрема звернення до суду з відповідним позовом, а не виносити податкове повідомлення-рішення. Щодо податкового-повідомлення рішення, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників, позивач зазначає, що частину податкового зобов'язання в сумі 718,62 грн. -за основним зобов'язанням та 1066,2 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями товариство добровільно сплатило, що підтверджується платіжним дорученням. В іншій частині оскаржуваного рішення позивач не погоджується з позицією податкового органу, оскільки зазначає, що ОСОБА_1 не отримував від СТОВ «Манжурка»доходу в сумі 607500 грн., а зазначена сума була ним отримана як фінансова поворотна допомога.

Позивач в судове засідання, після проголошеної судом перерви не з'явився, надав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с.46 т.1).

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином (а.с.16 т.2), надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача (а.с.176 т.1). В матеріалах справи містяться заперечення на позовну заяву, які обґрунтовані тим, що позивач використав грошові кошти з спеціального рахунку не за цільовим призначенням, а відтак Гайворонською МДПІ правомірно нараховане податкове зобов'язання з ПДВ. Крім того, в запереченнях зазначено, що позивач порушив пп.16.3.5 п.16.3 ст.16 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб»в результаті чого занизив суму податку за 2007 рік в сумі 118323,53 грн.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-ІУ (далі КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд вирішив провести судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

СТОВ «Манжурка»зареєстроване як юридична особа Голованіською РДА Кіровоградської області 05.11.2001 р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію Серія А00 №292653 та відомості стосовно товариства внесені до ЄДРПОУ (а.с.23-25 т.2). Згідно свідоцтва №100261697 НБ №046449 позивач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (а.с.22 т.2).

Гайворонська МДПІ (далі відповідач) в розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України, є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржені.

Посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку СТОВ «Манжурка»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2009 р. валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2009 р. за результатами якої складено акт від 06.11.2009 р. №28/23-00/31667663 (далі акт перевірки), висновками якого, є порушення, як на думку відповідача:

- пп.7.4.1 п.7.4, пп..7.7.1 ст.7, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.4,5 «Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарським товаровиробниками -платниками ПДВ щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини» у зв'язку з чим використано не за цільовим призначення кошти на загальну суму 14818 грн. та суму 121593,98 грн.;

- п.8.1 ст.8, пп..9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого товариством занижено суму податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 2218,61 грн.;

- пп..4.2.9 «д»п.4.2 ст.4, пп..8.1.1 п.8.1 ст.8 та п.п.16.3.5 п.16.3 ст.16, пп..20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого товариством занижено суму податку з доходів фізичних осіб за 2007 рік на загальну суму 118323,53 грн.

За результатом апеляційного узгодження податкового зобов'язання відповідачем винесені податкові повідомлення -рішення від 24 лютого 2009 р.:

- №0000392300/2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежом: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 136411,98 грн. (а.с.18-19 т.1);

- №0000402300/2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежом: податок з доходів найманих працівників в сумі 118918,27 грн. - за основним платежом та 237836,94 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.20-21 т.1).

Правомірність та обґрунтованість рішень про визначення податкового зобов'язання є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Стосовно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, суд дійшов наступних висновків.

В підпункті 3.2.3 «висновок щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість»пункту 3.2 «Податок на додану вартість, що підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок (спеціальна скорочена декларацію (рослинництво, п.11.29)»акту перевірки відповідач зазначив про заниження нарахування ПДВ в сумі 14818 грн. та використання не за цільовим призначенням коштів зі спецрахунку в сумі 121595,9 грн. Саме з огляду на зазначені порушення відповідач визначив суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 136411, 98 грн. (121595,9 грн. + 14818 грн.). Тобто, відповідач визначив два види порушення податкового законодавства, а саме:

- заниження суми ПДВ, що підлягає перерахування на спеціальний рахунок, у зв'язку з чим грошові кошти в сумі 14818 грн. використано не за цільовим призначенням, в т.ч. завищено суму перерахування за липень 2007 р. -8782 грн., занижено суму перерахування за січень 2008 р. -7741 грн. та занижено суму перерахування за лютий 2008 р. -15859 грн.;

- використання коштів не за цільовим призначенням на загальну суму 121593,98 грн.

Проте, з такими висновками суд не погоджується з огляду на наступне.

Як зазначено в скарзі позивача до Гайворонської МДПІ від 27.11.2009 р., позивач на спеціальний рахунок з ПДВ перераховано грошових коштів більше, ніж визначено в спеціальних деклараціях з ПДВ. Дану обставину представник позивача пояснив сезонною необхідність у придбанні певних товарів (посівмати, палива тощо), тобто у товариства виникає у певні місяці необхідність використовувати більше коштів ніж знаходиться на спецрахунку, а в інших місяцях такої необхідності немає, а відтак немає і переплати. Більш того, жодної відповідальності за перерахування на спецрахунок більше грошових коштів ніж визначено в спец.деклараціях законодавчо не встановлено. Із арифметичного обрахунку, наведеного в скарзі (а.с.30-43 т.2), суд вбачає, що за перевіряємий період позивач перерахував з квітня 2007 р. по лютий 2008 р. на спецрахунок коштів в сумі 543187 грн., в той час як згідно спецдекларації повинен був перерахувати кошти в сумі 322162 грн. Різниця становить 221025 грн. (543187 грн. -322162 грн.), що, як на думку суду взагалі виключає нецільове використання грошових коштів в сумі 136411,9 грн., а відтак висновки відповідача щодо нецільового використання позивачем грошових коштів в сумі 136411,90 грн. є необґрунтованими.

Позивачем за перевіряємий період подано до податкового органу податкові декларації з ПДВ (скорочена) - спеціальний режим оподаткування (а.с.190-251 т.1 -а.с.1-8 т.2).

Питання щодо порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками, урегульовано пунктом 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР та Порядком акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (далі -Порядок), прийнятим на виконання згаданої норми Закону.

Відповідно до частини 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР в редакції яка була чинною на момент виникнення правовідносин, до 1 січня 2009 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з Порядком акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 26 лютого 1999 р. № 271 (яка була чинною на час виникнення правовідносин), залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку (пункт 5 Порядку). Тобто, нецільове використання грошових коштів зі спецрахунку чи не перерахування грошових коштів на спецрахунок -тягне за собою відповідальність у вигляді безспірного стягнення таких сум до державного бюджету.

Відповідно до пункту 1.2. статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, податкове зобов'язання -зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно підпункту 4.1.1 пункті 4.1 статті 4 зазначеного Закону платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г"підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

У відповідності до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 вказаного Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків;г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

Вищезазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Аналогічні підстави для прийняття податковим органом податкових повідомлень -рішень викладений у розділі 3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. №253.

Аналізуючи вимоги вищезазначених норм законодавчих актів, суд дійшов висновку, що в разі встановлення порушення цільового використання грошових коштів зі спецрахунку чи неперерахування платником податків грошових коштів на спецрахунок, відповідач мав право звернутись з вимогою до позивача про стягнення таких грошових сум до Державного бюджету, а не виносити оскаржуване податкове повідомлення-рішенням, яким визначим податкове зобов'язання.

Висновки суду відповідають правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 р. та ухвалі Вищого Адміністративного суду України від 08 квітня 2010 року по справі К-3187/09.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову, а відтак оскаржуване рішення, яким визначене податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 136411,98 грн. підлягає скасуванню.

Стосовно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів найманих прцівників, суд дійшов наступних висновків.

В пункті 3.3.6 «перевірка повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб»акту перевірки зазначено про те, позивачем не донараховано податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 2218,61 грн. в зв'язку з тим, що по взаємовідносинах з фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у яких позивачем було закуплено за готівкові кошти ТМЦ до перевірки не були надані матеріали, що вище перелічені фізичні особи є фізичними особами-підприємцями.

Під час апеляційного узгодження визначеного податкового зобов'язання, відповідачем суму визначеного податкового зобов'язання, з огляду на представлення позивачем копій свідоцтв про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців деяких осіб зменшено на 1623,57 грн., а відтак сума донарахованого податку по даному порушенню становить 594,94 (ОСОБА_2 360 грн. + ОСОБА_6 234,90 грн.) грн. (2218,61 грн. -1623,67 грн.). При цьому, позивачем самостійно сплачена сума визначеного податкового зобов'язання -594,94 грн. та штрафної (фінансової) санкції -1189,88 за вищеописаним порушенням по взаємовідносинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_6, що підтверджується платіжним дорученням №788 від 07.09.2010 р. (а.с.90 т.1).

Тобто, спору з приводу правомірності нарахування відповідачем суми податку в розмірі 594,94 грн. та штрафної (фінансової) санкції 1189,88 грн. позивач не зазначав, хоча податкове повідомлення -рішення оскаржене в повному обсязі.

Згідно пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Враховуючи вищеописане, суд дійшов висновку, що сума визначеного податку в розмірі 594,94 грн. та штрафної (фінансової) санкції -1189,88 грн. нарахована відповідачем правомірно, оскільки по господарським операціях з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 позивач повинен був як податковий агент перерахувати відповідний податок до бюджету.

В пункті 3.3.7 «перевірка правильності нарахування податку з доходів фізичних осіб по взаємовідносинах СТОВ «Манжурка»з ОСОБА_1»акту перевірки зазначено про те, що відповідно до п.1 наданого для перевірки договору фінансової допомоги від 10.04.06 р. ОСОБА_1 (позичкодавець) надає СГ ТОВ «Манжурка»у безвідсоткове користування строком на один рік фінансову допомогу в сумі 920000 грн. Перевіркою встановлено, що згідно даних касової книги та касових звітів позивача з період з 01.04.2007 р. по 30.06.2009 р. виплачено кошти у сумі 1078000 грн. Позивачем для перевірки надано прибутковий касовий ордер про надходження до каси позивача фінансової допомоги від ОСОБА_1 у сумі 249500 грн. Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що протягом 2007 р. позивачем виплачено ОСОБА_1 дохід в сумі 670500 грн. (920000 грн. -249500 грн.), що підлягає оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

На підставі таких висновків, відповідач визначив податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 118323,53 грн. (670500 грн. : 85 х 15).

Такі висновки відповідача суд оціню критично з огляду на наступне.

Позивач зазначає про те, що відповідач помилково не взяв до уваги договір між позивачем та ОСОБА_1 від 10.11.2001 р., оскільки правовідносини щодо надання грошових коштів в сумі 670500 грн. ОСОБА_1 відбулось саме на підставі договору від 10.11.2001 р. Як зазначає позивач, відповідач помилково взяв до уваги договір фінансової допомоги від 10.04.2006 р., який не був підписаний сторонами (а.с.91 т.1).

Згідно пункту 1.1 договору позички від 10.11.2001 р. позивач та ОСОБА_1 прийняли на себе зобов'язання надавати одне одному фінансову допомогу або грошові кошти в національній валюті (а.с.92-94 т.1), оригінал якого досліджувався судом. Пунктом 8 даного договору визначено, що строк дії договору до 01.01.2012 р.

Позивач не заперечував факт надання ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 670500 грн., проте зазначав, що дана допомога була надана саме на підставі договору від 10.11.2001 р., фінансова поворотна допомога.

Більш того, як встановлено під час судового засідання грошові кошти в сумі 670500 грн. були повернуті позивачу ОСОБА_1, що підтверджується прибутковим касовим ордером №717 від 31.12.2011 р. (а.с.21 т.2), що як на думку суду, виключає факт отримання ОСОБА_1 доходу, який повинен бути оподаткований позивачем.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення №0000402300/2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежом: податок з доходів найманих працівників в сумі 118918,27 грн. -за основним платежом та 237836,94 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями підлягає скасуванню в частині визнання податкового зобов'язання в сумі 118323,53 грн. за основаним платежом та 236647,06 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з вказаним у пункті 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 6 березня 2008 року № 2 (далі постанова Пленуму).

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (пп.3 п.1 постанови Пленуму).

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржувані рішення діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.

У відповідності до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з частиною третьою цієї ж статті, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач при звернення до суду сплатив судовий збір у розмірі 3,40 грн., що підтверджується платіжними дорученнями 781 від 06 вересня 2010 р. (а.с.2 т.1), враховуючи часткове задоволення позовних вимог поверненню з Державного бюджету підлягає 3,39 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 86, 94, 158, 163-165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Манжурка»до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування рішення задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції від 24 лютого 2010р. №0000392300/2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежом: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 136411,98 грн.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції від 24 лютого 2010р. №0000402300/2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежом: податок з доходів найманих працівників в частині 118323,53 грн. за основаним платежом та 236647,06 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Манжурка»судовий збір в розмірі 3,39 грн., зобов'язавши Головне управління Державної казначейської служби в Кіровоградській області стягнути 3,39 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Г.П. Нагібіна