Постанова № 26368170, 19.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/22645/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Буряк Т.М., відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р.

у справі № 2а-15052/09/0470

за позовом Приватного підприємства фірма «Патріарх»

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство фірма «Патріарх» (надалі -позивач, ППФ «Патріарх») звернулося до суду з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області (надалі -відповідач, Західно-Донбаська ОДПІ у Дніпропетровській області) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 р. (суддя -Р.А. Барановський), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.В. Юхименко, судді: Л.М. Нагорна, М.А. Руденко) позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області від 12.11.2009 р. № 0000552342/3.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої 29.04.2009 р. складено акт № 160/23/2-21924317 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів, зокрема, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 602 239,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2009 р., яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 204 478,00 грн., у т.ч. 602 239,00 грн. -основного платежу та 602 239,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення скарга позивача залишена без задоволення, а вказане рішення без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що кошти, внесені до реєстрації змін, пов'язані із збільшенням статутного фонду, є прямою інвестицією.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду.

Валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником у звітному періоді, вартості товарів (робіт та послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді (стаття 4 зазначеного Закону).

У підпункті 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону передбачено, що суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, у тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи не включаються до складу валового доходу платника податку.

Відповідно до пункту 1.28.2 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Згідно з статтею 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

Статутний капітал приватного підприємства формується за рахунок внесків засновників. Внески можуть бути зроблені грошовими коштами, цінними паперами, об'єктами інтелектуальної власності, іншими речами або майновими чи іншими відчужуваними правами, що мають грошову оцінку тощо. Статутний капітал приватного підприємства може становити будь-яку суму, яка має бути зазначена у статутних документах.

Рішення про внесення змін та доповнень до Статуту підприємства, відноситься до виключної компетенції власника підприємства.

Відповідно до статті 17 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»(надалі -Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, дані про розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), а також розмір сплаченого статутного фонду (статутного або складеного капіталу) на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування.

Разом з тим, порядок здійснення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, визначений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не містить вимоги до юридичної особи щодо надання будь-яких даних про сплату учасниками внесків до статутного фонду при проведенні державної реєстрації змін до установчих документів.

Отже, Закон зобов'язує підприємство зареєструвати рішення про зміну розміру статутного фонду, яке саме з цього моменту набирає юридичної сили і є підставою для відображення в бухгалтерському обліку відповідних господарських операцій, пов'язаних з цим, а не факту зміни (у цьому випадку збільшення) статутного фонду.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що кошти, отримані підприємством як додаткові внески, до моменту здійснення державної реєстрації змін до установчого документу (статуту), у якому саме і містяться відомості щодо розміру та порядку внесення вкладів до статутного фонду, не можуть бути визнані прямою інвестицією в емітовані таким підприємством корпоративні права у розумінні абзацу другого підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки такі права не можуть виникнути до набрання ними чинності цими змінами.

Даний висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постанові від 21.02.2012 р., прийнятій за результатами розгляду у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом ТОВ «Санаторій комплекс «Деренівська Купіль»до Ужгородської МДПІ у Закарпатській області, третя особа -управління ДКУ в Ужгородському районі Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права та привели до ухвалення незаконних судових рішень.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ч. 2 ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції у Дніпропетровській області задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 р. у справі № 2а-15052/09/0470 скасувати. Прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.