Постанова № 2636108, 04.03.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2008 № 45/12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Губенко Н.М.

суддів: Барицької Т.Л.

Ропій Л.М.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Малікова О.В. - юрисконсульт, дов. № 56 від 01.01.2008,

Яблонський Ю.А. - представник, дов. № 365 від 18.01.2008,

від відповідача - Михайлець О.В. - представник, дов. № 2/7817 від 04.12.2007,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця"

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.08.2007

у справі № 45/12 (Балац С.В.)

за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця"

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення 122900,00 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 22.01.2008 розгляд справи відкладено на 12.02.2008, а 12.02.2008 – на 04.03.2008.

Згідно зі ст.ст. 69, 99 ГПК України строк розгляду справи продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2007 у справі №45/12 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 105 517,18 грн. витрат, понесених на утримання та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, 1 055,17 грн. витрат по оплаті держмита, 101,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним; позивач виконав умови договору від 07.05.2003 № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг; відповідно до висновку судової економічної експертизи витрати позивача на утримання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за період з 01.01.2006 по 30.06.2006 документально підтверджуються в сумі 105 517,18 грн.; відповідач не підписував акти звірки та не відшкодував позивачеві витрати на зберігання, чим порушив п.п. 4.3, 4.4 договору від 07.05.2003, посилання відповідача на те, що відшкодування витрат повинно здійснюватись виключно в межах фактичного бюджетного фінансування судом не приймається, як таке, що не відповідає нормам ст. 625 ЦК України та Бюджетного кодексу України.

Позивач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2007 у справі № 45/12 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача податку на додану вартість в сумі 20 900,00 грн. з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача податку на додану вартість в сумі 20 900,00 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник стверджує про те, що оскаржуване рішення порушує права залізниці, оскільки відповідно до п.п. 3.1, 3.4, 4.4 договору від 07.05.2003 відповідач зобов’язаний відшкодовувати витрати на зберігання цінностей, повертати погоджений або із зауваженням кошторис витрат протягом 30 днів з моменту його отримання та проводити відшкодування витрат з урахуванням податку на додану вартість в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

На думку позивача, твердження суду про те, що нарахування податку на додану вартість в сумі 20 900,00 грн. документально та нормативно не підтверджується є безпідставним та необґрунтованим з тих підстав, що висновок судової економічної експертизи від 19.06.2007 містить тлумачення експертом змісту п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, хоча відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України "Про Конституційний суд України" від 16.10.1996 № 422-96-ВР це є виключно компетенцією Конституційного Суду України; згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування, а факт правомірності нарахування позивачем податку на додану вартість вже встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2004 та постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2004 у справі № 27/36т і постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2007 у справі № 27/43.

Відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 22.01.2008 позивач у письмовому поясненні від 06.02.2008 до апеляційної скарги зазначає про таке.

Пунктом 7.3.5 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97 зі змінами передбачено, що датою виникнення податкових зобов’язань при постачанні товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних грошових коштів є дата надходження таких грошових коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації в будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку по його зобов’язаннях перед бюджетом. Позивачем були складені податкові накладні, про нарахування податку на додану вартість в розмірі 20,9 тис. грн.

Таким чином, стверджує заявник, нарахування податку на додану вартість на загальну суму витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.01.2006 по 30.06.2006 здійснено на підставі Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, договору від 07.05.2003, у зв’язку з чим підлягають задоволенню, на думку заявника, позовні вимоги про стягнення податку на додану вартість в сумі 17 382,82 грн.

Заявник посилається на неврахування судом того, що позивачем понесені додаткові витрати, пов’язані з проведенням судової економічної експертизи, у зв’язку з чим на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сума вартості робіт по проведенню судової економічної експертизи в розмірі 4 396,80 грн.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи письмові пояснення позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред’явлено позов про стягнення з відповідача витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.01.2006 по 30.06.2006 в сумі 122 900,00 грн. на підставі положень ст.ст. 193 ГК України, ст.ст. 11, 509, 526, 530, 625, 947 ЦК України, ст.ст. 7, 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", умов договору від 07.05.2003.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами укладено договір № ПР/НР-03-01/НЮ-1744дг відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 07.05.2003, за яким позивач є зберігачем, а відповідач – комітетом.

Пунктом 4.3 договору від 07.05.2003 встановлено, що позивач надає відповідачу щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджуються актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою, а пунктом 4.4 договору від 07.05.2003 передбачено, що відшкодування витрат, з урахуванням податку на додану вартість, позивачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву відповідач здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат відповідно до п. 4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Позивачем додано до позовної заяви копії документів щодо витрат на утримання мобілізаційного резерву, які надсилались відповідачу, а саме: звіти про видатки на утримання мобілізаційного резерву за І, ІІ квартали 2006 р., півріччя 2006 р., розрахунки витрат до звітів, акти звірки взаєморозрахунків на утримання мобілізаційного резерву станом на 01.04.2006, 01.07.2006.

Також найменування статей витрат, сум витрат підтверджуються наявними у справі № 45/12 розрахунками до кошторису витрат на зберігання матеріалів державного резерву на Новомосковському шпалопросочувальному заводі та звітом за ІІ квартал 2006 р., розрахунком витрат на утримання мобілізаційного резерву по Симферопольській дистанції колії за березень 2006 р., червень 2006 р., розрахунком чисельності працівників для утриманні матеріалів мобілізаційного резерву по Симферопольській дистанції колії, розрахунками фактичних витрат на утримання мобілізаційного резерву по службі матеріально-технічного постачання за вказаний період, пояснювальними записками, витягами зі штатного розкладу виробничого штату відособленого структурного підрозділу служби матеріально-технічного постачання, табелями обліку робочого часу та складу заробітної плати, рахунками-фактур №№ 139 на оплату електроенергії, відомостями по амортизаційних відрахуваннях, нормованим завданням бригади на березень 2006 р., довідкою Новомосковського міського відділу земельних ресурсів від 19.01.2006 № 136 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, податковим розрахунком земельного податку на 2006 рік, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 20.02.2006, 16.06.2006, 06.07.2006.

Позивачем надано копії реєстрів № 63 від 13.04.2006, № 100 від 13.07.2006 про надсилання відповідачу документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2007 у справі № 45/12 для роз’яснення питань, що виникли під час розгляду справи, призначено судову економічну експертизу.

Відповідно до висновку № 2585 судової економічної експертизи у господарській справі № 45/12, складеного експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 19.06.2007, за наданими документами витрати позивача на утримання матеріальних цінностей державного матеріального резерву за період з 01.10.2006 по 30.06.2006 документально підтверджуються в сумі 105 517,18 грн.

Згідно з рахунком експертної установи № 1741/16 від 25.04.2007 вартість експертизи становить суму 4 396,80 грн., яка була сплачена позивачем за платіжним дорученням від 08.05.2007 № 1305.

Як вбачається з висновку експертизи № 2585, розбіжності між даними розрахунку позивача суми позову та даними висновку експерта полягають в тому, що позивачем включено до суми позову 20,9 тис. грн. податку на додану вартість, нараховану до суми витрат 104,0 тис. грн., а експертом, як зазначено в розділі В висновку експертизи, при визначенні розміру витрат на утримання матеріальних цінностей держрезерву враховувався податок на додану вартість по тих витратах, де цей податок сплачувався (нараховувався) у зв’язку з понесенням таких витрат, зокрема: споживання електроенергії, витрати на поточний ремонт.

Як вже зазначалось, пунктом 4.4 договору від 07.05.2003 сторони погодили умову про обов’язок відповідача відшкодовувати витрати (з урахуванням податку на додану вартість) позивачу в межах фактичних витрат.

Отже сторонами погоджено умову про відшкодування уже сплаченого позивачем податку на додану вартість, який підлягає відшкодуванню разом із іншими понесеними позивачем витратами та є частиною фактичних витрат.

Матеріалами справи не підтверджено того, що позивач за період з 01.01.2006 по 30.06.2006 внаслідок зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву поніс витрати по сплаті податку на додану вартість в сумі 20 900,00 грн. або, додатково до врахованої у висновку експерта № 2585 суми податку на додану вартість, поніс такі витрати в сумі 17 382,82 грн.

Оскільки порушень норм законодавства при визначенні понесених позивачем витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період із 01.01.2006 по 30.06.2006 в розмірі 105 517,18 грн. не встановлено, то апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 105 517,18 грн. витрат є такими, що відповідають нормам законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Оскільки позивачем надані докази сплати за проведення судової експертизи, то відповідно до ст. 49 ГПК України такі витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача в розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

Із доводами апеляційної скарги та, частково, із доводами письмового пояснення до апеляційної скарги, немає підстав погодитись, враховуючи наступні обставини.

Відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 2, 3, 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 у редакції, чинній на період з 01.01.2006 по 30.06.2006, якими встановлено вимоги до порядку визначення сум витрат, що підлягають відшкодуванню, у тому числі до розміру додаткових витрат, наведено формулу, за якою визначається сума витрат (Вз), що підлягає відшкодуванню, - не передбачено, що сплаті Держкомрезервом також підлягає сума податку на додану вартість, застосована підприємством, установою та організацією до загальної суми витрат.

Згідно з п. 3 Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, погодженого 17.01.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву та Укрзалізницею, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається у кошторисах з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, цього Порядку, на кожен рік з розбивкою по кварталах.

Зазначений кошторис на 2006 рік у матеріалах справи відсутній та сторонами не погоджений.

Вказаним Порядком також не передбачено обов’язок Держкомрезерву щодо сплати Залізниці застосованого останньою податку на додану вартість до загальної суми витрат.

У справі № 27/36 вирішено спір між позивачем та відповідачем про відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.10.2002 по 01.07.2003 та суми ПДВ до суми основного боргу, що стягнута на користь позивача за рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2002 у справі № 16/447, а у справі № 27/43 – за період протягом І – Ш кварталів 2004 р. У рішенні Господарського суму міста Києва від 28.01.2004 у справі № 27/36 зазначено про визнання відповідачем позовних вимог в частині 619,5 тис. грн., що становить суму ПДВ, розраховану із заборгованості, стягнутої у справі № 16/447; також вказано, що позивач сплатив ПДВ у розмірі 619,5 тис. грн. Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2004 у справі № 27/36т залишено без змін постанову від 19.03.2004 Київського апеляційного господарського суду у справі № 27/36т, якою рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2004 у справі № 27/36 залишено без змін, з тих підстав, що судами досліджені матеріали справи і фактичні обставини в повному обсязі. У постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2005 у справі № 27/43 зазначено, що суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про задоволення вимог позивача щодо стягнення 1 216 100 грн., які складають заборгованість відповідача по витратах позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, на підставі наданих позивачем первинних документів.

Наведене свідчить про те, що висновки у вказаних позивачем рішенні та постановах ґрунтуються на обставинах та матеріалах справ №№ 27/36, 27/43 і не стосуються періоду з 01.01.2006 по 30.06.2006, отже немає підстав для висновку, що зазначеними рішенням та постановами встановлені факти, які не підлягають доведенню у справі № 45/12 та звільняють позивача від доказування, у зв’язку з чим підстави для застосування ст. 35 ГПК України відсутні, враховуючи також, що ані рішенням та постановою у справі № 27/36, ані постановою у справі № 27/43 не визнано загальновідомим обов’язок відповідача у всіх випадках сплачувати позивачу крім витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, також застосований позивачем до загальної суми витрат податок на додану вартість.

Позивачем не надано доказів сплати податку на додану вартість у розмірі, що ним вимагається. Надані податкові накладні №№ 3/1, 3/2, 3/3, 3/4, 3/5, 3/6, 296, 34, 73 не свідчать про сплату позивачем зазначених сум податку на додану вартість. Крім того, у податкових накладних №№ 3/1, 3/2, 3/3, 3/4, 3/5, 3/6 не заповнені графи 4 – 6, хоча згідно з п.п. 12.3 – 12.5 чинного на час виписки податкових накладних Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованим Міністерством юстиції України 23.06.1997 за N 233/2037, зазначені графи підлягають заповненню, а у гр. 6 "Ціна поставки одиниці продукції без врахування ПДВ" податкових накладних №№ 296, 34, 73 вказано: 10 892,77, 3 705,51, 851,45, хоча позивачем здійснено безоплатне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Позивач безпідставно посилається на вказівки листів Укрзалізниці від 12.11.2002 № ЦЗП-6/891, 05.02.2003 № ЦЗ-1-11/183, 24.05.2004 № ЦЗЕ-11/1940, адже оскільки такі вказівки не погоджені з Державним комітетом України з державного матеріального резерву, то для останнього вони не є обов’язковими, а законодавством не надано право Укрзалізниці в односторонньому порядку регулювати умови щодо відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Додані до письмового пояснення позивача бланки акту звірки взаєморозрахунків на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву не мають будь-якої доказової сили, оскільки не мають фактичних даних, наявність яких необхідна для доказу відповідно до ст. 32 ГПК України.

Також безпідставним є посилання на додатки №№ 2, 3 до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей, оскільки Порядок було доповнено додатками 2 і 3 після 30.06.2006 постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2007 № 1276 та, крім того, наявний у зазначеному додатку 2 кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву передбачає його погодження з Державним комітетом з державного матеріального резерву, а, як вже зазначалось, погодження між сторонами кошторису витрат на період з 01.06.2006 по 30.06.2006 відсутнє, а додатком 3 встановлена калькуляція з надання послуг щодо зберігання 1 тонни зерна державного резерву (за місяць), проте позивачем не здійснювалось зберігання зерна.

Оскільки правовідносини сторін виникли внаслідок здійснення відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, то і спірні питання, виникаючі у процесі здійснення відповідального зберігання підлягають вирішенню із застосуванням норм Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 № 51/97, преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і регулює відносини в цій сфері, а також іншим законодавством, яке регулює правовідносини у сфері здійснення відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

У той же час згідно з преамбулою до Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97 цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, а пунктом 1.3 Закону визначено, що платник податку – це особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Таким чином, при встановленні розміру відшкодування витрат на зберігання позивачем цінностей мобілізаційного резерву немає підстав керуватись Законом України "Про податок на додану вартість" та виходити із намірів позивача у майбутньому сплатити податок на додану вартість, а також досліджувати правильність застосування позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже матеріали справи свідчать про те, що висновок про правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми 105 517,18 грн. відповідає нормам статей ГК України та ЦК України, зазначених позивачем у позовній заяві, у тому числі і ст. 947 ЦК України, частиною 3 якої передбачено, що при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому також належить враховувати норму ч. 1 ст. 904 ЦК України.

Як підтверджено матеріалами справи, позивачем не були здійснені витрати по сплаті грошових коштів у сумі податку на додану вартість, застосованого позивачем до загальної суми витрат, також інше не встановлено договором або законом.

У відзиві від 17.01.2007 на позовну заяву відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами і вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню. Складений сторонами акт звірки заборгованості від 29.03.2007 немає підстав визнати доказом погодження сторонами розміру фактичних витрат позивача по зберіганню цінностей мобілізаційного резерву, адже у цьому акті лише відображено заборгованість за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, що вказана позивачем у позовних заявах та зазначено, що стосовно цієї заборгованості триває розгляд заявлених позовних вимог, по яких не прийнято остаточного рішення, станом на 01.03.2007. Ані до часу складання зазначеного акту, ані після його складання відповідачем не надано суду документів згідно зі ст. 22 ГПК України, які свідчили б про зміну висновку відповідача щодо позову, викладеного ним у відзиві від 17.01.2007 на позовну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду першої інстанції із заявою та підтверджуючими документами про вирішення питання щодо розподілу господарських витрат в частині суми, сплаченої за проведення судової експертизи.

Згідно зі ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування рішенні суду першої інстанції відсутні, а зазначене рішення належить доповнити додатково пунктом про розподіл господарських витрат по оплаті судової експертизи.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2007 у справі №45/12 залишити без змін, доповнивши резолютивну частину пунктом наступного змісту:

"Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ 00034016) на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (49602, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 108; код 01073828; рахунок № 26006000012 у ДФ АБ „Експрес-Банк”, МФО 306964) 3 774 грн. 92 коп. витрат на проведення судової експертизи.”

2. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

3. Справу № 45/12 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Губенко Н.М.

Судді Барицька Т.Л.

Ропій Л.М.

05.03.08 (відправлено)