Постанова № 26356872, 04.10.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2012 року Справа № 2/59-75

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Сініцина Л.М.

при секретарі: Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача: Бачинський Я.Л., довіреність в справі

відповідача: не з'явився

третьої особи: Приймаченко А.О., довіреність в справі, Матвійчук Т.М., довіреність в справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Маневицьке лісове господарство"

на рішення господарського суду Волинської області від 16.02.10 р.

у справі № 2/59-75 (суддя Черняк Любов Олександрівна )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Феміда-Інтер"

до Черевахівської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Державне підприємство "Маневицьке лісове господарство"

про визнання права власності на нерухоме майно

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.02.2010р. по справі №2/59-75 позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Феміда-Інтер" до Черевахівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно задоволено.

Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Феміда-Інтер" право власності на самочинно збудовані мисливський будиночок №4 площею 126,3 кв. м. та баню площею 69,2 кв. м., які знаходяться по вул. 1-го Травня, 26 "а" в с. Софіянівка Маневицького району Волинської області.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідно до п. 5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

У ст. 99 Земельного кодексу України наведений перелік видів права земельного сервітуту, який не є вичерпним. Власники або користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення й інших земельних сервітутів, як зазначено в п. 3 даної статті.

Пунктом 1 ст. 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно висновку творчої архітектурно-проектної майстерні "Волиньархпроект"про відповідність дійсним державним будівельним, санітарно-гігієнічним та протипожежним нормам самочинно побудованих мисливського будинку №4 та бані по вул.. 1-го Травня, 26а в с.Софіянівка Маневицького району Волинської області (Державна ліцензія на виконання спеціалізованих видів робіт у проектуванні та будівництві, серія АВ №146218), планування, конструктивні елементи та габарити приміщень самочинно побудованих мисливського будинку №4 (Е-1) та бані (Д-1) по вул. 1-го Травня, 26а в с. Софіянівка Маневицького району Волинської області згідно з вимогами ДМН В.2.2-9-99 "Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення", ДБН В.1.1-7-2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва", ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова місцевих і сільських поселень" відповідають дійсним державним будівельним, санітарно-гігієнічним та протипожежним нормам.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про підставність позовних вимог позивача - товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Феміда-Інтер".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням особа, яка не брала участі у справі Державне підприємство "Маневицьке лісове господарство" 09.07.12р. звернулась до суду з апеляційними скаргами від 02.07.12р. №8/810 (вх№1657/12) від 18.07.12р. №8/901.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2012р. вказані апеляційні скарги особи, яка не брала участі у справі Державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" об'єднано в одне провадження у справі №2/59-75, оскільки останні є ідентичними за змістом.

Державне підприємство "Маневицьке лісове господарство" в апеляційних скаргах просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовної заяви.

Мотивуючи апеляційні скарги, ДП "Маневицьке лісове господарство" зазначає, що рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2010р. є незаконним та необгрунтованим і таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зокрема, скаржник в обґрунтування апеляційних скарг посилається на те, що суд не взяв до уваги, що у договорі про сервітутне землекористування від 20.01.2004 року № 9 зазначено, що сервітутне землекористування встановлюється для будівництва та обслуговування виробничих, житлових будівель та споруд (п. 4.1. Договору), що не дає підстав для звернення до суду за нормами ст. 376 ЦК України.

Крім того, судом не досліджено факт щодо здачі в експлуатацію збудованих будівель. Відповідно до п.2 ч.3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

У ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи містобудування" зазначено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

"Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. № 1243 визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до нормативних вимог. До складу цієї комісії включаються посадові особи державного архітектурного контролю і нагляду, санітарно-епідеміологічної, державної екологічної, пожежної, інших служб, в обов'язки яких входить перевірка дотримання архітектурних, державних будівельних норм і правил, санітарних, пожежних норм, природоохоронного законодавства при будівництві будівлі. За умови дотримання всіх цим норм і правил державна комісія має право прийняти об'єкт в експлуатацію про що скласти акт, який підлягає затвердженню виконавчим комітетом міської ради. Вказана державна комісія несе відповідальність за відповідність прийнятого нею об'єкта архітектури будівельним, архітектурним, санітарним екологічним нормам.

Таким чином, як вважає скаржник, на момент винесення судового рішення в ТзОВ фірма "Феміда-Інтер" був відсутній державний акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, що унеможливлює встановити чи придатний спірний об'єкт нерухомого майна до експлуатації.

Крім того, на думку скаржника, твердження суду про те, що доказом того, що позивач самочинним будівництвом не порушує прав інших осіб є договір від 20.01.2004 року, є надуманим, оскільки в договорі від 20.01.2004 року в розділі 4 зазначено, що категорія земель за основним цільовим призначенням - землі лісового фонду. Тобто, земельна ділянка яка знаходиться за адресою: землі за межами населених пунктів біля с. Софіянівка, Черевахівської сільської ради Маневицького району Волинської області, господарський двір Соф'янівського лісництва Маневицького держлісгоспу квартал 38 виділ 15 є землі лісового фонду і ДП «Маневицьке ЛГ» має право на постійне користування цією земельною ділянкою на підставі державного акта серія ЯЯ № 39598 від 18.10.11 року, а на момент розгляду справи - на підставі картографічних матеріалів. Пунктом 5 прикінцевого положення Лісового Кодексу України зазначено, документами, що підтверджують право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Також, скаржник звертає увагу на те, що баня, яка знаходиться по вул. 1-го Травня, 26а в с. Софіянівка Маневицького району Волинської області, право власності на яку визнано за ТзОВ фірма "Феміда-Інтер", була побудована іще приблизно у 1975-1980 роках і на даний час знаходиться на балансі ДП "Маневицьке лісове господарство" під інвентарним номером 8007503.

У письмовому відзиві №193/01-12 від 11.09.2012р. на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

В судовому засіданні 12.09.12р., до початку розгляду справи по суті, апелянт (особа, яка не брала участі у справі Державне підприємство "Маневицьке лісове господарство") подав клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Черевахівської сільської ради, оскільки приміщення бані, яке знаходиться на території Черевахівської сільської ради і за рішенням господарського суду Волинської області від 16.02.10р. передане у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Феміда-Інтер" є державною власністю в особі Державного агентства лісових ресурсів і перебуває у користуванні ДП "Маневицьке лісове господарство".

Відповідно до ст. 27 ГПК України та п. 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N18 (із змінами внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 3) ухвалою суду від 12.09.12р. судова колегія залучила в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ДП "Маневицьке лісове господарство".

Представники третьої особи в судовому засіданні 04.10.12р. підтримали доводи апеляційної скарги. Вважають, що рішення суду першої інстанції від 16.02.2010р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просять його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні 04.10.12р. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 16.02.2010р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання 04.10.12р. не з'явився, про час, день та місце слухання повідомлявся належним чином, однак у своєму відзиві від 11.09.2012р. №193/01-12 просив розглядати справу за відсутності представника Черевахівської сільської ради.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача та за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників третьої особи та позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2010 року у справі №2/59-75 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2004 року між Маневицькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Феміда-Інтер" укладено договір про сервітутне землекористування (далі - Договір) (8-10,т.1).

Даний договір зареєстровано у Маневицькій райдержадміністрації 20.01.04р. за №7 про що у книзі реєстрації Договорів про земельний сервітут та сервітутне користування вчинено запис начальника Маневицького районного відділу земельних ресурсів Левчик І.О.

Відповідно до п.п. 1.1 Договору власник на підставі діючого Положення про порядок визначення плати за земельним сервітут, ст.84 п. 4 г та ст.99 п.з) Земельного кодексу України, розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18 липня 2003 року №243 та від 20 січня 2004 року №9 "Про встановлення земельного сервітуту" встановлює сервітутне землекористування (обмежене платне користування) на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: землі за межами населених пунктів біля с.Софіянівка Черевахівської сільської ради Маневицького району Волинської області, господарський двір Соф'янівського лісництва Маневицького держлісгоспу квартал 38 виділ 15.

Сервітутне землекористування встановлюється на земельну ділянку площею 3200 м.кв. (п.п. 1.2. Договору).

Згідно п.п. 2.1. сервітутне користування встановлюється терміном на 20 років.

Підпунктом 4.1. Договору визначено, що сервітутне землекористування встановлюється для будівництва та обслуговування виробничих, житлових будівель та дворів.

Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі лісового фонду.

КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" станом на 11.02.2009р. виготовлено технічний паспорт на баню, яка знаходиться за адресою: с.Софіянівка Маневицького району, вул. 1 травня, 26а (а.с.11-17,т.1).

КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" станом на 09.09.2009р. виготовлено технічний паспорт на мисливський будинок №4, який знаходиться за адресою: с.Софіянівка Маневицького району, вул. 1 травня, 26а (а.с.18-24,т.1).

Згідно висновку оцінювача про вартість оцінки, вартість самочинно збудованого мисливського будинку №4 становить - 93 130,00 (дев'яносто три тисячі сто тридцять грн. 00 коп.), бані - 69 097,00 (шістдесят дев'ять тисяч дев'яносто сім грн. 00 коп.) (а.с.25,а.с.26,т.1).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно пункту 4.1. Договору про сервітутне землекористування від 20.01.2004р., земельний сервітут був встановлений для будівництва та обслуговування виробничих, житлових будівель та дворів.

Згідно із ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" (яка діяла на час виникнення правовідносин) забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, з наведеного випливає, що до початку здійснення будівництва, особа, яка бажає здійснити таке будівництво, зобов'язана, окрім отримання прав на земельну ділянку, дотримуватись порядку будівництва спірних об'єктів нерухомості, тобто зобов'язана отримати дозвільну документацію на будівництво цих об'єктів.

В матеріалах справи, відсутні будь-які докази розроблення та затвердження проектної документації органами архітектури на будівництво нерухомого майна у вигляді мисливського будинку №4 та бані (згідно з предметом спору) та дозволів на виконання будівельних робіт і будівництво.

Таким чином, наведеним вище спростовуються доводи скаржника, щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках ст. 376 ЦК України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

Частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З наведеного випливає, що позивач у спорах про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинен довести, зокрема, наявність його права на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно, відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам та придатність його для експлуатації за призначенням, наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування та той факт, що самочинне будівництво не порушує права інших осіб.

Згідно висновку творчої архітектурно-проектної майстерні "Волиньархпроект" про відповідність дійсним державним будівельним, санітарно-гігієнічним та протипожежним нормам самочинно побудованих мисливського будинку №4 та бані по вул.. 1-го Травня, 26а в с.Софіянівка Маневицького району Волинської області (Державна ліцензія на виконання спеціалізованих видів робіт у проектуванні та будівництві, серія АВ №146218), планування, конструктивні елементи та габарити приміщень самочинно побудованих мисливського будинку №4 (Е-1) та бані (Д-1) по вул.. 1-го Травня, 26а в с. Софіянівка Маневицького району Волинської області згідно з вимогами ДМН В.2.2-9-99 "Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення", ДБН В.1.1-7-2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва", ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова місцевих і сільських поселень" відповідають дійсним державним будівельним, санітарно-гігієнічним та протипожежним нормам (а.с.30-36,т.1).

Комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" на приміщення бані площею 69,2 кв.м. та приміщення мисливського будинку №4 площею 126,3 кв.м., розташованих в с. Софіянівка по вул. 1-го Травня, 26а Маневицького району Волинської області, виготовлено технічні паспорти на об'єкти нерухомого майна (а.с.11-17,а.с.18-24,т.1).

Разом з тим, як вбачається з письмового пояснення Черевахівської сільської ради з приводу позовної заяви ТзОВ "Феміда-Інтер" про визнання права власності на нерухоме майно, у 2005 році ТзОВ "Феміда-Інтер" за власний рахунок розпочало будівництво на вказаній вище ділянці об'єктів нерухомості - мисливського будинку № 4 площею 126,3 кв.м. та бані площею 69,2 кв. м. Усі об'єкти нерухомості зводилися працівниками підприємства. Спорудження мисливського будинку №4 та бані проведено з дотриманням будівельних, протипожежних, санітарних та екологічних норм та правил за кошти ТзОВ "Феміда-Інтер". ТзОВ "Феміда-Інтер" добросовісно та своєчасно вносить плату за сервітутне землекористування земельною ділянкою, на якій розташовані вищезазначені об'єкти нерухомості, сплачує податки за землю, проводить оплату за електроенергію. Визнання права власності на самочинно збудовані будівлі ніяким чином не порушують права будь - яких інших осіб (а.с.41-42,т.1).

Таким чином, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, судова колегія приходить до висновку про додержання позивачем цільового призначення та дозволеного використання наданої йому земельної ділянки, а також відсутність порушення прав інших осіб в контексті ч. 5 ст. 376 ЦК України.

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (частина 2 статті 402 цього Кодексу).

Статтею 99 Земельного кодексу України наведений перелік видів права земельного сервітуту, який не є вичерпним. Власники або користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення й інших земельних сервітутів, як зазначено в п. 3 даної статті.

З матеріалів справи вбачається, що 20 січня 2004 року у Маневицькій райдержадміністрації зареєстровано договір про сервітутне землекористування, заключений між Маневицькою районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Феміда-Інтер". Згідно цього договору для ТзОВ "Феміда-Інтер" встановлено сервітутне користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: землі за межами населених пунктів біля с. Софіянівка Черевахівської сільської ради Маневицького району Волинської області, господарський двір Соф'янівського лісництва Маневицького держлісгоспу квартал 38 виділ 15. Згідно розпорядження Маневицької районної державної адміністрації Волинської області від 20 січня 2004 року № 9, сервітутне землекористування встановлено на земельну ділянку площею 3200 м.кв. терміном на 20 років.

Відповідно пункту 4.1. Договору про сервітутне землекористування, земельний сервітут був встановлений для будівництва та обслуговування виробничих, житлових будівель та дворів.

Тобто, власник земельної ділянки та землекористувач дійшли згоди про те, що на земельній ділянці площею 3200 м. кв., на яку встановлено земельний сервітут, землекористувач має право будувати та обслуговувати виробничі та житлові будівлі.

Абзацом 3 пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів.

Так, рішенням господарського суду Волинської області від 16.02.2010р. по справі №4/26-92 в позові Державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" до Маневицької районної державної адміністрації, до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Феміда-Інтер" про визнання договору про сервітутне землекористування від 20.01.2004р. № 7 недійсним відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили.

В рішенні зазначено, що із листа - повідомлення державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" від 8.12.2003р. № 2008, підписаного директором підприємства З. Б. Колісником та скріпленого печаткою підприємства, останній не заперечує про заключення земельного сервітуту між Маневицькою районною державною адміністрацією та ТзОВ «Феміда- Інтер» на земельну ділянку площею 0,32 га на території господарського двору Соф'янівського лісництва Маневицького лісового господарства квартал 38, виділ 15 в межах Черевахівської сільської ради.

Окрім цього, в акті вибору та обстеження земельної ділянки для будівництва трьох мисливських будинків та їдальні на території Софіянівського лісництва від 22 січня 2004 року зазначається, що в склад комісії, яка проводила обстеження земельної ділянки передбаченої для будівництва трьох мисливських будинків і їдальні на території господарського двору Софіянівського лісництва Маневицького держлісгоспу був включений і директор Маневицького лісгоспу. Акт підписаний директором Маневицького лісгоспу З. Б. Колісником та скріплений печаткою підприємства.

Додаток до архітектурно-планувального завдання № 15 від 11.03.2004 року, також погоджений та підписаний директором Маневицького лісгоспу З. Б. Колісником, скріплений печаткою підприємства.

Тобто, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ДП "Маневицьке лісове господарство" надала згоду на укладення між Маневицькою районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Феміда-Інтер" договору про сервітутне землекористування щодо будівництва та обслуговування виробничих, житлових будівель та дворів.

Доводи апелянта про те, що лист - повідомлення державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" від 08.12.2003р. №2008, підписаного директором підприємства З. Б. Колісником та скріпленого печаткою підприємства, останній не заперечує про заключення земельного сервітуту між Маневицькою районною державною адміністрацією та ТзОВ "Феміда- Інтер" на земельну ділянку площею 0,32 га на території господарського двору Соф'янівського лісництва Маневицького лісового господарства квартал 38, виділ 15 в межах Черевахівської сільської ради, підписаний неуповноваженою особою не підтверджуються належними доказами та спростовуються викладеним вище.

Таким чином, позивач правомірно здійснює сервітутне землекористування земельною ділянкою площею 3200 м.кв., яка знаходиться за адресою: землі за межами населених пунктів біля с. Софіянівка Черевахівської сільської ради Маневицького району Волинської області, господарський двір Соф'янівського лісництва Маневицького держлісгоспу квартал 38, виділ 15, згідно якого сервітутне землекористування встановлено для будівництва та обслуговування виробничих, житлових будівель та дворів.

Окрім того, суд у відповідності до ст. 38 ГПК України та п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. " Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" з метою з'ясування кому належить спірне майно - баня, витребовував у Державного агентства лісових ресурсів України відомості (архівну довідку), щодо того кому належить спірне нерухоме майно - баня.

Державне агентство лісових ресурсів України надало копію листа від 27.09.12р. №12-06/5178-12 про те, що баня (інвентарний номер 8007503, реєстраційний номер 00991545.7.ААА ДГА 369), яка знаходиться за адресою: 1-го Травня, 26 "а" с. Софіянівка Маневицького району Волинської області, є власністю держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, побудована балансоутримувачем Державним підприємством "Маневицьке лісове господарство" у 1980 року та рахується на балансі лісгоспу, однак підтверджуючі документи відсутні.

Відповідно абзацу 2 до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23 березня 2012 року N 6 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Достовірність - це властивість доказу, яка характеризує його точність, правильність відображення обставин, що входять до предмета доказування. Оцінити достовірність доказів - означає виявити відповідність дійсності відомостей про факти.

Таким чином, судова колегія не приймає до уваги лист від 27.09.12р. №12-06/5178-12, оскільки даний доказ не є належним, який мав би підтверджувати факт наявності права власності у держави на спірний об'єкт.

Разом з тим, з матеріалів справи, зокрема з інвентаризаційних описів основних засобів, місцезнаходження яких с. Софіянівка Маневицького району Волинської області, наданих апелянтом, вбачається, що станом на 01.11.2004р. на балансі апелянта - ДП "Маневицьке лісове господарство" знаходиться дві бані: баня вартістю 6480грн. та баня вартістю 27329,00грн. (а.с.17-18,т.2), станом на 25.12.2006р. знаходиться дві бані: баня вартістю 6480грн. та баня вартістю 27329,00грн. (а.с.23,т.2), станом на 01.08.2007р. знаходиться дві бані: баня вартістю 6480грн. та баня вартістю 27329,00грн. (а.с.24-25,т.2), станом на 01.11.2008р. знаходиться дві бані: баня вартістю 6480грн. та баня вартістю 27329,00грн. (а.с.9-10,т.2), станом на 02.03.2009р. знаходиться дві бані: баня вартістю 6480грн. 27329,00грн. (а.с.11-12,т.2), станом на 01.11.2010р. знаходиться дві бані: баня вартістю 6480грн. 27329,00грн. (а.с.13-14,т.2), станом на 05.09.2011р. знаходиться дві бані: баня вартістю 6480грн. та баня вартістю 27329,00грн. (а.с.15-16,т.2).

Однак, апелянтом не надано суду доказів того, що саме баня вартістю 6480грн., а не баня вартістю 27329,00грн., є предметом спору, як і не надано доказів того, що баня є власністю держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Окрім того, згідно інвентарної карточки №104 обліку основних засобів площа бані, яка, як стверджує апелянт, є власністю держави, - 20,2 кв. м. (а.с.97,т.1), а згідно технічного паспорту на баню, яка знаходиться за адресою: вул. 1-го Травня, 26 "а", с. Софіянівка Маневицького району Волинської області, виданого Комунальним підприємством "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", загальна площа бані становить 69,2 кв.м. (а.с.11-17,т.1), тобто відсутні підстави однозначно стверджувати, що баня, яка на думку апелянта є власністю держави, це є баня, на яку позивач просить визнати право власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.99,101,103,105 ГПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Волинської області від 16.02.2010 року залишити без змін, а апеляційні скарги третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "Маневицьке лісове господарство" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.