Постанова № 26353276, 27.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 вересня 2012 року 10:20 № 2а-11441/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача -Сапегін В.В., Сапегін В.В. (довіреність від 28.07.2011 р.)

від відповідача -Максименко С.П. (довіреність від 11.06.2012 р. № 2540/9/10-006)

від третьої особи -не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Імперія води Україна»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПСтретя особаТовариство з обмеженою відповідальністю «Укртрейдком»про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 13.04.2012 № 0000162260 та № 0000152260,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень від 13.04.2012 р.:

- № 0000162260, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на 150926 грн. за основним платежем та на 37732 грн. за штрафними санкціями,

- № 0000152260, відповідно до якого, за порушення п. 22.4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток»на 173565 грн., які прийняті за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Укртрейдком».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки сформовані у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи, порушеної за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України щодо директора ТОВ «Укртрейдком».

У той же час, як зазначає позивач, (1) в даному випадку перевірка позивача проведена на підставі постанови слідчого, а отже в силу приписів п. 86.9. ПК України спірні рішення не можуть прийматися, а статус матеріалів перевірки визначається КПК України. В даному випадку спірні рішення, як зазначає позивач, могли бути прийняті, з урахуванням положень п/п. 54.3.2., п. 58.4. ПК України, - після набрання законної сили вироком суду по кримінальній справі.

Окрім того, як зазначає позивач, (2) висновки акту перевірки та податкове повідомлення-рішення № 0000162260, щодо донарахування податку на прибуток, ґрунтуються на законі, який втратив чинність, а саме -на положеннях Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у той час, коли спірні операції проводились та відображались в обліку в період дії ПК України, що вже само по собі, на думку позивача, свідчить про незаконність цього рішення.

Щодо суті спірних операцій з контрагентом, позивач зазначає, що спірні операції фактично виконані, що оформлено відповідними первинними документами. Наведене, як і наступний рух товарів, підтверджений документально, свідчить про реальність поставки що, як зазначає позивач, свідчить про необґрунтованість висновків акту перевірки та спірних рішень.

ДПІ з підстав, викладених в акті перевірки, вважає спірне рішення законним та обґрунтованим та просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на факт порушення кримінальної справи відносно директора контрагента позивача.

Направлена третій особі ухвала суду про залучення в якості третьої особи, про її виклик до суду та про витребування документів не вручена поштою з незалежних від суду причин (за закінченням терміну зберігання) у зв'язку з чим та виходячи з положень абз. 2 ч. 3 ст. 167, ч. 4 ст. 33, ч. 11 ст. 35 КАС України третя особа вважається належним чином повідомленою про розгляд справи.

Проте, третя особа в судове засідання не з'явилася, поважних причин неявки у судове засідання не повідомила, виходячи з чого, з урахуванням строків розгляду справи, беручи до уваги відсутність третьої особи за місцезнаходженням (10.05.2012 до ЄДР внесено інформацію щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу), судом ухвалено розглядати справу за відсутності третьої особи.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 27.09.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Імперія Води Україна»(код 37371905; 04210, м. Київ, Оболонський район, пр.-т Г. Сталінграда, 6, корпус 4, офіс 1) по дотриманню вимог податкового законодавства під час взаємовідносин з ТОВ «Укртрейдком»(код 37701730; 01103, м. Київ, Печерський район, Залізничне шосе, 47) у 2011 році.

За результатами перевірки складено акт від 06.04.2012 р. № 95/22-6/37371905 (далі -Акт перевірки).

Із вступної частини акту вбачається, що перевірка проведена відповідно до постанови слідчого та згідно ст.ст. 78, 79,20, 82 ПК України (без деталізації пунктів та підпунктів підстав проведення перевірки).

У п. 3.1. Акту перевірки щодо податку на прибуток зазначено, що за змістом постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 06.01.2012 р. про призначення позапланової перевірки позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Укртрейдком»за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., встановлено, що «в провадженні СВ ПМ ДПІ у Соломянському р-ні м. Києва перебуває кримінальна справа № 79-00227 порушена за ознаками скоєння злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 та ч. 3 ст. 212 КК України. Проведеними заходами по вказаній кримінальній справі встановлено, що директор та засновник ТОВ «Укртрейдком»громадянин ОСОБА_3 зареєстрував вищевказане підприємство за грошову винагороду, без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. 26.12.2011 р. проведений обшук за адресою офісного приміщення «конвертаційного центру»в ході якого поміж багатьох інших печаток, було вилучено печатку ТОВ «Укртрейдком».

В контексті наведеного ДПІ в Акті перевірки також зазначає, що на порушення п/п. 139.1.9. ПК України, позивачем до складу витрат операційної діяльності віднесено витрати в сумі 754628,73 грн., що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Зокрема, ДПІ зазначає, що договір поставки № 220711 від 22.07.2011 р., укладений між ТОВ «Імперія Води України»та ТОВ «Укртрейдком», містить реквізити позивача, як платника ПДВ, а саме -ІПН та № свідоцтва платника податків. Окрім того, як зазначає по суті ДПІ в Акті перевірки, рахунки-фактури від контрагента підписані невизначеною особою (відсутнє П.І.Б.), видаткові накладні контрагента підписані нібито директором ОСОБА_3

В Акті також зазначається, що додатково із змісту постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 08.02.2012 р. про порушення кримінальної справи № 79-00227 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 305 КК України за фактом створення ТОВ «Укртрейдком»встановлено, що в період 2010 -2011 р. ТОВ «Укртрейдком»«використовувалось групою осіб у злочинних схемах, спрямованих на надання діючим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з незаконного переведення безготівкових коштів в готівку, що призводило до неправомірного зменшення останніми обсягів оподаткування, внаслідок безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Директор контрагента, як зазначається в Акті перевірки, згідно з протоколом допиту свідка зазначив, що зареєстрував підприємство за 500 грн., не планував здійснювати господарську діяльність, бухгалтерський та податковий облік не вів та нікого на це не уповноважував, ніяких угод, бухгалтерських документів не оформлював.

Отже, як зазначається в Акті перевірки, правочин між зазначеними сторонами не спричинили настання реальних наслідків, є нікчемними, первинні документи у зв'язку з вищенаведеним не є юридично значимими документами та не можуть бути підставою для відображення відповідних наслідків в бухгалтерському та податковому обліку.

Виходячи з цього, ДПІ прийшла до висновку про заниження позивачем податку на 173565 грн. за 3 кв. 2011 р.

Щодо ПДВ встановлено завищення податкового кредиту за липень, серпень, вересень 2011 року на загальну суму 150926 грн., у т.ч.: липень 2011 р. -52571 грн., серпень 2011 р. -73264 грн., вересень 2011 р. - 25091 грн.

Висновки щодо ПДВ ґрунтуються на тих же обставинах, що і відносно нарахування податку на прибуток.

Щодо обставин взаємовідносин позивача із зазначеним контрагентом, під час розгляду справи встановлено, що 22.07.2011 р. між сторонами укладено договір поставки № 220711, відповідно до якого ТОВ «Укртрейдком»(продавець) поставляє позивачу товари в асортименті.

Базис поставки -EXW (франко-склад), що не передбачає участі позивача у транспортних взаємовідносин у зв'язку з поставкою товару.

У реквізитах позивача у договорі від 22.07.2011 р. визначено номер свідоцтва платника ПДВ 100308403 та ІПН 373719026546.

В контексті наведеного та щодо доводів ДПІ в Акті перевірки відносно того, що позивач був зареєстрований платником ПДВ лише 26.07.2011 р., слід зазначити, що відповідно до копії свідоцтва № 100345273, оригінал якого оглянуто в судовому засіданні, позивач є платником ПДВ з 04.11.2010 року та зазначене свідоцтво видано 26.07.2011 р. у зв'язку з перереєстрацією попереднього свідоцтва № 100308403, номер якого і відображено у договорі, що відповідає тим реєстраційним даним, які були наявні відносно позивача на момент укладення договору та спростовує доводи ДПІ відносно того, що позивач не був платником ПДВ на момент укладання договору.

За договором виставлено рахунки:

- від 22.07.2011 р. щодо поставки: шафи управління фонтаном, насадки латунь, трубопроводу з'єднувального, підводного кабельного вводу, арматури, трансформатор на суму 315 425,60 грн. з ПДВ,

- від 01.08.2011 р. на поставку продукції: клапани, донні зливи, крани шарові, задвижки, труб різних діаметрів, труб, муфт, перехідників, редукції, трійників, кутків, ніпель, клей, очисників, кабелів і т.п. продукції на суму 185740,81 грн. з ПДВ,

- від 10.08.2011 р. на поставку насадок, світильників, насосів, кластерів, трансформаторів, і т.п. продукції в асортименті на суму 253840,94 грн. з ПДВ.

На ці ж дати оформлено видаткові накладні на ті самі суми щодо поставки тієї самої номенклатури, що і у рахунках.

Окрім того, згідно видаткових накладних від 01.09.2011 р. поставлено насадки на суму 20529,38 грн. з ПДВ, фонтанні насадки, світильники, кластер, труби, силові кабелі, шафа управління і т.п. продукція в номенклатурі на суму 58616,33 грн. з ПДВ, фонтанна насадка, насоси на суму 40806,65 грн. з ПДВ, шафа управління фонтаном на суму 30594,76с грн., всього на загальну суму 150 547,12 грн. з ПДВ - 25091,19 грн.

За наведеними операціями видано податкові накладні від 22.07.2011 р. відповідно до наведеного рахунку та накладної на ту ж суму, від 01.08.2011 р. згідно наведеного рахунку та накладної, від 10.08.2011 р. згідно наведеного рахунку та накладної, та від 01.09.2011 р. на суми, наведені у наведених вище видаткових накладних.

Зазначені накладні, які видані за правилом першої події «поставка», відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Розрахунки проведено: 08.08.2011 р. на суму 157712,80 грн. з ПДВ, 09.08.2011 р. на суму 157712,80 грн., 17.08.2011 р. -253840,94 грн., 08.09.2011 р. на суму 100000 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними доручення з відміткою банку про проведення.

Щодо обліку та руху товарів за спірними операціями позивачем надано картку рахунку 631 за 3 квартал 2011 року, картка рахунку 6415 за липень 2011 р., за серпень 2011 р., за вересень 2011 р., картки рахунків 703, 702, 361.

Щодо подальшого використання придбаної продукції, позивачем надано договір підряду від 24.05.2011 р. № 240511 з ТОВ «МУР»(Вінниця), щодо виконання позивачем комплексу робіт по поставці та встановленню обладнання для трьох фонтанів, перед мерією м. Вінниці. До цього договору надано додаток № 1. Щодо використання придбаного обладнання та його виростання при виконанні робіт, позивачем до матеріалів справи залучено довідку ф. № КБ-3.

Крім того, позивачем надано договір № 392 від 05.08.2011 р. з ПАТ «Київгаз»щодо поставки позивачем обладнання для фонтану, виконання монтажних та пуско-налагоджувальних робіт даного обладнання, до якого надано додаток та акт від 25.10.2011 р. щодо виконання робіт.

Позивачем також надано договір поставки № 394-11/24 від 16.08.2011 р., укладений з СТГЛ Південна залізниця, на поставку комплектуючих для фонтанів.

Окрім того, позивачем надано договір № 16 від 12.09.2011 р. з відокремленим підрозділом СТГО «Південна залізниця»на поставку фонтанного обладнання, до якого залучено специфікації. Такого ж роду договір від 29.08.2011 р. № 1850д укладено позивачем з ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»до якого також надано специфікацію на товар.

Щодо виконання операцій стосовно подальшого руху товарів, позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, картки рахунків.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

(1) Відповідно до п. 78.1.11 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі отримання податковим органом постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Наведене положення не містить вказівки на коректно визначених статей КК України за ознаками вчинення злочину за якими має бути порушено кримінальну справу та доручено провести податкову перевірку.

Згідно з п. 86.9 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Виходячи із змісту, суті і призначення цієї норми, умови застосування цієї норми щодо не надіслання податкових повідомлень застосовуються у разі, якщо перевірка призначена відповідно до вимог КПК України або закону про оперативно-розшукову діяльність.

Ця норма не містить приписів, що призначення такої перевірки повинно бути пов'язано із вчиненням злочинів за конкретно визначеними статтями КК України або з конкретно визначеним предметом вчиненого злочину. Ця норма не містить вказівки, що певна кримінальна справа повинна бути порушена відносно конкретного платника податків або посадових осіб підприємства, щодо якого призначена податкова перевірка. В даному випадку, при застосуванні цієї норми має значення факт призначення слідчими органами перевірки стосовно конкретного платника податків, за результатами якої платнику може бути розраховано грошове зобов'язання.

В силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України дана норма не підлягає розширеному тлумаченню, на чому фактично наполягає відповідач у даній справі зазначаючи, що дана норма застосовується у разі якщо кримінальна справа порушена відносно платника податків (посадових осіб підприємства), що перевіряється, та перевірка стосується податків і зборів, оскільки приписи п. 86.9. ПК України не містять таких положень.

В даному випадку зазначена норма є спеціальною щодо обставин, з якими пов'язано її застосування, та дій податкового органу, що вчиняються за наявності таких обставин у зв'язку з проведенням перевірки, а отже наведена норма підлягає застосуванню за принципом «так як є».

При цьому, суд зазначає, що у разі у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ПК України, п/п. 4.1.4. ПК України).

В даному випадку, як встановлено судом, перевірка проводилась на підставі рішення слідчого про проведення перевірки конкретного платника податків - позивача. Відтак, враховуючи що обставини перевірки відповідають умовам застосування п. 86.9 ПК України та ДПІ не надано доказів ухвалення вироку суду та набрання ним законної сили на час ухвалення оскаржуваних рішень, ДПІ не мала правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень, а відтак вони є протиправними та вже з цих підстав підлягають скасуванню, як прийняті передчасно.

(2) Виходячи із суті спірних операцій та щодо підстав формування витрат та податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Так, проаналізувавши положення:

- Податкового кодексу України (щодо оподаткування прибутку підприємств, щодо формування витрат), а сам: п/п. 14.1.27. (щодо визначення терміну «витрати»), п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 134.1.1. (щодо об'єкту оподаткування); п. 138.1. (щодо складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування), п/п. 14.1.228. (щодо визначення поняття собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 138.2. (щодо визнання витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат), п/п. 138.4. (щодо періоду визнання витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 137.1. (дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар; дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг), п/п. 139.1.9 (щодо не включення до складу витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 198.1. ПК України щодо виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення податкового кредиту), п. 201.1. (щодо обов'язку покупця видати покупцю підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну та щодо обов'язкових реквізитів податкової накладної), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг та її статусу як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту; п. 198.6. ПК України (щодо не віднесення до податкового кредиту сум податку, не підтверджених податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджених іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу), п. 198.6. (щодо відповідальності платника у разі не підтвердження на час перевірки сум податку зазначеними цим пунктом документами),

- п/п. 16.1.2., 16.1.3. (щодо обов'язку платника вести облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів), п. 44.1. (щодо ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів та інших документів та щодо заборони формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту) Податкового кодексу України, а також положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути підписані уповноваженою особою.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум витрат та податкового кредиту та які є передумовою його формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають, зокрема, у разі: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (3) придбання послуг із метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами, дозволяють, як в даному випадку, ідентифікувати виконувані види робіт та обладнання відносно якого виконувались роботи/надавались послуги; (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Відповідно, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів/податкових накладних, підписання цих документів не уповноваженою особою або підписання цих документів з імітацією підпису уповноваженої особи.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

Окрім того, вирішуючи спір по суті, суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржуване рішення оцінюється судом виходячи з тих обставин та підстав, які наведені в Акті перевірки з урахування доведеності з боку ДПІ обставин, на які вона посилається.

В даному випадку, за результатами розгляду справи суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Висновки ДПІ, по суті, ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Зокрема, під час розгляду справи в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 4 ст. 71 КАС України, ДПІ не надала протоколу допиту свідка від 28.12.2011 р. (директора ОСОБА_3), постанови слідчого від 08.02.2012 р. про порушення вищезгаданої кримінальної справи, на які ДПІ посилається в акті перевірки, хоча зазначені документи були у ДПІ під час перевірки (п. 2.4.4 Акту перевірки), повинні були бути надані ДПІ в порядку ч. 4 ст. 71 КАС України та витребовувались у ДПІ ухвалою суду від 04.09.2012 р. у складі матеріалів, що були взяті до уваги при прийнятті оскаржуваних рішень. Під час розгляду справи ДПІ не довела наявності непереборних обставин, які перешкоджали наданню цих документів суду, що зумовлює розгляд справи відповідно до вимог ч. 6 ст. 71 КАС України.

При цьому, відносно визначених в Акті перевірки відомостей стосовно порушеної кримінальної справи та показів свідка (директора контрагента позивача), слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України саме вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, та лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Сам по собі факт порушення кримінальної справи не є свідченням вчинення позивачем або його контрагентом правопорушення у сфері оподаткування.

В даному випадку відповідачем під час розгляду справи не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємств -контрагентів позивача на підставних осіб.

З урахуванням наведеного та щодо посилання в акті перевірки на покази свідка (директора контрагента), які до того ж не надані під час розгляду справи, слід зазначити, що за відсутності висновків експертизи, проведеної, зокрема, за ініціативою ДПІ в порядку ст. 84 ПК України, щодо можливої підробки підписів на первинних документах за спірними операціями, на установчих документах, на податкових накладних, які (висновки експерта), повинні були бути наявні у ДПІ вже під час перевірки, оскільки ДПІ посилається на підписання документів не уповноваженою особою, самі по собі, як і постанова слідчого про призначення перевірки, не є достатніми доказами юридичної дефектності первинних документів та податкових накладних, нездійснення позивачем спірних операцій, фактичне виконання яких підтверджується ДПІ в Акті перевірки, та порушення позивачем податкового законодавства.

Як зазначено вище, під час розгляду справи у цьому контексті ДПІ не надано вироку суду, де б у порядку ч. 69 КПК України, покази зазначеної особи були б оцінені судом у кримінальній справі.

В контексті викладених в Акті перевірки доводів ДПІ, суд також зазначає, що ДПІ, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надала рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 551 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»), яким би встановлювалась реєстрація та діяльність контрагента позивача без відома засновника, його реєстрація на підроблені, втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрації/перереєстрації цих підприємств на підставних осіб, на чому фактично ґрунтуються доводи ДПІ в Акті перевірки.

У цьому ж контексті слід додати, що, виходячи з того, що реєстрація/перереєстрація підприємств пов'язана із вчиненням нотаріальних дій щодо посвідчення справжності підписів засновників/учасників на установчих документах, ДПІ не надано відомостей щодо оскарження у судовому порядку зацікавленими особами вчинення нотаріальних дій щодо посвідчення підписів на установчих документах контрагента позивача в порядку ст. 50 Закону України «Про нотаріат».

Суд в контексті наведеного також зазначає, що відомості, які внесені до ЄДР, в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», є достовірними.

Відтак, відомості щодо директора контрагента позивача, внесені на час вчинення спірних операцій в ЄДР, є достовірними в силу Закону та не спростовані ДПІ станом на час вчинення спірних операцій та розгляду справи.

У взаємозв'язку з наведеним, суд також зазначає, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, на чому також ґрунтуються в даному випадку доводи ДПІ.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України, на можливість зверненням ДПІ до суду з окремим позовом щодо чого звертає свою увагу ВАС України у роз'ясненні від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом.

Під час розгляду справи ДПІ, крім іншого, не надано постанов у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до яких би посадові особи позивача або ж контрагента позивача притягувались до відповідальності за порушення порядку ведення обліку.

Щодо власне виконання спірних операцій, слід зазначити, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача, що вказує, крім іншого, на те, обладнання придбавалось з метою використання у власній господарській діяльності. Зокрема, згідно із довідкою із органів статистики, до основних видів діяльності позивача належать: «інші роботи з завершення будівництва», «водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи», «інші види оптової торгівлі».

Сукупність досліджених під час розгляду справи вищезгаданих документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, а також матеріали щодо руху товарів, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій та висновку про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, судом враховується, що поставка здійснювалась на базисі постави «франко-склад», що не передбачає, як зазначено вище, перевезення позивачем вантажу за цими операціями та, відповідно, в даному випадку, підтвердженням передачі товару є накладна, які і оформлені за спірними операціями.

Слід додати, що вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Під час розгляду справи з боку ДПІ не доведено кількості працівників та обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій (за базисом поставки «франко-склад»), але були відсутні. З боку ДПІ не було також надано податкової звітності контрагента з аналізу якої б вбачалось відсутність таких ресурсів у контрагента позивача.

У взаємозв'язку з вищенаведеним слід зазначити, що в Акті перевірки не наведено жодних обставин, підтверджених документально, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів (у т.ч. показів свідка), не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям та, як вже зазначалося, не доведено непереборних обставин, які б унеможливлювали надання цих документів під час розгляду справи.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, чого в даному випадку не доведено ДПІ належними та допустимими доказами, за загальним правилом самі по собі не є самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність у покупця права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ та підставою для позбавлення платника податків права на формування витрат та податкового кредиту, сформованих за операціями з цим контрагентом.

Суд також окремо зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення № 0000162260 (з податку на прибуток) прийнято за порушення п. 22.4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який втратив чинність на час проведення спірних операцій та прийняття зазначеного рішення, що вже само по собі вказує на те, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини, а отже зазначене рішення і з цих підстав є протиправним.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В силу положень ч. 2 статті 71 КАС України, як вже зазначалося, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази в обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані сторонами докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваних рішень, не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем порушень податкового законодавства. В свою чергу, судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія води Україна»(код 37371905; 04210, м. Київ, Оболонський район, пр.-т Г. Сталінграда, 6, корпус 4, офіс 1) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 13.04.2012 № 0000162260 та № 0000152260.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Імперія води Україна»на відшкодування сплаченого судового збору 2 146 грн., сплачені платіжними дорученнями від 15.08.2012 р. № 166 у сумі 1735,65 грн. та від 28.08.2012 р. № 181 у сумі 410,35 грн.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 02.10.2012 р.