Постанова № 26352442, 27.08.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16:17

27.08.2012 р. Справа № 2а-4000/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовом

Приватного підприємства "Агроном-2005", вул. Леніна, 33, м.Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

до

Вознесенської об'єданої державної податкової інспекції Миколаївської області державної податкової служби, пров. Братів Іпатових, 6, м. Вознесенськ, 56500

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000172301 форми "Р" від 20.01.2012р.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області №0000172301 від 20.01.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Вознесенська ОДПІ, визначивши ПП “Агроном-2005” грошове зобов'язання із сплати штрафних санкцій у розмірі 6169,75 грн. на підставі норм законодавства, які не передбачають такої можливості, вийшла за межі своїх повноважень, встановлених законом, і тим самим порушила вимоги, встановлені частиною 2 статті 19 Конституції України. Під час перевірки, результати якої оформлено Актом № 2503/23-33321728 не було встановлено, що ПП “Агроном-2005” реалізовувало/надавало несільськогосподарські товари/послуги, або сільськогосподарські товари/послуги, виготовлені іншим суб'єктом господарювання, та залишало у своєму розпорядженні суму податку на додану вартість, нараховану ним на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, які вирощені, відгодовані, виловлені або зібрані (заготовлені), а послуги надані, іншим суб'єктом господарювання, тому не було правових підстав для прийняття №0000172301 від 20.01.2012 року.

Відповідач заперечив проти адміністративного позову, вважає прийняте ним податкове повідомлення-рішення правомірним, а доводи позивача необґрунтованими, оскільки в періоді з 01.01.2011р. по 30.09.2011 р. в податковому розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку ПП "Агроном-2005" задекларовано фіксований сільськогосподарський податок по землі у загальній площі 1122,085 га, що також підтверджується даними Вознесенського відділу земельних ресурсів. В ході проведення перевірки платником було надано договорів оренди земельних ділянок на загальну кількість землі 1071,565 га. До перевірки не надано державні акти на право власності на земельні ділянки та договори оренди землі загальною площею 50,52 га, або 4,5% від загальної кількості орендованої площі.

Суд заслухав думку представників сторін, дослідив докази у справі та встановив наступне.

27.12.2011р. № 2503/23-33321728 відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства „Агроном - 2005", код за ЄДРПОУ 33321728, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2011 р., результати якої оформлено актом № 2503/23-33321728. Згідно висновків акту перевірки позивачем допущено порушення п.209.1, п.209.2, п.209.6, п.209.7, п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010р №2755-VІ із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість що підлягає сплаті до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму - 29092,00 грн., в т.ч.: за січень 2011 р. - 23,00 грн., лютий 2011 р. - 4398,00 грн., липень 2011 р. - 4029,00 грн., серпень 2011 р. - 10371,00 грн., вересень 2011р. - 10271,00 грн.

20.01.2012 року на підставі висновків акту від 27.12.2011р. № 2503/23-33321728 відповідачем прийнято спірне Податкове повідомлення - рішення №0000172301, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість ПП «Агроном-2005»за основним платежем на 29092 грн., за штрафними санкціями 6169,75 грн.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими а податкове повідомлення-рішення протиправним, зважаючи на наступне.

Ст.19 Конституції визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Так, відповідно до п.8-1.2 ст.8-1 Закону України Про податок на додану вартість (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 ст.8-1 вищевказаного Закону та ст.209.7 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб’єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п.308.4 ст.308 ПКУ дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

Згідно свідоцтва №100190524 позивач зареєстрований сільськогосподарським підприємством як суб’єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість за видом діяльності з вирощування зернових та технічних культур.

Згідно ст.302.1 ПКУ об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до положень ст.1 Закону «Про оренду землі»: оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин.

Таким чином, відповідачем безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових відносин.

З огляду на викладене сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено Податковим Кодексом України, а саме п.п.14.1.97. ст.14, яка встановлює, що: лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Позивачем були надані відповідні довідки органів влади, що підтверджують фактичне користування підприємством земельними ділянками.

Так, під час перевірки посадовим особам відповідача було надано витяг з державного земельного кадастру про склад земель та їх грошову оцінку, виданий відділом Держкомзему у Вознесенському районі 28.01.2011р. за №511/512, в якому зазначено що станом на 28.01.2011р. у користуванні ПП «Агроном-2005»на умовах оренди знаходиться 1121,995 га.

Статтею 193 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. № 2768-ІІІ установлено, що державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Стаття 196 Земельного кодексу України установлює, що державний земельний кадастр включає: а) кадастрове зонування; б) кадастрові зйомки; в) бонітування ґрунтів; г) економічну оцінку земель; г) грошову оцінку земельних ділянок; д) державну реєстрацію земельних ділянок: е) облік кількості та якості земель.

Статтею 202 Земельного кодексу України установлено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Пунктом 2 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. N 15, установлено, що державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Відповідно до вищезазначених норм законодавства, державний земельний кадастр земель не може містити інформацію про земельні ділянки та їх площу якими користується підприємство без підстав, визначених законодавством, в тому числі і на підставі договорів, не зареєстрованих у встановленому порядку.

Таким чином суд вважає, що витяг з державного земельного кадастру про склад земель та їх грошову оцінку від 28.01.2011р. за №511/512 беззаперечно підтверджує що ПП «Агроном-2005»користується 1121,995 га земельних угідь сільськогосподарського призначення на підставі належним чином зареєстрованих договорів оренди землі.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження самовільного захоплення позивачем будь яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Таким чином, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та поставляючи його іншим особам підприємство поставляє сільськогосподарську продукцію власного виробництва.

Відповідно до ст.1 закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, під поняттям оренди в податковому законодавстві розуміється дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Для цілей оподаткування не встановлено значення виду договору (його формалізована якість) - договір оренди, договір про надання землі для сільськогосподарського виробництва (емфітевзис), договір про надання майна в користування, або взагалі без укладення договору. Головною підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції.

Фактичне користування позивачем земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як оренда не залежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Податкове законодавство пов’язує виникнення прав та обов’язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об’єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Законодавець пов’язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Суд звертає увагу, що п.1.7. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №837 від 17.12.2010р. «Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва», встановлено, що при складанні розрахунку необхідно керуватися даними бухгалтерського обліку.

В той же час в акті перевірки не наведено фактів невірного складання розрахунку позивачем з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку, чи на інші документи, які б свідчили про постачання позивачем сільгосппродукції не власного виробництва, або іншої продукції чи послуг що привело до неправильного розрахунку частки питомої ваги.

Згідно вимог п.209.11. ст.209 ПКУ суб’єкт спеціального режиму оподаткування який поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25%, на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов’язане визначити податкове зобов’язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб’єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Для здійснення донарахування податкових зобов’язань в зв’язку з порушенням питомої ваги, акт повинен містити докази, з посиланням на первинні документи, про той факт, що підприємство поставляло несільськогосподарські товари, або сільськогосподарські товари не власного виробництва питома вага яких перевищувала 25%.

Таких доказів акт не містить, а відповідачем суду зазначених доказів не надано.

Крім того, відповідачем не доведено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб, тому сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Відповідачем в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів протягом 2010-2011 років покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію.

З таким підходом суд не погоджується, оскільки п.8-1.6 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209 ПК України визначають питому вагу як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Використана методика вирахування податкових зобов’язань з ПДВ та формування податкового кредиту не може бути застосована, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачена, що суперечить вимогам ст.19 Конституції України.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не досліджено об’єми продажу та види сільськогосподарської продукції, джерела її отримання, земель, на яких вона вирощена, зокрема, відповідно до договорів, які зареєстровані в ДЗК та тих, які не пройшли процедуру державної реєстрації. Також, відповідачем не досліджено хронологічного циклу, починаючи від року початку виробництва (вирощування) продукції та року, в якому здійснено її поставку.

Нормами частини 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень не довів правомірності податкового повідомлення-рішення №0000172301 від 20.01.2012 року.

Враховуючи викладене, прийняття податкового повідомлення-рішення №0000172301 від 20.01.2012 року, яким було позивачу збільшено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові санкції) є необґрунтованим, протиправним, а позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області №000172301 форми "Р" від 20.01.2012р.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник