Постанова № 26352065, 03.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2012 року 2а-3879/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Мороз Т.Л.,

від відповідача: Федотова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄФІЯ»доІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЄФІЯ»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 01.08.2012 № 00006822041, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 150782, 60 грн. (за основним платежем -92626, 08 грн. та за штрафними санкціями -23156, 52 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні 03.10.2012 підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Комманд»і ТОВ БВП «Строитель Плюс»є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача надавали послуги без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.10.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 05.07.2012 по 10.07.2012 посадовими особами Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість з ПП «Комманд»за лютий-березень 2012 року та і ТОВ БВП «Строитель Плюс»за липень 2011 року -березень 2012 року.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 92628, 08 грн.

Так, під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Комманд»і ТОВ БВП «Строитель Плюс»є нікчемними і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача з ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс» матеріалів податкових перевірок контрагентів, а саме акту від 06.04.2012 № 32/22/37081766 про неможливість проведення перевірки ПП «Комманд»за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 та акту від 11.04.2012 № 37/22/31263808 про неможливість проведення перевірки ТОВ БВП «Строитель Плюс» за період з 01.01.2009 по 31.03.2012. У ході перевірок ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс» встановлено, що підприємства відсутні за юридичними адресами, а тому перевірка проведена на підставі інформації з наявних у податковій інспекції баз даних.

Також перевіряючими взято до уваги матеріали досудового слідства, а саме постанови старшого слідчого ОВС ГСУ ДПС України від 02.04.2012, винесеної у рамках кримінальної справи № 69-0146, яка порушена відносно директора ТОВ «Союз ДК»- ОСОБА_3, за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групи осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, та порушеної відносно директора ТОВ БВП «Строитель Плюс»- ОСОБА_4 за фактом фіктивного підприємництва -створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у сприянні директору ТОВ «Союз ДК»в мінімізації ним податкових зобов'язань, та пособництві в умисному ухиленні від сплати податків, за ознаками злочину, передбаченого статтею 28, частиною другою статті 205, частинами третьою, п'ятою статті 212 Кримінального кодексу України.

Як вбачається зі змісту акта перевірки позивача, досудовим слідством встановлено, що протягом 2009-2012 років на території АР Крим діяла група осіб, яка, згідно єдиного плану розподілу ролей, умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету, спрямовану на здійснення тяжких злочинів економічної спрямованості, організувала злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету. Так, для функціонування даної схеми вказані особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг, у порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності, придбали та зареєстрували на підставних осіб ряд підприємств, зокрема, ТОВ БВП «Строитель Плюс», через яке здійснено операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків підприємств у готівкові.

Окрім того, за інформацією, наявною а акті перевірки позивача, також порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва -створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, а саме ПП «Комманд», з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Використовуючи такі підприємства, вказані особи документально оформлювали неіснуючі операції та створювали штучну видимість законності перерахування на розрахункові рахунки грошових коштів для їх подальшого конвертації у готівку та за для відображення в бухгалтерському та податковому обліках, з метою незаконного формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість і ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами.

Поряд із цим, в акті перевірки містяться посилання на висновок УПМ ДПС в АР Крим від 02.04.2012 № 430/07-31 щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарських операцій ПП «Комманд» та ТОВ БВП «Строитель Плюс». При цьому опитаний директор ПП «Комманд» ОСОБА_5 пояснив, що, фактично, поставку товарів та послуг не здійснював, а документи підписував за винагороду.

Відтак, під час аналізу матеріалів податкової звітності ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс»податковим органом встановлено, що сумнівний податковий кредит, отриманий підприємствами від контрагентів-постачальників, фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Тому, податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників, підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів.

Відтак, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про нікчемність укладених ними угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

З огляду на вказане, податком органом зазначено, що у результаті порушення контрагентами позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочини, укладені з ними, мають протиправний характер та є нікчемними. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.07.2012 № 1000/23-2/35023477 (надалі -Акт перевірки).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 00006822041, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 150782, 60 грн. (за основним платежем -92626, 08 грн. та за штрафними санкціями -23156, 52 грн.).

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між позивачем та ПП «Комманд» і ТОВ БВП «Строитель Плюс»укладено договори транспортного екпедируванна (а.с.78-99 Том І), а саме: договори від 19.05.2011 № 687 та від 01.01.2012 № 687/12/, укладені з ТОВ БВП «Строитель Плюс»; договори від 01.02.2012 № 65 та від 01.03.2012 № 226, укладені з ПП «Комманд».

Предметом договорів є транспортно-експедиційні послуги при внутрішніх перевезеннях територією України. Транспортний експедитор (ПП «Комманд» і ТОВ БВП «Строитель Плюс») за дорученням замовника (ТОВ «ТЕФІЯ») та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг. Так, транспортний експедитор за заявкою замовника організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом, фрахтує транспортні засоби і забезпечує їх подачу на склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів, здійснює роботи, пов'язані з прийманням, складуванням, зберіганням та охороною вантажів та оформлює товарно-транспортну документацію.

За умовами договорів, вартість виконаних робіт погоджується сторонами та визначається на підставі заявки замовника. Розрахунок між сторонами проводиться після складання акту приймання-передачі наданих послуг, з повною їх розшифровкою у відповідності із даними товарно-транспортних накладних або іншими товарно-транспортними документами, рахунками фактурами та податковими накладними, а сплата замовником коштів за виконані роботи проводиться на підставі рахунків-фактур.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, загальна вартість послуг, наданих позивачу ПП «Комманд»становить -83650, 00 грн. (у тому числі ПДВ -13941, 62 грн.) та ТОВ БВП «Строитель Плюс» - 472118, 58 грн. (у тому числі ПДВ -78686, 43 грн.).

На підтвердження факту виконання робіт за договорами між позивачем та ПП «Комманд» і ТОВ БВП «Строитель Плюс» оформлено первинні документи, зокрема, рахунки-фактури, підписано акти здачі-приймання виконаних робіт, товарно-транспортні накладні. Вказані документи долучені позивачем до матеріалів справи супровідним листом від 29.08.2012 № 2908-02/12 (а.с.67-70 Том І).

Поряд із цим, ПП «Комманд» та ТОВ БВП «Строитель Плюс» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем. Перелік таких накладних відображено перевіряючими в акті перевірки у табличному вигляді (а.с.4-15 акту перевірки), копії надані позивачем до матеріалів справи.

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включені позивачем до складу податкового кредиту та відображені у відповідних податкових деклараціях по податку на додану вартість на загальну суму 92628, 08 грн., а саме: у липні 2011 року, у розмірі 10119, 14 грн., у серпні 2011 року, у розмірі 13474, 13 грн., у вересні 2011 року, у розмірі 8004, 13 грн.; у жовтні 2011 року, у розмірі 7909, 98 грн.; у листопаді 2011 року, у розмірі 12856, 29 грн.; у грудні 2011 року, у розмірі 7786, 65 грн.; у лютому 2012 року, у розмірі 9033, 31 грн.; у березні 2012 року, у розмірі 4908, 31 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, наявними у матеріалах справи та зазначено в акті перевірки позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання визначено позивачу в зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих послуг. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом -ПП «Комманд» та ТОВ БВП «Строитель Плюс»,недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ПП «Комманд» і ТОВ БВП «Строитель Плюс», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві послуг транспортного експедирування та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліках та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Суд звертає увагу, що усі перелічені документи були використані податковим органом і під час здійснення перевірки позивача, що відображено в Акті перевірки.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення вищевказаних господарських операцій.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.2217-18 Том І), одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є складське господарство та діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Водночас, за даними витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.72-77 Том І), одним із видів діяльності ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс» є, зокрема, діяльність автомобільного вантажного транспорту та оренда інших наземних транспортних засобів та устаткування.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що послуги транспортного експедирування замовлялись ним у ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс»з метою належного та своєчасного виконання свої зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання, зокрема, ТОВ «Фокстрот - Феодосія», ТОВ «Фокстрот - Керч», ДП «Фокстрот - Ялта», ДП «Сав-Севас», ТОВ «Півострів Пілот»та ТОВ «Сав-Дістрибьюшин», з якими позивач мав договірні відносини відповідно до укладених договорів щодо надання транспортно-експедиційних послуг (а.с.100-185 Том І). На підтвердження отримання таких послуг замовниками ТОВ «ТЕФІЯ», позивачем надано до матеріалів справи документи первинного бухгалтерського обліку (акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні та інші документи) та відповідну бухгалтерську довідку із зазначенням виду господарських операцій та з посиланнями на документи, які слугували підставою для відображення таких операцій у податковому та бухгалтерському обліках.

При цьому, відповідачем не надано доказів щодо неправомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а ні по податку на прибуток, а ні по податку на додану вартість.

Як то встановлено судом, факти надання позивачу послуг та оплати їх вартості підтверджується документально. Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є надання послуг транспортного експедирування, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагентів, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Суд звертає увагу на ту обставину, що фактично перевіряючи дійшли висновку про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами лише використовуючи акти перевірок останніх, у яких, в свою черго, використано матеріали досудового слідства по кримінальній справі № 69-0146 та висновок податкової міліції від 02.04.2012 № 430/07-31 щодо наявності ознак «фіктивності»та відсутності факту реального здійснення господарських операцій у контрагентів позивача з підстав того, що ПП «Комманд» та ТОВ БВП «Строитель Плюс»входять до складу конвертаційного центру, а також пояснення директора ПП «Комманд» ОСОБА_5, за якими фактичної поставки товарів та послуг ним не здійснювалось, а документи підписано за винагороду.

Досліджуючи дані обставини суд неодноразово зобов'язував відповідача надати належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних фактів, однак документів, які використовувались ним у ході перевірки позивача та на які зроблені посилання в акті перевірки, відповідачем суду не надано, зокрема, постанов по кримінальній справі № 69-0146.

Суд зазначає, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України).

Таким чином, законодавством не передбачено можливості використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України й з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим статтею 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Окрім того суд зазначає, що правовідносини з приводу укладення та виконання договорів про надання послуг, які позивач вважає нікчемними, виникли між юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи сторони правочинів є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, у ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладення і виконання правочинів контрагенти позивача зареєстровані юридичними особами та були платниками податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагентів, а саме у визнанні їх податковим органом «фіктивними», та навмисно скористався їх послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Посилання відповідача на відсутність мети у ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при наданні послуг судом не береться до уваги з таких підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача - ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єктів господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалась належна перевірка його контрагентів щодо дотримання вимог податкового законодавства, не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність правовідносин по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс»для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені лише на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Натомість, уході судового розгляду справи позивачем надано пояснення та докази, які, зокрема, підтверджують залучення до виконання умов договору ПП «Комманд»інших суб'єктів господарювання, що не суперечить умовам укладених правочинів. Також, матеріали справи містять копію ліцензії Міністерства транспорту та зв'язку України серії АВ № 321121 на внутрішнє перевезення вантажів, видану ТОВ «Строитель -Плюс»27.02.2007.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на встановлення фактів ухилення контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Водночас, як вбачається із заперечень відповідача, однією з підстав висновку про нікчемність укладених правочинів слугувала відсутність контрагентів позивача за юридичними адресами та ненадання ними документів до перевірки. З цього приводу суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу, що посилання відповідача на відсутність за юридичними адресами ПП «Комманд» та ТОВ БВП «Строитель Плюс»підтверджується актами податкової міліції, які так і не надані відповідачем до матеріалів справи, не є належними та допустимими доказами, що підтверджують факт відсутності підприємства за юридичною адресою, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с.72-77 Том І) не містять запису про відсутність за юридичною адресою ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс».

Окрім того, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних податкового органу про відсутність платника податків за юридичною адресою не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс», відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ПП «Комманд»та ТОВ БВП «Строитель Плюс»документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 00006822041, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 150782, 60 грн. (за основним платежем -92626, 08 грн. та за штрафними санкціями -23156, 52 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках досудового слідства без належної перевірки контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 01.08.2012 № 00006822041, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «ТЄФІЯ» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 150782, 60 грн. (за основним платежем - 92626, 08 грн. та за штрафними санкціями - 23156, 52 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄФІЯ» судовий збір у розмірі 1157 (одна тисяча сто сімдесят сім) грн. 84 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 жовтня 2012 р.