Постанова № 26351910, 03.10.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2012 року 2а-2483/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участі представників сторін:

від позивача: Соколова О.В., Городецька А.Д.

від відповідача: Ткачов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом іноземного підприємства «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Іноземне підприємство «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 21.12.2011 № 0000742301, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 571641, 25 грн. (за основним платежем -457313, 00 грн. та за штрафними санкціями -114328, 25 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 183.3 статті 183, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 03.10.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що угода, укладена позивачем з ФОП ОСОБА_4, є нікчемною, оскільки спрямована на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснювали поставку товарів та надавав послуги без мети реального настання правових наслідків. Також відповідачем зазначено, що позивач не надав до перевірки первинно-бухгалтерські документи та податкові накладні, а тому ним безпідставно віднесено суми податку на додану вартість за такими правовідносинами до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.10.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 01.12.2011 по 02.12.2011 посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_4, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 183.3 статті 183, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту за серпень 2011 року у розмірі 457313, 00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»та ФОП ОСОБА_4, є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та його контрагента матеріалів податкової звітності та інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України).

Саме до початку проведення перевірки, 14.10.2011 та 17.11.2011, відповідачем було надіслано позивачеві запити № 8177/10/15-317/4097 та № 9390/10/231/102 з вимогою надати інформацію щодо формування податкового кредиту у декларації за серпень 2011 року в частині взаємовідносин із ФОП ОСОБА_4

У відповідь на запити позивачем повідомлено про неможливість надання усіх первинних документів з огляду на їх надвеликий обсяг, проте повідомлено про їх наявність із одночасним надсиланням реєстру податкових накладних за окреслений податковим органом період.

Також відповідачем у ході перевірки позивача враховано акт ДПІ у Скадовському районі Херсонської області про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ФОП ОСОБА_4 з ТОВ «Югресурспостач»та ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»за червень-серпень 2011 року від 19.10.2011 № 349/17/НОМЕР_2.

Поряд із цим, у ході перевірки ФОП ОСОБА_4, ДПІ у Скадовському районі Херсонської області використано висновок ГВПМ ДПІ у м. Херсоні від 18.10.2011 № 10168/7/26-1005 про відпрацювання ФОП ОСОБА_4, матеріали перевірки ДПІ у м. Херсоні про не підтвердження взаємовідносин ТОВ «Югресурспостач»із контрагентами-постачальниками та покупцями, зокрема, акти від 29.09.2011 № 300/23-235568653 за червень-липень 2011 року та від 19.10.2011 № 52/15-235568653 за серпень 2011 року про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Югресурспостач»щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, а також акт від 30.09.2011 № 3368/23-2/30667437 та від 17.10.2011 № 3509/23-2/30667437 з питань дотримання ПНВКП «Антон»вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Югресурспостач».

Так, у ході перевірок контрагентів ФОП ОСОБА_4, податковим органом було встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, що ставить під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про нікчемність укладених ними угод, як із постачальниками, так і з покупцями.

Водночас, вказуючи, що діяльність ТОВ «Югресурспостач»здійснювалась без мети настання реальних правових наслідків, посадові особи ДПІ у Скадовському районі Херсонської області дійшли висновку, що грошові кошти, перераховані ФОП ОСОБА_4 ТОВ «Югресурспостач», які у свою чергу перераховувались іншим підприємствам, здійснювались з метою конвертації грошових коштів.

Тому, на думку податкового органу, непідтвердження правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість у контрагентів ФОП ОСОБА_4, свідчить про відсутність у нього об'єктів оподаткування по усіх господарських операціях за період з червня по серпень 2011 року.

Водночас, актом перевірки ФОП ОСОБА_4 встановлено надання ним у серпні 2011 року транспортних послуг ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед». Проте, з огляду на неможливість підтвердження факту реальності надання транспортних послуг ФОП ОСОБА_4 на адресу позивача, у зв'язку із ненаданням останнім належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, враховуючи відсутність у ФОП ОСОБА_4 трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності та встановлення проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування витрат та податкового кредиту та не мають реального товарного характеру, податковий орган дійшов висновку, що укладений ФОП ОСОБА_4 з позивачем правочин також містить ознаки нікчемності.

З огляду на вказане, на думку перевіряючих, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства угода, укладена з ним, має протиправний характер та є нікчемною. Тому, надані до перевірки пояснення та документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 02.12.2011 № 1871/231/21651322 (надалі -Акт перевірки) (а.с.39-54 Том І).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2011 № 0000742301, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 571641, 25 грн. (за основним платежем -457313, 00 грн. та за штрафними санкціями -114328, 25 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області та Державної податкової служби України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_4 14.09.2010 укладено договір № У-132-10, про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом (а.с.57-65 Том І).

За умовами договору від 14.09.2010 № У-132-10 ФОП ОСОБА_4 (експедитор), зобов'язується надавати ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»(замовник) транспортно-експедиційні послуги з організації та забезпечення вантажів автомобільним транспортом по території України (пункт 1.1 договору від 14.09.2010 № У-132-10).

Частиною 4 договору від 14.09.2010 № У-132-10 передбачено, що тариф за перевезення вантажу визначається у додатку до договору (а.с.63-66 Том І), а вартість послуг за конкретне перевезення визначається у рахунках-фактурах та акті виконаних робіт. Замовник здійснює оплату протягом 10 банківських днів з моменту отримання від експедитора рахунку-фактури, акту виконаних робіт, товарно-транспортної накладної з відмітками про прийняття вантажу вантажоотримувачем.

Також, згідно пункту 10.1 договору від 14.09.2010 № У-132-10 передбачено, що для виконання умов договору експедитор має право від свого імені укладати договори з третіми особами.

На підтвердження факту надання транспортних послуг за угодою, протягом серпня 2011 року, ФОП ОСОБА_4 надано на адресу позивача рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт та 363 податкові накладні (Том VI -XII).

Як вбачається з розрахунку наведеного в акті перевірки, відповідачем, згідно реєстру податкових накладних, наданого позивачем до перевірки, загальна вартість наданих транспортних послуг у серпні 2011 року становить 2391725, 28 грн. (у тому числі ПДВ 398620, 88 грн.) (а.с.53 Том І). Між тим, відповідачем зазначено, що податковий кредит по податку на додану вартість у розмірі 58692, 00 грн., сформований по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_4, взагалі не підтверджено будь-якими документами, тому податковим органом зроблено висновок щодо завищення позивачем суми податкового кредиту у розмірі 457313, 00 грн. (398620, 88 грн. + 58692, 00 грн.).

Як зазначено відповідачем у ході судового розгляду справи, розрахунок податкового кредиту по спірним господарським операціям здійснювався перевіряючими на підставі електронного реєстру отриманих та виданих податкових накладних, що були включені до податкового кредиту по ПДВ за серпень 2011 року та з урахуванням розшифровки податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів, однак представником відповідача не надано суду обґрунтованих пояснень із зазначенням конкретних податкових накладних, (дати та №), які виписані ФОП ОСОБА_4 у серпні 2011 року, саме на суму 58962, 00 грн.

Натомість, матеріали справи містять декларацію позивача по податку на додану вартість за серпень 2011 року із розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (а.с.67-105 Том ІІ), а також реєстр документів по взаємовідносинах позивача з ФОП ОСОБА_4, наданим позивачем (Том ХІІІ), які підтверджують факт формування позивачем податкового кредиту по ПДВ у серпні 2011 року по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_4, саме на суму 398620, 88 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується довідками ПАТ «СІТІБАНК»від 11.06.2012 № 12-1532/04-01-1 (а.с.150 Том ХІІ) та від 06.08.2012 № 12-1882/04-01-1 (Том ХІІІ).

З урахуванням вказаного судом встановлено, що за податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни отриманих послуг у серпні 2011 року у розмірі 398620, 88 грн.

Як то встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_4 є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом -ФОП ОСОБА_4, недійсним у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем і ФОП ОСОБА_4 з підстав непідтвердження реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 12.06.2012 (а.с.36-37 Том ІІ), основним видом діяльності позивача за КВЕД є роздрібна торгівля алкогольними та іншими напоями.

Водночас, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.06.2012 (а.с.38 Том ІІ), одним із видів діяльності ФОП ОСОБА_4 за КВЕД є організація перевезення вантажів.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 14.09.2010 № У-132-10 було укладено із ФОП ОСОБА_4 за пропозицією останнього. При цьому, типовий примірник договору було надіслано контрагенту засобами поштового зв'язку та у подальшому отримано вже підписаний підприємцем договір. Водночас, на підтвердження статусу фізичної особи-підприємця, позивачу було надано копію свідоцтва про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_4 та копію свідоцтва платника податку на додану вартість від 01.10.2009 НБ № 312017 (а.с.194 Том ХІV).

Саме таким чином був підписаний договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 14.09.2010 № У-132-10, на підставі якого ФОП ОСОБА_4 здійснював перевезення продукції позивача.

В такому ж порядку, а саме по пошті або кур'єром, здійснювався обмін первинними документами та податковими накладними, актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, рахунками фактурами тощо.

Також, згідно пояснень представника позивача, ФОП ОСОБА_4 виступав перевізником продукції позивача, яка знаходилась на Київському складі позивача за адресою: Броварський район, с. Велика Димерка, 51 км. Санкт-Петербурзького шосе, до філій та дистриб'юторів позивача, а саме, ТОВ «Арсенал ПК», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «АТБ Маркет», ТОВ «Борол ЛТД», ПП «Гермес ТД», ТОВ «Дакорт», Том «Европа-Грин», ТОВ «Петрас», ПП «Буковина Трек», ТОВ «Прод-Транс», ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Сладкая жизнь», на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано дистриб'юторські договори із вказаними суб'єктами господарювання (а.с.106-200 Том ІІ, а.с.1-194 Том ІІІ) та товарно-транспортні накладні із зазначенням замовника - ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед», автоперевізника - ФОП ОСОБА_4, пунктів навантаження та розвантаження (Том VI -XII).

Судом досліджено процес отримання послуг перевезення продукції від ФОП ОСОБА_4, як і від інших перевізників позивача. Так, кожен перевізник надавав позивачу інформацію щодо контактної особи (диспетчера) такого перевізника. Зазначені дані вносилися в систему смс-повідомлень через мережу Інтернет, за допомогою якої позивач зв'язувався з перевізниками.

При виникненні потреби в перевезенні продукції позивача, диспетчери позивача здійснювали смс-розсилку контактним особам перевізників із вказівкою на кількість, вид продукції, склад, на якому вона знаходиться, тощо. У відповідь від контактної особи перевізника, який мав можливість надати відповідну послугу перевезення (в даному випадку, ФОП ОСОБА_4.) надходило смс-повідомлення із зазначенням номеру машини, прізвища та номеру телефону водія, який з'явиться на складі позивача з метою надання такої послуги. Такі відомості заносилися у внутрішній складський документ позивача, який, в залежності від отримувача товару, має певні відмінності. Так, у разі, якщо отримувачем товару є дистриб'ютор, складається накладна на міжскладське переміщення ("Завантаження"). Якщо ж товар перевозився до філії позивача, також складалась накладна, однак за іншою формою.

Ряд накладних на міжскладське переміщення ("Завантаження") та приклад накладних, що були оформлені при перевезенні між філіями, були надані позивачем під час розгляду справи.

Крім даних щодо номеру машини, прізвища та номеру телефона водія, зазначені накладні містять інформацію про назву перевізника, назву завантаження (або номер поставки) (яка потім фігурує в товарно-транспортній накладній), дату доставки, вид та кількість продукції.

Пропуск водія на територію відповідного складу позивача здійснювався винятково після звірення його даних на контрольно-пропускному пункті із зазначеними в накладній на міжскладське переміщення чи в накладній на переміщення між філіями позивача (далі разом -"Накладні на переміщення").

До приїзду водія, крім накладних на переміщення, працівники складу позивача готують наступні товарно-супровідні документи: товарні накладні (у випадку поставки дистриб'юторам, у випадку переміщення між філіями -не готується) та чотири примірники товарно-транспортної накладної. В товарних накладних міститься інформація про номер завантаження, дату доставки, вид, кількість та вартість продукції, код замовника, назву дистриб'ютора (копії вищевказаних накладних надавалися позивачем та долучені до матеріалів справи).

Перед завантаженням продукції в автомобіль відбувається контроль АПМ служби на предмет відповідності кількості і виду продукції, що описані в накладній на переміщення, який підготовлено для завантаження. Власне завантаження можливе лише після проходження зазначеного контролю. Про проходження контролю робиться відмітка на всіх чотирьох примірниках товарно-транспортної накладної (печатка АПМ служби).

Після завантаження продукції в машину, в разі, якщо перевезення продукції буде здійснюватися до дистриб'ютора, водій зазначає на накладній про прийняття продукції у відповідній кількості під свою відповідальність.

Перед виїздом машини зі складу позивача, водію вручаються 3 примірники заповненої товарно-транспортної накладної (один примірник залишається у позивача), накладна на переміщення, а в разі перевезення до дистриб'ютора -також товарна накладна. У товарно-транспортній накладній зазначається номер машини, прізвище водія, номер завантаження (номер поставки) -в якості найменування товару.

На виїзді машини зі складу позивача відбувається повторний контроль завантаженої продукції. Так, на контрольно-пропускному пункті продукція знову перевіряється працівниками позивача на предмет відповідності тому, що зазначено в накладній на переміщення. Про проходження контролю робиться відмітка на примірниках товарно-транспортної накладної (печатка "Контроль ТМЦ").

Таким чином, машина із завантаженою продукцією не може виїхати зі складу позивача, доки дані водія та машини не будуть звірені із зазначеними в накладній на переміщення; продукція, підготовлена до завантаження, не буде перевірена АПМ службою; продукція, завантажена в машину, не буде повторно перевірена на контрольно-пропускному пункті.

Після отримання товару в філії позивача чи дистриб'ютором, такий отримувач ставить свою печатку на трьох примірниках товарно-транспортної накладної. Один примірник повертався позивачеві, на підставі чого позивач підписував акт здачі-прийняття робіт, податкову накладну від ФОП ОСОБА_4 та здійснював проплату послуги. Другий примірник ТТН залишався в отримувача, а третій -у перевізника.

Крім перелічених документів (накладні на переміщення, товарні накладні, ТТН з печатками отримувача, рух продукції по Київському складу за серпень 2011 року), факт доставки підтверджується листами від дистриб'юторів та філій позивача, в яких зазначається про отримання у серпні 2011 року через перевізника ФОП ОСОБА_4 товарів від Компанії, про що зазначалося вище.

Таким чином, сукупність наявних у позивача та долучених до матеріалів справи документів підтверджує реальність операцій із перевезення товарів у серпні 2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії первинних облікових документів, договорів, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, акти здачі-прийняття, а також довідки банківських установ, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані товари та роботи, які у подальшому були належним чином відображені у власному бухгалтерському та податковому обліках.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є надання транспортних послуг, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_4 підтверджуються необхідними документами, договорами та документацією, а зазначені вище послуги було використано позивачем у власній господарській діяльності.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладення і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ФОП ОСОБА_4 скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладення чи виконання договору.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети ФОП ОСОБА_4 щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не береться до уваги з таких підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на час розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій ФОП ОСОБА_4, пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Зокрема, у висновку акта перевірки позивача податковим органом зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування у ФОП ОСОБА_4 по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям.

Проте, жодних чітких висновків, в чому саме та по яких конкретних господарських операціях контрагентом порушено норми податкового законодавства, що призвело до встановлення у ході перевірки неправомірного формування позивачем податкового кредиту, акт перевірки не містить. Доказів на підтвердження протилежного відповідачем суду не надано.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтується виключно на матеріалах перевірок контрагента позивача та контрагентів ФОП ОСОБА_4 іншими податковими органами. При цьому логічного та обґрунтованого пояснення з приводу наявності зв'язку між вказаним суб'єктами господарювання безпосередньо із ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»та наданими позивачеві послугами, відповідачем не надано.

Суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Водночас, відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не перевірявся ФОП ОСОБА_4 щодо наявності господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявності правовідносин по перевезенню матеріальних цінностей із залученням сторонніх перевізників; наявності укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ФОП ОСОБА_4 для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угоди, укладеної з позивачем такою, що не спричинила реальних юридичних наслідків.

Надана відповідачем довідка ДПІ у Скадовському районі Херсонської області від 12.09.2012 № 394/7/10-007, щодо неподання ФОП ОСОБА_4 протягом 2010-2011 років звітності за формою № 1-ДФ, не може слугувати належним та допустимим доказом того, що у підприємця відсутні необхідні умови, зокрема, трудові ресурси, для здійснення відповідної економічної діяльності, оскільки умовами договору передбачено право експедитора на укладання договорів з третіми особами за для виконання умов договору, а, як вже встановлено судом, податковим органом даний суб'єкт на наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо залученням сторонніх перевізників не перевірявся.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем із ФОП ОСОБА_4 відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємцем, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Так, відповідачем, в ході розгляду справи не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом «фіктивним», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачу з боку ФОП ОСОБА_4 документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були обгрунтовані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб по ланцюгу до інших постачальників. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано податковий кредит, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагенти позивача були виключені з реєстру платників податку на додану вартість, а їх свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем документів до перевірки, то суд зазначає таке.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства належить до сфери дії Податкового кодексу України.

Статтею 20 Податкового кодексу України передбачено права органів державної податкової служби, до яких відноситься, зокрема, право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

При цьому згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи тощо. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача.

У відповідності до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Загальні вимоги до підстав і порядку організації та проведення документальних позапланових перевірок передбачені нормами статті 78 Податкового кодексу України.

Так, документальна позапланова перевірка може проводитись за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, а також якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту (підпункти 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України).

Отже, позапланова перевірка, яка визначена підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, здійснюється за умови наявності податкової інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства та у разі якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2011 Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області направлено позивачу запит № 8177/10/15-317/4097 щодо надання письмових пояснень та їх документального підтвердження. Зі змісту вказаного листа вбачається, що запит надано із посиланням на підпункт 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, з вимогою протягом 10-ти днів надати інформацію щодо формування податкового кредиту у декларації за серпень 2011 року в частині взаємовідносин з 12-ма підприємствами, у тому числі і з ФОП ОСОБА_4, з підстав отримання за наслідками перевірок контрагентів інформації, що може свідчити про порушення ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»податкового законодавства. Поряд із цим, запит містить застереження, що у разі неподання платником податку пояснень та документального підтвердження податковим органом будуть вжиті заходи щодо проведення позапланової виїзної перевірки підприємства.

1 листопада 2011 року листом № 159 позивачем надано відповідь на запит, яким повідомлено про співпрацю у наданні інформації, однак зазначено, що у зв'язку з великим документообігом у підприємства немає можливості надати завірені копії фінансово-господарських документів, тому надано реєстр отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2011 в електронному вигляді.

У подальшому відповідачем повторно направлено на адресу позивача запит від 17.11.2011 № 9390/10/231/102 з вимогою надати пояснення та документи щодо взаємовідносин з ФОП ОСОБА_4 за для проведення зустрічної звірки.

25 листопада 2011 року листом № 173 позивачем надано до податкового органу відповідь із зазначенням пояснень щодо договірних відносин із ФОП ОСОБА_4 та надано копію договору, реєстраційні документи контрагента, а також витяг в електронному вигляді з реєстру отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2011 року.

За поясненнями позивача, наданими у ході судового розгляду справи, з огляду на відсутність у позивача можливості в короткий строк зібрати та виготовити копії документації, великої за обсягом, та враховуючи факт посилання відповідача у своїх листах на вжиття заходів щодо проведення саме позапланової виїзної перевірки підприємства, запитувану документацію підприємством було надано частково.

Окрім того, представник позивача наголошено на порушенні відповідачем порядку проведення позапланової невиїзної перевірки, оскільки жодних документів, що посвідчують право податкового органу на проведення позапланової невиїзної перевірки ним до початку перевірки отримано не було.

Суд звертає увагу, що згідно пункту 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розпис копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

За приписами пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм суд дійшов висновку, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови завчасного повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2011 посадовою особою Броварської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області прийнято наказ № 1901 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ІП «Кока-Кола»Беверіджиз Україна Лімітед»на підставі підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України (а.с.186 Том ХІV) з одночасним оформленням письмового повідомлення про проведення перевірки від 01.12.2011 № 9903 в якому, зокрема, зазначено дату початку перевірки - з 01.12.2012 та, у відповідності до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, попереджено платника податку про необхідність, починаючи із зазначеного терміну, забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема, фінансової, статистичної та іншої звітністі, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувались в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням та сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Окрім того, 01.12.2012 відповідачем також виписано повідомлення № 9904 про запрошення посадових осіб позивача прибути 02.12.2012 до податкової інспекції для ознайомлення та підписання акту перевірки.

Як то підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, наказ на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення про проведення перевірки направлені на адресу позивача у день їх складання - 01.12.2011.

Як вбачається з акту перевірки позивача, перевірку було проведено у період з 01.12.2011 по 02.12.2011, а сам акт перевірки датовано 02.12.2011, у той час, як наказ та повідомлення про проведення перевірки було вручено позивачеві (за відомостями повідомлення про вручення поштового відправлення) вже після її проведення та складання акту перевірки - 02.12.2011 (а.с.185, Том ХІV).

Відтак, суд дійшов висновку про порушення податковим органом вимог пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, в частині невручення до початку проведення зазначеної перевірки копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки, та, як наслідок, порушення права позивача на надання у ході перевірки первинних документів та усунення порушень, якщо такі мали місце.

Також суд звертає увагу, що підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлено, що за умови подання платником податків в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скарги на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки, проводиться документальна позапланова виїзна перевірка виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Так, позивачем у ході процедури апеляційного оскарження до Державної податкової адміністрації у Київській області та Державної податкової служби України, зазначалось про наявність усіх первинно-бухгалтерських документів та ставилась вимога щодо проведення саме документальної позапланової виїзної перевірки з урахуванням вищевказаної норми права. Проте, така вимога була проігнорована податковими органами вищого рівня.

Суд зауважує, що, враховуючи зміст акту перевірки позивача та надані відповідачем пояснення по справі, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту 183.3 статті 183, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України саме з підстав установлення відповідачем нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_4 При цьому факт наявності первинно-бухгалтерської документації щодо спірних правовідносин податковим органом не заперечується. Крім того, відповідачем не встановлено порушення формування позивачем валових витрат та валового доходу, що, при відсутності бухгалтерських документів, може призвести до донарахування податкових зобов'язань із податку на прибуток.

Як вже встановлено судом, позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання контрагентом послуг по перевезенню продукції. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковим органом ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду не поставлено під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначено про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 21.12.2011 № 0000742301, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 571641, 25 грн. (за основним платежем -457313, 00 грн. та за штрафними санкціями -114328, 25 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акта щодо перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 21.12.2011 № 0000742301, за яким іноземному підприємству «Кока-Кола» Беверіджиз Україна Лімітед» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 571641, 25 грн. (за основним платежем - 457313, 00 грн. та за штрафними санкціями - 114328, 25 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь іноземного підприємства «Кока-Кола» Беверіджиз Україна Лімітед» судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 жовтня 2012 р.