Ухвала суду № 26334249, 02.10.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/3399/12

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі:

представників відповідача - Орищука С.В., Терепи С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства "Ензим" до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В липні 2012 року дочірнє підприємство "Ензим" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

24 вересня 2012 року позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якій просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

В ході судового засідання представники відповідача підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивач повноважного представника у судове засідання не направив, хоча повідомлявся про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з 17.11.2011 р. по 21.11.2011 р. посадовими особами Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП "Ензим" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.02.2011 року по 28.02.2011 року при розрахунках з ТОВ "Торговельно-консультаційна фірма "Вартек".

За результатами перевірки складено акт № 454/23-32813696 від 25.11.2011р.

В ході перевірки виявлене та відображене в акті порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 та п.п. 7.2.3. п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало в заниженні суми податку на додану вартість за лютий 2011 року на 45098 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 000082355 від 13.12.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 45098 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 1 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ДП "Ензим" оскаржило його в адміністративному порядку.

Рішення Державної податкової служби у Вінницькій області №579 від 22.12.2011 року, скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 000082355 від 13.12.2011 р. Після скасування вищезазначеного податкового-повідомлення рішення, Тростянецькою ОДПІ податкове повідомлення-рішення №0000022355 від 15 лютого 2012 року, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45098 грн.

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення №0000022355 від 15 лютого 2012 року в адміністративному порядку, однак рішенням Державної податкової служби у Вінницькій області №95 від 20.02.2012 року, скарга ДП "Ензим" залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0000022355 - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вищезгадане податкове повідомлення-рішення є протиправним і тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується із даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, перевірка проведена податковим органом з 17.11.2011 р. по 21.11.2011 р., за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р., а в ході перевірки виявлене порушення вимог п.п. 7.4.1 та п.п. 7.2.3. п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Враховуючи те, що 01.01.2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, а Закон України "Про податок на додану вартість" втратив чинність, колегія суддів погоджується із правовою позицією суду першої інстанції стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин Податкового Кодексу України та вважає неправомірним застосування податковим органом Закону України "Про податок на додану вартість", який втратив чинність на час проведення перевірки та прийняття податкового-повідомлення рішення.

У відповідності до ч.198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Апелянт вказує на завищення позивачем від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 45098 грн., що відбулось внаслідок включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого позивачем під час здійснення господарських операцій з ТОВ "Торговельно-консультаційна фірма "Вартек " в лютому 2011 року. Віднесення позивачем вказаних сум ПДВ до податкового кредиту на думку апелянта є незаконним оскільки правочини укладені ДП "Ензим" та ТОВ "Торговельно-консультаційна фірма "Вартек" не підтверджені належними первинними документами, не були спрямовані на настання реальних наслідків, вчинені з метою ухилення від сплати податків, а тому є нікчемними.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками податкового органу, виходячи із наступного.

Між ДП "Ензим" та ТОВ "Торговельно-консультаційна фірма "Вартек" укладено договір №7 від 07 лютого 2011 року, на виконання умов якого позивач придбав у ТОВ "Торговельно-консультаційна фірма "Вартек" біотин.

Придбання вказаного товару підтверджується первинними документами та документами бухгалтерського обліку, а саме: видатковими накладними №198 від 07 лютого 2011 року, №182 від 16 лютого 2011 року (а.с.120, 121), податковими накладними №198 від 07.02.2011 року, №182 від 16.02.2011 року (а.с.122, 123), платіжними дорученнями №452 від 11.04.2011 року, №460 від 12 квітня 2011 року, №486 і №618 від 15 квітня 2011 року (а.с.126-129) та виписками банку з особистого рахунку за.04.2011 року, 12.04.2011 року, 15.04.2011 року (а.с. 130-132), актами №18 про фактичну якість та комплектність продукції від 07.02.2011 року, №25 від 16.02.2011 року (а.с.134-139).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні податкового кредиту платника податків.

Обґрунтовуючи власну позицію, апелянт вказав на відсутність даних про рух товару від продавця до покупця, що свідчить про безтоварність операції позивача із вказаним контрагентом. Проте, в ході дослідження матеріалів справи дані доводи не знайшли свого підтвердження.

Так, п. 2.6 договору № 7 від 07.02.2011 року передбачено, що продавець зобов'язується здійснити поставку товару у місто Київ за адресою, додатково вказаною покупцем. Тому, факт придбання біотину та рух товару від продавця до покупця підтверджується наказами про відрядження № 25 та № 31 (а.с.124-125), копією витягу з журналу № 5 обліку транспорту (а.с. 154-156) та копією витягу з журналу № 8 обліку ввезення ТМЦ по ДП "Ензим"(а.с. 158-163), з яких вбачається, що біотин, придбаний в м. Київ, доставлений власним автомобілем директора ДП.

Отже, відсутність документів або неповне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства. Разом з цим, діюче податкове законодавство не ставить в залежність виникнення в платника податків права на формування податкового кредиту із оформленням/не оформленням товарно-транспортних накладних, оскільки податковий кредит формується на підставі податкових накладних, які відображають господарські операції, реальність і товарний характер яких встановлюється на підставі первинних документів.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини ДП "Ензим" та ТОВ "Торговельно-консультаційна фірма "Вартек" не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, укладені виходячи із волевиявлення і відповідають внутрішній волі їх учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта на акт № 81/35-30/32813696 від 29.07.2011 року ДПА у Вінницькій області про результати позапланової виїзної перевірки ДП "Ензим" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.05.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2011 року, відповідно до якого, жодних порушень в оскаржуваному періоді не встановлено, що свідчить про суперечливість позиції відповідача.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області , - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 09 жовтня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.