Постанова № 26324938, 04.10.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.10.2012р. справа № 2а- 7507/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Юрченко І.М.,

відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Техноцентр" до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив 1) скасувати наказ відповідача, Харківської ОДПІ Харківської області ДПС, №352 від 26.03.2012 р. «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», 2) скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Харківської ОДПІ Харківської області ДПС, №0000030221 від 24.04.2012р., №0000040221 від 24.04.2012р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що наказ про призначення перевірки виданий безпідставно, а спірні податкові повідомлення -рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, на думку позивача, реальність господарських операцій за спірними правочинами з ПП «Артанія» та ПП «Сапсан»підтверджена рішеннями господарського суду, первинними документами. У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Харківська ОДПІ, з поданим позовом не погодився, в письмових запереченнях зазначив, що на письмовий запит платник податків не подав витребуваних документів та пояснень, а відтак, наказ про призначення перевірки є законним. У ході проведення перевірки платник податків не подав жодних документів про фізичне переміщення товару та отримання послуг, а відтак, винесені рішення про збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ повністю відповідають закону. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що з 26.03.2012р. по 30.03.2012р. Харківською ОДПІ була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «НВЦ «Техноцентр»(ідентифікаційний код - 36922423) з питання правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток по операціям з ПП «Артанія»(ідентифікаційний код -36036492) та з ПП «Сапсан» (ідентифікаційний код -31092608) за січень-квітень 2011р.

Результати перевірки оформлені актом від 30.03.2012р. №713/234/36922423, в якому викладені висновки податкового органу про порушення платником податків ст.ст.3, 4, 7 Закону України «Про ПДВ», ст.198 Податкового кодексу України, а саме: завищення податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями, котрі в дійсності не відбулись, а первинні документи за якими складені в межах нікчемних правочинів; про порушення платником податків ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст.138, 139 Податкового кодексу України, а саме: віднесення на розрахунки з державою по податку на прибуток показників первинних документів, що були складені за нереальними господарськими операціями в межах нікчемних правочинів.

24.04.2012р. з посиланням на даний акт ОДПІ було винесено податкові повідомлення-рішення №0000030221 від 24.04.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 37.631,00 грн. (основний платіж -37.630,00грн., штраф -1,00грн.) та №0000040221 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 26.381,00 грн. (основний платіж -36.380,00грн., штраф -1,00 грн.).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень про призначення перевірки та про збільшення грошових зобов'язань, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №713/234/36922423 від 30.03.2012р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Стосовно вимоги про скасування наказу

За матеріалами справи судом встановлено, що 10.02.2012р. відповідачем, Харківською ОДПІ, були складені письмові запити №1897/10/23-418 та №1898/10/23-418, якими на ТОВ «НВЦ «Техноцентр» було покладено обов'язок надати письмові пояснення та документи в підтвердження письмових пояснень по взаємовідносинам з ПП «Артанія»та ПП «Сапсан», зокрема, про обставини укладання угод, про первинні документи, про переміщення товарів, про стан розрахунків, про наявність виробничих потужностей, про залишки готової продукції на складі, про подальше використання ТМЦ (робіт, послуг) тощо.

Листами від 21.03.2012р. за №№22 та 23 позивач, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», надав відповідь на згадані запити податкового органу. До названих листів платник податків залучив лише копії договорів з ПП «Артанія»та ПП «Сапсан», копії складених ПП «Артанія»та ПП «Сапсан»первинних документів, документи про рух коштів по рахункам. При цьому, жодних письмових пояснень платник податків на адресу ОДПІ не подав.

Таким чином, вимоги письмових запитів податкового органу у повному обсязі платником податків виконані не були.

22.03.2012р. за №352 відповідач, Харківська ОДПІ, прийняв наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НВЦ «Техноцентр»код ЄДРПОУ 36922423».

Як з'ясовано судом, юридичною підставою для прийняття спірного наказу суб'єкт владних повноважень обрав положення п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, а фактичною підставою слугував висновок суб'єкта владних повноважень про ненадання платником податків обґрунтованих письмових пояснень та їх документального підтвердження.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин як за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Оскільки у спірних правовідносинах платник податків, отримавши від податкового органу письмові запити, не оскарживши дії податкового органу по складанню запитів ані в судовому, ані в адміністративному (позасудовому) порядку, не надав повної та вичерпної відповіді по всім позиціям, котрі згадані у запитах, не надав всіх витребуваних податковим органом документів, тобто вимог запитів не виконав, то податковий орган цілком правомірно прийняв рішення про призначення перевірки.

Окрім того, вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до п.п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (абз.1 п.81.1 ст.81); непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки (абз.2 п.81.1 ст.81).

У спірних правовідносинах платник податків не скористався правом недопуску працівників податкового органу до проведення перевірки.

За наслідками проведення перевірки податковим органом були складені акт №713/234/36922423 від 30.03.2012р., прийняті податкові повідомлення-рішення №0000030221 від 24.04.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 37.631,00грн. (основний платіж -37.630,00грн., штраф -1,00грн.), №0000040221 від 24.04.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 26.381,00грн. (основний платіж -36.380,00грн., штраф -1,00грн.).

Отже, у спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права може бути лише вимога про скасування податкових повідомлень-рішень, адже саме ці правові акти індивідуальної дії вплинули на права та обов'язки ТОВ як платника податків.

За таких обставин, вимога про скасування спірного наказу підлягає залишенню без задоволення, позаяк платник податків в ході судового розгляду не довів ні наявності порушеного права, ні неправомірності спірного рішення суб'єкта владних повноважень.

Стосовно вимоги про скасування податкового повідомлення -рішення №0000030221 від 24.04.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 37.631,00грн. (основний платіж -37.630,00грн., штраф 01,00грн.)

Згідно з актом перевірки №713/234/36922423 від 30.03.2012 р. податковим органом у діяльності ТОВ «НВЦ «Техноцентр»виявлено порушення ст.198 Податкового кодексу України, а саме: безпідставне збільшення податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Артанія»по договору №01/11Т від 12.01.2011р., з ПП «Артанія»по договору №250111 від 25.01.2011р., з ПП «Сапсан»по договору №ДП 1 від 01.12.2011р., оскільки господарські операції за переліченими правочинами фактично не відбулись.

При цьому, ОДПІ було виявлено порушення як у формуванні ТОВ податкового кредиту з ПДВ за період січень-квітень 2011р., так і податкових зобов'язань з ПДВ за згаданий період, що свідчить про дотримання суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах вимог ч.3 ст.2 КАС України в частині забезпечення принципу пропорційності, тобто однакового ставлення як до господарських операцій з придбання товарів (послуг), так і до господарських операцій з поставки товарів.

На виконання вимог ст.11 КАС України суд витребував у суб'єкта владних повноважень поепізодний розрахунок збільшеного податковим органом грошового зобов'язання з ПДВ, з якого вбачається, що основний платіж з ПДВ у розмірі 37.630,00 грн. складається з суми ПДВ 15.097,00 грн. за взаємовідносинами з ПП «Артанія»по договору №01/11Т від 12.01.2011р. (податок, сплачений у ціні нереалізованого товару), з суми ПДВ 6.999,99 грн. за взаємовідносинами з ПП «Артанія»по договору №250111 від 25.01.2011 р. (послуги щодо зберігання товару), з суми 15.533,33 грн. за взаємовідносинами з ПП «Сапсан»по договору №ДП 1 від 01.12.2011р. (послуги щодо проведення маркетингових досліджень та перемовин з постачальниками).

Перевіряючи обґрунтованість суджень суб'єкта владних повноважень про наявність згаданих порушень закону, суд відмічає, що правовідносини з приводу формування податкового кредиту з ПДВ унормовані ст.198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналізуючи положення наведених норм кодексу, суд доходить до висновку про помилковість судження ОДПІ відносно неправомірності збільшення податкового кредиту з ПДВ на суму 15.097,00 грн. з мотиву включення ПДВ до вартості попередньо придбаного, але не реалізованого товару, позаяк законодавцем не запроваджено саме такого правила формування податкового кредиту.

Жодних заперечень стосовно відсутності податкової накладної за даним епізодом, неналежного оформлення податкової накладної, складання податкової накладної за нікчемним правочином, виписування податкової накладної за нереальною господарською операцією акт перевірки №713/234/36922423 від 30.03.2012р. не містить.

За таких обставин, факт порушення ТОВ вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України за епізодом віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ 15.097,00грн. податку за нереалізованим товаром слід визнати недоведеним.

Стосовно епізоду формування податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами з ПП «Артанія»по договору №250111 від 25.01.2011р. (послуги зі зберігання товару) суд, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, доходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», так як незважаючи на неодноразові вимоги суду позивач не подав жодних належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів фізичного переміщення між ТОВ «НВЦ «Техноцентр»та ПП «Артанія»товару, котрий підлягав подальшому зберіганню, як-то: відповідних товарно-транспортних накладних тощо.

Між тим, в силу ч.2 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наявність товарно-транспортної накладної передбачена також і Переліком документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затверджено постановою КМУ від 25.02.2009р. №207; далі за текстом -Перелік №207).

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

При цьому, обов'язковість існування у спірних правовідносинах саме товарно-транспортних накладних прямо випливає також із п.6.3 договору №01/11Т, яким передбачено, що товар вважається зданим продавцем та прийнятим покупцем по якості та кількості, вказаних у супровідних документах, оформлених і належним чином підписаних продавцем.

Зі змісту Закону України «Про автомобільний транспорт», Переліку №207, Правил №363 вбачається, що саме товарно-транспортна накладна є супровідним документом на товар на відміну від видаткової накладної та податкової накладної, котрі в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»мають правовий статус первинних документів, а отже не належать до кола супровідних документів на товар.

Встановлений матеріалами справи факт відсутності товарно-транспортних накладних у спірних правовідносинах сприймається судом як доказ нереальності господарських операцій.

Стосовно епізоду формування податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами з ПП «Сапсан»по договору №ДП 1 від 01.12.2011р. суд, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, доходить до висновку про необґрунтованість доводів ТОВ «НВЦ «Техноцентр», позаяк позивач не подав до суду належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів отримання від контрагента послуг з проведення останнім будь-яких переговорів з постачальниками.

При цьому, в акті виконаних робіт №1 від 01.04.2011р. зазначено, що здійснена поставка послуг як з маркетингових досліджень, так і з проведення переговорів, а в податковій накладній №8 від 01.04.2011р. (котра була складена за тією ж самою господарською операцією) зазначено, що номенклатурою поставки товарів/послуг є маркетингові послуги.

У ході розгляду справи позивач належних пояснень з приводу обставини розбіжності номенклатури постанови послуг за договором №ДП-1 від 06.12.2010р., за актом виконаних робіт №1 від 01.04.2011р., за податковою накладною №8 від 01.04.2011р. не навів.

При цьому, суд бере до уваги, що за визначенням п.п.14.1.108 ст.14 Податкового кодексу України під маркетинговими послугами (маркетингом) розуміються послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Таким чином, послуги з проведення переговорів за своєю суттю не входять до маркетингових послуг, що підтверджується також і сформульованим сторонами предметом договору №ДП-1 від 06.12.2010р., де маркетингові дослідження відмежовані від проведення переговорів.

Стосовно епізоду формування податкового кредиту з ПДВ за взаємовідносинами з ПП «Артанія»по договору №01/11Т від 12.01.2011р. (придбання товару за господарськими операціями, котрі в дійсності не відбулись) суд, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, доходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», адже на вимогу суду ТОВ не було подано доказів фізичного переміщення товару, а доводи стосовно відсутності товарно-транспортних накладних не заслуговують на увагу. Втім суд зазначає, що за наданими ОДПІ розрахунками даний епізод взагалі не вплинув на винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Окремо, вирішуючи спір, суд бере до уваги, що згідно з актом перевірки №713/234/36922423 від 30.03.2012р. за період січень-квітень 2011р. позивачем, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», було задекларовано податкових зобов'язань з ПДВ у загальному розмірі 2.264.542,00грн., а за підрахунками відповідача, Харківської ОДПІ даний показник завищено на 2.234.694,00грн. і має складати - 29.848,00грн. (2.264.542,00грн. податку обчисленого платником -2.234.694,00грн. податку обрахованого податковим органом як завищення).

Відповідно до акту перевірки №713/234/36922423 від 30.03.2012р. за період січень-квітень 2012р. позивачем, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», було задекларовано податкового кредиту з ПДВ в загальному розмірі 2.224.846,00грн., а за підрахунками відповідача, Харківської ОДПІ даний показник завищений на -2.219.114,00грн., а відтак, має складати -5.732,00грн.

За приписами ст.200 Податкового кодексу України податок до сплати за наведеними показниками має складати 24.116,00 грн. (29.848,00грн. -5.732,00грн.), у той час як ОДПІ у спірних правовідносинах прийнято рішення про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 37.631,00грн..

При цьому, в акті перевірки №713/234/36922423 від 30.03.2012р. зазначено, що позивач, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», з урахуванням показників уточнюючих декларацій з ПДВ задекларував за січень 2011р. до сплати суму ПДВ в розмірі 1.247,00грн. (112.500,00грн. податкових зобов'язань з ПДВ -11.253,00грн. податкового кредиту з ПДВ), за лютий 2011р. - до сплати суму ПДВ в розмірі 28.129,00грн. (1.360.245,00грн. податкових зобов'язань з ПДВ -1.332.116,00грн. податкового кредиту з ПДВ), за березень 2011р. -до сплати суму ПДВ в розмірі 2.620,00грн. (125.867,00грн. податкових зобов'язань з ПДВ -123.247,00грн. податкового кредиту з ПДВ), за квітень 2011р. -до сплати суму ПДВ в розмірі 7.618,00грн. (665.848,00грн. податкових зобов'язань з ПДВ -658.230,00грн. податкового кредиту з ПДВ), а загалом -39.614,00грн.

Виокремлення з загальної суми збільшеного грошового зобов'язання правильно нарахованої контролюючим органом суми грошового зобов'язання з ПДВ і відмежування цієї суми від помилково визначеної контролюючим органом у розрізі окремих епізодів та господарських операцій за матеріалами справи вбачається за неможливе.

За таких обставин, спірне податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ підлягає скасуванню в цілому.

Стосовно вимоги про скасування податкового повідомлення -рішення №0000040221 від 24.04.2012р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 26.381,00грн. (основний платіж -36.380,00грн., штраф -01,00грн.)

За матеріалами справи судом встановлено, що 12.01.2011р. між позивачем, ТОВ «НВЦ «Техноцентр»(в якості покупця), та ПП «Артанія»(в якості продавця) було укладено договір №01/11Т, предметом якого є поставка товару (а.с.55-57 т.1).

Згідно з актом перевірки №713/234/36922423 від 30.03.2012р. позивач, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», за період січень-квітень 2011р. відніс на збільшення витрат з податку на прибуток за вказаним правочином 10.907.415,89грн., сплатив на користь постачальника 7.664.617,95грн., мав у штаті 4 працівника за основним місцем роботи та 1 сумісника, документів про реальний рух товарно-матеріальних цінностей не надав.

Сума витрат у розмірі 75.487,00 грн. за видатковими накладними ПН-080402 (мікрокристалічна целюлоза М101 в кількості 1.000,00кг. за ціною 52,85грн. за кг.) від 08.04.2011р. та РН-080403 (кроскармелоза натрія в кількості 150,00кг. за ціною 150,91грн. за кг.) від 08.04.2011р. позивачем, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», на збільшення витрат з податку на прибуток не відносилась.

Звернувшись до суду, позивач стверджував про реальність господарських операцій за названим правочином, посилаючись на належність оформлення первинних документів та факт проведення розрахунків за отриманий товар.

З цього приводу суд зазначає, що в силу п.6.4 Договору №01/11Т від 12.01.2011р. кількісний та якісний прийом товару здійснюється покупцем відповідно до законодавства України та Інструкції Держарбітражу П-6, П-7.

Пунктом 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затверджено постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. №П-6; далі за текстом -Інструкція П-6) передбачено, що приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супровідними документами. Відсутність зазначених документів не зупиняє приймання продукції. В такому разі складається акт про фактичну наявність продукції. Пунктом 26 Інструкції №П-6 визначено, що акт приймання продукції затверджується керівником або заступником керівника підприємства - отримувача.

Розв'язуючи спір, суд відмічає, що за змістом ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затверджено постановою КМУ від 25.02.2009р. №207; далі за текстом -Перелік №207), Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) до транспортних та супровідних документів належить виключно товарно-транспортна накладна. Жоден інший документ не здатен замінити товарно-транспортної накладної.

На виконання вимог ст.11 КАС України суд витребував у позивача копії товарно-транспортних накладних. Проте, позивач вимог суду не виконав, товарно-транспортних накладних до матеріалів справи не подав. При цьому, позивач не подав і актів про фактичну наявність продукції, котрі мають бути складені за правилами Інструкції №П-6.

Пунктом 29 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджено постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966р. № П-7; далі за текстом -Інструкція П-7) передбачено, що за результатами приймання продукції за якістю і комплектності складається акт про фактичну якість та комплектність отриманої продукції.

Між тим, згаданих актів позивач на вимогу суду до матеріалів справи не подав.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами наведеної норми процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відсутність документів, котрі мають бути складені у спірних правовідносинах на підтвердження обставин фізичного переміщення товарно-матеріальних цінностей, доводить факт відсутності реальних господарських операцій між позивачем, ТОВ «НВЦ «Техноцентр»та контрагентом -ПП «Артанія».

Посилання позивача на рішення господарського суду про визнання дійсності угод судом до уваги не беруться, адже за приписами Податкового кодексу України господарський суд не повноважний перевіряти правильність відтворення показників господарської операції в податковому обліку суб'єкта господарювання, а саме вказані обставини входять до предмету доказування по адміністративному спору про скасування рішення суб'єкта владних повноважень щодо збільшення грошових зобов'язань з податку (збору).

Водночас суд зауважує, що недоведення позивачем реальності господарських операцій за правочином №01/11Т від 12.01.2011р. не має юридичного значення для вирішення спору по суті, позаяк з витребуваного у відповідача, Харківської ОДПІ, розрахунку збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток слідує, що даний епізод не входить до спірного податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2011р. між позивачем, ТОВ «НВЦ «Техноцентр»(в якості поклажодавця), та ПП «Артанія» (в якості зберігача) було укладено договір №250111, предметом якого є надання послуг зберігання товару (а.с.76-77 т.1).

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій за названим правочином позивач подав до суду складені контрагентом акти №ОХ-0001 від 28.02.2011р. на суму 14.000,00грн. (в т.ч. ПДВ -2.333,33грн.), №ОХ-0002 від 31.03.2011р. на суму 14.000,00грн. (в т.ч. ПДВ -2.333,33грн.), №ОХ-0003 від 30.04.2011р. на суму 14.000,00грн. (в т.ч. ПДВ -2.333,33грн.).

Оскільки перелічені акти були складені на товар за договором №01/11Т від 12.01.2011р. (реальність отримання якого від ПП «Артанія» не доведена позивачем в ході розгляду справи), а також враховуючи, що, незважаючи на різну кількість днів зберігання (28, 31, 30 днів відповідно), акти містять однакову вартість послуги із зберігання, суд погоджується з судження відповідача, Харківської ОДПІ, про завищення платником податків витрат за даним епізодом.

За матеріалами справи судом встановлено, що 06.12.2010 р. між позивачем, ТОВ «НВЦ «Техноцентр»(в якості довірителя), та ПП «Сапсан»(в якості повіреного) було укладено договір №ДП-1, предметом якого є проведення маркетингових досліджень та проведення переговорів з постачальниками з метою подальшого укладення договорів (а.с.124-126 т.1).

Стверджуючи про реальність господарських операцій за вказаним правочином, позивач подав до суду складені контрагентом акт виконаних робіт від 01.04.2011р. на суму 93.200,00грн. (в т.ч. ПДВ -15.533,33грн.) та податкову накладну №8 від 01.04.2011р. на загальну суму 93.200,00грн. (в т.ч. ПДВ -15.533,33грн.).

Втім суд відмічає, що всупереч положенням ст.11 КАС України позивач не виконав вимоги суду і не подав до матеріалів справи жодних фактичних даних, які б засвідчували проведення погодження між сторонами даного договору найменування товарів та цін товарів, як-то передбачено п.1.1 Договору №ДП-1 від 06.12.2011р.

Згідно з п.п.3.2 Договору №ДП-1 від 06.12.2010р. довіритель, тобто позивач, ТОВ «НВЦ «Техноцентр», зобов'язаний забезпечити повіреного всією документацією та інформацією, необхідною для виконання доручення.

Проте, жодних доказів виконання цього обов'язку за договором позивач до суду не подав.

Позивач також не подав до суду і жодних доказів отримання від контрагента послуг з проведення переговорів, не надав обґрунтованих пояснень стосовно змісту цих послуг, місця та обставин проведення переговорів.

Оцінивши перелічені вище первинні документи за правилами ст.ст.70 та 86 КАС України, суд відмічає, що акт виконаних робіт від 01.04.2011р. на суму 93.200,00грн. (в т.ч. ПДВ -15.533,33грн.) та податкова накладна №8 від 01.04.2011р. на загальну суму 93.200,00грн. (в т.ч. ПДВ -15.533,33грн.) містять номенклатури поставки послуг, котрі не співпадають між собою за змістом та обсягом. Так, в акті виконаних робіт №1 від 01.04.2011р. зазначено, що контрагентом були надані послуги з проведення маркетингових досліджень та проведенні переговорів, а згідно з податковою накладною №8 від 01.04.2011р. до номенклатури поставки входять лише маркетингові послуги.

Довід позивача про те, що послуги з дослідження ринку та послуги з проведення переговорів в цілому є маркетингом, спростовуються змістом п.п.14.1.108 ст.14 Податкового кодексу України, де вказано, що під маркетингом розуміються послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

За таких обставин, суд погоджується з судження відповідача, Харківської ОДПІ, про завищення платником податків витрат за даним епізодом.

Окремо, вирішуючи спір, суд бере до уваги, що згідно з актом перевірки №713/234/36922423 від 30.03.2012р. за період січень-квітень 2011р. валовий дохід позивача за підрахунками Харківської ОДПІ склав 127.456,00грн., а валові витрати -190.119,00грн.

Отже, за правилами обчислення податку на прибуток згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу України загальний показник об'єкту оподаткування податком на прибуток за названий проміжок часу складає «-62.663,00грн.», тобто має від'ємне значення, що унеможливлює донарахування будь-яких грошових зобов'язань без попереднього винесення рішення стосовно зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток.

У ході розгляду справи судом встановлено, що згаданого рішення ОДПІ не приймалось.

Вказана обставини спричиняє неможливість виокремлення з загальної суми збільшеного грошового зобов'язання правильно нарахованої контролюючим органом суми грошового зобов'язання з ПДВ і відмежування цієї суми від помилково визначеної контролюючим органом в розрізі окремих епізодів та господарських операцій.

За таких обставин, спірне податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підлягає скасуванню в цілому.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити лише в частині вимоги про скасування згаданих рішень суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, вимога про скасування наказу задоволенню не підлягає, позаяк правомірність та обґрунтованість згаданої вимог не знайшла підтвердження судовим розглядом.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ "Науково-виробничий центр "Техноцентр" до Харківської ОДПІ Харківської області ДПС про скасування рішень - задовольнити частково.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби №0000030221 від 24.04.2012р., №0000040221 від 24.04.2012р.

В решті вимог адміністративний позов - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 05.10.2012 р.

Суддя А.В. Сліденко