Постанова № 26323300, 26.04.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2012 року 10:00 Справа № 0870/2300/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Промкабель» м. Запоріжжя в особі «Західкабель» філії ТОВ «Фірма «Промкабель» с. Солонка Львівської області

Приватного підприємства «Практик» м. Київ

про визнання недійсною угоди

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13 квітня 2006 року Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Львівської області (далі за текстом - позивач, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області) звернулась до господарського суду Львівської області з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Промкабель» (далі за текстом - відповідач-1, ТОВ «Фірма «Промкабель») та до Приватного підприємства «Практик» (далі за текстом - відповідач-2, ПП «Практик»), в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просить визнати недійсним договір від 01 червня 2004 року № 10/06, укладений між «Західкабель» філії ТОВ «Фірма «Промкабель» та ПП «Практик», застосувати наслідки, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, а саме: стягнути з ПП «Практик» на користь покупця - ТОВ ТОВ «Фірма «Промкабель» суму у розмірі 283631,33 грн., стягнути з ТОВ «Фірма «Промкабель» у доход держави грошову суму в розмірі 283631,33 грн.

Господарським судом Львівської області прийняті та розглядалися уточнені позовні вимоги. За результатами розгляду позовних вимог господарським судом Львівської області прийнято постанову від 13 липня 2006 року у справі № 5/704-19/134А, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2006 року в даній справі, про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2009 року № К-5576/08 скасовано попередні судові акти в даній справі, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповідомленням належним чином відповідача-2 про розгляд справи.

Львівський окружний адміністративний суд, який прийняв справу до свого провадження, ухвалою від 20 січня 2010 року у справі № 2а-5912/09/1370 передав справу за підсудністю до Запорізького окружного адміністративну суду.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року ухвалу про передачу справи за підсудністю залишено без змін.

Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу 12 березня 2012 року матеріали вищезазначеної адміністративної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду, справі присвоєно номер № 0870/2300/12.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року прийнято до провадження справу № 0870/2300/12 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 05 квітня 2012 року.

За клопотанням відповідача-1 ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року відповідно до пункту 4 частини 2 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України зупинено провадження в адміністративній справі до 26 квітня 2012 року.

У судове засідання 26 квітня 2012 року сторони своїх представників не направили.

Від позивача та відповідача-1 надійшли письмові клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач-2 повідомлявся про розгляд справи повістками про виклик, які надсилалися на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9), однак були повернуті до суду з відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою. Згідно спеціального витягу з реєстру станом на 15 березня 2012 року відповідач-2 перебуває у стані припинення підприємницької діяльності, однак запис про припинення юридичної особи не вносився, тобто відповідач-2 не є припиненим.

Частиною 4 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються, зокрема, юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

За таких обставин, враховуючи положення частини 4 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України, повістка про виклик вважається врученою відповідачу-2 належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, суд, керуючись частиною 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

З 18 по 31 жовтня 2005 року ДПІ у Пустомитівському районі проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Філії «Західкабель» ТОВ «Фірма «Промкабель» за період з 01 жовтня 2002 року по 30 червня 2005 року, результати якої оформлені актом від 31 жовтня 2005 року № 201/230/19335989 (далі - акт перевірки).

У зв'язку з проведенням перевірки з питання відшкодування з бюджету податку на додану вартість по Філії «Західкабель» ТОВ «Фірма «Промкабель» позивачем було надіслано запит до Держаної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про проведення зустрічної перевірки ПП «Практик» щодо підтвердження суми ПДВ.

Державна податкова інспекція у Дарницькому районі міста Києва у листі від 21 листопада 2005 року № 38108/7/23-906 повідомила позивачу, що ПП «Практик» за юридичною адресою не знаходиться; за період квітень-вересень 2004 року підприємством подані декларації з ПДВ (скорочені) без ознак фінансово-господарської діяльності; остання податкова декларація з ПДП (скорочена) надійшла від підприємства до ДПІ за жовтень 2004 року без ознак фінансово-господарської діяльності. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2005 року у справі № 2-3918 визнано недійсними статут та свідоцтво платника ПДВ ПП «Практик» з моменту його видачі, а також припинено юридичну особу ПП «Практик».

На підставі отриманих відомостей та документів позивачем зроблено висновок про те, що договір від 01 червня 2004 року № 10/06, на виконання якого діяли сторони, був укладений з метою, завідомо суперечній інтересам держави та суспільства, що завдає державі шкоду, а саме: недоотримання належних сум ПДВ внаслідок того, що відповідачем-2 суми ПДВ до складу ПДВ включені не були та до бюджету не перераховувались, а відповідачем-1 включено до податкового кредиту дані суми. На думку відповідача, очевидним є умисел ПП «Практик» щодо проведення господарського зобов'язання не у встановленому законом порядку, оскільки юридичну особу було створено без наміру здійснення підприємницької діяльності. Посилаючись на дані обставини, позивач просить на підставі статті 207 Господарського кодексу України визнати недійсним договір від 01 червня 2004 року № 10/06, укладений між відповідачами, та застосувати юридичні наслідки, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, а саме: стягнути з відповідача-2 на користь покупця - відповідача-1 суму у розмірі 283631,33 грн., і з відповідача-1 - у дохід держави грошову суму в розмірі 283631,33 грн.

Відповідач-1 у письмових запереченнях не погодився з позовними вимогами з тих підстав, що факт отримання від ПП «Практик» товарно-матеріальних цінностей за договором від 01 червня 2004 року № 10/06 був належним чином оформлений, результати таких операцій включені до об'єкту оподаткування, а правильність оформлення цих операцій підтверджена актом перевірки.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтею 228 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття рішення по справі) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, правові наслідки угоди, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди - обома сторонами чи однією.

Судом встановлено, що 01 червня 2004 року ПП «Практик» (надалі - продавець) та Філією «Західкабель» ТОВ «Фірма «Промкабель» (надалі - покупець) укладено договір № 10/06, за яким продавець зобов'язується продати, а покупець - прийняти і оплатити комплект в подальшому «товар».

За умовами пунктів 1.2 та 2.1 договору ціна товару договірна за згодою сторін на кожну партію товару і підтверджується накладною, яка є невід'ємною частиною даного договору. Розрахунки за поставляємий товар провадяться на протязі 3-х банківських днів шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця з моменту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до пунктів 6.1 та 6.5 договору договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31 грудня 2004 року.

На виконання умов договору ПП «Практик» поставив ТОВ «Фірма «Промкабель» в особі його Філії «Західкабель» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 283631,33 грн. згідно наступних накладних:

від 11 червня 2004 року № 117 на суму 10046,40 грн. з ПДВ,

від 24 червня 2004 року № 125 на суму 6906,00 грн. з ПДВ,

від 12 липня 2004 року № 133 на суму 33060,00 грн. з ПДВ,

від 29 липня 2004 року № 145 на суму 71700,72 грн. з ПДВ,

від 20 серпня 2004 року № 157 на суму 46484,16 грн. з ПДВ,

від 1 вересня 2004 року № 1/09 на суму 56950,37 грн. з ПДВ,

від 04 жовтня 2004 року № 4/10 на суму 46432,80 грн. з ПДВ,

від 19 жовтня 2004 року № 19/10 на суму 5682,48 грн. з ПДВ,

від 28 жовтня 2004 року № 28/10 на суму 6368,40 грн. з ПДВ.

Вказані поставки було оплачено відповідачем-1 платіжними дорученнями від 15 червня 2004 року № 1176 на суму 10246,40 грн., від 05 липня 2004 року № 1195 на суму 6906,00 грн., від 21 липня 2004 року № 1217 на суму 33060,00 грн., від 05 серпня 2004 року № 1248 на суму 71700,72 грн., від 25 серпня 2004 року № 1260 на суму 10740,73 грн., від 03 вересня 2004 року № 1275 на суму 35000,00 грн., від 08 вересня 2004 року № 1276 на суму 17968,29 грн., від 08 вересня 2004 року № 1278 на суму 15854,16 грн., від 10 вересня 2004 року № 1279 на суму 11515,08 грн., від 22 вересня 2004 року № 1289 на суму 12353,28 грн., від 08 жовтня 2004 року № 1311 на суму 23637,60 грн., від 15 жовтня 2004 року № 1315 на суму 22795,20 грн., від 22 жовтня 2004 року № 1325 на суму 5682,48 грн., від 01 листопада 2004 року № 1344 на суму 6368,40 грн.

Відповідно до здійснених поставок відповідачем-2 були виписані податкові накладні від 11 червня 2004 року № 117, від 24 червня 2004 року № 125, від 12 липня 2004 року № 133, від 29 липня 2004 року № 2907, від 20 серпня 2004 року № 157, від 1 вересня 2004 року № 1/09, від 04 жовтня 2004 року № 4/10, від 19 жовтня 2004 року № 19/10, від 28 жовтня 2004 року № 28/10 на загальну суму 283631,33 грн., в тому числі ПДВ 47271,89 грн.

На підставі вказаних податкових накладних відповідач-1 відніс у період червень-жовтень 2004 року до податкового кредиту суму ПДВ 47271,89 грн.

Отримані відповідачем-1 товарно-матеріальні цінності у подальшому були реалізовані на користь споживачів - ВАТ НІЦ «ЗТЗ-Сервіс» та ТОВ НВФ «Трион ЛТД ко» на загальну суму, з урахуванням торгової націнки, 289497,10 грн., в тому числі ПДВ в сумі 48249,51 грн.

Вказану суму ПДВ було включено відповідачем-2 до податкового зобов'язання з цього податку за період червень-жовтень 2004 року, що підтверджується податковими накладними Філії «Західкабель» ТОВ «Промкабель» на включення до об'єкту оподаткування сум доходу від реалізації вказаних вище товарно-матеріальних цінностей: від 15 червня 2004 року № 20, від 25 червня 2004 року № 21, від 20 липня 2004 року № 26, від 03 серпня 2004 року № 28, від 03 серпня 2004 року № 29, від 25 серпня 2004 року № 30, від 31 серпня 2004 року № 31, від 02 вересня 2004 року № 32, від 03 вересня 2004 року № 33, від 08 вересня 2004 року № 34, від 09 вересня 2004 року № 35, від 10 вересня 2004 року № 36, від 22 вересня 2004 року № 37, від 11 жовтня 2004 року № 44, від 13 жовтня 2004 року № 45, від 13 жовтня 2004 року № 46, від 21 жовтня 2004 року № 48, від 29 жовтня 2004 року № 49.

Повнота, достовірність та обґрунтованість відображення господарських результатів за вказаними операціями підтверджується актом перевірки № 201/230/19335989, складеним позивачем 31 жовтня 2005 року за результатами планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Філією «Західкабель» ТОВ «Фірма «Промкабель» за період з 01 жовтня 2002 року по 30 червня 2005 року, в якому не встановлено порушень за період 2004 року.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 липня 2005 року у справі № 2-3918 за позовом ОСОБА_1 до ПП «Практик», третя особа: ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, визнано недійсними статут ПП «Практик», затверджений засновником ОСОБА_1 та зареєстрований Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією за № 03267 від 01 грудня 2003 року, свідоцтво № 38821240 про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Практик» з моменту його видачі - з 31 грудня 2003 року, припинено юридичну особу ПП «Практик».

При винесенні рішення суд виходив з того, що ОСОБА_1 підписував статут та інші документи ПП «Практик» без мети створення та діяльності вказаного підприємства, оскільки не вносив коштів та майна до статутного фонду підприємства, а також не мав мети та можливості сплачувати податки.

З тексту даного рішення вбачається, що судом не досліджувались та не встановлювались факти щодо надання ПП «Практик» податкової звітності за податкові періоди, в яких були здійснені господарські операції на виконання оспорюваного договору від 01 червня 2004 року № 10/06, та факти приховування від оподаткування фінансових показників за наслідками цих операцій.

В силу приписів частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства лише обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Отже, вищезазначене рішення суду в цивільній справі не є підставою для звільнення від доказування умислу сторін щодо ухилення від сплати податків при укладенні оспорюваного договору.

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів однієї зі сторін договору недійсними та скасування реєстрації платником податку на додану вартість, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Крім того. відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою. Доки до них не внесено відповідних змін.

На час вчинення оскаржуваного правочину ПП «Практик» перебувало у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, свідоцтво платника податку на додану вартість не було анульоване.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В акті ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 21 жовтня 2005 року № 651 про анулювання свідоцтва про реєстрацію ПП «Практик» платником ПДВ, на який посилається позивач, не зазначено відомостей про те, з якого саме періоду вказане підприємство не подає податкову звітність і чи взагалі такі факти мали місце. Також не зафіксовано наявність податкової заборгованості ПП «Практик» перед бюджетом.

Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, входять до предмету доказування в даній справі. Один лише факт визнання статуту підприємства недійсним за рішенням суду, яке вступило в законну силу, без встановлення в судовому процесі обставин щодо стану виконання підприємством конституційного обов'язку сплачувати податки за результатами господарської діяльності в цілому та конкретного договору, не може бути достатньою підставою для визнання такого недійсним з підстав, передбачених статтею 207 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене, суд вважає недоведеними доводи позивача про наявність у відповідача-2 умислу на вчинення оспорюваного договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а позовні вимоги - необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П.Бойченко