Ухвала суду № 26317295, 03.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2012 року м. Київ К-25182/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Ойл" (далі -Товариство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2010

у справі № 2а-30681/09/2070

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання незаконними та скасування податкових повідомлення-рішення від 01.09.2008 № 0001712302/0, за яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 166 909 грн. (у тому числі 118 196 грн. за основним платежем та 48713 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 01.09.2008 № 0001722302/0 про визначення позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 114 744 грн. (у тому числі 76496 грн. за основним платежем та 38248 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2010, у позові відмовлено з мотивів відсутності документального підтвердження факту поставки позивачеві спірних транспортних та інформаційно-обчислювальних послуг, що виключає правомірність відображення результатів цих операцій у податковому обліку платника.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оригінали товарно-транспортних накладних, якими оформлювалися спірні послуги з перевезення, були вилучені органами досудового слідства під час проведення обшуку та виїмки на підприємстві, однак були надані для огляду суду апеляційної інстанції; вказані послуги є необхідними для здійснення Товариством своєї основної діяльності, що полягає, зокрема, у вирощуванні сільськогосподарських культур та їх оптовому продажі.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення -без змін.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень став, зокрема, факт невизнання податковим органом витрат позивача на оплату транспортних та інформаційно-обчислювальних послуг (у тому числі і по сплаті ПДВ) в рамках господарських правовідносин Товариства з приватними підприємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з огляду на відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних, талонів замовника, а також інших документів з необхідною для цілей оподаткування інформацією на підтвердження факту реального надання цих послуг, як це була зафіксовано в акті перевірки від 25.07.2008 № 1850/23-212/34630128.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

У розглядуваному випадку суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів встановили відсутність документів, складенням яких мають опосередковуватися операції з поставки послуг з перевезення, як-от -товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, талонів замовника.

Інші документи (зокрема, подані позивачем акти виконаних робіт) не містять інформації про вантаж, який перевозився, транспортний засіб, що здійснював перевезення, адреси доставки та отримання вантажу, а відтак ці документи було об'єктивно оцінено судами як такі, що не відповідають вимогам первинних документів, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Не було подано Товариством і документів про зміст, обсяги та вартість інформаційно-обчислювальних послуг, що виключає і встановлення зв'язку результатів цих послуг з господарською діяльністю позивача.

А відтак суди об'єктивно погодилися з позицією податкового органу про незаконність відображення позивачем витрат на оплату спірних послуг у податковому обліку Товариства.

При цьому суди вмотивовано відхилили посилання позивача на виїмку відповідних документів з огляду на те, що Товариство не вчинило передбачених статтею 186 Кримінально-процесуального кодексу України дій для отримання копій вилучених документів, засвідчених підписом слідчого та завірених печаткою.

Твердження позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків суду щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Ойл" відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2010 у справі № 2а-30681/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько