Ухвала суду № 26316327, 06.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2012 р.Справа № 2а-13125/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Курило Л.В. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Червонозаводського району м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011р. по справі № 2а-13125/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Алівія Плюс"

до Державної податкової інспекції у Червонозаводського району м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство «Алівія Плюс», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаодському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.09.2011 р. № 0003131520 ДПІ Червонозаводського району м. Харкова за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 100 007,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -1,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року адміністративний позов Приватного підприємства "Алівія Плюс" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Червонозаводського району міста Харкова №0003131520 від 12.09.2011р. за платежем податок на додану вартість за основним платежем - 100 007,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -1,00 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обгрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.

Представник відповідача надав письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Колегія суддів на підставі ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПП "Алівія Плюс" повідомлено про проведення документальної невиїзної перевірки повідомленням від 27.07.2011 року №13779/70-15/7, яке направлено рекомендованим листом 28.07.2011 року на адресу підприємства, однак 03.08.2011 року лист повернувся з відміткою "адресат не значиться" (а.с.52).

Фахівцями ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на підставі п.п.20.1.1, ст.78, ст.79 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. та відповідно до наказу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 27.07.2011р. № 1199 проведено невиїзну документальну перевірку Приватного підприємства "Алівія Плюс", в частині правомірності формування податкового кредиту за період з 01.05.2010 по 30.05.2010 р. (а.с.50).

За результатами перевірки складено акт №3454/15-215/35972610 від 16.08.2011 року, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення ПП "Алівія Плюс" вимог п.50.2 ст.50, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 100007,45 грн. (а.с. 53-56).

Акт від 16.08.2011 №3454/15-215/35972610 направлено ПП "Алівія Плюс" рекомендованим листом 16.08.2011 року, який повернувся 29.08.2011 року з відміткою "адресат не значиться" (а.с.57,58).

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова 12.09.2011 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0003131520, яким ПП "Алівія Плюс" донараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем - 100 007,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 .00 грн. (а.с.8, 59).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що документальна невиїзна перевірка ПП "Алівія Плюс" проведена з порушенням приписів ст. 78 ПК України, тобто за відсутності факту направлення письмового запиту на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення, за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу. Суд першої інстанції посилався на те, що на час подання уточнюючого розрахунку ПДВ, ПП "Алівія Плюс" вже перевірено управлінням податкового контролю оподаткування юридичних осіб за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року (акт від 01.07.2010 року №05487/233/35972610), про що зазначено в акті від 16.08.2011 №3454/15-215/35972610 (а.с.54).

Судове рішення мотивовано і тим, що акт перевірки від 16.08.2011 року №3454/15-215/35972610 не містить посилань щодо ненадходження скарги позивача, як отримувача товарів, про відмову з боку постачальника товарів надати податкову накладну або порушенням ним порядку її заповнення, відповідно до положень абзацу 2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Суд першої інстанції зазначив, що абзацом 2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено право особи на подачу такої скарги, що неможна розуміти як обов'язок. Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента виписувати податкову накладну. В даному випадку податкові накладні виписані контрагентом позивача, але отримані останнім із запізненням, що не зумовлює необхідність звернення платника до податкового органу з відповідними скаргами. Право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Суд першої інстанції, керуючись ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Наказом ДПА України від 30.05.97 № 166 Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання, дійшов висновку, що платник податку мав право сформувати податковий кредит протягом 1095 днів з дати виписаних податкових накладних.

Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011р., суттєво скорочує право платника податку на включення податкових накладних минулих періодів до податкового кредиту звітного періоду - з 1095 до 365 днів. Прикінцеві та перехідні положення Податкового кодексу України не містять норм щодо поширення дії норми п. 198.6 ст. 198 на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, отже визначені статтею 198 ПК України строки для формування податкового кредиту повинні застосовуватися лише до сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних після 01.01.2011 р.

Як свідчать реєстри отриманих та виданих податкових накладних за березень 2009 року та листопад 2009 року, позивачем включено до реєстрів отримані податкові накладні, виписані у грудні 2008 року та січні, лютому 2009 року. Позивачем у подальшому допущена арифметична помилка та податковий кредит за вищезазначеними накладними не був врахований при визначенні зобов'язання позивача за сплатою податку на додану вартість.

Як зауважив суд першої інстанції, досліджені під час розгляди справи документи щодо господарських операцій позивача із його контрагентом, підтверджено факт реального виконання господарських операцій позивачем, мета та факт використання придбаних товарів (послуг) у межах господарської діяльності платника податку.

А тому, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, та не надання відповідачем доказів про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету, або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо, звільняє позивача від відповідальності за порушення правил оподаткування його контрагентом.

Таким чином суд першої інстанції вважав неправомірним прийняття відповідачем податкове повідомлення-рішення від 12.09.2011р. № 0003131520 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 100007 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як свідчить акт перевірки №3454/15-215/35972610 від 16.08.2011 року, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, висновки відповідача про порушення ПП "Алівія Плюс" вимог п.50.2 ст.50, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України ґрунтувалися на тому, що згідно з уточнюючим розрахунком з податку на додану вартість та додатку №5 за травень 2010 року (дата реєстрації в податковому органі - 19.01.2011 р.). підприємством «Алівія Плюс» включено до складу податкового кредиту податкові накладні, період виписки яких становить понад 365 календарних днів (а.с.60-63).

Так, податковий був сформований за рахунок податкових накладних, виписаних у грудні 2009 р., січні 2009 р. та лютому 2009 р. (а.с.9-21, 92-113).

На думку колегії суддів суд першої інстанції правомірно вважав необґрунтованими висновки відповідача, викладені у акті перевірки, про порушення позивачем вимог ПК України, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 50.1. ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу тобто 1095 днів) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

При цьому, відповідно до пункту 50.2 Податкового кодексу України, латник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.

Як свідчить акт №3454/15-215/35972610 від 16.08.2011, ПП "Алівія Плюс"вже перевірено управлінням податкового контролю оподаткування юридичних осіб за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року акт від 01.07.2010 року №05487/233/35972610 (а.с.54).

Тобто, на час подання позивачем уточнюючого розрахунку вже було проведено перевірку, однак цей факт не є підставою для обмеження права платника податків на самостійне виправлення помилок, оскільки праву платника податків на подання уточнюючого розрахунку кореспондує право податкового органу на проведення перевірки відповідно до п.50.3., згідно з яким у разі, коли платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на той факт, що позивач не мав права включати в податковий кредит податкові накладні, виписані в грудні 2008 року та січні-лютому 2009 року, вважпючи, що це суперечить нормам Податкового кодексу України щодо строків такого включення, оскільки Податковий кодекс України набрав чинності з 01 січня 2011 року, у зв'язку з чим втратили чинність Закон України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Однак, встановленим є факт, що на момент виникнення у позивача права на податковий кредит, що оспорюється відповідачем, порядок та строки включення податку на додану вартість у податковий кредит регулювались саме Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Згідно п.п.7.2.6 п.п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно приписів абзацу 2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Акт перевірки свідчить про те, що така скарга від позивача не надходила.

Однак, абзацом 2 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено право, а не обов'язок особи на подачу такої скарги.

Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента виписувати податкову накладну.

Як встановлено судом першої інстанції, і про це свідчать письмові докази, податкові накладні були виписані контрагентом позивача, однак отримані позивачем із запізненням, що не зумовлює обов»язковість звернення платника до податкового органу з відповідними скаргами.

Сукупний аналіз зазначених приписів Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення", податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Суд першої інстанції правомірно врахував строки давності, встановлені ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", які також поширюються і на порядок визначення податкових зобов'язань, а також повернення надміру сплачених або відшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів). Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується у момент виникнення податкового зобов'язання, до неї також застосовуються норми зазначеного Закону. Аналогічне правило застосовується і під час формування податкового кредиту.

В стовпчику № 3 "Період виписки" розділу II "Податковий кредит" Додатку № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту" до форми податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.97 № 166 (в редакції, чинній на дату виписки податкових накладних) вказано, що до податкового кредиту звітного періоду включаються будь-які податкові періоди в межах установлених Законом строків давності (1095 днів).

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності ПК України, платник податку мав право сформувати податковий кредит протягом 1095 днів з дати виписаних податкових накладних.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, у разі, якщо платник податків не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Отже, Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011р., суттєво скорочує право платника податку на включення податкових накладних минулих періодів до податкового кредиту звітного періоду - з 1095 до 365 днів. Прикінцеві та перехідні положення Податкового кодексу України не містять норм щодо поширення дії п. 198.6 ст. 198 на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності.

Враховуючи зазначене та приписи статті 58 Конституції України, суд першої інстанції правомірно вважав, що визначені статтею 198 Податкового кодексу України нові строки для формування податкового кредиту повинні застосовуватися лише до сум ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних після 01.01.2011р.

Як свідчать реєстри отриманих та виданих податкових накладних за березень 2009 року та листопад 2009 року, позивачем було включено до реєстрів отримані податкові накладні, виписані у грудні 2008 року та січні, лютому 2009 року (а.с.92-113).

Позивачем у подальшому була допущена арифметична помилка та податковий кредит за вказаними податковими накладними не був врахований при визначенні зобов'язання позивача зі сплати податку на додану вартість.

Судом першої інстанції досліджено документи щодо господарських операцій позивача із його контрагентом та встановлено факт реального виконання господарських операцій позивачем, мета та факт використання придбаних товарів (послуг) у межах господарської діяльності платника податку, що не заперечується відповідачем.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, звільняє позивача від відповідальності за порушення правил оподаткування його контрагентом, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних (недійсних) правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України.

Ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не доведено наявність порушень порядку виписки та заповнення податкових декаларацій, такі відомості відсутні і в акті перевірки.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0003131520від 12.09.2011 р., не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій та законність прийнятих рішень

Однак, відповідачем, в порушення приписів ч.2 ст. 71 КАС України, не доведено правомірність, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, що є предметом оскарження.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 КАС України, надав належні та допустимі докази, що свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року по справі № 2а-13125/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводського району м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2011р. по справі № 2а-13125/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Курило Л.В. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.