Ухвала суду № 26313996, 01.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2012 року м. Київ К-52808/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2009 року

у справі № 2а-27451/08

за позовом Закритого акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Моноліт»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Моноліт»звернулось до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова № 0000301600/0 від 25.07.2008р., № 0000301600/1 від 22.08.2008р., № 0000301600/2 від 27.10.2008р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2009 року в задоволенні позову відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2009 року постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги; визнані нечинними спірні податкові повідомлення-рішення, з огляду на обґрунтованість позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної позапланової перевірки підприємства позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в банку за квітень 2008 року, складено акт від 11.07.2008р. № 733/16-011/32675481, в якому зафіксовано порушення вимог ч. 2 ст. 215, ст. 203 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту за березень на 15 363 грн., та відповідно до завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування за квітень 2008 року на вказану суму.

На підставі результатів вказаної перевірки та адміністративного оскарження, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000301600/0 від 25.07.2008р., № 0000301600/1 від 22.08.2008р., № 0000301600/2 від 27.10.2008р. про зменшення суми бюджетного відшкодування за квітень 2008 року на 15 363 грн.

Зменшуючи суму бюджетного відшкодування за квітень 2008 року, відповідач виходив з того, що позивачем у березні 2008 року при експорті продукції власного виробництва (труби електрозваренні з чорного металу) була застосована нульова ставка ПДВ, після чого вказана продукція власного виробництва була знов придбана ЗАТ «ВО «Моноліт»на підставі контракту № 10092007 від 10.09.2007р., укладеному між ЗАТ «ВО «Моноліт»та GH Steel Trading S.A.», який в розумінні ч. 2 ст. 215, ст. 203 ЦК України вважається нікчемним, оскільки здійснення позивачем перелічених вище операцій з початку по експорту (продаж) товару за межі території України продукції власного виробництва, а потім по імпорту (придбання товарів у нерезидента) продукції власного виробництва, яка раніше була відвантажена цьому ж нерезиденту не породжує жодних економічних результатів та не направлена на отримання прибутку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що суми податку на додану вартість можуть бути повернуті платнику податків з бюджету лише у разі надмірної сплати цих сум до бюджету у випадках, визначених цим Законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно п. 3.1 ст. 3, п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту; поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої із подій - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 цього Закону у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Як встановлено в судовому порядку, відповідач не заперечує того, що при формуванні податкового кредиту за квітень 2008 року підприємство включило до податкового кредиту суму ПДВ, відображену у ВМД і сплачену при митному оформленні товару, то у відповідача по справі та у суду не було законних підстав вимагати від підприємства ще якоїсь сплати податку до бюджету, оскільки законодавець в жодній нормі Закону України «Про податок на додану вартість»не робить застережень щодо пов'язаного характеру експортних та імпортних операцій господарюючого суб'єкта.

Оскільки податковий кредит за квітень 2008 року підприємством був сформований з урахуванням належним чином оформленої ВМД після сплати податку при митному оформленні, то висновок суду апеляційної інстанції про правомірність включення позивачем до податкового кредиту підприємства за квітень 2008 року податку в сумі 15 363 грн. є правомірним.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача -необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний