Ухвала суду № 26313784, 11.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/82087/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

за участю секретаря судового засідання Луцак А.В.,

представників позивача Гуменюк А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 у справі № 2а-6653/09/2670 за позовом відкритого акціонерного товариства "Перестрахувальне товариство "Європоліс" (правонаступник Приватне акціонерне товариство "Перестрахувальне товариство "Європоліс") до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2009 № 0001152201/0 та № 0003891705/0, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 81 358,00 грн. та податку з доходів фізичних осіб - 744 518,13 грн.

Суд першої інстанції постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на час укладення і виконання договорів про співробітництво у галузі факультативного перестрахування та ретроцесії контрагенти позивача не були визнані банкрутами, були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та мали необхідний обсяг цивільної правоздатності та дієздатності. Щодо для утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб суди зазначили, що відсутність у страхових агентів позивача -суб'єктів малого підприємництва -фізичних осіб, які знаходились на спрощеній системі оподаткування, у свідоцтві про сплату єдиного податку відомостей про той чи інший вид діяльності, за який позивачем виплачувалась винагорода, не можуть слугувати підставою для утримання та сплати такого податку.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу Товариство просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою визначення податкових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, була виїзна планова перевірка позивача, висновки якої викладені у акті № 75/2201/21510644, у ході якої фахівцями контролюючого органу встановлено порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2 cт. 7 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб". Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивачем занижено податок на прибуток від страхової діяльності та податок з доходів фізичних осіб у 2006 -2007 роках внаслідок визнання в судовому порядку контрагентів позивача, з якими було укладено договори про співробітництво в галузі факультативного перестрахування, банкрутами, та не утримано податок з доходів фізичних осіб з комісійних винагород, сплачених за агентськими угодами страховим агентам - суб'єктам підприємницької діяльності -фізичним особам, у яких у свідоцтві про сплату єдиного податку не зазначені види діяльності як "допоміжна діяльність в сфері фінансів та страхування" та "агентська діяльність".

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судами встановлено, що на момент укладення договорів перестрахування контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, з яким погоджується колегія Вищого адміністративного суду України, що враховуючи положення ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" та п. 6 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" сам факт визнання у судовому порядку юридичної особи банкрутом та подальша ліквідація самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, а лише є підставою для припинення договору страхування за законом.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині позовних вимог.

Також суди дійшли вірного висновку, що за обставин, які склалися у даній справі, висновок відповідача про порушення вимог пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону № 889-IV з боку позивач є незаконним.

Так, відповідно до пп. 9.12.1 Закону № 889-IV оподаткування доходів фізичної особи, отриманих нею в межах підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань. Таким законодавством на момент спірних правовідносин були Указ Президента України від 03.07.1998 № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (для підприємців, що сплачують податки за спрощеною системою оподаткування) та розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (для підприємців, що сплачують податки за загальною системою оподаткування).

Відповідно до п. 6 Указу № 727/98 суб'єкт малого підприємництва -фізична особа -платник єдиного податку звільняється від сплати податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку) саме з доходів, отримуваних ним від здійснення підприємницької діяльності, за єдиним податком, i саме ці доходи (згідно зі ст. 2 Указу) не включаються до сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума єдиного податку є остаточною i не включається до перерахунку його загальних податкових зобов'язань, що підтверджується положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 № 507 "Про роз'яснення Указу № 727/98", п. 5 якої зазначено, що на суб'єктів малого підприємництва -фізичних осіб, які відповідно до абзацу четвертого ч. 1 п. 6 Указу не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету № 13-92 (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Указу № 727/98).

У свою чергу обмеження у застосуванні спрощеної системи щодо деяких видів підприємницької діяльності встановлені Законом України від 25.03.2005 № 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України". Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень цього Закону з 01.07.2005 до прийняття Закону України "Про спрощену систему оподаткування" Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" застосовується з урахуванням таких особливостей.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти; суб'єктів підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних товарів, оптовим та роздрібним продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів; суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, що підлягають ліцензуванню відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Інших обмежень щодо видів підприємницької діяльності, під час здійснення яких може застосовуватися спрощена система оподаткування, чинне законодавство не містить. При цьому додаткові обмеження не можуть встановлюватися підзаконними нормативними актами.

При цьому, вичерпний перелік умов, дотримання яких є необхідним для застосування спрощеної системи оподаткування, встановлені п. 1 Указу № 727/98 і ці умови не обмежують суб'єкта малого підприємництва у виборі здійснюваних ним видів діяльності лише тими, що зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку чи в будь-якому іншому документі.

Отже, суб'єкт малого підприємництва має право займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, за винятком тих, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.

За таких обставин режим оподаткування єдиним податком поширюється на всі доходи суб'єкта малого підприємництва, що обрав спрощену систему оподаткування, незалежно від видів підприємницької діяльності, від яких ці доходи одержані.

Зміст самого свідоцтва про сплату єдиного податку не можуть слугувати такими обмеженнями, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не може встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Ураховуючи наведене, норми Указу № 727/98 поширюються на всі доходи суб'єкта спрощеної системи оподаткування, отримані ним як виручка від реалізації товарів, робіт, послуг у межах усіх видів здійснюваної ним підприємницької діяльності.

Таким чином, на підставі положень п. 1.6 Закону № 889-IV (а також пп. 4.3.25, пп. пп. 9.12.1 - 9.12.2, ст. 17 Закону № 889-IV, статей 2 та 6 Указу № 727/98) особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування -оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом та Законом.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2011 у справі № 2а-6653/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко