Рішення № 26310859, 25.09.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2012 р.Справа № 5023/3343/12 вх. № 3343/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погореловой О.В

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю : позивача - ОСОБА_1, особисто, відповідача - ОСОБА_2, за дорученням

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агенство комплексної безпеки "Стелс" м. Харків

про стягнення 200250,00 грн. збитків, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача в якості компенсації за завдані реальні збитки гроші в сумі 7950,00 грн. та в якості компенсації за завдані збитки (втрачена вигода) в сумі 192300,00 грн. Позов обґрунтований ст.ст. 22, 50, 319, 320 ЦК України та ст. ст. 5, 20, 47, 134, 224 ГК України. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

25.09.2012 року до господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду докази.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

25.09.2012 року до господарського суду від позивача надійшло клопотання в якому він просить суд долучити до матеріалів справи заяви про розірвання договорів оренди.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

25.09.2012 року до господарського суду від відповідача надійшло нормативно-правове обґрунтування заперечень проти позову.

Суд, дослідивши надане обґрунтування, долучає його до матеріалів справи.

07.08.2012 року до господарського суду від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд припинити провадження по справі на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України.

Суд, дослідивши клопотання, вислухавши представника відповідача, позивача, відмовляє в його задоволенні, як необґрунтованого.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

В судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

01.04.2008р. позивачем отримано свідоцтво про сплату єдиного податку серії Є №042081 у якому зазначено вид діяльності - здавання в найм (оренду) нерухомості, розташованої в АДРЕСА_1, яке збудовано позивачем, як власником та введено в експлуатацію.

23.06.2009р. по ухвалі Дзержинського районного суду м. Харкова, за заявою ОСОБА_3 про забезпечення її позову, було накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_116.07.2009р. Дзержинським ВДВС Харківського МУЮ було накладено арешт на земельну ділянку та домоволодіння, розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Описане майно за актами опису та арешту майна від 16.07.2009р. було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_3

01.09.2009р. ухвалою апеляційного суду Харківської області було скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.06.2009р. в частині накладення арешту на земельну ділянку та домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності. Змінено арешт майна на заборону відчуження цього майна.

13.10.2009р. на виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.06.2009р. було накладено арешт на рухоме майно - товар, що належав ОСОБА_1 Описаний та арештований товар було перевезено до приміщень № 11, № 111 та № ІV, розташованих в будинку АДРЕСА_1, тобто рухоме майно позивача повинно було зберігатися в належному на праві власності ОСОБА_1 домоволодінні. Відповідальним зберігачем описаного та арештованого рухомого майна - товару ОСОБА_1 було призначено ОСОБА_3

17.10.2009р. позивачеві стало відомо, що відповідальний зберігач ОСОБА_3 уклала договір охорони рухомого майна, арештованого та описаного Дзержинським ВДВС ХМУЮ, з відповідачем.

,Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач незаконно проник у домоволодіння та самовільно зайняв всі приміщення. Окрім того, що працівники ТОВ АКБ "Стелс" на вимогу власника самовільно зайнятого ними домоволодіння, ОСОБА_1, не звільняли домоволодіння аж до 16.08.2010р., вони ще й перешкоджали ОСОБА_1 здійснювати підприємницьку діяльність, шляхом здачі в оренду приміщень в домоволодінні АДРЕСА_1.

Позивач неодноразово звертався до дирекції ТОВ АКБ "Стелс" з проханням звільнити самовільно зайняті ними приміщення в домоволодінні АДРЕСА_1, та отримував від відповідача відмови з посиланнями на законність їхнього знаходження на домоволодінні. Позивач також попереджав відповідача про те, що незаконними діями працівників Товариства йому завдано збитків, які потрібно буде відшкодовувати. На всі звернення ОСОБА_1 до ТОВ АКБ "Стелс", з метою досудового врегулювання спору, відповідач фактично не реагував: незаконно знаходився на домоволодінні АДРЕСА_1 з 17.10.2009р. по 16.08.2010р., перешкоджаючи ФОП ОСОБА_1 здійснювати підприємницьку діяльність.

Позивач 28.02.2011р. направив до відповідача претензію з вимогою добровільно в досудовому порядку відшкодувати йому збитки по підприємницькій діяльності, у зв'язку з чим 05.04.2011р. позивачу надійшла відповідь відповідача від 31.03.2011р., в якій відповідач відмовляється визнавати свої дії, по охороні описаного рухомого майна на домоволодінні АДРЕСА_1, незаконними.

Позивачем у 2009 р. укладено договори оренди на приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме з: ОСОБА_4 (договір від 30.04.2009р.), ОСОБА_5(договір від 01.03.2009р.), ОСОБА_6 (договір від 01.06.2009р.).

З 17.10.2009р. працівники ТОВ АКБ "Стелс" незаконно увійшли до будинку АДРЕСА_1, самостійно змінили замки на дверях, чим обмежили доступ до домоволодіння як позивачу та його дружини, так і вищевказаних орендарів, мотивуючи це договором на охорону, який було укладено між відповідачем та ОСОБА_3, що призвело до розірвання укладених договорів оренди. Тобто, позивач здавав в оренду вищевказані приміщення та отримував прибуток, але через незаконні дії відповідача позивач не мав можливості здавати в оренду ці приміщення та отримувати прибуток.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 200250,00 грн. збитків, які складаються з: 7950,00 грн. - реальні збитки та 192300,00 грн. упущена вигода.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, у тому числі збитків, настає за наявності одночасно таких умов:

а) неправомірність поведінки особи;

б) наявність шкоди (збитків);

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (збитками);

г) вина завдавача шкоди (збитків).

За відсутності хоча б однієї з цих умов відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, у тому числі збитків, не настає.

Згідно з ч. 2 до ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року № 6 та з урахуванням пункту 6 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994 року № 02-5/215, суд зазначає наступне. Задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим у разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є: наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ТОВ Агентство комплексної безпеки "Стелс"- відповідач по справі, здійснює господарську діяльність, щодо надання послуг охорони на підставі ліцензії МВС України серія АВ № 343439 від 31.05.2007р. у відповідності до норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, з дотриманням Наказу МВС України № 505 від 01.12.2009р. "Про затвердження умов провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян".

На підставі норм ЦК України 17.10.2009р. відповідачем було укладено договір пре охорону об'єкта № 9-10/09 від 17.10.2009р., щодо надання послуг охорони.

Відповідно до підпункту 2.2.1. пункту 2.2. Наказу МВС України № 505 від 01.12.2009р. суб'єкт охоронної діяльності, який надає послуги за отриманою ліцензією, зобов'язаний надавати послуги лише за письмово укладеними цивільно-правовими договорами; відповідно до пункту 4.5.2. підставою для здійснення охорони майна за цивільно-правовими договорами є наявність відповідних документів, які підтверджують повноваження замовника охоронних послуг щодо володіння, користування або розпорядження цим майном.

Замовником охоронних послуг виступила ОСОБА_3, яка була відповідальним зберігачем описаного та арештованого майна згідно з актом опису і арешту майна (земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1) від 16.07.2009р. серія АК № 302832 і з актом опису і арешту майна (земельної ділянки та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та інше майно ОСОБА_1 від 13.10.2009р. серія АК № 302606 (зроблено з оригіналу: серія АА № 771732), серія АВ № 382356 (зроблено з оригіналу: серія АА № 168435), серія АВ № 382359 (зроблено з оригіналу: серія АА № 168436) у результаті проведення державною виконавчою службою Дзержинського ВДВС ХМУЮ виконавчих дій відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" № 606 від 21.04.1999р.

Після закінчення виконавчого провадження 26.03.2010р. договір про охорону об'єкта № 9-10/09 від 17.10.2009р. було розірвано відповідно до угоди про розірвання від 26.03.2010р. Відповідач знаходився на території за адресою: АДРЕСА_1 в межах виконавчого провадження, самостійно своїми діями не обмежував та не порушував прав позивача.

Право позивача на користування майном було обмежене виконавчими діями відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" № 606 від 21.04.1999р. після накладення арешту на майно, про що вказано в актах опису й арешту майна та діями відповідального зберігача. А працівники відповідача на підставі договору охорони з відповідальним зберігачем лише слідкували за тим, щоб не допустити знищення, відчуження, пошкодження майна, а отже не допущення порушення норм Закону.

Судом встановлено, що працівники ТОВ АКБ "Стелс" пройшли на вказану територію тільки після проведення державною виконавчою службою виконавчих дій: опису та накладення арешту на домоволодіння, прилеглу до нього територію та рухоме майно для здійснення охорони описаного та арештованого майна. Відповідач ніяким чином не порушував та не обмежував будь-яких прав позивача та не перешкоджав в здійсненні його підприємницької діяльності. Це підтверджується тим, що в матеріалах справи відсутні копії заяв до правоохоронних органів, судів інших органів на дії співробітників відповідача ні від позивача, ні від його орендаторів. Позивачем не доведено факту безпідставного займання приміщення відповідачем.

Твердження позивача, що до незаконного проникнення і самовільного зайняття всього приміщення є необґрунтованим, безпідставним та недоведеним.

Виходячи з заяв орендаторів про розірвання договорів оренди, вбачається, що орендатори мали намір розірвати договори через дії охорони орендодавця. Відповідач не є суб'єктом правовідносин з позивачем з питань охорони його майна. Суд критично оцінює надані до справи заяви орендарів про розірвання договорів оренди майна позивача.

Позивач також не наводить доказів того, що договори оренди на які він посилається на сьогоднішній день розірвані, так як виходячи з умов усіх наданих договорів оренди останніми не передбачене автоматичне розірвання договорів при описаних в заявах орендаторів обставинах, а також не передбачено можливість односторонньої відмови від договору однією із сторін договору оренди.

Твердження позивача, що відповідач обмежував йому право користування майном та перешкоджав здійснювати підприємницьку діяльність, по здачі в оренду приміщень за вищевказаною адресою є безпідставним.

Отже, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини та вжиття кредитором заходів для одержання такої вигоди. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються збитки у розмірі доходів, які могли б бути реально отримані при належному виконання зобов'язання. Однак, позивачем всупереч ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України не доведено належними доказами вжиття заходів щодо отримання ним неодержаних доходів (упущеної вигоди) та не надано суду жодних доказів для підтвердження факту отримання збитків. Оскільки упущена (втрачена) вигода є розрахунковою величиною втрати очікуваного приросту в майні, що базується на даних бухгалтерського та податкового обліку, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум чи інших цінностей, якби інший учасник відносин у сфері господарюванні не допустив би правопорушення, то пред'являючи вимогу про відшкодування упущеної вигоди позивач зобов'язаний надати розрахунки та документи, що дійсно підтверджують наявність упущеної вигоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено наявність передбачених Законом умов для стягнення збитків, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 28 вересня 2012 року.

Суддя Погорелова О.В.